Постанова Львівський апеляційний суд № 459/960/23

Справа № 459/960/23 Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я. Провадження № 22-ц/811/2319/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М. Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 03 липня 2023 року, - ВСТАНОВИВ: в березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, внаслідок професійного захворювання. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що він працював в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища та небезпечних умов праці на підприємствах ДП «Львіввугілля» більше 17 років, а саме на ДВАТ «Шахта № 7 «Великомостівська» гірником очисного забою 15 років та 8 місяців, на ВАТ «Червоноградське шахто прохідницьке підприємство» гірником підземним 1 рік 8 місяців. Зазначає, що працюючи в небезпечних умовах праці з ризиком для життя, він з ним двічі ставалися нещасні випадки на виробництві з важкими наслідками, про що складені відповідні акти, а саме: Акт Н-1 від 14.03.1987 року № 12 складеного шахтою ім. 60-річчя СРСР та Акт Н-1 від 01.09.1996 року № 52 складеного Шахта № 7 «Великомостівська». Вказує, що 11.02.2004 року Львівською обласною клінічною лікарнею (профпатологічне відділення) йому було встановлено професійне захворювання, а саме антрасилікоз І ст.., хронічний бронхіт, емфізема легень ДН-ІІ ст. Вказує, що у зв`язку з виявленим у нього професійним захворюванням, та наслідками виробничих травм, його було скеровано для огляду на МСЕК та 26.05.2004 року Обласний центр медико-соціальних експертиз № 3 встановив йому вперше 25% втрати професійної працездатності за наслідками отриманого професійного захворювання, 10% за наслідками виробничої травми від 30.08.1996 року та 5% за наслідками виробничої травми від 07.03.1987 року. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я 09.02.2010 року йому було збільшено відсотки втрати працездатності, сукупно до 55%, а саме: 35% втрати професійної працездатності за наслідками отриманого професійного захворювання, 15% за наслідками виробничої травми від 30.08.1996 року та 5% за наслідками виробничої травми від 07.03.1987 року та підтверджено 3-тю групу інвалідності безтерміново. Позивач зазначає, що внаслідок професійного захворювання та отриманих травм йому завдано моральної школи у вигляді фізичних та душевних страждань, оскільки відчуває незручності в повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі та переживання, відчувати себе неповноцінною людиною, не в змозі вести активне життя, змушений регулярно звертатися за медичною допомогою та проходити лікування. З наведених підстав просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на його користь 100 000, 00 гривень на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків внаслідок професійного захворювання. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 03 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 55 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь держави 590,48 грн. судового збору. Рішення суду оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт покликається на те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не є належним відповідачем по справі, оскільки на спірні правовідносини поширюється дія Закону №1105 у редакції чинній з 01.01.2023 року, який покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачає можливості такого відшкодування відповідачем, тому вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні. Окрім цього, посилається на те, що позивачем не долучено жодного доказу про наявність факту спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з нещасними випадками на момент ушкодження здоров`я. Також вважає, що позивачем не надано доказів (медичних документів), які б підтверджували перенесені стрес, депресію, фізичні болі та страждання в результаті нещасних випадків, а довідка МСЕК про відсоток стійкої втрати працездатності є лише підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди - частини втраченого заробітку, і не є підтвердженням факту заподіяння позивачу моральної шкоди. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 03 липня 2023 року ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Розгляд апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 03 липня 2023 року призначено на 15 год. 30 хв. 23 жовтня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 02 листопада 2023 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 23 жовтня 2023 року, датою ухвалення постанови є саме 02 листопада 2023 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області є правонаступником прав та обов`язків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, і як встановлено судом, позивач зазнав ушкодження здоров`я при виконанні трудових обов`язків, що потягло за собою професійне захворювання, у зв`язку з ушкодженням здоров`я зазнав фізичної болі, фізичних та душевних страждань, чим йому завдано моральну шкоду, розмір якої суд визначив виходячи із засад розумності, справедливості. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,що в період з 07.06.1982 року по 01.03.1988 року ОСОБА_1 працював на Шахті №7 «Великомостівська» підземним гірником очисного забою з повним робочим днем в шахті, з грудня 1998 року по 08.07.2000 року працював у ВАТ «Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство» гірником підземним, звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України 08.07.2000 року. З копії Акту про нещасний випадок на виробництві № 12 від 14.03.1987 року вбачається, що ОСОБА_1 06.03.1987 року отримав травму лівої сторони обличчя. Крім того, з копії Акту про нещасний випадок на виробництві № 52 від 01.09.1996 року , вбачається, що позивач 30.08.1996 року отримав травму хребта. 06.05.2004 року комісія ВАТ «Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство» провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , про що було складено акт розслідування професійного захворювання, по формі П-4, діагноз: антракосилікоз І ст., хронічний бронхіт, емфізема легень ДН ІІ ст., та прийшла до висновку, що професійне захворювання виникло внаслідок праці в шкідливих умовах, в яких ОСОБА_1 працював 17 років і 6 місяців, при виконанні важкої фізичної роботи в несприятливих мікрокліматичних умовах, в результаті контакту з вугільно породним пилом в концентрації, що перевищує ГДК, на протязі робочої зміни, при неповному виконанні заходів по профілактиці профзахворювань, при не виконанні вимог ДСП 3.3.1.095 2002 пункту 1.12, пункту 5.2.3, пункту 5.3.1 (Державних санітарних правил та норм для підприємств вугільної промисловості) ( а. с. 16-17). Відповідно до виписки акту огляду Обласної МСЕК № 3, серія ЛВА-2 №008563 від 26.05.2004 року позивачу внаслідок професійного захворювання вперше визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: сукупно 40%, з них: 25% втрати професійної працездатності по наслідкам отриманого професійного захворювання, 10% по наслідках виробничої травми від 30.08.1996 року та 5% по наслідках виробничої травми від 07.03.1987 року (а.с. 20). Також, відповідно до виписки акту огляду Обласної МСЕК, серія ЛВА-2 №015700 від 02.06.2005 року позивачу підтверджено професійне захворювання, визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: сукупно 40%, з них: 25% втрати професійної працездатності по наслідкам отриманого професійного захворювання, 10% по наслідках виробничої травми від 30.08.1996 року та 5% по наслідках виробничої травми від 07.03.1987 року (а.с. 19). Згідно довідки Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи серії ЛВА-2 № 027626 від 09.02.2010 року, ОСОБА_1 було збільшено відсотки втрати працездатності, сукупно до 55%, з них: 35% втрати професійної працездатності по наслідкам отриманого професійного захворювання, 15% по наслідках виробничої травми від 30.08.1996 року та 5% по наслідках виробничої травми від 07.03.1987 року та підтверджено 3-тю групу інвалідності безтерміново (а.с. 18). У зв`язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці позивач був змушений періодично звертатися за медичною допомогою, що підтверджується витягами з медичної карти амбулаторного хворого, та скеровувся на санітарно-курортне лікування (а.с. 21-24). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до ч. 4 ст. 43, ч. 1 ст. 46 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Відповідно до підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом і III групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть (ч.1 ст.с14 ст. 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»). Таким чином, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов`язував з настанням страхового випадку. 20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, яким був виключений підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» , а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати. Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237- 1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України). З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи. На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 459/3304/16-ц (провадження № 61-27804св18). Отже, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закону № 1105-ХІУ), тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. В даному випадку спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІУ повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності. Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати працездатності (згідно виписки акту огляду Обласної МСЕК № 3, серія ЛВА-2 №008563 від 26.05.2004 року ОСОБА_1 вперше визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: сукупно 40%, з них: 25% втрати професійної працездатності по наслідкам отриманого професійного захворювання, 10% по наслідках виробничої травми від 30.08.1996 року та 5% по наслідках виробничої травми від 07.03.1987 року (а.с.20)), відтак обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування на підставі «е» п. 1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на той час. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 року №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області з 01.01.2023 року припинено та реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. З 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №2620-IX від 21.09.2022 року (далі-Закон №2620-IX). Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX визначено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному Фонду України з 02 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року. З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами. Таким чином Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України. Доводи апеляційної скарги про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки спір щодо відшкодування шкоди відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, що виникло у позивача, як встановлено судом першої інстанції, з дня встановлення йому втрати професійної працездатності, тобто з 2004 року (згідно виписки акту огляду Обласної МСЕК № 3, серія ЛВА-2 №008563 від 26.05.2004 року ОСОБА_1 вперше позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: сукупно 40%, з них: 25% втрати професійної працездатності по наслідкам отриманого професійного захворювання, 10% по наслідках виробничої травми від 30.08.1996 року та 5% по наслідках виробничої травми від 07.03.1987 року (а.с.20) ), тобто, моральна шкода підлягає відшкодуванню Пенсійним Фондом України, який є правонаступником Фонду соціального страхування України. Відповідно до ч.2, 3 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з ч.1 ст.1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Як зазначено у п.4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України (435-15) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні ним трудових обов`язків, зазнав фізичної болі, фізичних та душевних страждань, переживань, чим йому завдано моральної шкоди, а отже він має право на її відшкодування. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди (суму її компенсації), враховуючи тяжкість завданої позивачеві моральної шкоди, глибину, тривалість та характер моральних і фізичних страждань, необхідність лікування, втрату у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», дійшов до обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 55 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 03 липня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Постанова складена 02.11.2023 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк