Постанова 4824 № 357/11198/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2023 року місто Київ. Справа № 357/11198/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/11142/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів ВСТАНОВИВ Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, вказавши, що на підставі виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 25.11.2011 р., відповідач на її користь повинен щомісяця сплачувати аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку, але не менш, ніж 30% відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03.03.2011 року і до досягнення дитиною повноліття. Однак відповідач свого обов`язку не дотримувався і станом на 31.06.2015 р. у нього утворилась заборгованість в сумі 19200 грн. У зв`язку з цим просила стягнути з нього пеню за несплату аліментів за період з листопада 2014 року по травень 2015 р. у сумі 7586,91 грн. Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2015 року позов задоволено частково. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01.11.2014 р. по 01.06.2015р. у сумі 1497 грн. 99 коп. та 243 грн. 60 коп. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 06 червня 2023 року, згідно поштової відмітки, направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що не повідомлявся належним чином про час і місце розгляду справи, оскільки у період з 01.09.2011 року по 12.12.2022 року проживав у АДРЕСА_1 . Звертає увагу, що ОСОБА_1 має у власності частку квартири АДРЕСА_2 . Інша половин вказаної квартири належить позивачу. За період з 01.09.2011 року по 23.03.2023 року позивач постійно здавала у повному обсязі дану квартиру та за домовленістю з відповідачем забирала половину орендної плати останнього, яку ОСОБА_2 отримувала від квартирантів в рахунок коштів на утримання дитини. Сума орендної плати була постійною в розмірі 4 000 грн і тому щомісячно кошти на утримування ОСОБА_4 отримувала позивач. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що сумлінно сплачував весь цей період кошти на утримання дитини у вигляді аліментів. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 3 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст.ст.128-130 ЦПК України. Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст.128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Згідно з ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції, про що в матеріалах справи містяться відповідні документи. В матеріалах справи наявна відповідь на запит суду першої інстанції від УДМС України, відповідно до якої адреса місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 (а.с. 9). Крім того відповідно до даних паспорту ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано 06 грудня 2011 року за адресою АДРЕСА_3 . Відповідно до положень статті 74 ЦПК України (за редакцією на момент ухвалення оскаржуваного рішення), у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. В матеріалах справи наявна не отримана відповідачем кореспонденція, відповідно до якої ОСОБА_1 направлялась судова повістка на адресу АДРЕСА_3 , де і було зареєстровано місце проживання відповідача. Таким чином суд першої інстанції належно повідомив відповідача про розгляд даної справи. Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується, що З виконавчого листа №2А-1811/2011 р., виданого 25.11.2011 р. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, вбачається, що відповідач на користь позивача повинен сплачувати аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку, але не менш, ніж 30% відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 03.03.2011 року і до досягнення дитиною повноліття. З довідки №891 від 22.06.2015 р., виданої державним виконавцем МВ ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, судом встановлено, що станом на 31.06.2015 року у відповідача утворилась заборгованість по аліментах у сумі 19200 грн. Як вбачається з цієї ж довідки, оплата аліментів відповідачем не здійснювалась жодного разу. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками. Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 181 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Згідно з ч. 1ст. 196 СК України в редакції закону, що діяла на час звернення з позовом позивача, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема: у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначав, що за домовленістю позивач здавала в оренду квартиру, якої на праві власності належить йому, у зв`язку з чим отримувала орендну плату в рахунок утримання дитини. На підтвердження своїх доводів відповідач надав до суду договір оренди вказаної квартири від 10 червня 2022 року та повідомлення ОСОБА_5 , орендаря квартири, де зазначено, що він повністю сплатив орендодавцю ОСОБА_2 орендну плату з 10 червня 2022 року по 15 квітня 2023 року. Однак такі доводи ніяк не підтверджують відсутність вини відповідача щодо прострочення сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 станом на травень 2015 року, а тому колегія суддів такі доводи відповідача відхиляє. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Інших доводів, які б спростовували наявність вини відповідача у прострочені сплати аліментів та висновки суду першої інстанції, відповідач не навів. Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. З огляду на те, що рішення районного суду залишається без змін відсутні підстави для проведення відшкодування судових витрат відповідача. Позивач не заявляла апеляційному суду про витрати під час апеляційного перегляду. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Керуючись ст.367, ст.374ч. 1 п. 1, ст.375, ст.382-384, 389 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 08 червня 2015 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська