Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/4156/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4156/23 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Аліменка В.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання йому дозволу на переведення та несплати грошового забезпечення з травня 2022 року; - зобов`язати Міністерство оборони України, військову частину НОМЕР_1 надати наказ про його переведення до військової частини НОМЕР_2 ; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 сплатити йому грошове забезпечення з травня 2022 року по день винесення судового рішення. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідачами протиправно, в порушення вимог чинного законодавства не було розглянуто рапорт позивача на переведення до військової частини НОМЕР_2 , а також, починаючи з травня 2022 року йому не виплачується грошове забезпечення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи помилково не було застосовано Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Міністерством оборони України від 07.06.2018 №260. На думку апелянта, судом першої інстанції також не було враховано положення пункту 110 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України згідно якого форма та порядок надання клопотання про переведення затверджується Міністерством оборони України. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до свого безпосереднього начальника, зокрема командира взводу, роти з відповідними документами для вирішення спірних питань. Оскільки військова частина НОМЕР_1 безпосередньо приймає участь у бойових діях з відсічі збройної агресії російської федерації, тому неприбуття позивача до місця проходження військової служби у військову частину з 10.11.2022 містить ознаки кримінального правопорушення. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 03.04.2017 Управлінням персоналу штабу Командування ВМС Збройних Сил України. 03 лютого 2023 року позивач подав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив видати наказ про переведення його до військової частини НОМЕР_2 . До вказаного рапорту позивачем було додано копію клопотання командира військової частини НОМЕР_2 від 24.01.2023 №167 про переведення старшого матроса ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_4 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Однак, станом на 20.02.2023, жодної відповіді на поданий рапорт, позивач не отримав. Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідачів та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рапорт позивача про переведення до військової частини НОМЕР_2 був отриманий відповідачем засобами поштового зв`язку 10.02.2023, а до суду останній звернувся до суду 20.02.2023, тому вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідачів надати наказ про переведення позивача до військової частини НОМЕР_2 , є передчасними, внаслідок чого задоволенню не підлягають. Крім того, враховуючи наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2022 №634 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 », в якому, зокрема, наказано припинити з 11.10.2022 виплату грошового забезпечення та повністю позбавити премій позивача, тому дії відповідача щодо припинення з 11.10.2022 виплати грошового забезпечення позивачу та повністю позбавлення премій останнього є законними, що свідчить про безпідставність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. У силу вимог частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. У свою чергу, загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут). Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (стаття 31 Статуту). При цьому, сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут збройних сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут). Статтею 110 Дисциплінарного статуту встановлено, що усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності. Згідно зі статтею 111 Дисциплінарного статуту заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції. У відповідності до статті 117 Дисциплінарного статуту пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У той же час, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №112). Пунктом 12 Положення №112 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Пунктом 82 Положення №112 закріплено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється: 1) на вищі посади - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади, серед іншого, за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії; 3) на нижчі посади, серед іншого, за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії. Відповідно до пункту 110 Положення №112 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб. Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. З аналізу вищевикладеного вбачається, що переміщення по службі оформлюється письмовим наказом по особовому складу на підставі відповідних документів, право на видання якого надано командирам військової частини, а у разі переміщення між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. Як свідчать матеріали справи, військова частина НОМЕР_1 підпорядковуються Командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України, при цьому військова частина НОМЕР_2 - Командуванню Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Зважаючи на викладене, у спірних правовідносинах має місце переміщення військовослужбовця рядового складу між військовими частинами видів Збройних Сил України, яке здійснюється за наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. Так, у силу вимог статті 115 Дисциплінарного статуту вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Як вірно встановлено судом першої інстанції, рапорт позивача про переведення до військової частини НОМЕР_2 був отриманий відповідачем засобами поштового зв`язку 10.02.2023, у той час як позовна заява підписана позивачем 20.02.2023. Відтак, що вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідачів надати наказ про переведення позивача до військової частини НОМЕР_2 є передчасними, внаслідок чого задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 сплатити позивачу грошове забезпечення з травня 2022 року по день винесення судового рішення, слід звернути увагу на таке. Як свідчать матеріали справи, позивач з 11.10.2022 по теперішній час вважається таким, що без поважних причин в умовах воєнного стану вчинив дії в яких міститься ознака кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України (дезертирство). Відповідно до пункту 15 Розділу 1 Наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. У свою чергу, у відповідності до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2022 №634 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 », наказано припинити з 11.10.2022 виплату грошового забезпечення та повністю позбавити премій позивача. Вказане свідчить про правомірність дій відповідача щодо припинення з 11.10.2022 виплати грошового забезпечення позивачу та повністю позбавлення премій останнього, у той же час, матеріали справи не містять жодних доказів не виплати позивачу грошового забезпечення починаючи з травня 2022 року. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді В.О. Аліменко В.П. Мельничук