Постанова 4808 № 343/136/21

Справа № 343/136/21 Провадження № 22-ц/4808/1273/23 Провадження № 22-ц/4808/1274/23 Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Томин О.О., Баркова В.М., секретаря Петріва Д.Б., з участю сторін та їх представників, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою та виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду від 05 січня 2022 року, додаткове рішення Долинського районного суду від 14 січня 2022 року та апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 05 січня 2022 року під головуванням судді Керніцького І.І. у м. Долина, в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою та виселення. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її баба, ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.1992 була власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час смерті баби її син (дядько позивачки) ОСОБА_4 був зареєстрований і проживав у цій квартирі та прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. Право власності на вказану квартиру ОСОБА_4 у нотаріальному порядку не оформляв. ОСОБА_4 22.02.1997 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 (після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 »), після чого остання зареєструвалася у цій квартирі як член сім`ї. Рішенням Долинського районного суду від 03.09.2002 за ініціативою ОСОБА_6 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 розірвано. З того часу вона не проживає у вказаній квартирі, а проживає у с.Новоселиця. Після отримання свідоцтва про розірвання шлюбу відповідачка повернула дошлюбне прізвище « ОСОБА_8 ». ОСОБА_4 проживав один у вказаній квартирі до самої смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дочка ОСОБА_4 ОСОБА_9 в установленому законом порядку відмовилася від прийняття спадщини після смерті батька, надавши до нотаріальної контори відповідну заяву. У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання із ОСОБА_4 однією сім`єю понад 5 років, зміни черговості спадкування з наданням їй права спадкування разом із спадкоємцями другої черги та визнання права власності на 1/2 частку спадкового майна квартири АДРЕСА_2 . Справа переглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Долинського районного суду від 07.08.2019 за нею ( ОСОБА_1 ) визнано право власності на вказану квартиру. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.07.2020 вона є одноосібним власником спірної квартири. ОСОБА_7 , яка не була ні власником, ні співвласником квартири, після 16.01.2019 самовільно, без її згоди та без її відома, облаштувала нові вхідні металеві двері та вікно до кухні. У зв`язку з цим вона направила відповідачці рекомендованого листа з вимогою виселитися в добровільному порядку, не здійснювати будь-яких робіт без її згоди та надати можливість потрапити до квартири. Відповідь на цей лист не надходила. Спірна квартира з 2011 року від`єднана від газопостачання з причин руйнування пічки, квартира не опалюється та внаслідок цього нищиться. Протягом п`яти років з вини відповідачки вона, як власник, не має доступу до квартири. На початку 2020 року вона прибула на місце роботи ОСОБА_2 у дитячий садок в смт. Вигода з проханням до відповідачки про надання ключів від вхідних дверей до квартири. Згодом вона повторно скерувала ОСОБА_2 рекомендованого листа з вимогою добровільно виселитися із квартири, не чинити їй перешкод у користуванні квартирою та надати ключі до квартири, вказавши, що вона є власником вказаної квартири. ОСОБА_2 18.09.2020 в присутності свідків, знаходячись безпосередньо біля будинку АДРЕСА_2 , відмовилася відчинити їй двері у квартиру та впустити. Такі дії мотивувала тим, що вона є власником цієї квартири, проживає в ній і там знаходяться її речі. З даного приводу було складено акт про відмову у доступі до квартири. Зазначала, що ОСОБА_2 на час вселення у квартиру не була членом її сім`ї, не є членом її сім`ї в даний час. ОСОБА_2 перестала бути членом сім`ї ОСОБА_4 з 02.09.2002 на підставі рішення суду про розірвання шлюбу, не проживала з ним однією сім`єю до часу смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також вона та члени її сім`ї разом з відповідачкою не проживають та не ведуть спільне господарство, не пов`язані спільним побутом, не мають взаємних прав та обов`язків. Більше того, з огляду на намагання ОСОБА_2 у будь-який спосіб отримати хоч якусь частку власності у цій квартирі, між ними виникли стійкі напружені стосунки. Її сім`я складається із п`яти осіб, в тому числі троє неповнолітніх дітей, а одна дитина є інвалідом дитинства, що унеможливлює спільне проживання у двокімнатній квартирі та разом з відповідачкою користування цією квартирою, яка їй потрібна для проживання. Крім того, у квартирі слід зробити ремонт та привести її у належний стан. Таким чином, подальше перебування та проживання відповідачки у квартирі разом з її сім`єю є неможливим. Прсилаючись на викладене, просила: усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 передати їй другий екземпляр (дублікат) ключів від вхідних дверей квартири; виселити ОСОБА_2 із займаної квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачки на її користь судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору та вартості послуг адвоката. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом надання їй екземпляру ключів від дверей зазначеної квартири, а у випадку їх відсутності - можливості зробити копії, а також забезпечення можливості вільно та доступно нею користуватися у будь-який час. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення відмовлено. Додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 170 гривень 40 коп понесених судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 400,00 гривень понесених судових витрат. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині часткового задоволення позову. Вказує, що нею не чинилося жодних перешкод позивачці у реалізації прав останньої як власника квартири. Крім цього, формулювання в рішенні суду «забезпечення можливості вільно та доступно нею користуватися у будь-який час» носить абстрактний та дуже широкий характер, що не відповідає принципам написання рішення суду, де суд мав обрати конкретний спосіб захисту прав. Обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Ззаначає, що у неї відсутнє інше житло чи будь-яке інше нерухоме майно. Згідно довідки Вигодської селищної ради, вільного житлового фонду у селищній раді немає. Окрім того, вона є інвалідом ІІІ групи. Складений позивачкою акт про відмову у доступі до квартири від 18.09.2020 є необґрунтованим, оскільки цього дня вона (відповідачка) поступила до лікарні з діагнозом транзиторна ішемічна атака, дисцикуляторна змішана енцефалопатія ІІ ст., астеноневротичний синдром, ангіопатія сітківки обох очей, та була виписана 02.10.2020. У самому акті вказано, що її ( ОСОБА_2 ) забрала карета швидкої допомоги, тому такий акт не може підтверджувати факт її відмови у наданні позивачці доступу до квартири. Вона вселилася в спірну квартиру як член сім`ї власника квартири (свого чоловіка), зареєстрована у цій квартирі та проживає в ній з 1997 року. Позивачка не надала суду жодних належних, достовірних та достатніх доказів вчинення їй перешкод у користуванні квартирою. При цьому навпаки, позивачка з використанням незаконних засобів впливу, через її роботу, залучивши працівників поліції, створюючи нервово-емоційну атаку намагалася її виселити з квартири. Зазначає, що допитані в судових засіданнях свідки пояснили, що ОСОБА_1 не мала на меті вселятися у квартиру, а намагалася виселити її з спірної квартири. Тому вважає необґрунтованими висновки суду про те, що позивачка, як законний власник квартири, намагалася вселитися у квартиру, однак доступу до неї не має, а відповідачка у добровільному порядку відмовляється передати ключі. Також у неї виникають сумніви у неупередженості судді і його об`єктивності, тому заявляла йому відвід, однак їй було відмовлено. Просить рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. ОСОБА_1 у апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а також на незаконність додаткового рішення суду. Вказує, що суд не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_2 з часу розірвання шлюбу з ОСОБА_4 не є членом сім`ї та ніколи не була членом її сім`ї. ОСОБА_2 , як дружина ОСОБА_4 , на законних підставах вселилася у с пірну квартиру, однак після розірвання шлюбу не проживає там та не є членом сім`ї. Даний факт підтверджується постановою Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №343/1821/16-ц, згідно якої рішення Долинського районного суду від 15.09.2017 року в частині встановлення факту проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_4 понад п`ять років однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасовано і в цій частині в позові відмовлено, а рішення суду в частині позову ОСОБА_2 про визнання за нею права на спадкування за законом разом з нею (позивачкою) як спадкоємцем другої черги та про визнання за нею права власності на 1/2 частку вказаної квартири залишено в силі. Зазначає, що газопостачання до цієї квартири від`єднано з 2011 року, коли, за твердженнями відповідачки, вони разом із ОСОБА_4 проживали разом. Із довідки №53 про споживання електроенергії по квартирі вбачається, що після повернення ОСОБА_4 на територію України з серпня 2010 року по квітень 2012 року електроенергія не використовувалася взагалі. Також з цієї довідки вбачається, що кількість використаної електроенергії та оплата за неї з жовтня 2001 року до серпня 2008 року є незначною та не характерною по кількості використання для підключення окремих побутових предметів. Із довідки Долинського водоканалу з травня 2014 року по жовтень 2015 року (до смерті ОСОБА_4 ) вода у квартирі не використовувалась взагалі. Борг за водопостачання був погашений ОСОБА_2 у листопаді 2015 року, після смерті дядька. Цю обставину відповідачка намагалась використати при розгляді справи №343/1821/16-ц як нібито систематичну сплату комунальних платежів. Також посилається на акт обстеження матеріально-побутових умов від 10.06.2015, в якому зазначено, що ОСОБА_10 не працює у зв`язку з хворобою та не має постійної чи тимчасової роботи. У графі про склад сім`ї немає жодної інформації, із чого слідує, що він проживав один. Вона бачила ОСОБА_2 у спірній квартирі один раз орієнтовно у 2008 році, коли навідувала ОСОБА_4 в смт Вигода. До прийняття нею спадщини відповідачка не проживала у спірній квартирі, а після прийняття такої остання не є членом її сім`ї, згоду на проживання її у квартирі вона не надавала. Суд першої інстанції не надав оцінки тому, що вона стала власником квартири з часу відкриття спадщини, а не з часу реєстрації права власності на квартиру. Також суд першої інстанції помилково зазначив, що ОСОБА_2 постійно проживає у спірній квартирі з часу її реєстрації та до ухвалення оскаржуваного судового рішення. Суд не взяв до уваги поведінку відповідачки та перешкоди, які їй, як власнику, вона чинить у доступі до квартири. Фактично ОСОБА_2 проживала в спірному житловому приміщенні після одруження з ОСОБА_4 до 2009 року, а потім з листопада 2015 року після його смерті. Суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідачка продала належну їй двокімнатну квартиру і на виручені кошти придбала автомобіль. Також в судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила, що після смерті її матері у 2004 році відмовилася від спадщини у вигляді частини домоволодіння на користь брата. З метою добровільного виселення відповідачки із квартири нею були використані всі правові механізми щодо її виселення, проте відповідного реагування не було. При цьому, відсутність сімейних зв`язків між власником квартири та наймачем, а також згоди власника квартири на проживання особи, яка не є членом сім`ї, на вселення і проживання у квартирі є підставою для виселення. Стосовно відмови у стягненні додаткових коштів в якості судових витрат та задоволення заяви відповідачки про стягнення коштів на правничу допомогу, суд безпідставно та необґрунтовано відмовив їй у стягненні судових витрат згідно попереднього та додаткового розрахунку у розмірі 14 800,00 грн. Загальний розмір понесених нею судових витрат на оплату послуг адвоката узгоджується із п.3.1 укладеного між нею та адвокатом Дуткевичем М.В. договором від 10.10.2019 року. Також пунктом 3.2 договору передбачена оплата додаткових витрат, в тому числі і з врахуванням кількості судових засідань і які необхідні для позитивного результату. Сплачені нею послуги адвокату є обґрунтованими, розумними та необхідними і такими, що не мають на меті його надмірне збагачення. Також суд безпідставно відхилив її вимоги про оплату вартості заправки автомобіля для приїзду до суду із с.Куличків Червоноградського району Львівської області у місто Долина, відстань між якими складає 200 км. Суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги долучені представником відповідачки адвокатом Блонським М.А. документи про оплату його послуг, оскільки такі ним подано з пропуском передбаченого процесуальним законом строку. Також судом взято до уваги долучену представником відповідачки квитанцію на суму 4 500,00 грн, яка датована 11.06.2020 та не має жодного відношення до цієї справи, оскільки позов нею подано до суду у січні 2021 року. Додаткове судове рішення постановлене без її належного повідомлення та участі, що є порушенням норм процесуального права. Просить: скасувати рішення суду в частині відмови у позові про виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; скасувати додаткове рішення суду щодо розподілу судових витрат та при ухваленні нового судового рішення вирішити питання судових витрат, в тому числі стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість проїзду в судові засідання; стягнути з відповідачки на її користь судовий збір за подання апеляційної скарги та послуги адвоката за підготовку і складання апеляційної скарги згідно з розрахунком. Представник ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає про безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги. Вказує, що факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї попереднього власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Припинення сімейних відносин із власником квартири не позбавляє колишнього члена сім`ї права користування жилим приміщенням. Стороною відповідачки надано докази понесення судових витрат з дотримання визначених строків, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги помилково подану стороною відповідачки квитанцію, сума витрат за надану правничу допомогу чітко відповідає заявленому розрахунку, з врахуванням збільшеної кількості судових засідань, витрати позивачки згідно з додатковим розрахунком та щодо підготовки адвокатських запитів є безпідставними, а витрати на пальне, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників покладається на сторони. Представник ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який поданий при новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції, зазначає, що твердження відповідачки про те, що вона не чинить перешкоди позивачці у доступі до квартири, спростовуються матеріалами справи, а також і її поведінкою, яка на час досудового врегулювання спору, так і в судах першої та апеляційної інстанції, де суддями пропонувалося надати доступ до квартири, проте вона категорично відкидала такі пропозиції. Також гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння. Доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідачки житла, наявність інвалідності, правомірність вселення в квартиру, упередженість суддів Долинського районного суду при розгляді цієї та іншої справи не мають безпосереднього відношення до предмета позову і тому не заслуговують на увагу. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року та додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року без змін. Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року задоволено частково касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник свою апеляційну скаргу підтримали з мотивів наведених у ній. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про виселення. ОСОБА_1 та її представник свою апеляційну скаргу підтримали з мотивів наведених у ній. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , враховуючи таке. Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом встановлено, що ОСОБА_3 (баба позивачки ОСОБА_1 ) була власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.1992. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 07.07.2009 (а.с.7, том 1). На час смерті ОСОБА_3 в квартирі був зареєстрований її син, ОСОБА_4 , дядько позивачки, який прийняв спадщину після смерті матері шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Однак право власності на вказану квартиру в нотаріальному порядку він не оформляв. Дядько позивачки ОСОБА_4 22.02.1997 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 , який рішенням Долинського районного суду від 02.09.2002 розірвано (а.с.8, том 1). Відповідно до повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 12.01.2016 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10, том 1). Дочка ОСОБА_4 ОСОБА_9 відмовилася у встановленому законом порядку від прийняття спадщини, а позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю договору-купівлі продажу квартири. Згідно відомостей з Витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме про реєстрацію права власності за №215862037 від 10.07.2020 ОСОБА_1 на праві власності належить двокімнатна квартири АДРЕСА_1 , підстава для державної реєстрації: рішення Долинського районного суду від 07.08.2019 у справі №343/1362/19 (а.с.24, том 1). Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , квартира складається з двох кімнат загальною площею 41,3 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м. Інвентаризаційна вартість квартири становить 34 961 грн (а.с.14-15 том 1). Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області в справі №343/1821/16-ц від 15.09.2017 встановлено факт проживання понад п`ять років ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_4 . В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири відмовлено. Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.12.2017 рішення Долинського районного суду від 15 вересня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зміну черговості спадкування, надання позивачці права на спадкування за законом разом з спадкоємцями другої черги та про визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким змінено черговість спадкування та надано ОСОБА_2 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з спадкоємцями другої черги. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину спірної квартири. Постановою Верховного Суду в справі №343/1821/16-ц від 16.01.2019 постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2017 року скасовано. Рішення Долинського районного суду від 15 вересня 2017 року в частині встановлення факту проживання понад п`ять років однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання понад п`ять років однією сім`єю без реєстрації шлюбу - відмовлено. Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права спадкування за законом разом з спадкоємцем другої черги, надання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги та про визнання права власності на 1/2 частини спадкового майна - залишено в силі (а.с.17-22, том 1). Тобто, рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 не має права на спадкове майно. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18.05.2020 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 07 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вигодської селищної ради про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування. Відновлено дію рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2019 року у справі №343/1362/19, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.31-33, том 1). Вказані факти не підлягають доказуванню, оскільки вже встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили та мають преюдиційне значення. Відповідно до акта про відмову у доступі до квартири від 18.09.2020 ОСОБА_2 відмовилася відчиняти двері ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 , мотивуючи це тим, що вона є власником цієї квартири і проживає в ній. У квартирі наявні її особисті речі. ОСОБА_1 пред`явила Витяг з державного реєстру речових прав на дану квартиру, однак ОСОБА_2 відмовилась надавати ключі від квартири (а.