Постанова Херсонський апеляційний суд № 650/125/22

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 650/125/22 Номер провадження: 22-ц/819/244/23 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2023 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Кузнєцової О.А., Склярської І.В, секретар - Доброва К.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Біла Тетяна Володимирівна на заочне рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 27 червня 2023 року, у складі судді Сікори О.О., повний текст рішення суду складено 27 червня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: У лютому 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позовну заяву обґрунтовано тим, що 10 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Бригідою Володимиром Олександровичем (далі приватний нотаріус) вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 10210 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості в розмірі 11 175,00 грн. Позивач вважає, що вказаний виконавчий слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки у відповідності до статті 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року, приватний нотаріус вчинив виконавчий напис без надання йому оригіналу нотаріально завіреного кредитного договору оформленого згідно зі статтями 207, 208 ЦК України, та у відповідності до статті 88 Закону нотаріус вчинив виконавчий напис без надання йому документів, які підтверджують безспірність заборгованості. Перелік документів, якими мала бути підтверджена безспірність заборгованості позичальника перед кредитором задля можливості вчинення виконавчого напису, затверджена у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 26 листопада 2014 року № 662, було визнано незаконним та нечинним постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року № 826/20084/14. Тому положення вказаного пункту не підлягали застосуванню при вчиненні нотаріального напису приватним нотаріусом. Просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 10.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимиром Олександровичем, який зареєстровано в реєстрі за № 10210 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості в розмірі 11 175,00 гривень. Заочним рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 27 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 10.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимиром Олександровичем, який зареєстровано в реєстрі за № 1-21- про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість у розмірі 11 157 гривень. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 гривень. З апеляційною скаргою на вказане рішення суду в частині вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу звернувся ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Біла Т.В.. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в порушення частини першої статті 81 та частини 6 статті 137 ЦПК України помилково поклав на позивача обов`язок доводити співмірність витрат, які останній поніс на правничу допомогу та не врахував, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. Вважає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що зазначені витрати є неспівмірними, а лише загальними фразами, висловлена незгода із розміром таких витрат, не може бути підставою для їх зменшення. Також представник позивача, вказала на безпідставність відмови у задоволені стягнення з відповідача гонорару за позитивне вирішення справи, який був передбачений додатковою угодою. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить рішення суду змінити в частині стягнення витрат на правову допомогу адвоката та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 14 300 гривень в рахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 5 000 гривень витрат на правову допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Сторони справи та їх представники належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи до судового засідання не з`явились. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах питання, що підлягає апеляційному перегляду та визначених статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Рішення суду першої інстанції в оскарженій частині мотивовано тим, що відповідний спір на сьогоднішній день є типовим, щодо якого висловлено правову позицію, яка усталено застосовується судами, а представником позивача не надано жодних відомостей щодо часу, витраченого нею на виконання відповідних робіт (надання послуг), при цьому обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (вартість складання позову в сумі 5000 грн та заяви про розподіл судових витрат в сумі 2000 грн, правовий аналіз документів в сумі 1000 грн, а також аналіз усталеної судової практики в сумі 1000 грн) є явно завищеними. В свою чергу правовідносини між сторонами спору не вирішені, а лише з`ясовано питання щодо можливості застосування одного із способів стягнення заборгованості, а ціною позову (заявлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу в сумі 9300 грн) перевищує прострочену позивачем заборгованість в розмірі 8000 грн, та наближений до ціни позову 11175 грн. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, враховуючи наступне. Питання щодо розподілу судових витрат врегульовано статтею 141 ЦПК України, відповідно до частини восьмої якої розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача (пункт перший частини другої статті 141 ЦПК України). Згідно із частиною третьою статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи. Порядок та умови розподілу судових витрат на правничу допомогу регулює стаття 137 ЦПК України, відповідно до положень якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до наявних в матеріалах справи договору № 01-пд/2022 про надання правової допомоги укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Білою Т.В. 18 січня 2022 року та наданого адвокатом ордеру, ОСОБА_2 здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 , в тому числі у судових органах (а.с. 8-11). ОСОБА_2 надала суду звіт № 1 за надані послуги за договором № 01-пд/2022 від 18 січня 2022 року з описом виконаних робіт, необхідних для надання професійної правничої допомоги у зв`язку із розглядом справи за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», із якого вбачається, що адвокатом проаналізовано надані ОСОБА_1 документи та судову практику у подібних правовідносинах; підготовлено позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості в розмірі 11 175,00 грн; підготовлено заяву про розподіл витрат на правову допомогу адвоката. Вартість наданих послуг складає: 5000 грн - складання позовної заяви; 2000 грн складання заяви про розподіл судових витрат, 300 грн - усна консультація; 1000 грн - правовий аналіз документів, а також аналіз усталеної судової практики в сумі 1000 грн. Загальний розмір вартості послуг становить 9300 гривень. Час використаний адвокатом при виконанні своїх обов`язків не зазначено. Із матеріалів справи вбачається, що як поданий позов ОСОБА_1 так і заява про розподіл витрат на правову допомогу адвоката підписано від його імені його представником адвокатом - Білою Т.В. (а.с. 2-4, 22,23) Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, якою врегульовано питання витрат на професійну правничу допомогу, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Представник відповідача 19 червня 2023 року засобами електронного зв`язку подав суду першої інстанції в електронному вигляді письмове клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правову допомогу та просив відмовити у стягненні заявленої суми з відшкодування судових витрат на правничу допомогу з тих підстав, що вчинені представником позивача дії та їх вартість не містять достатнього обґрунтування заявлених сум з урахуванням нескладності та типовості справи з вже сталою та визначеною судовою практикою. Вважає, що розмір понесених витрат не може перевищувати 2500 гривень. Так, представник відповідача звернув увагу суду першої інстанції на те, що надана адвокатом робота зі складання позову та аналіз судової практики не могла зайняти значного часу, оскільки підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи у зв`язку із сталою і визначеною судовою практикою в даній категорії справ, яка по суті не є складною, а процесуальні документи в ній є майже шаблонними і їх приклади розміщено у вільному доступі та поширено в мережі інтернет, що мінімізує витрати часу на їх складання, а тому вказана за надану роботу сума є необґрунтованою та неспівмірною. Також, вважав необґрунтованими визначені позивачем суми понесених витрат через їх завищеність над реальною, ринковою вартість послуг адвокатів, по справах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким що не підлягає виконанню (приблизно 2000-3000 гривень), в свою чергу сума заявленої правової допомого становить 127,96% від суми заборгованості позивача при цьому зазначена справа має мінімальне значення для нього, оскільки не призводить до виникнення, зміни або припинення майнових прав чи його фінансових інтересів. Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Наведена норма матеріального права свідчить про те, що вартість винагороди адвоката визначається за домовленістю сторін, а не законом. Співмірність цієї винагороди із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт тощо перевіряється судом, який розглядає справу, за клопотанням іншої сторони щодо розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін на професійну правничу допомогу законом не встановлений. Колегія суддів погоджується із викладеними в рішенні суду першої інстанції висновками щодо обсягу робіт та затраченого на їх виконання часу, зокрема, за аналізом спірних правовідносин відповідний позов на час звернення з ним є типовим, щодо якого висловлено правову позицію, яка усталено застосовується судами, при цьому заявлений до відшкодування розмір витрат перевищує прострочену позивачем заборгованість, та наближений до ціни позову 11175 гривень, а з врахуванням пред`явленої додаткової винагороди (гонорар успіху) перевищує її, що свідчить про неспівмірність цієї винагороди із часом, витраченим адвокатом, а також складністю та ефективністю виконаних адвокатом робіт. Заявлена адвокатом сума витрат, на думку колегії суддів, не відповідає обсягу та складності виконаної ним роботи, як і заявлена сума в 2000 гривен за складання заяви про їх розподіл так як аналіз змісту відповідної заяви свідчить про те, що по своїй суті ця заява не носить характеру надання позивачу правничої допомоги, а містить посилання на перелік наданих адвокатом послуг, інформацію щодо їх вартості та обґрунтування необхідності при вирішенні спору, що виник між сторонами, в той час, як викладення наведених мотивів та обставин не потребує глибокого аналізу з метою досягнення мети, яку ставить перед собою заявник: переконати суд у наявності підстав для покладення на відповідача судових витрат позивача у разі задоволення позову. Крім того адвокатом заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн, які передбачені умовами додаткової угоди №1 від 25 січня 2022 року як додаткова винагорода (гонорар успіху) у випадку досягнення у справі позитивного результату для клієнта. Таким позитивним результатом для клієнта, відповідно до пункту 2 додаткової угоди №1 до договору, є прийняття судом рішення яке набрало законної сили, і яким буде визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 10.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимиром Олександровичем, який зареєстровано в реєстрі за № 10210 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості в розмірі 11 175 гривень (а.с.24). На підтвердження обґрунтованості стягнення з відповідача на користь позивача додаткової винагороди (гонорар успіху), представник позивача - адвокат Біла Т.В. в своїй апеляційній скарзі посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18. Дійсно, у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Велика Палата Верховного Суду при цьому зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mut atismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v.Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху», ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункти 5.40- 5.44 постанови). Отже, керуючись критерієм розумності передбачених угодою між позивачем та адвокатом витрат на сплату адвокату гонорару успіху, який полягає у прийнятті позитивного рішення суду, суд апеляційної інстанції вважає, що ці зобов`язання стосуються лише позивача, як клієнта адвоката Білої Т.В., і цього адвоката та вони є недостатньо необхідними для покладення обов`язку щодо відшкодування цих витрат за рахунок іншої сторони в спорі, зважаючи на те, що досягнутий в цій справі успіх полягає в отримані певної відстрочки у виконані взятих на себе зобов`язань за кредитним договором (правовідносини між сторонами спору не вирішені, а лише з`ясовано питання щодо можливості застосування одного із способів стягнення заборгованості), що не призводить до виникнення, зміни або припинення майнових прав чи фінансових інтересів позивача. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції враховувавши характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи зробив правильний висновок щодо зменшення стягнутих витрат на правову допомогу та ухвалив в оскарженій частині судове рішення з додержанням норм процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про покладанні на відповідача обов`язку відшкодувати витрати позивача на правову допомогу у повному заявленому позивачем розмірі відсутні. Рішення суду по суті спору жодною із сторін не оскаржено, тому в силу статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Оскільки рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін, підстави для стягнення судових витрат на користь апелянта відсутні. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Біла Тетяна Володимирівна залишити без задоволення, рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 7 червня 2023 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 01 листопада 2023 року. Головуючий суддя І. В. Вейтас Судді: О. А. Кузнєцова І. В. Склярська