Окрема думка Велика Палата ВС № 465/5184/14-ц

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Воробйової І. А., 19 жовтня 2023 року м. Київ Справа № 465/5184/14-ц Провадження № 14-67цс23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 04 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за заявою про перегляд заочного рішення за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. І. Обставини справи

1. У цій справі ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 до досягнення ним повноліття. Суд першої інстанції заочним рішенням позов ОСОБА_2 задовольнив. Не погодившись із заочним рішенням, ОСОБА_1 подав заяву про перегляд цього рішення. Ухвалою місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. 26 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, щодо неможливості залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропущенням строку її подання, або якщо причини пропущення строку визнані судом неповажними. 2. 19 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою повернула на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду цю справу.

3. Повертаючи цю справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що періодичне звернення до неї з тією ж самою правовою проблемою за відсутності обґрунтованих на те підстав, а лише з незгоди з раніше сформульованим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі від 09 листопада 2021 року № 214/5505/16 породжує хаотичність у дотриманні принципу юридичної визначеності, адже висновок щодо неможливості поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення із цих підстав без задоволення вже був висловлений та сформований задля сталості юридичної практики застосування судами норм права в подібних правовідносинах.

4. Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у разі ухвалення судом першої інстанції рішення в загальному порядку розгляду справи в позовному провадженні непоодинокими є випадки, коли відповідач подає апеляційну скаргу на це рішення теж після спливу значного часу, зокрема і під час виконавчого провадження. Таке апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не є обмеженим можливими «фільтраційними» діями цього самого суду, спрямованими на залишення апеляційної скарги без розгляду, а суд апеляційної інстанції має відповідні засоби реагування на відповідну апеляційну скаргу. Аналогічно й у випадку залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення й апеляційного оскарження останнього після спливу значного часу з дня його ухвалення апеляційний суд за наявності для цього підстав повинен використовувати належні юридичні засоби.

5. Приймаючи постанову від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що апеляційне оскарження відповідачем заочного рішення у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, відмови суду першої інстанції в його поновленні (чи відсутності заяви відповідача про поновлення такого строку) не може бути додатково обмеженим можливістю суду постановити ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду та необхідністю оскаржувати цю ухвалу для того, щоб, ймовірно, отримати право на апеляційне оскарження самого заочного рішення.

6. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що висновки, сформульовані в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, спрямовані на те, щоб гарантія апеляційного перегляду справи (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, частина перша статті 17 ЦПК України) однаково застосувалася як у випадку такого оскарження рішення суду, ухваленого в загальному порядку розгляду справи в позовному провадженні (зокрема, і зі спливом значного строку після його ухвалення), так і у випадку апеляційного оскарження заочного рішення з урахуванням, зокрема, спеціальних приписів статей 287, 288 ЦПК України (без створення процесуальної перешкоди для оскарження заочного рішення у вигляді ухвали про залишення без розгляду заяви про його перегляд, можливість постановлення якої в частині третій статті 287 ЦПК України не передбачена). Про жодну «незаконну процесуально-правову перевагу відповідачу» та, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року, порушення принципів юридичної визначеності, рівності сторін перед законом і судом, змагальності тощо (зокрема, у тій інтерпретації, яку цим принципам надав Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)) у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 мова не йшла.

7. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що твердження колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду про неможливість перегляду оскаржених судових рішень і ухвалення законного судового рішення без відступу від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 є необґрунтованим. Застосування цього висновку не є перешкодою ні для перегляду судових рішень, ні для ухвалення законного рішення. ІІ. Зміст окремої думки

8. З постановою Великої Палати Верховного Судуне погоджуємося.

9. Вважаємо, що питання щодо пропущення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суди повинні вирішувати в межах та на підставі ЦПК України, яким передбачено залишення заяви без розгляду як наслідок пропущення процесуального строку, а не залишення заяви без задоволення.

10. Відповідно до статті 228 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, заочне рішення могло бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

11. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України (стаття 126 ЦПК України).

12. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 відступила від висновку, сформульованого в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 1519/2-4031/11 (провадження № 61-13202св20). Такий відступ полягав у тому, що суд приймає до розгляду належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення незалежно від пропуску строку на її подання та залишає цю заяву без задоволення у разі, якщо нема підстав для поновлення вказаного строку (пункт 35 постанови).