с.38, том 1). Згідно повідомлень за №1638/02-14 від 30.10.2020 Вигодської селищної ради і Калуського відділення поліції за №8060 від 02.11.2020 ОСОБА_1 рекомендовано звернутися за захистом своїх прав до суду (а.с.45, 46 том 1). Відповідно до довідок №67 від 24.02.2020 та №58 від 30.06.2016, виданих КП «Вигодський ККП» відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 (а.с.11,12, том 1). Факт проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі підтверджується довідкою про надання послуг за водопостачання, споживання електроенергії та здійснення останньою оплати за такі послуги у період з грудня 2016 року по вересень 2019 року (а.с.47,49,50,52-53, том 1). Відповідачкою долучено наступні докази, зокрема: копія договору про користування електричною електроенергією від 24.10.2004, копія договір про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення від 14.02.2004, копія договору про реструктуризацію заборгованості з водопостачання та водовідведення від 25.02.2004 та копії актів обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 16.02.2021, від 21.01.2016 та від 14.02.2020, копії товарних чеків на придбання товарів для ліквідації наслідків прориву труби в квартирі (а.с.76,77,78-79, 82, 84, 85, 94-96, том 1). Згідно з довідкою, виданою Вигодською селищною радою за №377/02-14 від 17.02.2021, вільного житлового фонду у Вигодській селищній раді немає (а.с.86, том 1). Як вбачається з довідки №1549 від 16.11.2020, виданої виконавчим комітетом Великомостівської міської ради Сокалівського району Львівської області, позивачка ОСОБА_1 зареєстрована разом з дітьми ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_12 по АДРЕСА_3 (а.с.43, том 1). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд, встановивши, що позивачка є власником спірної квартири, а відповідачка створює їй перешкоди у користуванні нею, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту порушених прав позивачки шляхом усунення перешкод в користуванні житлом. Оскільки відповідачка вселилася у квартиру як член сім`ї колишнього власника, зареєстрована та проживає у квартирі і немає іншого житла, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для виселення відповідачки із займаної квартири. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Згідно змісту ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. У відповідності до частини першої статті 316 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна. Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Нормою частини першої статті 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Статтею 391 ЦК України встановлено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у цивільній справі 454/2025/15 (61-46621ск18). Здійснення громадянами житлових прав здійснюється у порядку визначеному законодавством, в тому числі ЦК України та ЖК України. Згідно статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є законним власником квартири АДРЕСА_1 , а відповідачка ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачці у володінні, користуванні та розпорядженні спірною квартирою. Ці обставини підтверджуються актом відмови у доступі до квартири від 18.09.2020. Разом з тим, відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у спірній квартирі, про що свідчать довідки КП «Вигодський КПП». Спростовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо непроживання відповідачки у спірній квартирі після розірвання шлюбу із ОСОБА_4 слід зазначити, що факт проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі підтверджується договором про користування електричною енергією від 24.10.2004 року, договором про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення від 14.02.2004 року, договором про реструктуризацію заборгованості з водопостачання та водовідведення від 25.02.2004 року та актами обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 21.01.2016, 14.02.2020, 16.02.2021 тощо (а.с.76-79, 82,84,85,94-96). А також наданням послуг водопостачання, споживання електроенергії до спірного житлового приміщення та здійснення відповідачкою оплати за ці комунальні послуги у період з грудня 2016 року по вересень 2019 року. У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) зазначено, що у своїй практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Як встановлено судом, ОСОБА_2 , як дружина ОСОБА_4 , на законних підставах вселилася у спірну квартиру. Крім того, із пояснень сторін по справі та свідків вбачається, що відповідачка не втрачає інтересу до вказаної квартири, постійно проживає у вказаній квартирі, що не спростовано позивачкою у справі. Відтак, відповідачка як колишній член сім`ї власника, яка не має іншого житла, набула права на житло в оспорюваній квартирі, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК України не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК України та стаття 405 ЦК України). Посилання апелянта, що суд першої інстанції не врахував те, що на сьогодні відсутні підстави для проживання відповідача у вказаній квартирі, оскільки вона не є членом сім`ї позивача, не має жодних підстав, які б надавали їй право користування квартирою, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки виселення без надання особі іншого житла, по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Враховуючи наведене та положення статті 156 ЖК України, згідно з якими припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім`ї права користування займаним приміщенням у випадку продовження користування цим приміщенням, та виходячи з того, що відповідачка житлом користується, в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про постійне користування цим житлом (зокрема, оплата нею комунальних послуг у період з грудня 2016 року по вересень 2019 року, покази свідків), відсутність у неї іншого житла, а також те, що вона являється інвалідом ІІІ групи, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення ОСОБА_2 із займаної квартири. Суд вважає, що право позивачки не може бути захищено шляхом виселення відповідачки, оскільки не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір з урахуванням вище вказаних норм матеріального права, правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, на підставі досліджених доказів, що містяться в матеріалах цієї цивільної справи, дійшов вірного висновку, що відповідачка ОСОБА_2 постійно проживає у спірній квартирі, що свідчить про відсутність підстав для її виселення. Поряд з цим, проживання відповідачки у спірній квартирі порушує права позивачки як законного власника права на користування належним їй майном. Як встановлено судом, що згідно рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2019 року визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_1 як законний власник квартири АДРЕСА_1 намагалася вселитися у вказану квартиру, однак доступу до неї не мала, а відповідачка ОСОБА_2 у добровільному порядку відмовляється усунути ці обставини та передати їй ключі, чим порушує права та законні інтереси позивачки володіти та користуватися цим майном. Приймаючи до уваги встановлені обставини, встановлено наявність порушеного права ОСОБА_1 на володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Вказані обставини свідчать про необхідність усунення перешкод власнику квартири. Матеріалами справи підтверджено і не спростовано ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 не має вільного доступу до спірної квартири у зв`язку з відсутністю у неї ключів від житла. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 не бажає добровільно передавати ключі від квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Сторони не можуть знайти порозуміння в зазначених вимогах позивачки, відповідно право позивачки на вільне користування спірною квартирою, яка належить їй на праві власності, підлягає захисту. Встановлені обставини свідчать, що позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом передачі ключів від спірного житлового приміщення вірно задоволені судом. Посилання апелянтки ОСОБА_2 , що нею не чинилося жодних перешкод позивачці у реалізації прав останньої як власника квартири і на відсутність достовірних та достатніх доказів про вчинення останній перешкод у користуванні квартирою, спростовуються матеріалами справи. Не заслуговують на увагу доводи апелянтки ОСОБА_2 щодо того, що судом застосовано не передбачений спосіб захисту прав, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту своїх порушених прав є ефективним та суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Інші доводи апелентки ОСОБА_2 щодо її права на житло не спростовують висновків суду першої інстанції в оскаржуваній нею частині і не можуть бути підставою для відмови у захисту порушеного права власника на нерухоме майно. Посилання апелентки ОСОБА_2 на її сумніви в неупередженості судді і його об`єктивності не заслуговують на увагу, оскільки доводи заявника не свідчать про існування обґрунтованих обставин, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді першої інстнції у цій справі. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції встановив, що для підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивачки подано необхідні докази, враховуючи часткове задоволення позову, дійшов висновку про стягнення судових витрат з обох сторін. Суд стягнув на користь позивачки судові витрати у розмірі 5 170,40 грн понесених судових витрат, а також з позивачки на користь відповідачки 7 400,00 грн понесених судових витрат. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до частини 1, пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Згідно ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року в справі № 464/944/17 (провадження № 61-4050св19) зроблено висновок по застосуванню ст. 270 ЦПК України і зазначено, щододаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у ч. 1 ст. 270 ЦПК України підстав. У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14 роз`яснено, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Згідно ст. 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом. Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Разом з тим, ст. 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі. За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Колегія суддів зауважує, що вказівка у ч. 8 ст. 141 ЦПК України, ч. 1 ст. 246 ЦПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до ст. 270 ЦПК України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Встановлено, що при розгляді справи позивачка з метою захисту своїх прав та інтересів уклала договір з адвокатом Дуткевичем М.В. про надання правової допомоги від 10.10.2019 та розрахунок (акт виконаних робіт) у відповідності до договору №5 від 10.10.2019, згідно з яким вони узгодили даний розрахунок вартості за надані адвокатом послуги з урахуванням затраченого часу на збір різного роду документів, підготовку та складання позовної заяви до суду, а також за ведення справи в суді з урахуванням виїзду адвоката на розгляд справи з м.Болехова до м.Долини, де за збір матеріалів до підготовки та складання позову шляхом подачі адвокатських запитів, на який затрачено 180 хв складає 1 500 грн, за виїзд із позивачкою в смт Вигода для можливості потрапляння у квартиру, на що затрачено 240 хв складає 1500 грн, а за підготовку та складання позову, на що затрачено 240 хв 1 500 грн (а.с. 54, 55 том 1). Також позивачкою долучено ордер серії ІФ №087315 на надання правової допомоги адвокатом Дуткевичем М.В. (а.с.56, том 1) та квитанцію до прибуткового касового ордеру №3 від 20.01.2021 зі сумою 4 500 грн (а.с.57, том 1). Позивачкою 05.01.2022 долучено додатковий розрахунок процесуальних витрат (акт викананих робіт) у відповідності до договору № 5 від 29.12.2021, відповідно до якого за виїзд адвокатом власним транспортним засобом із м.Болехова у смт Вигода, на який затрачено 3,5 год складає 1 300 грн, за виїзд адвокатом власним транспортним засобом із м.Болехова у смт Вигода, на який затрачено 3 год складає 1 100 грн, за виїзд адвоката із м.Болехів до м.Долина на розгляд справи 04.08.2021, 16.09.2021, 12.11.2021, 07.12.2021 становить 4 000 грн, та за підготовку письмового виступу в судових дебатах, на що затрачено 5 год 2 500 грн. Всього по додатковому розрахунку вартість складає 8 900 грн (а.с.188, том 1). Також позивачкою долучено квитанції з АЗС (а.с.189, том 1), кошти за якими просить стягнути з відповідачки. Представником відповідача - адвокатом Блонським М.А. 02 березня 2020 року згідно з ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1062694 разом з відзивом на позов від 09.03.2021 подано попередній розрахунок суми витрат відповідачки на правову допомогу (а.с.102, том 1). Крім того представником відповідачки на підтвердження понесених витрат на правничу професійну допомогу надано такі документи: - договір №02/03 про надання правової допомоги від 02 березня 2020 року, укладений між адвокатом Блонським М.А. та Оксенюк Л.М., в якому визначено, що адвокат зобов`язується надавати юридичні послуги, а замовник зобов`язується прийняти зазначені послуги й оплатити їх. Вартість послуг адвоката визначається за домовленістю сторін (а.с.100, том 1); - додаткову угоду №2 від 15.02.2021 до договору про надання правової допомоги №02/03 від 02.03.2020, відповідно до якої доповнено п.2.1 договору про надання правової допомоги №02/03 від 02.03.2020 пунктом 2.1.3 та визначено вартість послуг адвоката з розрахунку 1 година роботи адвоката оцінюється в 300,00 грн. Всі інші умови договору про надання правової допомоги залишаються без змін (а.с.101, том 1); - попередній розрахунок суми витрат відповідача на правову допомогу, відповідно до якого зазначено про те, що за ознайомлення з матеріалами позовної заяви, консультація клієнта, вивчення судової практики по аналогічним справам витрачено 4 год на суму 1200,00 гривень, за підготовку відзиву на позовну заяву з додатками витрачено 8 год на суму 2400,00 гривень, за участь в судовому засіданні з врахування часу на прибуття до суду (з розрахунку 6 годин на 1 судове засідання) 12 год на суму 3 600 грн, де загальна вартість складає 7 200 грн (а.с.103, том 1). - копію квитанції на загальну суму 5 400 грн (а.с.104, том 1). Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року позов задоволено частково. Судом встановлено, що позивачкою вже було включено до попереднього розрахунку витрати на правову допомогу, а саме: послуга виїзду до смт. Вигода в розмірі 1 500 грн, а тому заявлені додаткові витрати позивачки на ті ж послуги є такими, що не відповідають дійсності. Таким чином, витрати в розмірі 2 400,00 грн згідно з додатковим розрахунком є безпідставними та не підлягають стягненню. Також не знайшли свого підтвердження витрати позивачки на надання правової допомоги в розмірі 1 500,00 грн на підготовку адвокатських запитів. Таким чином, доведеними і належним чином підтвердженими є витрати на надання послгу адвокатом Дуткевичем М.В. в загальному розмірі 9 500,00 грн. На підтвердження понесених відповідачкою ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу її представником адвокатом Блонським М.А. 12.01.2022 надано відповідні докази, якими підтверджено здійснення оплати в сумі 14 800,00 грн, зокрема платіжні доручення від 03.08.2021 на суму 1 500 грн, від 05.12.2021 на суму 1 500 грн, від 11.01.2022 на суму 1 700 грн, від 03.01.2022 на суму 1 500 грн, від 11.11.2021 на суму 1 500 грн, від 15.09.2021 на суму 1 500 грн та від 11.06.2020 на суму 5 400 грн. Всупереч вимог ч. 8 ст. 141, ст. 246 ЦПК України представник відповідачки подав докази на підтвердження понесених останньою судових витрат та звернувся із заявою про стягнення понесених судових витрат після ухвалення судом рішення у цій справі та поза визначеним законом строком. При цьому, заявник не вказав будь-яких поважних причин неможливості подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів. Представник ОСОБА_2 адвокат Блонський М.А. подав платіжні доручення від 03.08.2021 на суму 1 500 грн, від 05.12.2021 на суму 1 500 грн, від 03.01.2022 на суму 1 500 грн, від 11.11.2021 на суму 1 500 грн, від 15.09.2021 на суму 1 500 грн як докази, якими підтверджується розмір витрат, які відповідачка сплатила у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції. Ці докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, однак адвокатом за відсутності поважних причин неможливості їх подання до закінчення судових дебатів не надані та судом не досліджувалися. Крім того, адвокат Блонський М.А. подав платіжне доручення від 11.06.2020 на суму 5 400 грн, як доказ, яким підтверджується розмір витрат, які відповідачка сплатила у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, однак позивачка з позовною заявою у цій справі звернулася лише 29.01.2021. На вказані обставини суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення уваги не звернув, що призвело до неправильного розподілу судових витрат. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими і суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги долучені представником відповідачки адвокатом Блонським М.А. документи з порушенням вимог ч. 8 ст. 141, ст. 246 ЦПК України. При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує доводи апелянткиОСОБА_1 , що додаткове судове рішення постановлене без її належного повідомлення та участі, що є порушенням норм процесуального права. Враховуючи наведене, а також часткове задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 цих витрат в розмірі 4 750,00 грн (половина понесених нею витрат), а також враховуючи, що при зверненні до суду ОСОБА_1 , сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн, то з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню 420,40 грн сплаченого судового збору, а всього разом з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню 5 170,00 грн (4750+420,40). Щодо понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає, що на її користь підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати у розмірі 2 700 грн, тобто їх половина, що підтверджені квитанцією на загальну суму 5 400 грн. Не заслуговують на увагу доводи апелянтки ОСОБА_1 щодо відшкодування суми, що сплачена нею на придбання пального для проїзду її власним транспортом. З наданих ОСОБА_1 квитанцій не можливо встановити понесення нею таких витрат саме для цієї мети, а також обґрунтованість їх розміру. Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційних скарках, не встановлено. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні та, враховуючи вимоги ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2 470 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу як різницю таких витрат сторін за розгляд справи в суді першої інстанції, в тому числі з урахуванням часткового відшкодування сплаченого позивачкою судового збору в розмірі 420,40 грн. Щодо питання розподілу судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, слід зазначити таке. З урахуванням вимог сторін за їх апеляційними скаргами, висновків суду апеляційної інстанції щодо залишення рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів згідно вимог ст. 141 ЦПК України зазначає про відсутність підстав для розподілу судових витрат між сторонами. Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Долинського районного суду від 05 січня 2022 року залишити без змін. Додаткове рішення Долинського районного суду від 14 січня 2022 року змінити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) 2 470 (дві тисячі чотириста сімдесят) грн понесених витрат на професійну правничу допомогу як різницю таких витрат сторін за розгляд справи в суді першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 листопада 2023 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.О. Томин В.М. Барков