Постанова 4857 № 300/3810/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 300/3810/21 пров. № А/857/13832/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Довгополова О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М., представника позивача Маланюка О.Я., представника відповідача Гавадзина М.В., розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суддя (судді) в суді першої інстанції - Біньковська Н.В., час ухвалення рішення - 10:41:56, місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, В С Т А Н О В И В: 28 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 000873/0713 від 22 лютого 2021 року. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки щодо неї винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22 лютого 2021 року № 000873/0713, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3252166,61 грн (основне зобов`язання 2642820,72 грн, штрафні санкції - 609345,89 грн). Вказує, що відповідачем не враховано, що готівкові кошти у сумі 1539208 грн, зараховані на рахунок фізичної особи-підприємця, були відображені у книзі обліку доходів та витрат і є її власними коштами (доходом) як фізичної особи, які вже були оподатковані при отриманні доходу, тому відсутні порушення податкового законодавства. Вважає, що внесена сума готівки не повинна відображатися у книзі обліку доходів та витрат повторно і враховуватися при визначенні доходу платника податку. Звертає увагу на те, що дохід отриманий нею у 2015-2016 роках та внесений у книгу обліку доходів та, відповідно, відображений у декларації платника єдиного податку є значно більшим, ніж сума, яка вносилася на банківських рахунок у І кварталі 2017 року. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 000873/0713 від 22 лютого 2021 року. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що докази, які містяться в матеріалах справи, засвідчують факт одержання позивачем доходів від підприємницької діяльності в 2015, 2016 та першому кварталі 2017 року в готівковій формі, а також те, що сума поповнення позивачем власного розрахункового рахунку значно менша ніж сума коштів, отриманих нею як дохід у ході здійснення підприємницької діяльності в готівковій формі. Як наслідок, власні кошти, які позивач вносила з 26 січня 2017 року до 08 червня 2017 року на власний розрахунковий рахунок, відкритий для здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 1539208,00 грн не є її доходом (виручкою у грошовій формі), у зв`язку з чим визначені статтею 298 ПК України підстави для переходу позивача з 01 липня 2017 року зі спрощеної системи оподаткування на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України були відсутні. Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 000873/0713 від 22 лютого 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3252166, 61 грн є протиправним і підлягає скасуванню. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що в травні 2017 року позивачем перевищено обсяг доходу отриманого від провадження господарської діяльності на суму 816166,17 грн, внаслідок чого вона порушила правила перебування на спрощеній системі оподаткування та не перейшла на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України та не подала заяву про перехід на сплату інших податків і зборів. Вказує, що у спірному випадку ФОП ОСОБА_1 було відкрито поточний рахунок для здійснення підприємницької діяльності, на який надходили кошти з призначенням платежу «внесення власних коштів», отже, власні кошти, внесені на розрахунковий рахунок, який відкрито для здійснення підприємницької діяльності, включаються до доходу фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Звертає увагу на те, що відповідачем не наведено жодних доказів того, що відповідні кошти надійшли на банківський рахунок позивача у першому півріччі 2017 року за результатами його господарської діяльності. Вказує, що позивачем під час перевірки надано усі первинні бухгалтерські документи, Книгу обліку доходів, податкові декларації платника єдиного податку за минулі періоди, розрахункові документи. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. Представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт господарської діяльності 27 березня 2009 року, свідоцтво про державну реєстрацію № 21190000000019968, 18 травня 2013 року взята на облік в контролюючому органі за № 09151382456. В період з 01 січня 2017 року до 16 грудня 2020 року основний вид діяльності згідно КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права. Також до видів діяльності належали 68.10 - купівля та продаж власного нерухомого майна, 68.20 - надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Державну реєстрацію позивача, як фізичної особи-підприємця припинено 16 грудня 2020 року за власним рішенням, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в період з 01 січня 2017 року по 16 грудня 2020 року здійснювала підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування (IIІ група) та була платником єдиного податку, єдиного соціального внеску з платника податків - фізичної особи, єдиного соціального внеску з найманих працівників, податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати найманих працівників, військового збору із заробітної плати найманих працівників. В січні 2021 року на підставі наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки № 20 від 12 січня 2021 року (а.с.130, т.2), направлення на перевірку від 12 січня 2021 року № 17 (а.с.129, т.2) посадовими особами Головного управління ДПС в Івано-Франківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка фізичної особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 16 грудня 2020 року, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за період з 17 травня 2013 року по 16 грудня 2020 року, за результатами якої складено акт № 318/09-19-07-13/ НОМЕР_1 від 22 січня 2021 року (а.с.12, т.1). В межах спірних правовідносин перевіркою встановлено порушення позивачем п.181.1 ст.181, п.183.2, ст.183, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200, п.201.4, 201.12 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 2642820,72 грн. В акті перевірки № 318/09-19-07-13/ НОМЕР_1 від 22 січня 2021 року зазначено, що платник податків - фізична особа ОСОБА_1 відповідно до п.291.4 ст.291, п.293.4 ст.293, пп.298.2.1 п.298.2 ст.298, пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 Податкового кодексу України порушила правила перебування на спрощеній системі оподаткування, не перейшла на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, не подала за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу до контролюючого органу заяву про перехід на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України та в порушення пункту 183.2 статті 183 Податкового кодексу України не подала заяву на реєстрацію платником податку на додану вартість, тобто не виконала свого обов`язку щодо реєстрації, а тому вона несе відповідальність за ненарахування, несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника ПДВ. Згідно поданих до перевірки документів (книг обліку розрахункових операцій та банківських виписок) та інформаційної бази Головного управління ДПС в Івано-Франківській області АІС «Податковий блок» підсистема «Виторги РРО» платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 в період з 01 липня 2017 року по 16 грудня 2020 отримано дохід від здійснення операцій з постачання товарів в загальному розмірі 13214103,61 гривень, в тому числі за II півріччя 2017 року в сумі 720587,83 гривень, за 2018 рік в сумі 5773010,98 гривень, за 2019 рік в сумі 5693319,00 гривень та за 2020 рік в сумі 1027185,80 гривень. Перевіркою повноти визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість встановлено його заниження в загальному розмірі 2642820,72 гривень, в тому числі ІІ півріччя 2017 року в сумі 144117,57 гривень, за 2018 рік в сумі 1154602,20 гривень, за 2019 рік в сумі 1138663,80 гривень та за 2020 рік в сумі 205437,16 гривень, чим порушено п.180.1 ст.180, п.181.1 ст.181, п.183.1, п.183.2, п.183.4, п.183.10 ст.183, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України. За наслідками висновків акта перевірки 22 лютого 2021 року відповідач прийняв, зокрема, податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22 лютого 2021 року № 000873/0713, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3252166,61 грн (основне зобов`язання 2642820,72 грн, штрафні санкції - 609345,89 грн) (а.с.229, т.1). Підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення вказано те, що перевіркою дотримання граничного обсягу суми доходу, який дає право платникам ІІІ групи єдиного податку здійснювати діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, встановлено, що ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок вносила власні кошти, проте не включала їх до обсягу виручки, внаслідок чого в травні 2017 року перевищено обсяг доходу отриманого від провадження діяльності встановленого положеннями п.291.4 ст.291 Податкового кодексу України (5000000,00 грн) на суму 816166,17 грн., що призвело до порушення в подальшому правових засад застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності, а також справляння єдиного податку та з 01 липня 2017 року ОСОБА_1 не перейшла на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України. ОСОБА_1 допустила умисне порушення п.180.1.2 п.180.1 ст.180, п.181.1 ст.181 ПК України, оскільки нею проводились операції, які згідно з п.194.1 ст.194 ПК України оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків. Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 12 жовтня 2021 року, 12 жовтня 2021 року зареєстровано шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини - ОСОБА_1 (а.с.105, т.2). Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Порядок реєстрації особи як платника податку на додану вартість регулюється статтями 180 - 183 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1130, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2014 року за № 1456/26233. Для цілей оподаткування податком на додану вартість платниками податку є особи, перелік яких встановлений підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 та пунктом 180.1 статті 180 ПК України, зокрема будь-яка особа, що підлягає реєстрації як платник податку. Статтями 181 та 182 ПК України визначено умови для реєстрації особи як платника податку на додану вартість, відповідно до яких реєстрація особи як платника податку на додану вартість може здійснюватися як за добровільним рішенням особи, так і в обов`язковому порядку. Згідно з пунктом 181.1 статті 181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи. Пунктом 291.4 ст.291 ПК України визначено, що третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 грн. Відповідно до п.п. 296.1.1 п. 296.1 ст. 296 ПК України, платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів. Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Для реєстрації Книги обліку доходів такі платники єдиного податку подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги, у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Згідно з підпунктом 3 пункту 293.8 статті 293 ПК України платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків, а також зобов`язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу. Відповідно до пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення. У разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті. У разі зміни ставки єдиного податку відповідно до підпункту «б» підпункту 4 пункту 293.8 статті 293 цього Кодексу реєстраційна заява подається не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку календарного кварталу, в якому буде застосовуватися ставка єдиного податку, що передбачає сплату податку на додану вартість (пп.183.4 ст.183 ПК України). Пунктом 183.10 статті 183 ПК України визначено, що будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Згідно із пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України). Згідно з пунктом 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Матеріалами справи підтверджено та встановлено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року в справі № 300/3692/21, яке набрало законної сили 13 вересня 2022 року, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року в справі № 300/3431/21, яке набрало законної сили 31 березня 2022 року, що позивач здійснила внесення власних готівкових коштів в касі установи банку на розрахунковий рахунок в установі банку, відкритий нею для здійснення власної підприємницької діяльності за І півріччя 2017 року в розмірі 1539208 гривень. Згідно з книгою обліку доходів, податкових декларацій та квитанцій позивач у 2013 році отримала дохід в сумі 40117,50 гривень, у 2014 році - 110373,90 гривень, у 2015 році - 7520820,12 гривень, у 2016 році - 107988 гривень, у 2017 році - 4 997546,00 гривень, з сум яких сплачений єдиний податок в повному розмірі. Позивач здійснювала розрахунки з покупцями у готівковій формі з використанням реєстратора розрахункових операцій, що підтверджено долученими до матеріалів справи звіти ФП (3) з реєстратора розрахункових операцій (фіскальний номер 3000165773) за 2013, 2014, 2015, 2016 роки та І квартал 2017 року. Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугувало, за доводами відповідача, заниження позивачем в першому півріччі 2017 році доходу за наслідками поповнення власними грошовими коштами розрахункового рахунку в установі банку, відкритого для здійснення підприємницької діяльності, і невключення їх до обсягу виручки, тобто мінімізації доходу, на підставі якого визначається податкове зобов`язання з податку на додану вартість. На підставі висновку про обов`язок переходу позивача на загальну систему оподаткування з 01 липня 2017 року, відповідач нарахував позивачу зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 2642820,72 грн за період з 01 липня 2017 року по 16 грудня 2020 року. Згідно з пп. 1 п. 292.1 ст.292 ПК України доходом платника єдиного податку для фізичної особи-підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності. Пунктом 292.6 статті 292 ПК України передбачено, що датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Згідно з пунктом 292.13 статті 292 ПК України дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту 296.1.1 статті 296 ПК України платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої та п`ятої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів. Таким чином, у разі якщо фізична особа-підприємець платник єдиного податку отримує дохід у готівковій формі, він має бути відображений у Книзі обліку доходів. Згідно із пп. 14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Відповідно до ч. 1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених розділом ІV кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87, який діяв на час перевірки, доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Отже, власні кошти, внесені на власний рахунок, не є доходом у розумінні пункту 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку

3. Відповідно до узагальнюючої податкової консультації щодо порядку визначення складу доходів суб`єктів господарювання - фізичних осіб - платників єдиного податку, затвердженої Наказом ДПС України від 24 грудня 2012 року № 1183 якщо фізична особа - підприємець вносить на свій поточний рахунок у банку, відкритий для здійснення підприємницької діяльності, готівку, яка на момент внесення уже була відображена у Книзі, то в платіжному дорученні зазначається призначення платежу - виручка за певний період. Таким чином, зазначена виручка повторно не включається до доходу платника єдиного податку. Згідно з пунктом 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, метою відкриття поточного рахунку є зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів. Крім того, відповідно до підпункту 7.1.5 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків. Отже, чинним законодавством врегулювано порядок внесення власних коштів на рахунок власником цього рахунку, проте не наведено виключного твердження про те, що зарахування коштів на банківський рахунок має наслідком виникнення доходу. Таким чином, власні кошти, які фізична особа-підприємець вносить на розрахунковий розрахунок, не включаються до складу доходу (виручки у грошовій формі) за умови, що сума такого поповнення не перевищує суми коштів, отриманих платником у ході здійснення підприємницької діяльності в готівковій формі. Тобто, внаслідок зарахування особистих коштів на банківський рахунок відсутні критерії доходу. Шляхом поповнення власними коштами власного рахунку здійснюється заміна одного активу (зобов`язання НБУ у вигляді паперових грошей) на інший актив (зобов`язання банку у вигляді запису на банківському рахунку). Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 28 серпня 2021 року в справі № 826/10881/16, від 17 серпня 2022 року в справі № 560/8206/20. Докази, які містяться в матеріалах справи, засвідчують факт одержання позивачем доходів від підприємницької діяльності в 2015, 2016 та першому кварталі 2017 року в готівковій формі, а також те, що сума поповнення позивачем власного розрахункового рахунку значно менша ніж сума коштів, отриманих нею як дохід у ході здійснення підприємницької діяльності в готівковій формі. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що власні кошти, які позивач вносила з 26 січня 2017 року до 08 червня 2017 року на власний розрахунковий рахунок, відкритий для здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 1539208,00 грн не є її доходом (виручкою у грошовій формі), у зв`язку з чим визначені статтею 298 Податкового кодексу України підстави для переходу позивача з 01 липня 2017 року з спрощеної системи оподаткування на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України були відсутні. Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 000873/0713 від 22 лютого 2021 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3252166, 61 грн (основне зобов`язання 2642820,72 грн, штрафні санкції - 609345,89 грн) є протиправним і підлягає скасуванню. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі № 300/3810/21 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Довгополов В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 07 листопада 2023 року.