Ухвала ККС ВС № 371/1509/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2023 року м. Київ справа №371/1509/19 провадження № 51-5884 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Миронівського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лука Таращанського району Київської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і ВСТАНОВИВ: Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Миронівського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим та призначено йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року вищевказаний вирок місцевого суду залишено без змін. Судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_5 11 серпня 2019 року о 12:00, керуючи автомобілем марки «BMW», модель «320D», реєстраційний номер республіки Польща НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю близько 80 км/год та, проїжджаючи відрізок на 102 км вказаної автомобільної дороги, що в селі Росава Миронівського району Київської області, порушив вимоги п. 1.5, пп. б), д) п. 2.3, п. 10.1, п. 12.1, п. 12.4, пп. в) п. 14.2, пп. 1.1) п. 34.1 Правил дорожнього руху, що призвело до зіткнення з автомобілем марки «Peugeot», модель «Partner», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 , який рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП водій автомобіля марки «Peugeot» ОСОБА_6 помер, а пасажиру цього автомобіля ОСОБА_7 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення та призначити ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК. На обґрунтування касаційних вимог захисник стверджує, що при призначенні покарання місцевим судом не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність двох обставин, що його пом`якшують, особу обвинуваченого (молодий вік, стан здоров`я, соціальне становище, позитивні характеристики за місцем проживання, притягнення до кримінальної відповідальності вперше). Також посилається на висновок органу пробації, відповідно до якого виправлення ОСОБА_5 без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. Мотиви Суду Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК в касаційній скарзі не оспорюються. Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично аргументи касаційної скарги в частині невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого зводяться до незгоди захисника із незастосуванням судами до засудженого положень ст. 75 КК. Визначення розміру покарання у конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості у частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид та розмір покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК. З вироку суду першої інстанції вбачається, що під час призначення покарання ОСОБА_5 цей суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, ставлення засудженого до вчиненого, дані про його особу, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання негативних характеристик немає. Також місцевий суд послався на висновок органу пробації, відповідно до якого ризик вчинення ОСОБА_5 повторного кримінального правопорушення оцінено як середній, ризик його небезпеки для суспільства оцінено як низький. Суд першої інстанції наголосив на тому, що засуджений вчинив хоча і з необережності, проте тяжкий злочин, допустив грубе порушення низки Правил дорожнього руху, його дії мали суспільно небезпечні наслідки у виді смерті одного потерпілого та спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень іншій потерпілій. Обставиною, що пом`якшує покарання, суд першої інстанції визнав щире каяття засудженого. Обставин, які обтяжують покарання, встановлено не було. Санкція ч. 2 ст. 286 КК, за якою ОСОБА_5 визнано винуватим, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого. Місцевий суд дійшов висновку про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою йому було пред`явлено обвинувачення, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Колегія суддів вважає, що покарання у цьому розмірі є достатнім та необхідним для виправлення засудженого. Суди попередніх інстанцій констатували, що в рамках цього кримінального провадження застосування передбаченого ст. 75 КК інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням є недоцільним. Свої висновки суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтували тим, що хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого є необережною, однак він грубо порушив низку Правил дорожнього руху, скеровуючи автомобіль на зустрічну смугу руху, незважаючи на суцільну лінію дорожньої розмітки, що призвело до тяжких наслідків у виді смерті людини та отримання іншою потерпілою середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Також суд першої інстанції зазначив, що поведінка обвинуваченого після ДТП не була позитивною, оскільки після його вчинення ОСОБА_5 уникав спілкування з потерпілою та навіть на прохання її представника не став з нею спілкуватися. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди врахували характеристику особи засудженого, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, та, зважаючи на порушення ним низки ПДР та смертельні наслідки цього кримінального правопорушення щодо однієї особи та завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень іншій особі, дійшли правильного переконання про доцільність виправлення засудженого шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально. При цьому висновок органу пробації при визначенні можливості застосування до особи ст. 75 КК не є визначальним. Адже норми вказаної статті не є обов`язковими для суду, а наділяють суд дискреційними повноваженнями під час застосування норм інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження. Призначене засудженому покарання, на думку колегії суддів, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК, принципам індивідуалізації призначеного покарання, справедливості та співмірності. Підстав вважати, що незастосування судами до засудженого положень ст. 75 КК призвело до призначення явно несправедливого покарання через суворість, колегія суддів касаційного суду не вбачає. Відтак вирок місцевого суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК, а ухвала суду апеляційної інстанції - вимогам ст. 419 КПК. На переконання колегії суддів, оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими і вмотивованими. З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Миронівського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3