Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/1783/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/1783/23 пров. № А/857/18033/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 460/1783/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,- суддя в 1-й інстанції Махаринець Д.Є., час ухвалення рішення 05.09.2023 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 05.09.2023 року, В С Т А Н О В И В : До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та не виплати згідно з статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплати до пенсії з 24.07.2022; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно з статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 24.07.2022. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач зареєстрована і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23 липня 1991 року, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області. Вказує, що відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченої статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи, проте не нараховує та не виплачує такі суми. Вважає протиправною таку бездіяльність відповідача, тому просить суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 460/1783/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що набула право на доплату до пенсії, оскільки є непрацюючим пенсіонером та проживає на території гарантованого добровільного відселення. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 460/1783/23 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілої від Чорнобильської катастрофи не має, оскільки відповідного посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" чи посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи", яке б підтверджувало наявність відповідного статусу та наявність права на користування пільгами та компенсаціями, передбаченими Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач до суду не надала. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та не працює; проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вважаючи протиправною бездіяльність органу Пенсійного фонду України щодо не нарахування та невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно з статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Виплата підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановлена статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон України №796). Стаття 39 Закону України №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Однак, 28 грудня 2014 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Таким чином, з 01 січня 2015 року стаття 39 була виключена із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Разом з тим, 17 липня 2018 року Конституційний Суд України, розглянувши справу №1-11/2018(3830/15) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, прийняв рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII. Вищезазначені норми, які були визнані неконституційними, втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію редакції статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року, а відтак і відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ. Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач проживає у с.Угри Сарненського району Рівненської області. Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання Постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затверджено "Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (додаток №1), відповідно до яких с. Угри Сарненського району Рівненської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Так, відновлена редакція ст.39 Закону №796-ХІІ регулює питання доплат громадянам, які працюються на територіях радіоактивного забруднення. При цьому, абз.2 ст.39 Закону №796-ХІІ передбачає, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана стаття належить до розділу VII Закону України №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. При цьому, Законом №796-ХІІ передбачено ряд пільг та компенсацій для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (ліквідатори та потерпілі певних категорій), однак статтею 1 вказаного Закону визначено, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером, що не спростовано відповідачем та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується матеріалами справи, позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру згідно ст.39 Закону №796-ХІІ. Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким. Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі БК). Відповідно до частини першої статті 23 БК будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України. 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону №79-VIII не були визнанні неконституційними. Таким чином, 01.01.2015 КМУ були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ. Водночас, надання Законом №79-VIII КМУ повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону №796-ХІІ. Оскільки ж стаття 39 Закону №796-ХІІ (в чинній з 17.07.2018 редакції, а саме в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 06.06.1996 №230/96-ВР) не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма статті 39 Закону №796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по зразковій справі № 240/4937/18. Зважаючи на викладене апеляційний суд не приймає до уваги посилання скаржника на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року, де зазначено, що з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, оскільки цим судом за основу таких висновків взято постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2020 року, висновки якої підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, що мають статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживають у населених пунктах, жителям яких з 01.01.1991 і виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства відповідно до додатку 2 Постанови №

106. Натомість, щодо розглядуваної категорії справ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в частині вирішення питання розміру підвищення до пенсії чітко вказала, що така доплата здійснюється у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Отже, вимоги позивача про зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), з 24 липня 2022 підлягають до задоволення. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, зважаючи на заявлені позовні вимоги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач за подання позовної заяви сплатила судовий збір 1073 грн. 60 коп., а за подання апеляційної скарги 1288 грн. 32 коп. Враховуючи викладене, а також те, що заявлений позов задоволений судом у повному обсязі, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на її користь позивача судових витрат в частині сплати судового збору в розмірі 2361,92 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі № 460/1783/23 скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 липня 2022 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28 лютого 1991 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 починаючи з 24 липня 2022 року доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28 лютого 1991 року, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з врахуванням виплачених сум. Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2361,92 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 30.10.2023 року