Постанова 4855 № 712/4067/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 712/4067/23 Суддя (судді) першої інстанції: Борєйко О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2023 року (повний текст виготовлено 11 вересня 2023 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Соснівського відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про оскарження рішень, дій суб`єкта владних повноважень, В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПНМЧК №001597 від 18 квітня 2023 року, винесену відносно позивача за ч. 1 ст. 203 КУпАП України і закрити провадження у справі; - скасувати рішення Соснівського відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 8 від 18 квітня 2023 року відносно ОСОБА_1 . Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що враховуючи те, що у позивача є малолітня дитина, престаріла матір які живуть та навчаються на території України, наявність постійного місця проживання на території України, відсутність даних про будь-які дії позивача, що б суперечили інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я і захисту прав та інтересів громадян України, суд безпідставно прийняв оскаржуване рішення, оскільки у конкретному випадку відсутні підстави, передбачені статтею 26 Закону №3773-VI, наявність яких закон пов`язує з можливістю повернення особи до країни походження. Також апелянт зазначає, що судом проігноровано те, що відповідач діяв всупереч чинного законодавства, протиправно та всупереч вимог постанови Кабінету Міністрів України щодо реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину та питання реалізації актів законодавства у сфері міграції, а саме Постанов КМУ від 18.03.2020 № 259 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину» (у редакції від 18.03.2020 чинній на час виникнення правовідносин 18.04.2021 та 16.07.2021). Щодо висновків суду першої інстанції про те, що визначений позивачем у цій справі відповідач є неналежним, апелянт посилається на те, що ні під час подання позову, ні під час проведення підготовчого засідання, ні під час судового засідання позивач не знав, а суд проігнорував питання про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача з Соснівського відділу у місті Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на належного відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2023 року (повний текст виготовлено 11 вересня 2023 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Соснівського відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про оскарження рішень, дій суб`єкта владних повноважень та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Після надходження матеріалів справи до апеляційного суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином російської федерації. 19 квітня 2017 року ОСОБА_1 видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 (а.с. 10). В подальшому, у 2019 році позивачем були подані документи для отримання громадянства України. ОСОБА_1 був документований тимчасовим посвідченням громадянина України № НОМЕР_2 від 15 липня 2019 року строком дії до 15 липня 2021 року (а.с. 11). Разом з тим, у зв`язку з невиконанням останнім зобов`язання про припинення іноземного громадянства протягом двох років з моменту набуття громадянства України, рішенням УДМС у Черкаській області від 01 липня 2021 року відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадянство України» скасовано рішення від 10 червня 2019 року про набуття ОСОБА_1 громадянства України. Відомості щодо оскарження ОСОБА_1 рішення про скасування рішення про набуття громадянства відсутні. Також як вбачається з матеріалів справи, рішенням Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 16 від 20 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, «видане громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю міста Черкаси, України/СРСР, паспортний документ НОМЕР_3 , виданий 26 серпня 2015 року, орган видачі - Посольство росії, Україна, про те, що йому на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України « Про імміграцію» скасовано рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, видане 23 листопада 2017 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 19 квітня 2017 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 «Порядку оформлення, видачі, обміну,скасування пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (а.с. 83). 18 квітня 2023 року уповноваженою особою Соснівського відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області головним спеціалістом Василевич А.М. складений протокол серії ПР МЧК №001599 про адміністративне правопорушення, згідно якого, 18 квітня 2023 року за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська виявлено громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованого тимчасовим посвідченням громадянина України строком дії до 15 липня 2021 року; протягом двох років з моменту документування вказаним посвідченням ОСОБА_1 не відмовився від громадянства рф; на даний час на території України перебуває незаконно, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 4). Згідно наданих ОСОБА_1 в протоколі пояснень, останній вчасно не виїхав з території України через фінансові, сімейні проблеми та початком війни в Україні. Вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав. Скарги та претензії до міграційної служби відсутні. Постановою начальника Соснівського відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області Черниш В.П. серії ПН МЧК №001597 від 18 квітня 2023 року, за результатами розгляду справи про адміністративні правопорушення - про порушення п.2 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 150 від 15 лютого 2012 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2 040 гривень (а.с. 5). Як зазначено в постанові начальника Соснівського відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області Черниш В.П. серії ПН МЧК №001597 від 18 квітня 2023 року, при розгляді справи встановлено наступне: виявлено громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованого тимчасовим посвідченням громадянина України строком дії до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом двох років з моменту документування вказаним посвідченням останній не відмовився від громадянства рф, що є порушенням п.2 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 150 від 15 лютого 2012 року. Згідно з Рішенням № 8 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 18 квітня 2023 року головного спеціаліста Соснівського відділу у місті Черкаси Управління Державної міграційної служби в Черкаській області Василевич А.М., затвердженим начальником Соснівського відділу у місті Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області Черниш В.П., за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина ОСОБА_1 , з метою забезпечення виконання ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати його покинути територію України в термін до 18 травня 2023 року (а.с. 6). Як зазначено в Рішенні № 8 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 18 квітня 2023 року головного спеціаліста Соснівського відділу у місті Черкаси Управління Державної міграційної служби в Черкаській області Василевич А.М., затвердженому начальником Соснівського відділу у місті Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області Черниш В.П., за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина ОСОБА_1 встановлено наступне: «при вивченні наданих документів ОСОБА_1 встановлено, що він документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , яка станом на 18 квітня 2023 року є скасованою. Також, вказаний іноземець документований тимчасовим посвідченням громадянина України № НОМЕР_2 від 15 липня 2019 року строком дії до 15 липня 2021 року. На сьогоднішній день від громадянства рф не відмовився та знаходиться на території України незаконно. При перевірці документів також встановлено, що строк перебування на території України Соснівським відділом у м. Черкаси УДМС у Черкаській області чи іншими органами/підрозділами Державної міграційної служби не продовжувався. Після закінчення дії тимчасового посвідчення громадянина України зазначений вище громадянин самостійно межі України не залишив, чим грубо порушив п.2 «Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» затвердженого постановою кабінету Міністрів України № 150 від 15 лютого 2012 року. 18 квітня 2023 року громадянин ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП в зв`язку з порушенням строку перебування на території України та ухилення від виїзду з території України. Підстав для подальшого перебування на території України у громадянина ОСОБА_1 немає, законні засоби існування для забезпечення перебування в Україні відсутні». З вказаним рішенням ОСОБА_1 ознайомлений 18 квітня 2023 року, що підтверджується особистим підписом останнього. Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства протиправними, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що ОСОБА_1 з заявою для продовження строку перебування останнього в України протягом строку, визначеного статтею 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», і до цього часу - не звертався. Враховуючи вкладене, починаючи з 01 липня 2021 року ОСОБА_1 є іноземним громадянином. ОСОБА_1 перебуває на території України по паспортному документу громадянина рф 51 № НОМЕР_4 , термін дії якого закінчився 26 серпня 2020 року; обмін вказаного документа позивачем до цього часу не здійснено. Також, суд першої інстанції вказав, що копії фіскальних чеків не містять відомостей про зміст поштового відправлення та найменування адресата,а тому не є достатніми доказами звернення позивача до уповноважених органів рф для припинення громадянства рф останнім. Крім того, позивачем не надано доказів отримання вказаних поштових відправлень уповноваженим на вирішення питання про припинення громадянства рф органом рф. Доказів оскарження вказаного рішення УДМС у Черкаській області від 01 липня 2021 року про скасування рішення від 10 червня 2019 року про набуття ОСОБА_1 громадянства України матеріали справи не містять і учасниками справи суду не надано. Доказів визнання позивача біженцем в України та наявності обставин, передбачених ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», матеріали справи не містять і учасниками справи суду не надано. Також суд першої інстанції вважав, що належним відповідачем у справі має бути Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, тому позивач звернуся з вказаним позовом до неналежного відповідача. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Положеннями ч. 1 ст. 203 КпАП України передбачено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як було встановлено раніше, підставою для притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України відповідачем визначено те, що останній порушив правила перебування в Україні, а саме - проживає без документів на право проживання в Україні. Як вказано в оскаржуваній постанові, позивач документований тимчасовим посвідченням громадянина України строком дії до 15 липня 2021 року; протягом двох років з моменту документування вказаним посвідченням ОСОБА_1 не відмовився від громадянства рф; на даний час на території України перебуває незаконно. Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Приписи ст. 3 Закону № 3773-VI, які кореспондують положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначені у статті 4 Закону. За правилами ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Підпунктом 2 пункту 2 Порядку №150 передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Оскільки позивач є громадянином російської федерації, яка на момент його прибуття в Україну належала до держав із безвізовим порядку в`їзду, то йому дозволено перебувати на території України не більше 90 днів протягом 180 днів. Питання продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовано статтею 17 Закону. Поряд з цим належних і допустимих доказів, що позивач скористався відповідною процедурою, матеріали справи не містять. При цьому, як підтверджується матеріалами справи, 19 квітня 2017 року ОСОБА_1 видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 (а.с. 10). В подальшому, у 2019 році позивачем були подані документи для отримання громадянства України. ОСОБА_1 був документований тимчасовим посвідченням громадянина України № НОМЕР_2 від 15 липня 2019 року строком дії до 15 липня 2021 року (а.с. 11). Разом з тим, у зв`язку з невиконанням останнім зобов`язання про припинення іноземного громадянства протягом двох років з моменту набуття громадянства України, рішенням УДМС у Черкаській області від 01 липня 2021 року відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадянство України» скасовано рішення від 10 червня 2019 року про набуття ОСОБА_1 громадянства України. Відомості щодо оскарження ОСОБА_1 рішення про скасування рішення про набуття громадянства відсутні. Також як вбачається з матеріалів справи, рішенням Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №16 від 20 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, «видане громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю міста Черкаси, України/СРСР, паспортний документ НОМЕР_3 , виданий 26 серпня 2015 року, орган видачі - Посольство росії, Україна, про те, що йому на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України « Про імміграцію» скасовано рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, видане 23 листопада 2017 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 19 квітня 2017 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 «Порядку оформлення, видачі, обміну,скасування пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (а.с. 83). Таким чином, апеляційний суд зазначає, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, видане позивачу 23 листопада 2017 року, було скасоване, а видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 19 квітня 2017 року скасована. Також строк дії тимчасового посвідчення громадянина України № НОМЕР_2 від 15 липня 2019 року закінчився 15 липня 2021 року, а рішення від 10 червня 2019 року про набуття ОСОБА_1 громадянства України скасоване рішенням УДМС у Черкаській області від 01 липня 2021 року у зв`язку з невиконанням останнім зобов`язання про припинення іноземного громадянства протягом двох років з моменту набуття громадянства України. Отже, матеріалами справи підтверджується що позивач порушив правила перебування в Україні, що знайшло свій вияв у тому, що наразі останній продовжує проживати на території України без жодних документів на право проживання в Україні. Суть цього порушення та відповідальність, яка за нього передбачена, були зафіксовані належним чином у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с. 4), із змістом якого ОСОБА_1 ознайомився та примірник якого отримав. Крім того, сам протокол і оскаржувана постанова відповідають вимогам КУпАП України та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28.08.2013 №

825. Щодо посилання апелянта на те, що відповідач діяв всупереч чинного законодавства, протиправно та всупереч вимог постанови Кабінету Міністрів України щодо реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину та питання реалізації актів законодавства у сфері міграції, а саме Постанов КМУ від 18.03.2020 № 259 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину» (у редакції від 18.03.2020 чинній на час виникнення правовідносин 18.04.2021 та 16.07.2021), колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» установлено, що до іноземців та осіб без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або не змогли звернутися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби України із заявою про продовження строку перебування на території України та/або про обмін посвідки на тимчасове/постійне проживання у зв`язку із введенням карантину, не застосовується адміністративна відповідальність за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якщо такі порушення настали в період чи внаслідок встановлення карантину. Оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, у період дії карантину здійснюється за місцем звернення особи. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 259 від 18 березня 2020 року «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину» з метою запобігання порушенням законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину Кабінет Міністрів України постановив: Оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи її спеціальний статус у період установлення на всій території України карантину здійснюється за місцем звернення особи. Рішення про надання дозволу на імміграцію, прийняте протягом одного року до установлення або у період установлення на всій території України карантину, діє протягом двох років від дня його прийняття. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин, що також не могло не мати певного впливу на вжиття заходів позивачем з метою оформлення відповідних документів для перебування на території України на законних підставах. Колегія суддів такі доводи апелянта вважає безпідставними та необгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач не зміг виїхати за межі України або звернутись до компетентних органів саме у зв`язку із введенням карантину та не підтверджено, що порушення відбулось саме внаслідок встановлення карантину, адже наведені норми закону мають індивідуальний характер, тобто у разі посилання на них має бути підтверджено вплив обмежувальних заходів до конкретної особи. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства не застосовується, якщо такі порушення настали внаслідок встановлення карантину, в свою чергу, позивач ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не обґрунтував жодним чином, що саме у зв`язку з карантинними обмеженнями ним було допущено порушення законодавства. Викладене, з урахуванням встановлених вище обставин свідчить, що оскаржувана постанова серії ПН МЧК №001597 від 18 квітня 2023 року прийнята щодо ОСОБА_1 правомірно, з урахуванням всіх фактичних обставин, а застосування санкції у вигляді штрафу відповідає розміру санкції, передбаченої ч. 1 ст. 203 КпАП України. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, колегія суддів з урахуванням доводів апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити таке. Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ята статті 26 Закону № 3773-VI). Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150). Згідно п. 4 Інструкції №353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення. Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п. 5 Інструкції №353/271/150). Частиною 1 статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону № 3773-VI, що також відображено й у п. 8 Інструкції №353/271/150, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Як було встановлено раніше, підставою прийняття рішення Соснівського відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 8 від 18 квітня 2023 року слугував факт проживання позивача без відповідних документів, що дають право на проживання на території України. При цьому матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 фактично без належних на те законних підстав перебуває на території України. Так, як вже було зазначено вище, рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну, видане позивачу 23 листопада 2017 року, було скасоване, а видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 19 квітня 2017 року скасована. Також строк дії тимчасового посвідчення громадянина України № НОМЕР_2 від 15 липня 2019 року закінчився 15 липня 2021 року, а рішення від 10 червня 2019 року про набуття ОСОБА_1 громадянства України скасоване рішенням УДМС у Черкаській області від 01 липня 2021 року у зв`язку з невиконанням останнім зобов`язання про припинення іноземного громадянства протягом двох років з моменту набуття громадянства України. Вищевказані рішення позивачем не були оскаржені, докази зворотнього в матеріалах справи відсутні і апелянтом не надані. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем також не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач не надав обґрунтованих пояснень з приводу того, чому останній не вживав належних заходів щодо легалізації свого проживання В Україні. Суд не вбачає належних пояснень бездіяльності позивача щодо неоформлення документів, які дають право на законних підставах перебувати на території України, будь-якими поважними обставинами, які перешкоджали б йому звернутися із відповідними заявами до міграційних органів. При цьому, спірним рішенням про примусове повернення позивачу надано варіативність дій з метою залишення території України, зокрема виїхати або до країни походження (російської федерації), або до третьої країни. Позивач не зазначає про наявність об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали його виїзд з території України до третьої країни. Враховуючи наведене, суд вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності обґрунтованих підстав для задоволення позову. Аналогічний правовий підхід при вирішенні спорів цієї категорії викладений у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі № 522/24609/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 522/23067/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 522/15129/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 522/11882/22. Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Щодо доводів апелянта про те, що у позивача є малолітня дитина, престаріла матір які живуть та навчаються на території України, також наявне постійне місця проживання на території України, апеляційний суд вказує наступне. Як встановлено судом першої інстанції, згідно копії договору довічного утримання (догляду) від 27 листопада 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній зобов`язався відповідно до умов вказаного договору утримувати ОСОБА_2 , яка згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , є матір`ю ОСОБА_1 . Відповідно до умов вказаного договору до ОСОБА_1 , за належне виконання обов`язків визначених договором, переходить право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до п.4 договору довічного утримання (догляду) від 27 листопада 2019 року,укладеного між позивачем та його матір`ю - ОСОБА_2 , позивач зобов`язаний надавати ОСОБА_3 довічне матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування). За згодою сторін грошова оцінка матеріального забезпечення, яке сплачується позивачем на користь ОСОБА_2 , становить 3000 гривень на місяць. Зазначена сума повинна сплачуватися позивачем не пізніше двадцятого числа кожного місяця за наступний місяць. Разом з тим, доказів виконання умов п.4 договору довічного утримання (догляду) від 27 листопада 20019 року, укладеного між ОСОБА_1 . Та ОСОБА_2 , та сплати позивачем на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 3000 гривень щомісячно матеріали справи не містять і учасниками справи суду не надано, як і відсутні докази наявності у позивача офіційного джерела доходів в Україні. Також позивач вказував, що має на утриманні малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Судом першої інстанції в судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_5 , яка пояснила, що ОСОБА_1 є батьком їх спільної з позивачем дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 березня 2016 року шлюб між позивачем та ОСОБА_5 розірваний; рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 жовтня 2018 року з позивача стягнуто на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання їх спільної з позивачем малолітньої дитини за період починаючи з 22 червня 2018 року; дитина проживає разом зі своєю матір`ю - ОСОБА_5 ; ОСОБА_1 участі у вихованні доньки та додаткових витратах на дитину не приймає. Згідно наданих свідком в судовому засіданні розрахунків державного виконавця заборгованості зі сплати аліментів, заборгованість позивача перед ОСОБА_5 зі сплати аліментів на утримання малолітньої дитини станом на 01 лютого 2022 року становила 78171 гривень 77 копійок, станом на 05 вересня 2023 року - 90 222 гривні. Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що на її неодноразові пропозиції позивачу взяти дитину на вихідні дні, останній лише один раз взяв дитину до себе і повернув її матері вже на наступний день. Також апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18 та від 18.03.2021 у справі № 522/1441/18, відповідно до яких навіть сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов`язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України. У контексті наведеного колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах за схожих правовідносин неодноразово зазначав, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі № 200/9761/20-а). Тож особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками. При цьому, з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, колегія суддів уважає, що здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення ефективного реагування держави на загрози її безпеці. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 522/5683/22. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на правомірність оскаржуваних рішень. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, крім іншого, вказав, що належним відповідачем у справі має бути Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, тому позивач звернуся з вказаним позовом до неналежного відповідача. З наведеним мотивами апеляційний суд не може погодитись з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані рішення (як постанова про накладення адміністративного стягнення серії ПНМЧК №001597 від 18 квітня 2023 року, так як рішення № 8 від 18 квітня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства) прийняті саме Соснівським відділом у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області. Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом. Відтак, відповідачем у цій справі є Соснівський відділ у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області. Таким чином судом першої інстанції не враховано, що оскаржувані рішення, внаслідок яких виник цей спір, прийняті саме Соснівським відділом у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, відтак, останній є належним відповідачем, тому в цій частині доводи апелянта є обґрунтованими, а відповідні висновки суду першої інстанції - помилковими. Вищевикладена правова позиція за участі аналогічних суб`єктів викладена Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 280/2826/19. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Соснівського відділу у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про оскарження рішень, дій суб`єкта владних повноважень. Разом з тим, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків щодо неналежного відповідача у справі як однієї з підстав для відмови у задоволенні позову. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: необхідно змінити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2023 року, виключивши з мотивувальної частини висновки щодо неналежного відповідача у справі як однієї з підстав для відмови у задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2023 року - задовольнити частково. Змінити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2023 року, виключивши з мотивувальної частини висновки щодо неналежного відповідача у справі як однієї з підстав для відмови у задоволенні позову. У решті рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна