Постанова 4815 № 570/965/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 жовтня 2023 року м. Рівне Справа № 570/965/23 Провадження № 22-ц/4815/1119/23 Головуючий у Рівненському районному суді Рівненської області: суддя Гладишева Х.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено 27 липня 2023 року в м. Рівне. Повний текст рішення складено: 01 серпня 2023 року. (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та компенсації вартості його частки, в с т а н о в и в: У лютому 2023 року ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_2 позов, в якому просив в порядку поділу спільного майна подружжя припинити право спільної сумісної власності на автомобіль марки Volkswagen Golf, 2002 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , виділивши його в натурі ОСОБА_2 , та стягнути на його користь грошову компенсацію вартості автомобіля в сумі 85 762,72 гривень. Мотивовано вимоги тим, що спірний автомобіль набутий під час перебування сторін в шлюбі та зареєстрований за відповідачем. Згодом рішенням суду шлюб розірвано, однак згоди щодо поділу рухомого майна сторони не дійшли. Оскільки автомобіль є неподільною річчю, знаходиться у власності колишньої дружини та перебуває у її одноосібному користуванні, то, на думку позивача, такий спір підлягає вирішенню в обраний ним спосіб. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 27 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про залишення позову без задоволення, виходячи з того, що позивач обґрунтовував вартість автомобіля виключно на основі даних щодо вартості тотожних автомобілів. Між тим, такі відомості не можуть належним чином підтверджувати вартість конкретного транспортного засобу, а тим паче спонукати для стягнення компенсації половини його вартості. На думку суду, встановлення таких обставин потребувало наявності спеціальних знань та могли б підтверджуватися висновком експерта. Проте позивач не скористався наданим йому процесуальним правом на звернення до суду з клопотанням про призначення судової експертизи з метою визначення дійсної вартості спільного сумісного майна подружжя. При цьому суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про приєднання звіту з незалежної оцінки майна через відсутність обґрунтування неможливості його подання у передбачений законодавством строк. Також зазначав, що в звіті об`єктом оцінки є автомобіль з реєстраційним номерним знаком " НОМЕР_2 ", тоді як номерний знак спірного автомобіля є " НОМЕР_1 ". Тобто відмовив в позові внаслідок того, що матеріали справи не містили переконливих доказів на підтвердження дійсної вартості автомобіля. На рішення позивачем подано апеляційну скаргу, де посилався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося про те, що при пред`явленні позову ринкову вартість автомобіля було визначено із інформації інтернет-магазину AUTO.RIA, який є загальнодоступним ресурсом і з метою визначення ринкової вартості будь-якого транспортного засобу ним користуються, зокрема, спеціалісти оцінювачі та експерти. Тобто в позові зазначалась саме середня ринкова вартість автомобіля, а не визначена на власний розсуд ціна. Крім того, до суду надавався виготовлений суб`єктом оціночної діяльності висновок для підтвердження ринкової вартості спірного автомобіля, однак він був відхилений судом через помилкову вказівку в ньому іншого номерного знаку автомобіля. Хоча звіти суб`єктів оціночної діяльності повинні прийматись судом як належні та допустимі докази. Натомість відповідач не надала власного розрахунку вартості автомобіля, який би був за технічними характеристиками подібний до спірного автомобіля. Зважаючи на те, що автомобіль перебуває в одноособовому користуванні відповідача, то саме вона вимушена була заявляти клопотання про призначення оціночної експертизи, щоб спростувати визначену позивачем вартість. Тому позивач, який формально залишається співвласником спірного автомобіля усупереч частинам першій і сьомій ст. 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавився можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації. З викладених міркувань просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. У поданому відзиві представник відповідача адвокат Чоланюк С.Ю. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Посилався на те, що безпосередньо в судовому засіданні позивач не зміг підтвердити вартості транспортного засобу, пояснивши це відсутністю своєї участі в його придбанні. Також він зазначав, що куплено автомобіль безпосередньо відповідачем та її батьком і не міг пояснити, чи витрачалися та в якій кількості спільні кошти подружжя. Вказувалося й про те, що позивач не володів інформацією щодо стану транспортного засобу, здійсненні в процесі користування поліпшення такого, від чого могла збільшитись його вартість. Незважаючи на роз`яснення судом позивачу права на призначення судової експертизи для визначення дійсної вартості автомобіля, відповідного клопотання заявлено не було. При цьому адвокат вважав неналежним та недостовірним доказом наданий позивачем звіт з незалежної оцінки відповідного майна і стверджував про неможливість його прийняття через пропуск встановленого для цього строку. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. За змістом частин першої та сьомої ст. 41 Конституції України, частин першої та п`ятої ст. 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абз. другий частини першої ст. 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя ст. 368 ЦК України). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою відповідно до ЦК України (ст. 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша ст. 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша ст. 70 СК України). Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя ст. 370 ЦК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої ст. 364 ЦК України). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга ст. 183 ЦК України). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята ст. 71 СК України). Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша ст. 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга ст. 365 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у цивільній справі 209/3085/20 висловила правовий висновок про те, що приписи частин четвертої та п`ятої ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої ст. 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Матеріалами справи з`ясовано, що з 12 березня 2021 року сторони перебували в шлюбі, який розірвано судовим рішенням від 17 лютого 2023 року, що набрало законної сили. Судом попередньої інстанції встановлено, що 25 серпня 2021 року, тобто під час перебування у шлюбі, згідно з договором купівлі - продажу № 1425/3300 ОСОБА_2 придбала автомобіль марки Volkswagen Golf, 2002 року випуску. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 26 серпня 2021 року та присвоєно номерний знак " НОМЕР_3 ". Між тим, незважаючи на встановлення факту придбання спірного автомобіля в шлюбі, тобто на установлену презумпцію спільної сумісної власності сторін щодо рухомого майна, суд попередньої інстанції відмовив в задоволенні позову виключно з процесуальних підстав, а саме внаслідок неприйнятності одного доказу та необхідність здобуття позивачем іншого. Тим самим суд усунувся від вирішення спору по суті та не захистив право одного зі співвласників, яке гарантовано частиною першою, сьомої ст. 41 Конституції України та частиною першої, п`ятої ст. 319 ЦК України. Очевидно, що формальні процесуальні-правові порушення щодо пред`явлення доказів, тим паче, якщо вони надавались на спростування позиції відповідача, який не визнавав попередні докази, не повинні перешкоджати захисту права власності. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Тому оскаржуване рішення не може залишатися чинним. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 надав інформацію з інтернет-магазину АUTO.RIA щодо вартості аналогічних автомобілів, визначивши ціну спірного майна у 171 345,45 гривень. Згодом позивачем надано виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтинг-Експерт І" звіт з незалежної оцінки майна автомобіля Volkswagen Golf 2002 року випуску, згідно з яким його оціночна вартість склала 176 448 гривень. Як правильно посилається заявник, звіти суб`єктів оціночної діяльності приймаються судом як належні та допустимі докази та як такі, що об`єктивно підтверджують ринкову вартість транспортного засобу. Та обставина, що в звіті зазначено інший номерний знак автомобіля, слід вважати опискою. При цьому ця обставина не впливає на належність і допустимість доказу, адже не є істотною помилкою, а об`єктивною та переконливою є інформація в звіті лише про ринкову вартість автомобіля від цього виробника аналогічної марки, моделі та року випуску. З позицією суду щодо необхідності проведення судової експертизи задля визначення вартості спірного рухомого майна колегія суддів не згодна, оскільки при вирішенні спірних правовідносин вона не є обов`язковою. Так, згідно із ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1.)характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2.)психічний стан особи; 3.)вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. Поготів, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року в цивільній справі 209/3085/20 за подібних спірних правовідносин, де позивачем на підтвердження вартості спірного автомобіля надався звіт про незалежну оцінку ринкової вартості, визнала неприйнятною незгоду відповідача з вартістю автомобіля, позаяк у судах попередніх інстанцій він не надав докази іншої вартості автомобіля, ніж та, яку встановили суди, та не він просив призначити судову товарознавчу експертизу для визначення такої вартості. З огляду на встановлену презумпцію спільної власності спірного автомобіля надання позивачем певних доказів його вартості, визначення цієї вартості, а також ураховуючи засади змагальності і диспозитивності цивільного судочинства саме відповідачу в порядку черговості належало спростовувати відповідну презумпцію та надавати належні та допустимі докази для з`ясування (спростування) заявлених до компенсації грошових коштів. Між тим, оскільки відповідач презумпції спільної сумісної власності подружжя на спірний транспортний засіб та розміру вартості автомобіля не спростував, тому апеляційний суд, визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, приймає поданий позивачем звіт, де ринкова вартість автомобіля становить 176 448 гривень. Отже, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а рішення суду попередньої інстанції підлягає скасуванню з прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог і покладення на відповідача обов`язку компенсувати на користь позивача 88 224 гривень як вартості спірного автомобіля. Мотивом для прийняття нової постанови - про задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27 липня 2023 року. Позов задовольнити. Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль Volkswagen Golf, 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , виділивши його в натурі ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 88 224 (вісімдесят вісім тисяч двісті двадцять чотири) гривні компенсації за (одну другу) частку ринкової вартості автомобіля марки Volkswagen Golf, 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 . Головуючий : С.В. Хилевич Судді: С.О. Гордійчук С.С. Шимків /