Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/1421/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5844/23 Справа № 209/1421/22 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: Головуючого судді Никифоряка Л.П. Суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В., за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Дніпро справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), про зняття арешту з майна, в якій подано апеляційну скаргу Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2023року (головуючий в суді першої інстанції Решетник Т.О.), ВСТАНОВИВ: 28 липня 2022року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради, яке є правонаступником Управління капітального будівництва Дніпродзержинської міської Ради далі Департамент в якому виклала вимоги про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , накладеного Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро) ВДВС, в межах виконавчого провадження №25300544 з виконання Наказу № 40-171, виданого Господарським судом Дніпропетровської області 14 грудня 2010року, про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь Управління капітального будівництва Дніпродзержинської міської Ради боргу за оренду приміщення в розмірі 9337,49грн. В обґрунтування позову заявник посилалася на те, що квартира АДРЕСА_1 в порядку спадкування мала перейти до неї після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як його дружина - баба позивачки, оформити свої спадкові права не встигла в зв`язку із смертю, а батько виявив бажання щоб ОСОБА_1 прийняла спадщину одноособово. Та позивач стверджувала, що на час її звернення до суду з цим позовом не має відкритих виконавчих проваджень, а вказане виконавче провадження №25300544 завершено ще 25 листопада 2014року. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2023року задоволено позовні вимоги, знято арешт з квартири АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належала ОСОБА_2 , накладений у виконавчому провадженні №25300544 з виконання Наказу № 40-171, виданого Господарським судом Дніпропетровської області 14 грудня 2010року, про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь Управління капітального будівництва Дніпродзержинської міської Ради боргу за оренду приміщення в розмірі 9337,49грн. Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не є стороною виконавчого провадження її право підлягає захисту в порядку позовного провадження. Та згідно висновків суду, відсутні правові підстави для залишення арешту на спірну квартиру, оскільки на час розгляду справи судом стягувач повторно не звертав до примусового виконання Наказ № 40-171, виданий Господарським судом Дніпропетровської області 14 грудня 2010року. З таким рішенням не погодився Департамент житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради, представник якого в апеляційній скарзі вимагав скасувати рішення та відмовити в позові, оскільки суд допустив порушення норм процесуального та матеріального права. Доводи скарги зводились до того, що суд вирішив питання про зняття арешту в порушення процесуальних норм за якими, якщо арешт накладений на майно особи, в межах виконавчого провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності державного виконавця здійснюється в межах виконавчого провадження, а не за правилами позовного провадження. Водночас незаконність та необґрунтованість рішення суду заявник вбачав у тім, що фактично позивач не є власником майна, на яке накладено арешт, а тільки відшукує своє право власності. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, пояснення представника Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради, адвоката Губського Дмитра Вікторовича, за відсутності позивача та третьої особи, явка яких не є обов`язковою, повідомлених про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. Квартира АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 24 березня 1998року належала ОСОБА_2 /а.с.16/, що також підтверджується інформаційною довідкою з Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» № 949 від 08 жовтня 2021року /а.с.15/. 01 березня 2022року Приватним нотаріусом Геращенко Ганною Валеріївною відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , яка залишилася після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , спадкоємцем після смерті якого була його дружина ОСОБА_3 , яка спадщину прийняла, однак не оформила своїх спадкових прав, так як померла ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.6, 8, 910, 11, 12, 13, 14 та 17/. За змістом повідомлення від Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Дніпро) № 4572/04 від 11 лютого 2022року на примусовому виконанні у відділі в період часу з 09 березня 2011року по 25 листопада 2014року перебувало виконавче провадження №25300544 з виконання Наказу № 40-171, виданого Господарським судом Дніпропетровської області 14 грудня 2010року, про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь Управління капітального будівництва Дніпродзержинської міської Ради боргу за оренду приміщення в розмірі 9337,49грн та воно завершено 25 листопада 2014року, і повторно виконавчий лист до відділу не надходив /а.с.18, 20-24/. Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що будь-які виконавчі процедури, які з тих чи інших причин є завершені, то з моменту такого завершення відпали підстави якими керувався державний виконавець коли накладав арешт. Та звільнення майна з-під арешту, що ґрунтується на праві власності, є належним способом захисту цивільного права позивача. Перевіривши оскаржуване рішення апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався норм процесуального права, та повно встановив обставини у справі. У даній справі арешт на спірне майно накладено в межах виконавчого провадження при виконанні судового рішення господарського суду. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...". Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, зокрема у спосіб виключення майна з-під арешту. Частина перша статті 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Та кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб встановлений законом /частина перша та друга статті 16 ЦК України/. За частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу учасників такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, пред`явлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження № 14-431цс19) дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна. Отже наведені норми дозволяють спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядати в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. За конкретних обставин цієї справи, сторони не заперечували обставин з приводу того, що позивач є спадкоємицею ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину та вжила всіх передбачених законом заходів направлених на оформлення спадкових прав, та єдиною перешкодою для того, щоб вона реалізувала і оформила свої спадкові права став арешт спадкового майна в межах виконавчого провадження по виконанню судового рішення. ОСОБА_1 висунула вимоги про захист свого права власності ґрунтуючись на тому, що на час звернення до суду не існує виконавчого провадження в межах якого вирішувалось питання щодо майна спадкодавця та вона не була стороною виконавчого провадження, яке завершено. Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд /стаття 129-1 Основного Закону/. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства. У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_2 не була залучена стороною виконавчого провадження №25300544 з виконання Наказу № 40-171, виданого Господарським судом Дніпропетровської області 14 грудня 2010року, про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь Управління капітального будівництва Дніпродзержинської міської Ради боргу за оренду приміщення в розмірі 9337,49грн і питання процесуального правонаступництва ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , який був боржником у вказаному виконавчому провадженні, також не вирішувалось у судовому порядку. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 не була залучена стороною виконавчого провадження №25300544 з виконання Наказу № 40-171, виданого Господарським судом Дніпропетровської області 14 грудня 2010року, в межах якого був накладений арешт на майно спадкодавця, вона не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження №25300544, яке завершене в 2014році. Водночас правомірно вважав, що існували правові підстави для звернення позивачки в суд в позовному провадження, яка вірно обрала спосіб судового захисту свого порушеного права, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про зняття арешту із спадкового майна, відповідачем у якому є орган, в інтересах якого було накладено арешт на майно у виконавчому провадженні. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист цього права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами цивільного процесуального закону для виконання судового рішення як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном. Відповідаючи на доводи заявника апеляційної скарги щодо відсутності в позивача оформленого, підтвердженого права власності на арештоване майно апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК Українипередбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Тож, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Та вирішальним для результатів розгляду даної справи суд апеляційної інстанції вважає те, що не має практичної доступної для позивача можливості виправити встановлені в даній справі порушення в інший спосіб ніж шляхом звільнення належного йому майна з під арешту за рішенням суду. Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити без задоволення апеляційну скаргу та без зміни рішення суду. Керуючись статтями 255, 268, 367, 375, 381 - 383 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 лютого 2023року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 жовтня 2023року. Судді: