Постанова 4857 № 300/399/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 300/399/23 пров. № А/857/6279/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року, прийняте суддею Шумей М.В. в м. Івано-Франківськ, у справі № 300/399/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач-2) про скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 23.12.2022 № 2063823282 про відмову у переведенні на пенсію згідно Закону України «Про державну службу», з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 09.12.2022 за №№ 182,183, виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією; зобов`язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області перевести на пенсію державного службовця з 17.12.2022, відповідно до пункту 12 розділу XI Закону № 889-VІІІ та статті 37 Закону № 3723-ХІI, здійснивши нарахування і виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 09.12.2022 за №№ 182,183, виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 позов задоволено. Суд виходив з того, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 «Про державну службу» після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 «Про державну службу» і Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу», а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України № 889-УІІІ від 10.12.2015 «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993 «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII вік та страховий стаж. Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018 у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018 у справі № 676/4235/17, від 10.04.2019 у справі № 607/2474/17. Так, з 28.03.2014 позивачці призначена пенсія відповідно до Закону України «Про державну службу», а з 01.03.2019 була переведена на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку і отримує по дату звернення - 17.12.2022. Судом відхилено доводи відповідача про те, що норми Закону України № 889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу» не передбачають можливості здійснення перерахунку уже раніше призначених пенсій державним службовцям, оскільки позивач отримує пенсію по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та згідно поданої нею заяви просила призначити їй інший вид пенсії відповідно до вимог Закону України «Про державну службу». Таким чином, відповідач не довів правомірності свого рішення щодо відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII, з урахуванням додатково поданих документів (довідок). Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж. Позивачці було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 28.03.2014, у зв`язку з чим позовні вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком з урахуванням довідок про заробітну плату від 09.12.2022 № 182, 183 є вимогою щодо перерахунку пенсії як державному службовцю, проведення якого на даний час законодавчо не передбачено. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. 17.12.2022 позивач звернулася через портал електронних послуг ПФУ із відповідною заявою про переведення пенсії з виду на вид (з пенсії за віком, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування» на пенсію за віком, згідно Закону України «Про державну службу»). До заяви про перевід пенсії з виду на вид, позивач надала паспорт, ідентифікаційний номер трудову книжку, довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 182, 183 від 09.12.2022 видані Івано-Франківською районною державною адміністрацією. Листом ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 03.01.2023 за № 0900-0206-8/235 позивачці надіслано рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 23.12.2022 № 2063923282, яким відмовлено позивачці у переведенні пенсії з виду на вид через недоцільність. Подані позивачкою до заяви довідки № 182, 183 від 09.12.2022 видані Івано-Франківською районною державною адміністрацією не враховані. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Частиною першою ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Згідно з ч.1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Положеннями абз.2 ч.3 ст.45 вказаного Закону передбачено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993 «Про державну службу». У ч.1 ст.37 Закону України «Про державну службу», чинного до 01.06.2016 зазначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011-страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. З 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі-Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII втратив чинність. Так, пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Крім того, пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), за останньою зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 лютого 2019 за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду 04 квітня 2018 у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18). Отже, не зважаючи на те, що з 01.06.2016 Закон № 3723-XII втратив чинність, після вказаної дати особи, що працювали на державній службі за наявності передбачених ст.37 цього Закону підстав, мають право на пенсію державного службовця. Як слідує з матеріалів справи, позивач має стаж на посаді державної служби понад 20 років, та вік 62 роки, що не заперечується сторонами. З 28.03.2014 позивачці призначена пенсія відповідно до Закону України «Про державну службу», а з 01.03.2019 була переведена на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку і отримує. За результатами розгляду заяви позивачки про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», відповідач прийняв рішення від 23.12.2022, яким відмовив у перерахунку пенсії позивача, з урахуванням довідок про складові заробітної плати працюючого державного службовця на посаді, яку обіймала позивачка до дня звільнення. Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що така обставина не заперечує саме існування суб`єктивного права позивача на призначення пенсії на підставі Закону України «Про державну службу» та не може перешкоджати у реалізації наведеного права за умови відповідного волевиявлення особи. Особа, яка має право на різні види пенсій, може таким правом скористатись, якщо, на її думку, це буде для неї бажаним. Вказане висловлене у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 травня 2021 у справі № 520/1972/19. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсійний орган не довів правомірності свого рішення щодо відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII, з урахуванням додатково поданих документів (довідок). Згідно з правовими позиціями Конституційного Суду України одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз. 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 29.06.2010 № 17- рп/2010); «принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності» (абз.6 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 № 2-р/2017). Конституційний Суд України, в своїх рішеннях виходить з того, що громадяни розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, а тому непередбачувані й часті зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Враховуючи вищезазначене, рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у переході на пенсію державного службовця, з урахуванням поданих додаткових документів про заробіток не ґрунтується на вимогах закону. Таким чином, рішенням відповідача ГУ ПФ України в Полтавській області від 23.12.2022 № 2063823282 про відмову в перерахунку пенсії не ґрунтується на вимогах закону, а, відтак, підлягає скасуванню із зобов`язанням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області здійснити нарахування і виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 09.12.2022 № 182, № 183 виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією, починаючи з 17.12.2022. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року у справі № 300/399/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар