Постанова 4811 № 451/1455/22

Справа № 451/1455/22 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З. Провадження № 22-ц/811/635/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. секретаря: Псярук О.В. за участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 21 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину по кредитному договору, ВСТАНОВИЛА: 28 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину по кредитному договору. Просив зобов`язати Акціонерне товариство «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за Угодою про надання кредиту №501091841 від 05 грудня 2018 року з часу її укладення та зарахувати вже сплачені ОСОБА_1 кошти у розмірі 79 664 грн 40 коп., що були спрямовані на погашення комісійної винагороди за обслуговування кредиту (РКО) в рахунок погашення суми основного боргу та процентів по Угоді про надання кредиту №501091841 від 5 грудня 2018 року, а різницю в надлишку переплачених коштів повернути ОСОБА_1 ; стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 59 000 грн 11 коп. (п`ятдесят дев`ять тисяч гривень 11 копійок) переплачених коштів за нікчемним правочином; стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу адвоката у розмірі 15 000 грн 00 коп. (п`ятнадцять тисяч гривень) (а.с.4-15). Позов обгрунтовував тим, що 05 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є у зв`язку зі зміною назви Акціонерне товариство «Сенс Банк», було укладено Угоду про надання кредиту №501091841. За умовами споживчого кредиту відповідач надав йому кредит у розмірі 98351 грн 2 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18,99% річних. Окрім сплати процентів в розмірі 18,99 %, відповідач, згідно з підпунктом (б) пункту 1 Кредитного договору також встановив на постійній основі комісійну винагороду за обслуговування кредиту у розмірі 2,25% від суми кредиту, що згідно з Графіком платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг Додатку №1 до Кредитного договору (надалі - «Додаток №1») повинна сплачуватися Позичальником по 5 число кожного місяця рівними платежами по 2212 грн 90 коп. щомісячно. Також, згідно з підпунктом (б) пункту 1 Кредитного договору відповідач встановив комісійну винагороду за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку, що сплачується згідно діючих Тарифів Банку. Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Паспорту споживчого кредиту від 05.08.2018 базою щомісячного розрахунку комісійної винагороди за обслуговування кредиту - платежу в розмірі 2212,90 грн є пакет послуг за РКО. Окремо звертає увагу суду на те, що укладання банком з позивачем Кредитного договору здійснювалось у неправильній формі. Так, банк надав на підписання позивачу Оферту на укладення Угоди про надання кредиту №501091841, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 5 грудня 2018 року, що була повністю сформована та роздрукована відповідачем на його фірмовому бланку. На руки позивачу було видано Акцепт пропозиції на укладення Угоди про надання кредиту №501091841 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 5 грудня 2018 року на якій містився факсимільний підпис та печатка Банку, а також паспорт споживчого кредиту та Додаток № 1 до Кредитного договору. Таким чином, видача кредиту позивачу було здійснено на підставі Оферти на укладення Угоди про надання кредиту №501091841, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та Акцепту Банку пропозиції на укладення Угоди про надання кредиту №501091841, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 5 грудня 2018 року (що разом собою являє кредитний договір). Неправильна форма укладення кредитного договору полягає в тому, що оскільки, будь-які умови кредитування та банківські продукти може створювати, пропонувати, надавати та рекламувати виключно лише банк, як банківська фінансово-кредитна установа широкому колу осіб - позичальникам, а тому позичальник, апріорі, виходячи з принципу надання банком банківських послуг взагалі не може пропонувати та нав`язувати банку будь-які умови кредитування по його власних банківських продуктах, а лише може приєднатися шляхом «акцепту» - прийняття пропозиції на укладення кредитного договору на умовах, що встановлені банком або відмовитись від таких. Отже, оскільки будь-який кредитний договір формується на підставі банківського продукту, що затверджується банком та носить публічно-правовий характер по яких позичальник може укласти з банком кредитний договір - виключно шляхом приєднання до таких умов, а не навпаки. А тому, укладення будь-якого кредитного договору у кредитних відносинах, в розумінні ст.641-642 ЦК України через укладення Оферти та Акцепту, може мати місце лише тоді, коли таку «Оферту на укладення договору» пропонує та підписує банк, а Акцепт (згоду на прийняття пропозиції щодо укладення такого договору) підписує позичальник, а не навпаки. Після звернення за професійною допомогою до адвоката позивачу стало відомо, що встановлена банком на постійній основі у Кредитному договорі окрема додаткова плата за обслуговування кредиту є нікчемною умовою договору, а тому він вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 21 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів, застосування наслідків виконання нікчемного правочину по кредитному договору задоволено. Зобов`язано Акціонерне товариство «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за Угодою про надання кредиту №501091841 від 05 грудня 2018 року з часу її укладення та зарахувати вже сплачені ОСОБА_1 кошти у розмірі 79 664 грн 40 коп., що були спрямовані на погашення комісійної винагороди за обслуговування кредиту (РКО) в рахунок погашення суми основного боргу та процентів по Угоді про надання кредиту №501091841 від 5 грудня 2018 року, а різницю в надлишку переплачених коштів повернути ОСОБА_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 59 000 грн 11 коп. (п`ятдесят дев`ять тисяч гривень 11 копійок) переплачених коштів за нікчемним правочином. Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу адвоката у розмірі 15 000 грн 00 коп. (п`ятнадцять тисяч гривень). Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» в користь держави судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 (сорок) копійок до спеціального фонду Державного бюджету України. Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «Сенс Банк». В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що між АТ «Альфа-Банк» та позивачем було укладено Угоду про надання кредиту. На підтвердження укладення Кредитного договору з позивачем було складено наступні документи: Оферта на укладання угоди про надання особистого кредиту підписана і надана до банку позивачем; Акцепт пропозиції на укладання угоди про надання особистого кредиту, що прийнята банком; Додаток №1 до Кредитного договору, який є Графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг включно з предметом даного спору, що підписаний між банком та позичальником; Паспорт споживчого кредиту, підписаний представником банку та позивачем. Щодо твердження позивача про несправедливі умови кредитування, зазначає, що з пропозицією укласти Кредитний договір на таких умовах до банку звернувся позивач, а банк прийняв його пропозицію, відповідно позивачу було все зрозуміло і відповідні умови йому підходили. Всі платежі, які мають здійснюватися за кредитним договором передбачені нормами чинного законодавства України і є цілком законними. Умови Кредитного договору є чіткими і зрозумілими, з них видно всі необхідні платежі в цілому і в розрізі щодо кожного окремо, зазначена реальна процента ставка тощо. Таким чином, вважає посилання позивача на ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з приводу нечітких та двозначних положень Кредитного договору є безпідставними і не відповідають дійсності. Підпунктом «б» п. 1 Акцепту, та Додатком №1 передбачена комісія за обслуговування кредиту. Тобто це є комісія за Розрахунково-касове обслуговування (РКО). РКО в тому числі має відношення і до ведення рахунків. Враховуючи, що і в Оферті і в Акцепті та у Додатку №1 до Кредитного договору передбачена така щомісячна комісія, то вона має сплачуватися. Вважає, що в даному випадку дотримано ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування». Також вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є явно необгрунтований та неспівмірний зі складністю справи та заявленим розміром позовних вимог. Просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 проти скарги заперечив, просив у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. Судом встановлено, що 05 грудня 2018 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (правонаступником якого є у зв`язку зі зміною назви Акціонерне товариство «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено Угоду про надання кредиту №501091841, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого позичальнику надано кредит для власних потреб в розмірі 98351,02 грн строком на 56 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18,99% річних. Пунктом 1 Угоди про надання кредиту № 501091841, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 5 грудня 2018 року передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги банком встановлюється комісійна винагорода, а саме: а) за надання кредиту 0,00% від суми кредиту; б) за обслуговування кредиту 2,25 % від суми кредиту, зазначеної в угоді. Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку сплачується згідно діючих тарифів банку (а.с.63). Додатком № 1 до Угоди про надання кредиту № 501091841 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 5 грудня 2018 року передбачено Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з врахуванням вартості всіх супутніх послуг. У стовпчику 7.2 Графіку платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту зазначено, що розмір щомісячних платежів за розрахунково-касове обслуговування кредиту складає 2212,90 грн, тобто 2,25 % від суми кредиту, також загальна плата за розрахунково-касове обслуговування протягом всього строку дії кредитного договору становить 106219,20 грн (а.с.64). Із Банківських виписок по кредиту №501091841 видно, що ОСОБА_1 сплачувалися комісії за Кредитним договором в сумі 2212,90 грн щомісячно (а.с.69-136). У свою чергу, станом 5 березня 2021 року позивач вже погасив 130 950 грн 88 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України). Згідно з ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З ч. 1 ст. 638 ЦК України видно, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зокрема, відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з ч. 4,5 ст.216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як видно з ч.1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до ч.1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням ( постанови від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 25)). Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь(ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку(наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин(укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 29)). З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 31)). Колегія суддів звертає увагу на те, що в умовах угоди про надання кредиту № 501091841 та додатках до неї не зазначено, що саме входить в структуру плати за обслуговування кредиту, в тому числі не зазначено, чи включає в себе обслуговування кредиту плату за послуги банку, безоплатність яких передбачена Законом України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що умови угоди про надання кредиту №501091841, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 05 грудня 2018 року, укладеної між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (правонаступником якого у зв`язку зі зміною назви є «Сенс Банк») та ОСОБА_1 , в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту в розмірі 2,25% від загальної суми кредиту на день видачі, є нікчемними, тому позовні вимоги підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 21 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 06.11.2023 Головуючий Судді