Ухвала КЦС ВС № 761/13911/23

УХВАЛА 08 листопада 2023 року місто Київ справа № 761/13911/23 провадження № 61-15076ск23 Верховний Суд, який діє у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту народження дитини, заінтересована особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 жовтня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просять скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заявники подали касаційну скаргу без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення з нею. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). І. Щодо визначення підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. На переконання заявників, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначили те, що: - (1) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; - (2) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 759/22877/19, щодо правових наслідків відсутності вклеєної фотографії у паспорті; - (3) суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази, наявні у матеріалах справи, зокрема документи, які підтверджують факт народження дитини. Аналіз змісту поданої касаційної скарги дає Верховному Судові підстави для висновку, що наведений заявником перший довід (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), є неналежно викладеним та обґрунтованим з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належно не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень

1. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається певна постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Приписами зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі наведення посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

2. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Підсумовуючи, Суд визначає, що у випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

3. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. Виконання особою, яка звертається до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до цих правових норм. Щодо оцінки наявності визначених заявниками підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі За наведених обставин, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, заявники у поданій касаційній скарзі не аргументували, щодо якої саме норми права не сформульований правовий висновок Верховним Судом та як це вплинуло на правильність вирішення спору по суті. Відповідно заявники повинні подати виправлену касаційну скаргу, у якій навести та обґрунтувати підстави подання касаційної скарги, визначені відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України. ІІ. Щодо дотримання строків звернення з касаційною скаргою Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 ЦПК України). Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. Суд виходить з того, що підстави пропуску процесуального строку можуть бути визнані поважними у тому разі, коли таке недотримання строку касаційного оскарження зумовлене, зокрема, діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, які безумовно перешкоджали скаржникові своєчасно звернутися до суду з такою скаргою. Суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову 12 вересня 2023 року, повний текст склав 14 вересня 2023 року, заявники подали касаційну скаргу 19 жовтня 2023 року, отже із пропуском строку на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, який сплинув 16 жовтня 2023 року. У касаційній скарзі заявники просять поновити строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, оскільки копію рішення суду апеляційної інстанції вони отримали засобами електронного зв`язку 19 вересня 2023 року. На підтвердження цього надали копію супровідного листа, яким за твердженням заявників, суд апеляційної інстанції направив їм копію постанови від 12 вересня 2023 року. Верховний Суд не визнає цей доказ достатнім, оскільки зі змісту наданого документа неможливо встановити, чи дійсно копія постанови Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року направлена на електронну пошту заявників, а не інші документи або судові рішення, які не стосуються справи. Вочевидь, неможливо переконатися у тому, що суд апеляційної інстанції не вручав заявникам або їх представникові копію оскаржуваного рішення раніше або у інший спосіб. Оскільки до відкриття касаційного провадження Верховний Суд не має можливості здійснити перевірку своєчасності направлення судом апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку копій оскаржуваних рішень або доказів отримання цих рішень, відповідні докази мають бути надані заявником до суду касаційної інстанції, зокрема, у виді довідки суду першої або апеляційної інстанції про те, що в матеріалах справи немає доказів своєчасного направлення апеляційним судом копії оскаржуваного рішення поштовим зв`язком або про вручення заявнику копії судового рішення у приміщенні суду, а так само про направлення електронної копії судового рішення на електронну скриньку заявника. Тож Верховний Суд визначив для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 процесуальний обов`язок надати докази на підтвердження зазначеної ними дати отримання копії постанови Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року. Згідно з частиною другою статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються приписи статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Суд роз`яснює, що якщо позивач (тут - заявник) не усуне недоліки позовної заяви (касаційної скарги) у строк, встановлений судом, заява (скарга) вважається неподаною і повертається позивачеві (заявникові) (частина третя статті 185 ЦПК України). Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту народження, заінтересована особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), залишити без руху. Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять дніввід моменту отримання копії цієї ухвали суду. У разі невиконання у встановлений строк цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникам. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Погрібний