Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/6007/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/6007/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Аліменка В.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасуванням рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення №253350002872 від 19.04.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову йому в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку на 5 років; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до його страхового стажу періоди роботи: з 27.05.1993 по 10.05.1994, з 16.09.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 21.03.2008, з 26.05.2008 по 15.04.2020 та призначити йому з 12.04.2023 пільгову пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зі зменшенням пенсійного віку на 5 років. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що належним чином оформленими документами підтверджується його право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зі зниженням пенсійного віку на 5 років, втім пенсійним органом протиправно відмовлено у призначенні пенсії. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.04.2023 №253350002872. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення йому з 12.04.2023 пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27.05.1993 по 10.05.1994, з 16.09.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 21.03.2008, з 26.05.2008 по 15.04.2020. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки записи в трудовій книжці внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, так як не зазначено організацію на яку прийнято працівника, та згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що позивач не має права на застосування початкової величини зниження пенсійного віку, оскільки по 12.11.1987 проходив строкову службу, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем вказано, що його страховий стаж підтверджується записами з трудової книжки, який становить більше 25 років, що свідчить про наявність підстав для призначення йому пенсії на пільгових умовах. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що пітверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . 12 квітня 2023 року по досягненню повних 56 років, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказана заява розглянута ГУ ПФУ в Рівненській області за екстериторіальним принципом, яке 19.04.2023 прийняло рішення №253350002872 про відмову позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю у нього необхідного страхового стажу 25 років. Одночасно повідомлено, що зарахований страховий стаж позивача становить 12 років 11 місяців 00 днів, у той же час до страхового стажу не враховано періоди роботи з 27.05.1993 по 10.05.1994 та з 16.09.1999 по 31.12.2003 оскільки записи до трудової книжки ОСОБА_1 внесені з порушенням вимог Інструкції №58, а саме не зазначено в яку саме організацію прийнято на роботу заявника. Крім того, період з 01.01.2004 не зараховано у зв`язку із відсутністю відомостей про сплату страхових внесків. Порекомендовано надати уточнюючу довідку, визначену Порядком №637. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач набув права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки прожив та пропрацював в зоні посиленого радіологічного контролю в сукупності не менше 12 років (з розрахунку 1 рік за 3 роки проживання /роботи), тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). У силу вимог ст. 1 Закону № 796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї. При цьому, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія

4. У свою чергу, за правилами частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом. Аналіз вищевикладених норм свідчить про те, що документом, що підтверджує статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є відповідне посвідчення. При цьому, згідно з частиною третьою статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Як вбачається з матеріалів справи, позивач має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), серії НОМЕР_1 . Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно з частиною третьою статті 54 Закону №796-XII обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У силу вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років до 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема починаючи з 01.01.2018 до 31.12.2018 не менше 25 років із поступовим збільшенням страхового стажу на рік до 34 років, а починаючи з 01.01.2018 не менше 35 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років, які народилися до 30.09.1956 (включно); 55 років 6 місяців, які народилися з 01.10.1956 до 31.03.1957; 56 років, які народилися з 01.04.1957 до 30.09.1957; 56 років 6 місяців, які народилися з 01.10.1957 до 31.03.1958; 57 років, які народилися з 01.04.1958 до 30.09.1958; 57 років 6 місяців, які народилися з 01.10.1958 до 31.03.1959; 58 років, які народилися з 01.04.1959 до 30.09.1959; 58 років 6 місяців, які народилися з 01.10.1959 до 31.03.1960; 59 років, які народилися з 01.04.1960 до 30.09.1960; 59 років 6 місяців, які народилися з 01.10.1960 до 31.03.1961; 60 років, які народилися з 01.04.1961 до 31.12.1961. При цьому, статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, та якою передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: а саме особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які відпрацювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 (чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково на два роки понад передбачений цією статтею. Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які відпрацювали на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 (чоловіки - 12 років 6 місяців і більше, жінки - 10 років і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково на один рік понад передбачений цією статтею. До того ж, перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №21-1). Згідно з пунктом 2.1. Порядку №21-1 до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, документ, який засвідчує особливий статус особи, а саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Основною підставою для прийняття альтернативних документів є інформація у них про період роботи чи проживання, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або відомості проживання на територіях радіоактивного забруднення. Отже, при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII для підтвердження статусу потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи обов`язково надаються: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а також довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). З вказаних правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та працювали або проживали визначену кількість років у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються. Так, відповідно до пунктів 2, 6 Порядку № 51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В. У силу вимог пункту 10 Порядку № 51 встановлено, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка. Відтак, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону № 796-ХІІ, є відповідне посвідчення. Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 30.08.2022 у справі № 357/6372/17, від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17, від 30.09.2020 у справі № 572/1921/17, від 21.11.2019 у справі № 572/47/17. Оскільки належність позивача до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії ніким не оспорювалась, а посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_1 , не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом порядку, позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема, призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій. Як свідчать матеріали справи, 12 квітня 2023 року по досягненню повних 56 років, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказана заява розглянута ГУ ПФУ в Рівненській області за екстериторіальним принципом, яке 19.04.2023 прийняло рішення №253350002872 про відмову позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю у нього необхідного страхового стажу 25 років. Одночасно пенсійним фондом повідомлено, що зарахований страховий стаж позивача становить 12 років 11 місяців 00 днів, у той же час до страхового стажу не враховано періоди роботи з 27.05.1993 по 10.05.1994 та з 16.09.1999 по 31.12.2003 оскільки записи до трудової книжки ОСОБА_1 внесені з порушенням вимог Інструкції №58, а саме не зазначено в яку саме організацію прийнято на роботу заявника. Крім того, період з 01.01.2004 не зараховано у зв`язку із відсутністю відомостей про сплату страхових внесків. Порекомендовано надати уточнюючу довідку, визначену Порядком №637. Так, дійсно згідно з записами у трудовій книжці позивач: - з 27.05.1993 по 10.05.1994 - працював художником-оформлювачем в Кооперативі «Художник»; - з 16.09.1999 по 21.03.2008 - працював дизайнером на ТОВ «ТД «ТНК ЛТД»; - з 26.05.2008 по 15.04.2020 - працював дизайнером на ТОВ ВО «Дніпротехніка». Так, Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до абз. 8 п. 2.14 Інструкції № 58 переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу. Разом із тим, згідно з п. 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 та від 09.08.2019 у справі №654/890/17. Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Слід зазначити, якщо поданих позивачем документів про перерахунку пенсії було не достатньо, відповідно орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. До того ж, слід відмітити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Крім того, суд наголошує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. У даному випадку, записи про роботу позивача у період з 27.05.1993 по 10.05.1994 та з 16.09.1999 по 31.12.2003 завірені їх печатками, які є розбірливими та дають можливість ідентифікувати роботодавця. Також у трудовій книжці відображена інформація про реквізити розпорядчих документів, на підставі яких проводились прийняття та звільнення позивача із займаної посади. Щодо доводів апелянта стосовно необхідності подачі позивачем уточнюючої довідки, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію, для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні уточнюючі довідки. Оскільки записами у трудовій книжці позивача підтверджуються періоди роботи позивача з 27.05.1993 по 10.05.1994, з 16.09.1999 по 31.12.2003, вказане свідчить про безпідставність доводів скаржника про необхідність подання уточнюючих довідок. При цьому, позивач не може нести відповідальність за помилки щодо заповнення посадовими особами його трудової книжки, оскільки соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Крім того, апелянтом не було враховано період роботи з 01.01.2004 по 21.03.2008, з 26.05.2008 по 15.04.2020, оскільки згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. Так, згідно із статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Крім того, відповідно до частини вісімнядцятої статті 106 Закону №1058-IV посадові особи суб`єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, винні в порушенні законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3). Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10). Основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (пункт 12). У пункті 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI установлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI). Згідно із частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Відповідно до статті 3 Закону №2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються, зокрема, за принципом відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Згідно із частиною першою 1 статті 26 Закону №2464-VI передбачено, що посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску. Враховуючи наведені норми права, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (платника єдиного внеску), а не на застраховану особу. Тобто, позивач (застрахована особа) не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником (платником єдиного внеску) свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості страхувальника по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на підприємстві. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а та від 12 вересня 2019 року по справі №489/2283/16-а. Оскільки належним чином оформленими записами у трудовій книжці позивача підтверджуються періоди його роботи з 01.01.2004 по 21.03.2008 та з 26.05.2008 по 15.04.2020, відтак позивач має право на зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи. Право особи на пенсійне забезпечення, не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, позаяк збереження таких відомостей не може контролюватися пенсіонером, а тому на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність. При цьому, належних доказів у підтвердження недостовірності та неправдивості інформації, що міститься в трудовій книжці позивача, матеріали справи не містять, а остання в судовому порядку недійсною не визнавалась. Таким чином, позивач набув права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки прожив та пропрацював в зоні посиленого радіологічного контролю в сукупності не менше 12 років (з розрахунку 1 рік за 3 роки проживання /роботи), що свідчить про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення йому з 12.04.2023 пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27.05.1993 по 10.05.1994, з 16.09.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 21.03.2008, з 26.05.2008 по 15.04.2020. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді В.О. Аліменко В.П. Мельничук