Постанова 4818 № 643/3823/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 643/3823/23 Номер провадження 22-ц/818/1559/23 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 жовтня 2023 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Мальованого Ю.М., суддів Пилипчук Н.П., Яцина В.Б., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 червня 2023 року в складі судді Задорожної А.М., у справі № 643/3823/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, в с т а н о в и в : У травні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі КП «ХТМ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання. Позов мотивовано тим, що позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання відповідно до норм ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, що регулюють відносини між виконавцем послуг та споживачами. Зазначає, що відповідачі не в повному обсязі сплачували вартість наданих послуг, у зв`язку з чим станом на 01 лютого 2022 року виникла заборгованість за період з 01 листопада 2013 року по 31 січня 2022 року в розмірі 105 809, 32 грн. Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01 листопада 2013 року по 31 січня 2022 року в розмірі 105 809, 32 грн. 14 червня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про застосування до позовних вимог КП «ХТМ» про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 листопада 2013 року по 31 січня 2022 року позовну давність, та у зв`язку з цим, у задоволенні позову в цій частині просив відмовити. 14 червня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на позов, в якому він просив відмовити у задоволені позовних вимогах. Відзив мотивовано тим, що він заперечує проти позову, не визнає вимоги КП «ХТМ» щодо зазначеної заборгованості, вважає їх необґрунтованими та незаконними, оскільки позивачем не надано доказів виникнення зобов`язання, якими він мотивує свої вимоги, а саме не надано укладений у відповідності із чинним законодавством договір про надання відповідних послуг. Також, в опалювальний сезон температура повітря в житлових приміщеннях відповідача рідко перевищує встановлену норму, що свідчить про надання неякісних послуг з теплопостачання позивачем. Крім того, вважає, що позивачем невірно та безпідставно проведено розрахунок за нібито надані ним послуги, з порушенням методики розрахунку послуг передбачених чинним законодавством. Не погоджуючись із визначеним колом належних відповідачів, вказав, що співвідповідач ОСОБА_2 не є власником квартири, договір про надання житлово-комунальних послуг з позивачем не укладала, в квартирі фактично не проживає і послугами з теплопостачання не користується, отже не може бути відповідачем у цій справі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «ХТМ» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01 травня 2020 року по 31 січня 2022 року у розмірі 35868, 84 грн та 2684, 00 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від мережі централізованого теплопостачання та доказів ненадання відповідачу послуг з постачання тепла. Оскільки відповідачі офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовились від послуг, які надавало їм КП «Харківські теплові мережі», то в них виник обов`язок сплатити ці послуги. Несвоєчасна оплата заборгованості за послуги теплопостачання призвела до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню в судовому порядку. З урахуванням строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 , заборгованість підлягає стягненню за період з травня 2020 по січень 2022 в сумі 35868, 84 грн та 2684,00 грн судового збору. 06 липня 2023року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована доводами які є аналогічними доводам зазначеним у відзиві на позовну заяву. Крім того, в його квартирі встановлені засоби обліку гарячої води, а плата за послугу постачання гарячої води повинна проводитись тільки з урахуванням показань квартирних засобів обліку. Надана позивачем відомість про нарахування і оплату за послуги з теплопостачання не може вважатися доказом надання послуг, оскільки ця довідка не підтверджує надання якісних послуг та отримання їх відповідачем. Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 червня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані та мешкають у квартирі АДРЕСА_2 та є споживачем послуг з теплопостачання (особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ім`я ОСОБА_1 ) (а.с. 4, 7). Відповідно до статті 68 ЖК Української РСР наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договорів найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями. Приписами пункту 5 частини 2статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно статті 67 ЖК Української РСР плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Відповідно до пункту 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі зобов`язані оплачувати комунальні послуги в установлені договором строки. Статтею 162 ЖК Української РСР передбачено, що плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 березня 2015 року №1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню КП «ХТМ». Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Підставою звернення із позовом до суду було те, що відповідачі належним чином свої зобов`язання щодо оплати послуг з теплопостачання не виконували, плату за спожиті послуги у повному обсязі не вносили, внаслідок чого у відповідачів перед позивачем утворилась заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з 01 листопада 2013 року по 31 січня 2022 року в розмірі 105 809, 32 грн. Визнання відповідачами договірних відносин із КП «ХТМ» підтверджується розрахунком позивача, де зазначено інформацію щодо об`єму поставлених відповідачу послуг, їх вартість, згідно встановлених тарифів, а також відображено всі здійснені відповідачем оплати (а.с.4). Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є обґрунтованими. В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності до вимог КП «ХТМ». Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини 1статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина 1статті 257 ЦК України). Суд першої інстанції, врахувавши заяву ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності та встановивши, що у даній справі відсутні підстави для застосування положень статті 264 ЦК України, вірно зазначив, що позов підлягає частковому задоволенню. З матеріалів справи вбачається, що КП «ХТМ» звернулося до суду 11 травня 2023 року з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за період з 01 листопада 2013 року по 31 січня 2022 року. Відтак, частина позовних вимог стосується стягнення заборгованості за період, щодо якого сплив строк позовної давності. Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що розглядати позовні вимоги КП «ХТМ» слід в межах позовної давності, за період з травня 2020 року по січень 2022 року. Колегія суддів вважає вірним перерахунок здійснений судом першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням застосування строків позовної давності, доказами підтверджується, що заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перед позивачем за період з травня 2020 року по січень 2022 становить суму в розмірі 35 868, 84 грн. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Дослідивши матеріали справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції надана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими доказами, висновки суду відповідають обставинам справи. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги виходячи з наступного. Згідно частина 1 статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. Частинами 3, 4 вказаної статті визначено, що порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Згідно частини 5 статті 27 Закону виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. Частиною 6 вказаної статті визначено, що у разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. В обґрунтування доводів надання послуг неналежної якості, відповідачем до відзиву надано Акти-притензії від 27 січня 2014 року, 05 січня 2016 року, 20 січня 2016 року, 11 лютого 2020 року (а.с. 30 32). Акт опломбування засобів обліку води за адресою відповідачів датовано 21 вересня 2016 року, зазначено черговий місяць держповірки 15 вересня 2019 року (а.с. 40). Проте судом першої інстанції заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованість задоволено за інший період, а саме за період з травня 2020 року по січень 2022 року. Акт-претензія датований 22 січня 2021 року складений без виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та підписаний двома споживачами відповідної послуги, які проживають в одному будинку, однак в матеріалах справи відсутні докази його направлення виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом (а.с. 35). Крім того, наведені в зазначених актах-претензіях дані про температуру повітря в кімнатах станом на день їх складання не надають підстав для здійснення відповідного перерахунку за період з травня 2020 року по січень 2022 року, оскільки достовірно не підтверджують строк, тобто кількість діб, протягом якого відбувалося відхилення від нормативних показників. Також, доказів на підтвердження звернення відповідача до органу місцевого самоврядування із заявою про відключення належної йому квартири від мережі централізованого опалення та водопостачання матеріали справи не містять. Будь-яких доказів того, що у спірний період послуги, що надає позивач, ним не споживались, відповідачем не надано. Посилання в апеляційній скарзі на те, що між сторонами не укладався договір про надання житлово-комунальних послуг суд не приймає до уваги, оскільки за адресою: АДРЕСА_3 особовий рахунок НОМЕР_1 було відкрито на ім`я ОСОБА_1 . Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що сторона не вживає послуги щодо теплого водопостачання, оскільки користується бойлером. В обґрунтування цього зазначає про наявність в квартирі відповідних лічильників. При цьому матеріали справи не містять належних доказів щодо об`єму спожитої (відсутність споживання) відповідачами гарячої води протягом періоду, за який відбувається стягнення заборгованості. Довід апеляційної скарги про проведення розрахунку вартості за гарячу воду за травень 2020 року та липень 2021 року (а.с.43) з урахуванням 5 осіб є помилковим, оскільки відповідно до поданої до позовної заяви відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання (а.с. 4) за вказані місяці вартість послуги обрахована на 3 осіб і розмір вартості наданої послуги є ідентичним розміру, зазначеному у наведених платіжних квитанціях. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 381 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 31 жовтня 2023 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина