Постанова 4824 № 369/3117/21

Постанова Іменем України 30 жовтня 2023 року м. Київ провадження № 22-ц/824/5747/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року в складі судді Дубас Т. В. у цивільній справі №369/3117/21 Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця У С Т А Н О В И В: В березні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором як спадкоємців ОСОБА_3 . Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_3 , підписавши Анкету-заяву №б/н від 09.02.2010 отримала кредит у розмірі 13 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 померла, у зв`язку з чим 23.01.2016 Банком була направлена претензія кредитора до нотаріальної контори. Нотаріус повдіомив позивача про те, що спадкоємці померлої ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини чи відмові від прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не була заведена. А тому спадкова справа була заведена на підставі претензії АТ КБ "ПриватБанк". В подальшому було визначено, що спадкоємцями ОСОБА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яким 02.09.2017 направлено лист-претензію та пред`явлено вимоги, які не виконані. За наведених обставин, позивач, посилаючись на те, що станом на дату смерті ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором складала загальну суму 12 342,85 грн, з яких: 12 243,59 грн - заборгованість за кредитом; 99,26 грн - заборгованість за відсотками, а відповідачі, як спадкоємці позичальника, не виконують лист-претензію про погашення боргу, просив стягнути дану заборгованість з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав та подав до суду відзив, в якому вказував на те, що надані позивачем документи не підтверджують факт існування боргу ОСОБА_3 , оскільки утворення заборгованості почалося з 30.09.2015, тобто після смерті ОСОБА_3 . Також вказував, що в підтвердження боргу позивач додав до позову розрахунок заборгованості станом на 30.09.2017, в якому відображені розрахункові операції щодо сплати кредиту і відсотків та витрачання кредитних коштів. З даного розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 25.08.2015 у ОСОБА_3 відсутня заборгованість з повернення кредиту, а заборгованість з оплати відсотків була погашена протягом місяця після смерті ОСОБА_3 . Крім цього, зазначив, що наданий Банком розрахунок заборгованості не є первинним документом, що підтверджує отримання грошей, для підтвердження операцій з кредитування Банк повинен надати банківську виписку або касовий ордер, інакше ці факти не будуть підтверджені належними доказами. В обґрунтування заперечень проти позову ОСОБА_1 додав, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки про смерть ОСОБА_3 . Банку стало відомо 08.01.2016, а 17.08.2017 Банк направив претензію спадкодавцям ОСОБА_3 . Проте з позовом звернувся до суду аж в березні 2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності та при цьому не зазначив поважних причин пропуску такого строку. Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву також зауважив, що відносно ОСОБА_4 справа підлягає закриттю, оскільки останній помер ще ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач подав відповідь на відзив, в якому посилався на те, що Банком до позовної заяви надано всі необхідні докази, які підтверджують видачу кредитних коштів ОСОБА_3 та у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань наявність заборгованості за кредитним договором, яку зобов`язані погасити відповідачі, як спадкоємці позичальника. Зазначив, що підписанням анкети-заяви позичальник приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг. Анкета-заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг, про що було достовірно відомо позичальнику. До відповіді на відзив позивач долучив виписки по рахункам ОСОБА_3 та довідку про видачу кредитних карток, зазначивши про те, що з виписки по рахунку вбачається рух коштів по картці, зокрема позичальник знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Відносно списання процентів нарахованих після смерті позичальника зазначив, що про смерть позичальника Банку стало відомо не одразу, у зв`язку з цим здійснювалося нарахування відсотків. 11 січня 2016 року Банк здійснив перерахунок заборгованості та повернув на рахунок позичальника помилково нараховані відсотки з дати смерті позичальника до моменту коли банк дізнався про йо смерть, а саме з 24.08.2015 по 07.09.2015, що підтверджується випискою по рахунку. Щодо строку позовної давності зазначив, що строк позовної давності згідно Умов та правил надання банківських послуг збільшено до 50 років. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Як на підставу скасування рішення АТ КБ «ПриватБанк» вказував на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що після смерті ОСОБА_3 , окрім відповідача ОСОБА_1 , є інший спадкоємець - ОСОБА_5 , до якого позивач у цій справі вимог не пред`явив. Суд не взяв до уваги, що за приписами ст. 1282 ЦК України ОСОБА_1 , як спадкоємець, повинен сплатити заборгованість з урахуванням його частки у спадщині. Натомість суд повністю відмовив в задоволенні позову. За вказаних обставин просив рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Позивач, належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги на рішення суду від 26.12.2022 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням про отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження (том 2, а. с. 168). Відповідач також повідомлений про розгляд апеляційної скарги позивача на рішення суду від 26.12.2022 шляхом отриання його представником Бураковим І. О. на електронну адресу, зазначену останній у відзиві на позовну заяву, копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги (том 2, а. с. 66, 172-173). За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона розглядається в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , окрім відповіда ОСОБА_1 , також є ОСОБА_5 , якого позивач не залучив до участі у справі в якості співвідповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції про підставу відмови у задооленні позову та вважає його неправильним, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2010 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_3 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 13 000 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку (том 1, а. с. 6). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (отм 1, а. с. 32). Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частинами, 1, 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу). Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення кредиту входять до складу спадщини, то до даних правовідносин застосовуються норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Відповідно до статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №615/473/20 зазначено, що: «одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна». У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц вказано, що: «при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача». З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що оскільки позов у даній справі пред`явлено лише до ОСОБА_1 , то суд першої інстанції повинен був визначити розмір заборгованості, яку зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 , з урахуванням його частки у спадщині. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії спадкої справи після смерті ОСОБА_3 , заведеної у Вишневій міській державній нотаріальній конторі Київської області, ОСОБА_3 20.08.2015 складно заповіт на ім`я ОСОБА_5 . В заповіті зазначено, що ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_5 житловий будинок під АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 9). 23 жовтня 2015 року ОСОБА_5 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 (том 2, а. с. 2). Також з копії спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 20 лютого 2016 року звернувся ОСОБА_1 (том 2, а. с. 19). 29 вересня 2021 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 успадкував земельну ділянку, площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; кадастровий номер земельної ділянки: 3222481600:02:006:0033 (том 2, а. с. 114). Отже, наявними у справі доказами підтверджується частка успадкованого ОСОБА_1 майна після смерті ОСОБА_3 . За вказаних обставин колегія суддів вважає, що за наявності в матеріалах справи письмових доказів суд першої інстанції мав можливість встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог до ОСОБА_1 є неправильним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного. Положення ст. 1282 ЦК України застосовуються у випадку дотримання кредитором положень статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Згідно зі ст. 1281 ЦК України, якщо за життя спадкодавця спадкоємець знав про його борги, на такого спадкоємця за законом покладається обов`язок повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини. За змістом цієї статті ЦК України не зобов`язує учасників спадкових правовідносин з`ясовувати наявність усіх боргів, які мав спадкоємець за життя, та всіх кредиторів, які мають право вимоги за такими боргами. Єдиним обов`язком правонаступника є повідомлення кредиторів спадкодавця про відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1281 ЦК України), і лише якщо правонаступник знає про наявність таких кредиторів і має їхні координати. Згідно з ч. 2 ст. 1281 ЦК України (в редакції від 12.08.2015 на час відкриття спадщини) кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від строку вимоги. Частиною 3 статті 1281 ЦК України (в редакції від 12.08.2015 на час відкриття спадщини) якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити до спадкоємця вимогу про погашення боргу протягом року з моменту настання строку вимоги. Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право. За положеннями пункту 2.1. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595, (в редакції на час відкриття спадщини) спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої, зокрема претензії кредитора. Таким чином, ст. 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредитора. Пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Як вбачається з матеріалів справи, 08 січня 2016 року за місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Банком направлено претензію кредитора до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори з вимогами: повідомити ПАТ КБ «ПриватБанк» про заведення спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 ; включити кредиторські вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в спадкову масу, про що зробити відповідний запис в низі обліку спадкових справ; повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед Банком (том 1, а. с. 35). Листом від 29.01.2016 №109/01-16 Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Київської області повідомила Банк про те, що спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 заведена Вишневою міською державною нотаріальною конторою Київської області за №279/2015, у зв`язку з чим претенезію кредитора направлено за належністю (том 1, а. с. 36). 17 серпня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслав ОСОБА_1 лист-претензію, в якому повідомив останнього про те, що зобов`язання позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором від 09.02.2010 виконані не в повному обсязі, у зв`язку з чим наявна заборгованість у розмірі 12 342,85 грн, яка підлягає сплаті спадкоємцем позичальника (том 1, а. с. 17). Отже, наявними у справі доказами підтверджується факт звернення кредитора із претензією до спадкоємців позичальника у строк визначений законом. Водночас, при вирішення спору колегія суддів також враховує таке. Як зазначалось вище, 09.02.2010 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_3 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 13 000 грн, шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку. У Анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_3 згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджені наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256. Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на дату смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) заборгованість останньої за кредитним договором становила 12 342,85 грн, з яких: 12 243,59 - тіло кредиту; 99,26 грн - нараховані відсотки за користування кредитом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у відповіді на відзив на позовну заяву, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (09 лютого 2010 року) до моменту смерті позичальника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. Більш того, до позовної заяви долучено Умови та Правила надання банківських послуг в редакції від 06.03.2010, тоді як договір було укладно 09.02.2010. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються спадкоємцем позичальника, не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 09.02.2010 шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Крім того, надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником (спадкоємцем позичальника), а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Саме такий правовий висновок викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. З матеріалів справи вбачається, що Банк на підставі анкети-заяви від 09.02.2010 видав ОСОБА_3 кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку останньої. З довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що ОСОБА_3 згідно кредитного договору б/н від 09.02.2010 отримала наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня червня 2017 року (том 1, а. с. 87). З виписки за період з 28.08.2008 по 14.06.2021 ОСОБА_3 за договором № б/н вбачається, що ОСОБА_3 користувалася кредитною карткою . З виписки також вбачається, що ОСОБА_3 здійснювалося погашення заборгованості за кредитом. Однак, кошти, внесені позичальником на погашення тіла кредиту, зараховано Банком не лише на погашення тіла кредиту. Так, як вбачається з виписки, кошти в розмірі 14 336,25 грн Банком зараховано на погашення комісії, штрафу, відсотків за користування кредитним лімітом та відсотків за прострочений кредит. Разом з тим, умовами анкети-заяви від 09.02.2010, яка підписана ОСОБА_3 , не передбачено обов`язку останньої (спадкоємця) щодо погашення заборгованості за комісією, відсотками, штрафами. Наведені фактичні обставини свідчать, що зарахування внесених ОСОБА_3 коштів на погашення заборгованості за кредитом Банком безпідставно здійснювалося погашення комісії, штрафу, відсотків за користування кредитним лімітом та відсотків за прострочений кредит. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_1 , як спадкоємця позичальника ОСОБА_3 , відсутній обов`язок зі сплати заборгованості за відсотками у розмірі 99,26 грн, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку позичальника по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві від 09.02.2010. Також, беручи до уваги, що внесена ОСОБА_3 за життя сума грошових коштів (14 336,25 грн) безпідставно зарахована Банком на погашення комісії, штрафу, відсотків за користування кредитним лімітом та відсотків за прострочений кредит значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту, зазначену позивачем в позовній заяві (12 243,59 грн), колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав і для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 243,59 грн. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. У зв'язку з тим, що колегія суддів скасувала рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалила нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, то розподіл судових витрат не здійснюється. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа А. М. Стрижеус