Постанова 4818 № 646/1803/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 646/1803/20 Головуючий суддя І інстанції Клімова С. В. Провадження № 22-ц/818/2092/23 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2023 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2023 року, у справі за заявою позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, В С Т А Н О В И В : В провадженні Червонозаводського районного суду м. Харкова знаходиться вище вказана цивільна справа. 09.08.2023 року позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову в якій останній просить суд заборонити відчуження нерухомого майна - частини житлового будинку ( домоволодіння), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Заява обґрунтована тим, що 24.07.2023 року ним отримано заяву серії НСН № 035298, посвідчену 20.07.2023 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В.В. від відповідачів по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що останні продають належні їм на праві приватної власності 55/100 частин домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами. Відповідно до ст. 362 ЦК України, позивач має переважне право купівлі належної відповідачам частки. Як зазначено в заяві, у разі відмови позивача від придбання частки відповідачів частина житлового будинку буде продана іншій особі. Позивач зазначає, що відчуження нерухомого майна відповідачами під час розгляду справи потягне за собою порушення охоронюваних законом прав позивача та членів його сім`ї, а також потенційних покупців частини домоволодіння відповідачів та значно ускладнить захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від10 серпня 2023 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, а саме заборонити відчуження нерухомого майна частини житлового будинку (домоволодіння), розташованого за адресою АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. Скарга мотивована тим, що справа не стосується права власності на домоволодіння, частки в праві власності сторін не оспорюються. Отже не є предметом спору право власності на об`єкт нерухомості. Вказує, що зміна співвласника в праві спільної часткової власності на домоволодіння не перешкоджає вирішенню питання про встановлення конкретного порядку користування земельною ділянкою. Судом не вказано яким чином продаж частки в домоволодінні і поява нового співвласника ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалено на користь позивача. 19 жовтня 2023 року від ОСОБА_3 надійшла заява, якою він повідомляє що 17.10.2023 року між ним та відповідачами укладено мирову угоду, тому просить задовольнити апеляційну скаргу. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що відповідно до ст.ст. 131, 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою. З заяви серії НСН №035298, посвідченої 20.07.2023 року приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В. наданою від відповідача по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що останні продають належні їм на праві приватної власності 55/100 частин домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції свої висновки обґрунтував тим, що на теперішній час між сторонами з приводу земельної ділянки на якій розташований житловий будинок виник спір, відповідач до винесення рішення може вчинити дії щодо реалізації або відчуження у будь-який інший спосіб даного майна, що зробить неможливим виконання рішення суду. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. За ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Згідно із ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до подання позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених або оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам було роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відповідно до п. п. 2-3, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у п.п. 1-9 цієї частини. Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач посилався на те, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і законних інтересів у разі задоволення позову. Так метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Отже, встановивши наявність реального спору між сторонами, надавши оцінку обставинам та доказам, долученим до заяви позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. та правомірно застосовав заходи забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу відчужувати належне їм майно. Згідно ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Відповідно до ст. 11 ЦПК Українисуд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. З огляду на те, що в межах даної справи оспорюється порядок користування земельною ділянкою, на якій розташовано домоволодіння відповідачів, з метою недопущення обмеження права позивача на ефективний захист його прав, колегія суддів погоджується з тим, що співмірним та обґрунтованим способом забезпечення позову є заборона відчуження, як це і просив позивач у своїй заяви про забезпечення позову. Наведені з цього приводу доводи скарги не обґрунтовані та висновків суду не спростовують. Посилання позивача на те, що сторонами укладено мирову угоду, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню колегія суддів не приймає до уваги, оскільки мирову угоду ще не затверджено судом. Проте це не позбавляє сторін вирішити питання доцільності заходів забезпечення позову у суді першої інстанції З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було додержано норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Підстави, визначені ст. 141 ЦПК України, з урахуванням роз`яснень п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» - відсутні. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2023 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегія І.В.Бурлака. Ю.М.Мальований.