13. Таким чином, у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 Велика Палата Верховного Суду сформувала підхід до вирішення питань розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі подання її з пропущенням встановленого для цього процесуального строку.

14. Однією з підстав для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала те, що така правова позиція істотно вплинула на судову практику і активно використовується (може використовуватися, зокрема, шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду постановлених проти них заочних рішень судів за спливом значного часу після їх ухвалення, зокрема які виконані чи виконуються, для фактичної ревізії рішень поза будь-якими фактами щодо обізнаності про рішення, поза розумними строковими межами тощо, ґрунтуючись лише на викладеному тлумаченні процесуального права Великою Палатою Верховного Суду в зазначеній постанові.

15. На думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, у справі, що переглядається, суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржені судові рішення та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення суду без відступу від правового висновку, викладеного в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для суду та для учасників судового процесу, адже визначають час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію, зокрема, має бути подано відповідну заяву; якщо процесуальну дію вчинено після спливу встановленого процесуального строку і клопотання про його поновлення не заявлене або якщо в задоволенні такого клопотання відмовлено, процесуальні підстави для подальшого провадження за відповідною заявою відсутні.

16. Процесуальне рішення про залишення заяви без розгляду внаслідок пропущення строку на її подання (якщо клопотання про поновлення такого строку не заявлене або в його задоволенні відмовлено) може бути оскаржене в апеляційному порядку (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України), підстави для залишення заяви без розгляду можуть бути перевірені і в разі незаконності судового рішення справа після його скасування повертається до суду першої інстанції для продовження розгляду з відповідної стадії процесу, чим забезпечується подальший розгляд справи включно з можливістю оскарження кінцевого рішення; при цьому оцінюються лише питання, що пов`язуються з процесуальними строками.

17. У разі ж відмови судом першої інстанції в поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення або, тим більше, в разі розгляду заяви про перегляд заочного рішення взагалі за відсутності клопотання про поновлення строку на її подання, але при цьому з відмовою в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, уможливлюється оскарження заочного рішення без законних для того підстав через будь-який строк, що сплив після ухвалення заочного рішення, у тому числі й виконаного повністю чи частково; у такому разі апеляційний суд без передбачених для того процесуальних підстав постає перед необхідністю перевірки заочного рішення по суті, тоді як в разі пропущення відповідного процесуального строку оцінка наведеним у заяві про перегляд заочного рішення доводам по суті спору, новим доказам тощо судом першої інстанції не надається.

18. Така ситуація суперечитиме принципам правової визначеності, сталості, стабільності правовідносин, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, правилам і строкам цивільного процесу, нівелюватиме по суті сенс заочного розгляду справи і такий розгляд, як форму цивільного пpoцeсу, та, надаючи незаконну процесуально-правову перевагу відповідачу, порушуватиме права позивача, на користь якого було ухвалене заочне рішення.

19. Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

20. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою гарантії дотримання процесуальних прав добросовісних сторін, підтримання процесуальної дисципліни учасників справи та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

21. Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся зі скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

22. Глава 11 розділу ІІІ ЦПК України не регулює наслідки, які настають унаслідок пропуску процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, тому, на нашу думку, необхідно керуватися загальним правилом частини другої статті 126 ЦПК України, за змістом якої документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

23. Ураховуючи наведене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для відступу від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, щодо неможливості залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, яка подана з пропуском строку на подання такої заяви, та причини пропуску строку визнані судом неповажними.

24. Звертаючись до Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду заслуговує бути почутою і має законні очікування на аргументовану відповідь щодо правової визначеності та недопустимості зловживанням відповідачами своїми правами щодо заяви про перегляд заочного рішення, яка подана з пропуском строку на її подання, та залишення її без задоволення, а не залишення її без розгляду, як це передбачено в ЦПК України.

25. З огляду на практику ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція; див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, параграф 36).

26. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, параграф 53). 27.Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоб порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, параграф 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, параграф 65). ІІІ. Висновки

28. Вважаємо, що мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2023 року, містять достатньо підстав для прийняття справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду та надання обґрунтованих висновків щодо необхідності вирішення питання про неможливість залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропущенням строку її подання, або якщо причини пропущення строку визнані судом неповажними. Судді: С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова