Постанова 4873 № 910/11956/20

від 30.10.2023 ·

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "30" жовтня 2023 р. Справа№ 910/11956/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Суліма В.В. Демидової А.М. при секретарі судового засідання Невмержицькій О.В. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.10.2023 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 (суддя Чебикіна С.О.) за позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Київського національного університету технологій та дизайну до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» про стягнення 4 165 528,37 грн, ВСТАНОВИВ: 12.08.2020 Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №6 (далі по тексту - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі по тексту - позивач 1) та Київського національного університету технологій та дизайну (далі по тексту - позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» (далі по тексту - відповідач) про стягнення з останнього на користь позивача 2 упущену вигоду у розмірі 1 735 636,82 грн - 50% орендної плати без ПДВ, 694 254,73 грн - 20% ПДВ від загальної суми орендної плати; на користь позивача 1 упущену вигоду у розмірі 1 735 636,82 грн - 50 % суми орендної плати без ПДВ, та стягнення судових витрат. Підставою звернення прокурора до суду з даним позовом стало неналежне виконання позивачем 1 своїх повноважень щодо управління державним майном, що призводить до ненадходження до державного бюджету коштів та спричиняє шкоду економічним інтересам держави, загрожує невиконанням загальнодержавних та місцевих програм, які фінансуються з бюджету. Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що відповідач без достатньої правової підстави безоплатно користується нежилими приміщеннями площею 142,3 кв.м. у будинку №16 літера «А» по вул. Лейпцизькій в м. Києві, яке є державною власністю та входить до складу будівлі гуртожитку №7 загальною площею 10 467,70 кв.м. у будинку №16 літера «А» по вул. Лейпцизькій в м. Києві, яке на праві господарського відання закріплено за відповідачем 2 з 1984 року. В результаті таких дій відповідача - несплати орендних платежів за користування вказаним майном за період з 01.02.2016 по 19.12.2019, державі завдано збиток на заявлену суму, а тому прокурор просить суд стягнути з відповідача 4 165 528,37 грн упущеної вигоди. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі №910/11956/20 позовну заяву Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Київського національного університету технологій та дизайну до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» про стягнення 4 165 528,37 грн разом з доданими до неї документами передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 відкрито провадження у справі №910/11956/20 та залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача (далі по тексту - третя особа). Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.11.2020 у справі №910/11956/20 позов Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах держави в особі Київського національного університету технологій та дизайну в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» про стягнення упущеної вигоди у розмірі 50% суми орендної плати без ПДВ в сумі 1 735 636,82 грн та 20% ПДВ від загальної суми орендної плати в сумі 694 254,73 грн залишено без розгляду. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.11.2020 у справі №910/11956/20 без змін. Постановою Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/11956/20 касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.11.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 910/11956/20 скасовано. Справу № 910/11956/20 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 справу №910/11956/20 за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Київського національного університету технологій та дизайну до Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» про стягнення коштів в розмірі 4 165 528,37 грн передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у позові відмовлено повністю. Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини відповідача у понесенні позивачами збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаної плати за використання спірних приміщень) у зв`язку з тим, що, як встановлено судовим рішенням у справі № 910/4426/19, третя особа використовує (під розміщення готелю, ресторану) приміщення, яке йому не належить, а належить державі. Тобто прокурором не доведено, наявності в діях відповідача всіх елементів складу господарського правопорушення. Щодо заяви про застосування строку позовної давності, то, враховуючи те, що право та охоронюваний законом інтерес позивачів, за захистом яких прокурор звернувся до суду, не порушено відповідачем, суд першої інстанції відмовив у задоволені позову з підстав необґрунтованості, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги прокурор посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 22 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) та з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 75, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування. За твердженням апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач користується спірним приміщенням на правовій підставі (Договір найму (оренди) нерухомого майна №24/05 від 24.05.2021, укладений із третьою особою), оскільки спірні приміщення не входять до складу приміщень площею 737,4 кв.м., на які у третьої особи виникло право власності. Відповідач користується нежитловими приміщеннями, право власності, на які належить державі, яке закріплено за Київським національним університетом технологій та дизайну. Водночас відповідач будь-яких договорів оренди частини приміщень гуртожитку з позивачем 1, як розпорядником державного майна, не укладав, орендну плату за користування вказаним майном не сплачує, чим завдає державі збитки у вигляді недоотримання орендної плати. Прокурор зазначає, що ним доведено суду наявності всіх елементів цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність відповідача полягає у користуванні нежитловим приміщенням, яке належить державі, та не усунення порушень, що встановлені судами під час розгляду справи №910/4426/19; шкідливий результат такої поведінки (збитків), наявність та їх розмір полягає у безпідставному та безоплатному користуванні державним майном, в результаті чого державі нанесено збитки, розрахунок яких надано позивачем 1; та відповідно наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі №910/11956/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11956/20. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20. Матеріали справи №910/11956/20 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 07.06.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 залишено без руху апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20. Після усунення недоліків у встановлений судом апеляційної інстанції строк, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 12.07.2023. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.07.2023 о 12 год. 30 хв. 11.07.2023 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, за яким третя особа просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі №910/11956/20 задовольнити частково та змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20, враховуючи правову позицію третьої особи. Третя особа зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази ініціювання позивачами процедури передачі спірного майна в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ, та відповідно доведення факту вжиття позивачами заходів для отримання доходів від оренди спірного приміщення, розрахунки упущеної вигоди є теоретичними та мають вірогідний характер за відсутності належних та допустимих доказів, що є ймовірним припущенням, а тому така упущена вигода не підлягає відшкодуванню. 14.07.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу аналогічного змісту. 13.07.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача 1 надійшли письмові пояснення, за якими останній просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задовольнити у повному обсязі. Позивач 1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що відповідач є добросовісним орендарем, оскільки приміщення фактично використовується третьою особою, тоді як тривале недоотримання орендної плати спричинило збитки для держави у розмірі 4 165 528,37 грн. 13.07.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача 2 надійшли письмові пояснення, в яких просить суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі №910/11956/20 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що попри врегулювання питання розподілу приміщень цокольного поверху гуртожитку №7 в будинку № 16 літера А1 по вул. Лейпцизькій в м. Києві, починаючи з 2013 року ТОВ «КІОД-1» чинить перешкоди у користуванні частиною приміщень №1-7 цокольного поверху гуртожитку №7 площею 142,3 кв.м., які закріплені на праві господарського відання за Університетом. Зазначені обставини були предметом дослідження у справі №910/4426/19 та не потребують повторного доказування. Протягом тривалого часу (з 2013 і дотепер) ані третя особа, ані відповідач не здійснювали оплату до бюджету за користування спірними приміщеннями, що беззаперечно завдає збитки державі внаслідок недоотримання орендної плати. Як зазначає позивач 2 протиправна поведінка відповідача полягає у свідомому захопленні та незаконному використанні спірних приміщень загальною площею 142,3 кв.м; здійсненні перешкоди у доступі і відповідно, діяльності Університету як законного балансоутримувача державного майна; здійсненні підприємницької діяльності в спірних приміщеннях, яка жодним чином не пов`язана з навчальним процесом (цільове призначення державного майна); отриманні доходу від здачі в оренду спірних приміщень під готельні номери, без жодних правових підстав; несплаті орендної плати до державного бюджету за користування державним майном з 2013 року і дотепер; в порушення вимог ст. 18 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) грубому невиконання судового рішення щодо звільнення спірних приміщень та повернення їх власнику та законному володільцю. Щодо розміру спричинених відповідачем збитків, то їх розрахунок здійснений Фондом за період з 01.02.2016 по 19.12.2019 на підставі Методики розрахунку та використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), розподіл якої визначено відповідно до вимог Бюджетного кодексу України. Таким чином, з вини відповідача позивачами було втрачено можливість використовувати спірні приміщення загальною площею 142,3 кв.м. з метою освітньої, наукової та навчально-виробничою діяльності, в т.ч. надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, в межах статутної діяльності у спірний період та отримання орендної плати від орендованих приміщень через наявність перешкод у користуванні ними, в результаті чого позивачами понесено збитки у вигляді упущеної вигоди. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає у неможливості використовувати Університетом спірні приміщення в межах своєї статутної діяльності, тоді як за звичайних умов Університет мав можливість надавати спірні приміщенні в оренду та отримувати орендну плату. Самовільне захоплення спірних приміщень підтверджено рішенням суду у справі №910/4426/19. Вина ж відповідача полягає у користуванні спірним майном без правової підстави та невиконання рішення суду у справі №910/4426/19 щодо усунення перешкод у користуванні спірними приміщеннями шляхом їх звільнення. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України. У судовому засіданні 25.07.2023 оголошувалась перерва до 15.08.2023 до 12 год 15 хв. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 відкладено розгляд справи №910/11956/20 на 29.08.2023 на 12 год 45 хв. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у зв`язку із перебуванням суддів Демидової А.М. та Ходаківської І.П. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 справу №910/11956/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Сулім В.В., Євсіков О.О. У судовому засіданні 29.08.2023 оголошувалась перерва у розгляді справи №910/11956/20 до 12.09.2023 до 12 год 30 хв. У судовому засіданні 12.09.2023 оголошувалась перерва у розгляді справи №910/11956/20 до 28.09.2023 до 12 год 00 хв. Протокольною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 змінено назву Київської місцевої прокуратури №6 на Печерську окружну прокуратуру міста Києва. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у зв`язку із перебуванням судді Євсікова О.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2023 справу №910/11956/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Сулім В.В., Демидова А.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Сулім В.В., Демидова А.М. У судовому засіданні 28.09.2023 на виконання вимог Північного апеляційного господарського суду позивачем 2 подано копію Свідоцтва №37577817 від 09.11.2001 про реєстрацію платника податку на додану вартість. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 відкладено розгляд справи на 30.10.2023 на 09 год. 50 хв. У судовому засіданні 30.10.2023 представник прокуратури підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У судовому засіданні 30.10.2023 представники позивачів підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги прокуратури, просили суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні 30.10.2023 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокуратури, просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20, залишивши резолютивну частини оскаржуваного рішення без змін. Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, письмових пояснень, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів, відповідача, третьої особи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі №910/4426/19 за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі 1) Міністерства освіти і науки України, 2) Київського національного університету технологій та дизайну до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіод-1», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» про усунення перешкод у користуванні майном, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» усунути перешкоди у користуванні приміщеннями цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м. шляхом звільнення приміщення №1 загальною площею 19,2 кв.м., №2 загальною площею 18,1 кв.м., №3 загальною площею 18,9 кв.м., №4 загальною площею 20,8 кв.м., №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м., №7 загальною площею 10,5 кв.м. в будинку №16 літера А1 по вул. Лейпцизькій в м. Києві. Під час розгляду справи №910/4426/19 судами були встановлені наступні обставини, 12.09.2007 між Київським національним університетом технологій і дизайну (Замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіод-І» (Інвестором) укладений Інвестиційний договір, за умовами якого Інвестор зобов`язався за рахунок власних та/або залучених коштів інвестувати проведення робіт з реконструкції (надбудови двох додаткових мансардних поверхів, загальною площею 3600 квадратних метрів) п`ятиповерхового будинку гуртожитку №7, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, № 16, і оформити всі необхідні документи для введення об`єкта в експлуатацію. Згідно п. 3.3 Інвестиційного договору від 12.09.2007 інвестиції погашаються шляхом оформлення у власність Інвестора нежилої будівлі загальною площею 1 814,8 кв.м, яка прибудована до гуртожитку № 7, а також нежилих приміщень загальною площею 1 790 кв.м цокольного поверху гуртожитку №

7. Відповідно до п. 3.4 вказаного договору нежилі будівлі і приміщення, визначені у п. 3.3 Договору, можуть передаватися інвестору поетапно, в міру внесення відповідного об`єму інвестицій. Передача оформлюється актом приймання-передачі, який складається і підписується сторонами. За актом прийому-передачі від 22.11.2011 з метою погашення інвестиції за договором від 12.09.2007 Київським національним університетом технологій та дизайну було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» прийнято нежилу будівлю загальною площею 1 814,8 кв.м., яка прибудована до гуртожитку № 7, а також нежилі приміщення загальною площею 748,7 кв.м. цокольного поверху гуртожитку № 7, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» передав Київському національному університету технологій та дизайну приміщення двох надбудованих поверхів гуртожитку загальною площею 2 563,5 кв.м, а також нежилі приміщення загальною площею 737,40 кв.м. Наказом №708-В від 28.08.2012 Головного управління Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) постановлено оформити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» на нежилі приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м., що складає 7/100 частин від будівлі площею 10 467,70 кв.м., розташованої за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1) (т. 6 а.с. 44). На підставі вказаного вище наказу Головним управлінням Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано свідоцтво серії САЕ №777537 від 28.08.2012 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» на нежилі приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м., що складає 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв.м, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1) (т. 6 а.с. 165). Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» на нежилі приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м, що складає 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв.м, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1), було зареєстровано 18.09.2012 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.01.2019 зареєстровано право власності держави України в особі Міністерства освіти і науки України на нежитлові приміщення площею 9 730,30 кв.м., що складає 93/100 будівлі гуртожитку №7 загальною площею 10 467,70 кв.м., розташованої за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1), що підтверджується інформаційною довідкою №162275749 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Таким чином, нежитлові приміщення площею 9 730,30 кв.м., що складає 93/100 будівлі гуртожитку №7 загальною площею 10 467,70 кв.м., розташованої за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1) є державним майном, управління, яким здійснює Міністерство освіти і науки України відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 16.10.2014. 24.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» (Орендар) укладено Договір №24/05 найму (оренди) нерухомого майна, згідно п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар бере в строкове, платне користування приміщення цокольного поверху будівлі за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1), загальною площею 737,4 кв.м з метою організації орендарем готелю (т.1 а.с. 32-35). Згідно п. 2.1 вказаного Договору вказано, що об`єкт оренди становить частину приміщень цокольного поверху будівлі за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1). Пунктом 11.1 Договору №24/05 від 24.05.2015 (в редакції додаткової угоди від 28.12.2016 визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017. По акту приймання-передачі об`єкта оренди від 08.06.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіод-1» передано у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» приміщення цокольного поверху будівлі за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1) загальною площею 737,4 кв.м. (т.1 а.с. 36). Згідно змісту акта обстеження від 01.02.2019, складеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, приміщення цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м, зокрема, приміщення №1 загальною площею 19,2 кв.м, № 2 загальною площею 18,1 кв.м, № 3 загальною площею 18,9 кв.м, № 4 загальною площею 20,8 кв.м, № 5 загальною площею 20,2 кв.м, № 6 загальною площею 34,6 кв.м, № 7 загальною площею 10,5 кв.м в будинку № 16 літера А1 по вул. Лейпцизькій в м. Києві, і на даний час перебувають у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» (т. 6 а.с. 174). Вказані обставини, встановлені судами під час розгляду справи №910/4426/19, не потребують додаткового доказування та мають преюдицільне значення для даної справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 виснувала, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Отже, преюдиційність (від лат. Praejudicio, що стосується попереднього рішення) дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових актів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №910/6356/19. Київською місцевою прокуратурою №6 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42013110000000393 було встановлено, що в приміщеннях №1-7 цокольного поверху будівлі за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1) знаходяться готельні номери №7-11 та технічні приміщення готелю «Чорне море». Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Відповідно до абзацу першого та другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача (частина четверта, абзац другий частини п`ятої статті 53 ГПК України) Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту». Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V (далі по тексту - Закон №185-V) управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону №185-V суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, відповідно до покладених на нього завдань у сфері управління об`єктами державної власності здійснює методологічне та, у межах власних повноважень, нормативно-правове забезпечення питань управління об`єктами державної власності, зокрема щодо інвентаризації та обліку об`єктів державної власності (п. 4 ч. 1 ст. 5-2 Закону №185-V). В свою чергу, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 6 Закону №185-V уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №185-V суб`єктами управління об`єктами державної власності є Фонд державного майна України. Згідно із ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» від 09.12.2011 №4107-VI (далі по тексту - Закон №4107-VI) фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №4107-VI до основних завдань Фонду державного майна України належать реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Згідно із ч. 4 ст. 5 Закону №4107-VI Фонд державного майна України у сфері оренди державного майна виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна. Відповідно до Положення «Про регіональне відділення Фонду державного майна України», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 № 678, регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - регіональне відділення) утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління. Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Таким чином, регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву є органом, до компетенції якого віднесено повноваження щодо захисту державних інтересів у сфері управління державним майном, проте у встановленому законодавством порядку позивач 1 не звернувся до суду для захисту таких прав, що свідчить про бездіяльність органу державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, із позовом про стягнення упущеної вигоди у вигляді орендної плати за користування державним майном. Листом №3213 від 27.04.2020 Київська місцева прокуратура №6 звернулася до позивача 1, в якому просила останнього надати інформацію про вжиття заходів правового характеру щодо стягнення орендної плати з відповідача та третьої особи, яка б могла бути отримана державою за оренду приміщень гуртожитку Університету, що перебувають у державній власності, за період з 01.02.2016 по 19.12.2019 (т. 1 а.с. 106-107). Листом від 26.05.2020 за №30-10/4106 позивач 1 повідомив прокуратуру про відсутність договірних відносин між відповідачем та третьою особою щодо спірних приміщень, про неподання відповідного позову до суду та просив прокуратуру вжити відповідних заходів (т. 1 а.с. 109-110). Верховний Суд у постанові від 01.06.2021 у справі №910/11956/20 дійшов наступних висновків. Відповідно до положень статті 53 Конституції України, кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються законами України. Частиною першою статті 5 Закону України «Про освіту» визначено, що освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 80 Закону України «Про освіту», об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства. При цьому, кошти, отримані від використання вивільнених приміщень ліквідованих державних та комунальних закладів освіти, використовуються виключно на освітні потреби. Заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної або комунальної власності, що передається в оренду. Усі кошти, отримані від оренди нерухомого майна державного чи комунального закладу освіти, використовуються виключно на потреби цього закладу освіти. Крім того, частиною шостою статті 80 Закону України «Про освіту» передбачено, що майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону. Частиною шостою статті 81 Закону України «Про освіту» визначено, що передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється. Рухоме та/або нерухоме державне та/або комунальне майно, у тому числі земельні ділянки, передані приватному партнерові в управління, не може бути предметом застави, стягнення, джерелом погашення боргу, і щодо такого майна не можуть вчинятися будь-які дії, наслідком яких може бути припинення державної чи комунальної власності на відповідні об`єкти. Системний аналіз зазначених положень Конституції України та Закону України «Про освіту» дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави. При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку. Отже, неналежне використання такого майна (не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти) прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом, оскільки таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем. Відповідно до частин першої, другої статті 136 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Частиною четвертою статті 136 ГК України передбачено, що щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника. Отже, з урахуванням положень статей 80, 81 Закону України «Про освіту», навчальний заклад, який отримав державне майно на праві господарського відання, повинен володіти, користуватися і розпоряджається таким майном за освітнім призначенням, якщо інше не передбачено законодавством. При цьому, захист права господарського відання може здійснюватися як безпосередньо власником чи уповноваженим органом, так і навчальним закладом (юридичною особою) самостійно, оскільки в такому випадку власник майна фактично делегує власні повноваження щодо володіння, користування та розпорядження навчальному закладу. Положеннями підпункту 4 пункту 6.2. Розділу 6 Статуту КНУТД передбачено, що університет у порядку, визначеному законом та відповідно до цього Статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалось сторонами у цій справі, наказом Міністерства освіти і науки України № 860 від 03.08.2018 «Про закріплення державного майна за Київським національним університетом технологій та дизайну» за університетом на праві господарського відання закріплено державне нерухоме майно, зазначене у додатку №1 до цього наказу - частину майна гуртожитку № 7 площею 9 711, 3 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька,

16. Апеляційним судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наявність звернення КНУТД до Київської місцевої прокуратури №6 з викладеним у листі № 04-24/1797 від 11.09.2019 проханням стягнути на користь даного університету збитки, заподіяні посадовими особами ТОВ «Блек Сі Хотел Груп» та ТОВ «Кіод-1» в результаті неправомірного користування державним майном (приміщеннями гуртожитку № 7, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, 16-А). Також з матеріалів справи вбачається, що Заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 6 до позовної заяви були додані копії листів від 07.05.2020 №02-24/797 з проханням вжити заходів щодо звернення в інтересах КНУТД до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Блек Сі Хотел Груп» та ТОВ «КІОД-1», лист від 09.07.2020 № 02-24/110 щодо розподілу суми заборгованості, а також копії листів-звернень КНУТД до ТОВ «Блек Сі Хотел Груп» та ТОВ «КІОД-1» від 29.09.2017 № 01-09/1361 (т.1 а.с. 50-51), від 29.11.2016 № 01-09/2947 (т.1 а.с. 52-53), від 05.04.2016 № 01-18/866 (т.1 а.с. 57-58) про відшкодування збитків, копія листа Київської місцевої прокуратури №6 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та КНУТД щодо звернення з відповідною позовною заявою до суду (т. 1, а. с. 48-58, 62, 63). Верховний Суд звертає увагу, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з відповідним позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду КНУТД з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси навчального закладу, свідчить про те, що КНУТД неналежно виконує свої повноваження щодо відшкодування збитків за безпідставне використання належного йому на праві господарського відання майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави щодо забезпечення функціонування вищого навчального закладу та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Зазначений висновок узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 920/266/19. Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу на те, що Верховним Судом в ухвалі від 18.05.2021 у справі № 910/4618/20 за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації та КНУТД до ТОВ «КІОД - 1» і ТОВ «Блек Сі Хотел Груп» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення самовільно збудованих об`єктів і приведення земельної ділянки у попередній до будівництва стан була викладена аналогічна правова позиція щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави, які тотожні підставам, наведеним у цій справі. Так, судом апеляційної інстанції у справі № 910/4618/20 встановлено, що зверненню прокурора з позовом передувало відповідне листування з Київським національним університетом технологій та дизайну, з якого вбачається, що компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом безпідставного використання відповідачем частини зазначеної земельної ділянки, проте самостійно не захистив інтереси держави в суді. У зв`язку з чим, апеляційний господарський суд дійшов висновків щодо обґрунтованості доводів прокурора щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді та зазначив, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погодився з доводами скаржника про те, що прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивачів. Суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи враховує вищезазначені правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.06.2021 у даній справі щодо наявності підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивачів відповідно до вимог ст. 236 ГПК України. Листом №56-6426/вих-20 від 11.08.2020 Київська місцева прокуратура №6 повідомила позивачів про підготовку позовної заяви та про наміри звернення до суду (т. 1 а.с. 63). Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України). За приписами ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Прокурором заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивачів упущеної вигоди у розмірі 4 165 528,37 грн внаслідок незаконного захоплення відповідачем частини приміщення гуртожитку, користування таким приміщенням понад 6 років, внаслідок чого власник (держава) цього майна був позбавлений реальної можливості одержати дохід від оренди державного майна. Аналіз змісту положень ЦК України та ГК України свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди. Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди. Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суди попередніх інстанцій зважили на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків. Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/ господарського обороту. Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має урахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків. Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин. Аналіз таких принципів цивільного права як справедливість, добросовісність, розумність дає підстави для висновку, що розумними витратами є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права. Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків. Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків. Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнової вигоди, яку потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним). Тобто, така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого, що цілком узгоджується із приписами ч. 2 ст. 216 ГК України, якою з-поміж іншого визначено, що застосування господарських санкцій, якими у розумінні ч. 2 ст. 217 ГК України є відшкодування збитків, повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення. Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/7511/20. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21. Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За приписами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами. Мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Як зазначено прокурором у позові, з 1984 року будівля гуртожитку №7 загальною площею 10 467,70 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Лейцизька, 16 А в м. Києві є державною власністю та знаходиться на балансі позивача 2, проти чого сторони не заперечують. Підпунктом 89 п. 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 16.10.2014, передбачено, що відповідно до покладених на нього завдань Міністерство освіти і науки України здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Наказом №1589 від 12.12.2017 Міністерства освіти і науки України було затверджено перелік нерухомого державного майна, яке закріплено за Київським національним університетом технологій та дизайну, до якого згідно змісту додатку включено, в тому числі, гуртожиток №7 по вул. Лейпцизькій, 16 в м. Києві, загальною площею 9711,3 кв.м. (п. 17 Додатку) (т. 1 а.с. 144-147). Наказом Міністерства освіти і науки України від 03.08.2018 №860 «Про закріплення державного майна за Київським національним університетом технології та дизайну» закріплено на праві господарського відання за Київським національним університетом технології та дизайну нерухоме державне майно, зазначене у Додатку до цього наказу (т. 1 а.с. 99). Вважати таким, що втратив чинність наказ Міністерства освіти і науки України від 12.12.2017 №1589 «Про закріплення державного майна за Київським національним університетом технології та дизайну» (п. 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 03.08.2018 №860). Згідно п. 1.17 Додатку до наказу Міністерства освіти і науки України від 03.08.2018 №860 за Київським національним університетом технології та дизайну закріплено на праві господарського відання гуртожиток №7 (частина майна) по вул. Лейпцизькій, 16 в м. Києві, загальною площею 9711,3 кв.м. (т.1 а.с. 100-105). 12.09.2007 між Київським національним університетом технологій і дизайну (Замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіод-І» (Інвестором) укладений Інвестиційний договір, за умовами якого Інвестор зобов`язався за рахунок власних та/або залучених коштів інвестувати проведення робіт з реконструкції (надбудови двох додаткових мансардних поверхів, загальною площею 3600 квадратних метрів) п`ятиповерхового будинку гуртожитку №7, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, № 16, і оформити всі необхідні документи для введення об`єкта в експлуатацію. Згідно п. 3.3 Інвестиційного договору від 12.09.2007 інвестиції погашаються шляхом оформлення у власність Інвестора нежилої будівлі загальною площею 1 814,8 кв.м, яка прибудована до гуртожитку № 7, а також нежилих приміщень загальною площею 1 790 кв.м цокольного поверху гуртожитку №

2. Відповідно до ч. 6 Додатку 2 до вказаної Методики, орендна ставка за використання нерухомого майна для розміщення суб`єктів господарювання, що провадять туроператорську та турагентську діяльність, готелів становить 22%. Згідно із п.п. 12, 13 Методики перед розрахунком орендної плати за перший місяць оренди чи після перегляду розміру орендної плати визначається розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку за такою формулою: Опл. міс. = Опл / 12 х Ід.о. х Ім, де Опл - розмір річної орендної плати, визначений за цією Методикою, гривень; Ід.о. - індекс інфляції за період з дати проведення незалежної або стандартизованої оцінки до базового місяця розрахунку орендної плати; Ім - індекс інфляції за базовий місяць розрахунку орендної плати. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. За підрахунком позивача 1 розмір орендної плати, що могла бути отримана від відповідача за період з 01.02.2016 по 19.12.2019 складає 4 165 528,37 грн, у тому числі 694 254,73 грн 20 % ПДВ. З розрахунку позивача 1 вбачається, що при розрахунку розміру орендної плати за місяць ним дотримано вимоги Методики, з урахуванням вартості об`єкта оренди 4 273 734,00 грн, визначеної згідно звіту «Про оцінку майна №RS48-160224-01» від 24.02.2016, виконаного ТОВ «АКР-КОНСАЛТИНГ», із застосуванням орендної ставки, визначеної згідно з Додатком № 2 - 22%. Водночас, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подавалась заява про застосування строків позовної давності у порядку ст. 267 ЦК України, в якій останній просив суд застосувати строки позовної давності та на цій підставі відмовити у задоволенні позову прокурора, поданого до суду 12.08.2020, в частині стягнення з відповідача на користь позивачів упущеної вигоди у сумі 1 640 342,15 грн за період з 01.02.2016 по 11.08.2017. У заяві відповідач зазначив, що до стягнення у даному провадженні, у разі задоволенні позову, підлягає сума, яка розрахована за період з 12.08.2017 по 19.12.2019 та складає 2 525 186,22 грн. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Побідний за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/19 зазначила, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 зазначено, що, і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц. Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). З наявних у матеріалах даної справи доказів, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу про безоплатне користування частини приміщення загальною площею 142,3 кв.м. гуртожитку №7, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А1) стало відомо з Акта Державної фінансової інспекції в місті Києві від 15.03.2016 №031-30/330 ревізії фінансово-господарської діяльності вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки в Київському національному університеті технологій та дизайну за період з 01.11.2012 по 01.12.2015, тобто строк позовної давності сплив 15.03.2019, тоді як позов подано до Господарського суду міста Києва 12.08.2020. Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Проте, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, прокурор не навів та не довів поважності причин пропуску строку позовної давності, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково через сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. Враховуючу подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності у порядку ст. 267 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення розміром упущеної вигоди є 2 158 588,10 грн (без нарахування 20% ПДВ) за період з 12.08.2017 по 19.12.2019, тоді як нарахування 20% ПДВ на суму збитків - упущеної вигоди задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Як вже зазначалось, статтею 22 ЦК України передбачено що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, відшкодування збитків є одним із способів відшкодування майнової шкоди. Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною. Відповідно до ч. 1 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач 2 є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом №37577817 від 09.11.2001 про реєстрацію платника податку на додану вартість Водночас згідно з підпунктами «а» та «б» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 ПК України розташоване на митній території України. Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до п.п. 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 ПК України, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань. Враховуючи викладене, кошти, які надходять платнику податку як відшкодування збитків не включаються до бази оподаткування ПДВ. За таких обставин, вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача 2 суми 20% ПДВ, розмір якої за підрахунком суду апеляційної інстанції складає 539 639,53 грн, задоволенню не підлягає. Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України (далі по тексту - БК України) джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є власні надходження бюджетних установ (у тому числі наукових установ Національної академії наук України і галузевих академій наук), що утримуються за рахунок державного бюджету, у тому числі орендна плата за користування військовим майном, майном Національної академії наук України і галузевих академій наук, 50 відсотків орендної плати за користування іншим майном, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок державного бюджету. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивачів підлягає по 1 079 279,05 грн з урахуванням задоволеної суми упущеної вигоди у вигляді недоотриманої суми орендної плати за користування державним нерухомим майном та положень БК України щодо розподілу таких коштів. За таких обставин, прокурором доведено наявність протиправної поведінки відповідача, яка полягає у безоплатному користуванні державним нерухомим майном без укладення із позивачами відповідного договору оренди державного нерухомого майна, укладення якого є обов`язковим в силу Закону, наявності збитків у вигляді недоотриманої орендної плати, з розрахунку, який відповідає Методиці, яка діяла у спірний період, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та понесеними збитками (упущеної вигоди), та вину відповідача. Тоді як відповідач в порушення приписів ч. 2 ст. 614 ЦК України не навів та не довів суду відсутності вини. Посилання відповідача та третьої особи на те, що прокурором та позивачами не доведено вжиття заходів щодо одержання доходів - упущеної вигоди, заявленої до стягнення, оскільки відсутні докази звернення до відповідача із пропозицією укласти договір оренди, судом апеляційної інстанції оцінюється критично, оскільки за законодавством, що регулює відносини оренди державного нерухомого майна з пропозицією укладення договору оренди державного нерухомого майна має звертатись саме орендар до власника такого майна у порядку визначеному Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність прокурором позовних вимог щодо наявності в діях відповідача всіх елементів складу господарського правопорушення, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. В п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин. Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Враховуючи нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/11956/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39783349, 65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 19030825, 01032, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 50-Г) 1 079 279,05 грн (один мільйон сімдесят дев`ять тисяч двісті сімдесят дев`ять гривень) упущеної вигоди у вигляді неотриманої орендної плати.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39783349, 65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20) на користь Київського національного університету технологій та дизайну (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02070890, 01011, м. Київ, вул. Мала Шияновська (Немировича-Данченка), 2) 1 079 279,05 грн (один мільйон сімдесят дев`ять тисяч двісті сімдесят дев`ять гривень) упущеної вигоди у вигляді орендної плати.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39783349, 65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20) на користь Київської міської прокуратури (03150, вул. Представинська, 45/9, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910019, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок: UA168201720343100001000011062) 32 378,37 грн (тридцять дві тисячі триста сімдесят вісім гривень 37 копійок) судового збору.

6. В решті позовних вимог відмовити.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Хотел Груп» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39783349, 65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20) на користь Київської міської прокуратури (03150, вул. Представинська, 45/9, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910019, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок: UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету 2800) 48 567,55 грн (сорок вісім тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 55 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

9. Матеріали справи №910/11956/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2023. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді В.В. Сулім А.М. Демидова

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4873 № 910/11956/20

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше