Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/5856/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5856/23 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко О.Є. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Кузьмишиної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яка виразилась у відмові в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дати звільнення; - зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з дати звільнення. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано протокол Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 01.05.2023 № 72, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Зобов`язано Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 22.11.2021. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що на час звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 зазнав змін щодо обчислення календарної вислуги років. Зокрема, апелянт вказує, що Порядком № 393 визначено обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ і цей Порядок встановлює пільгове обчислення вислуги років тільки для визначення розміру пенсії, тому, відсутні підстави для врахування позивачу періоду роботи в органах МВС в пільговому обчисленні до календарної вислуги років. Отже, апелянт вважає, що календарна вислуга років на день звільнення позивача не надає право на призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ. Таким чином, на переконання апелянта, відповідач правомірно здійснив обчислення календарної вислуги років позивача, відповідно до приписів пунктів 1, 2, 2-1 Порядку № 393, та прийняв рішення від 01.05.2023 №72 про відмову в призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю у позивача необхідної календарної вислуги років - 25 календарних років і більше. 09 жовтня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Також, 23 жовтня 2023 року до суду апеляційної інстанції від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, до якого долучено судові рішення Верховного Суду. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління ДФС в Чернігівській області від 24.09.2021 №1413-о ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів) 22.11.2021. У наказі, також, зазначено, що вислуга на день звільнення в календарному обчисленні становить 22 роки 07 місяці 23 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 11 місяців 23 дні. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року, яке набрало законної сили 21 квітня 2023 року, у справі № 620/1171/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС в Чернігівській області, яка полягає у відмові в задоволенні заяви ОСОБА_1 стосовно оформлення всіх необхідних документів і подання про призначення пенсії за вислугу років та направлення їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Зобов`язано Головне управління ДФС в Чернігівській області підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області документи, у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років за його заявою від 26.12.2021, враховуючи вислугу років 29 років 11 місяців 23 дні у пільговому обчисленні. ОСОБА_1 подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області заяву про призначення пенсії. Протоколом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 01 травня 2023 року № 72 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 25 років і більше, передбаченої пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Загальні умови і порядок пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі, зокрема, в податковій міліції, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII). За приписами ч. 1 ст. 2 Закону № 2262-ХІІ, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Відповідно до Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до Закону № 2222-ХІІ, зокрема, у пункт «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Частиною 1 статті 17 Закону №2262-ХІІ визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а саме, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в податковій міліції ДФС. Наказом Головного управління ДФС в Чернігівській області від 24.09.2021 №1413-о позивача звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "г" Положення (через скорочення штатів) 22.11.2021. У наказі зазначено, що вислуга на день звільнення в календарному обчисленні становить 22 роки 07 місяці 23 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 11 місяців 23 дні (а.с.12-13). Колегія суддів зазначає, що між сторонами справи виник спір щодо можливості визначення вислуги років для цілей призначення пенсії, згідно п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», саме у пільговому обчисленні. Вирішуючи даний спір, колегія суддів враховує, що, згідно зі ст. 17-1 вказаного Закону, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393). Апелянт зазначає, що на час звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області Порядок № 393 зазнав змін щодо обчислення календарної вислуги років. Зокрема, апелянт вказує, що Порядком № 393 визначено обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ і цей Порядок встановлює пільгове обчислення вислуги років тільки для визначення розміру пенсії, тому, відсутні підстави для врахування позивачу періоду роботи в органах МВС в пільговому обчисленні до календарної вислуги років. Отже, апелянт вважає, що календарна вислуга років на день звільнення позивача не надає право на призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ. З даного приводу, слід зазначити наступне. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 119, що набрала чинності 19.02.2022 року, внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №

393. Зокрема, доповнено Постанову № 393 пунктом 2-1 наступного змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.», абзац перший пункту 3 викладено в такій редакції: «До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах». Водночас, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми які були чинні саме на час звільнення зі служби та встановлювали право позивача на зарахування календарної вислуги років на пільгових умовах для призначення пенсії. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 р. у справі №805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 р. у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 р. у справі №480/4241/18. У вищезазначеній постанові Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала наступні правові висновки: «…В цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393». Висновки про те, що пенсійний орган має обрахувати вислугу у пільговому обчисленні, також, викладені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 01.11.2021 у справі №620/1837/20, від 15.04.2021 у справі №360/4138/18, від 15.04.2021 у справі №620/939/19, від 08.09.2021 у справі № 320/4635/20. Враховуючи вищезазначене, оскільки, вислуга років ОСОБА_1 станом на 22 листопада 2021 року в календарному обчисленні становить 22 роки 07 місяці 23 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 11 місяців 23 дні, тоді, як за п. «а статті 12 Закону 2262-XII, на момент звільнення зі служби вислуга років повинна складати не менше 25 років, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ. Таким чином, посилання апелянта на те, що календарна вислуга років на день звільнення позивача не надає право на призначення пенсії, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ, є безпідставними. Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про протиправність протоколу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 01.05.2023 № 72, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до п. «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, слід зазначити наступне. Так, апелянт зазначає, що вимога щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. не підлягала задоволенню, оскільки, зазначена сума є неспівмірною зі складністю справи З даного приводу, слід зазначити наступне. Положення ч.ч. 1-2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI). У відповідності до частини 1 статті 26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. В силу вимог ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представником позивача надано: Договір про надання правової допомоги від 09 травня 2023 року; попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс у справі; акт виконаних робіт від 09 травня 2023 року; квитанція №070029 від 09.05.2023 на суму 5000,00 грн. Відповідно до акту виконаних робіт від 09 травня 2023 року, позивачу були надані послуги щодо консультації (з вивченням документів), складання позовної заяви, виготовлення копій документів, вартість послуг становить 5 000,00 грн. Колегія суддів зазначає, що факт надання вищевказаних послуг підтверджується матеріалами справи. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: «…При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. …При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг». Відповідно до статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). На переконання колегії суддів, розмір заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу є співмірними із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг. Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно якої, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Беручи до уваги викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Кузьмишина О.М.