Постанова 4852 № 340/2568/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 340/2568/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року (головуючий суддя Жук Р.В.) у справі №340/2568/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив: - визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №53 від 22.02.2023 про визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину, тобто дезертирував; - поновити ОСОБА_1 на посаді солдата інженерно саперного взводу 1 батальйону військової частини НОМЕР_1 ; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 22.02.2023 до дати винесення судового рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 24.02.2023 знаходився в зоні бойових дій та намагався отримати направлення на ВЛК, однак у зв`язку з захворюванням та відмовою відповідача направити позивача до закладів МОЗ, позивач самостійно відбув 25.02.2023 за місцем свого проживання та прибувши 27.02.2023 звернувся до лікарні, де знаходився на лікуванні в закладах МОЗ Миколаївської області. Про знаходження на лікуванні з 27 лютого 2023 року позивач повідомив командування військової частини. Відповідачем проігноровано вказаний факт при прийнятті спірного наказу, а тому позивач вважає його протиправним. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв у межах своїх повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а спірний наказ є правомірним. Суд виходив з того, що відповідачем під час службового розслідування правомірно доведено факт самовільного залишення позивачем військової частини, були надані рапорти та пояснення, якими підтверджується даний факт. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Скаржник наполягає на обставинах, викладених в позовній заяві, зазначає, що знаходився на лікуванні з 27 лютого 2023 року, про що командування військової частини було повідомлено належним чином. Також позивач вказує, що на неодноразову вимогу позивача командування військової частини відмовлялось знайомити позивача з матеріалами службових розслідувань та брати від нього пояснення. Позивач (його представник) в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений судом належним чином. Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Відповідно до поданого відзиву на апеляційну скаргу відповідач вважає правильними висновки суду першої інстанції про не доведення позивачем позовних вимог, які фактично ґрунтуються на припущеннях і необ`єктивних свідченнях. В той же час під час службового розслідування відповідачем правомірно доведено факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 , оскільки були надані рапорти та пояснення, якими підтверджується даний факт. Крім того, після отримання лікування та виписки з медичних установ, та станом на час подання позову та відзиву на адміністративний позов, позивач так і не з`явився до військової частини НОМЕР_1 , що також відповідає фактичним обставинам справи в порядку дослідження доказів. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 07 квітня 2023 року був мобілізований до Збройних Сил України, 04.05.2022 направлений до 79 ДШБ України військової частини НОМЕР_1 , на посаду солдата інженерно саперного взводу 1 батальйону. 22.02.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнятий наказ № 53, за змістом п.16 якого на підставі телеграми капітана ОСОБА_2 № 201/дск від 22.02.2023 (вх.№ 1805 від 22.02.2023) відповідно до ст.408 КК України солдата за призовом ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив район виконання бойового завдання з 22 лютого 2023 року під час військового стану, вважати таким, що здійснив дезертирство. Цим же наказом солдату за призовом ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення з 22.02.2023 та знято з котлового забезпечення (триразове харчування за каталогом) з 22.02.2023. В подальшому за фактом самовільного залишення позивачем району виконання бойового завдання 22.02.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2023 № 791 на підставі рапорту командира 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2023 призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли дезертирству під час військового стану 22.02.2023, а також встановлення ступеня вини військовослужбовців 1 десантно-штурмового батальйону, в тому числі, ОСОБА_1 . Результати службового розслідування оформлені актом від 21 березня 2023 року, в якому зафіксовані обставини та факти, що були встановлені під час проведення службового розслідування, а саме: 22.02.2023 поблизу н.п. Максимільянівка Донецької області військовослужбовці 1 десантно-штурмового батальйону старший солдат ОСОБА_3 , солдат за призовом ОСОБА_1 покинули район виконання завдання підрозділу і убули в невідомому напрямку. Зброя військовослужбовців залишилась на місці. При цьому старший солдат ОСОБА_3 , солдат за призовом ОСОБА_1 зі скаргами, претензіями та клопотаннями до командування 1 десантно-штурмового батальйону та до командування військової частини НОМЕР_1 не звертались. Зазначені вище дії, зокрема, позивача визнані порушенням, ст.11, 16, 127, 128 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що стало підставою для висновку притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності; передати матеріали службового розслідування до Територіального .управління Державного бюро розслідувань у м. Краматорськ з одночасним повідомленням про вчинення злочину керівнику Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, начальнику Донецького зонального відділу військової служби правопорядку м. Краматорськ. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 22.03.2023 № 826 «Про результати службового розслідування» за результатами проведеного службового розслідування, призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 26.02.2023 № 791, спираючись на матеріали службового розслідування, прийнято рішення: За порушення статей 11, 16, 127, 128 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, керуючись статтею 48 пункту «в», статтею 55 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, сапера інженерно-саперного взводу 1 десантно-штурмового батальйону солдата за призовом ОСОБА_1 , притягнути до дисциплінарної відповідальності після його повернення до військової частини (п.5 наказу). На підставі наказу Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» розділу XVI «Преміювання» пункту 5 абзацу 1 сапера інженерно-саперного взводу 1 десантно-штурмового батальйону солдата за призовом ОСОБА_1 позбавити премії за лютий 2023 року в повному обсязі (п.6 наказу). На підставі пункту 9.4 постанови Кабінету Міністрів України № 912/з/26 від 23.06.2022 (фактично Окреме доручення Міністра оборони України) у зв`язку з вчиненням дезертирства сапера інженерно-саперного взводу 1 десантно-штурмового батальйону солдата за призовом ОСОБА_1 позбавити додаткової винагороди за лютий 2023 року в повному обсязі (п.7 наказу) У зв`язку з тим, що в діях сапера інженерно-саперного взводу 1 десантно-штурмового батальйону солдата за призовом ОСОБА_1 вбачаються ознаки скоєння кримінального правопорушення, передбаченого 408 Кримінального кодексу України, відповідальній особі доручено організувати передачу матеріалів службового розслідування до ТУ Державного бюро розслідувань у м. Краматорськ з одночасним повідомленням про вчинення злочину керівнику Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, начальнику Донецького зонального відділу військової служби правопорядку м. Краматорськ (п.8 наказу). Не погодившись з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.02.2023 № 53, позивач звернувся до суду з цим позовом. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Виходячи з визначеного позивачем предмету спору, у цій справі підлягає дослідженню питання правомірності прийняття відповідачем наказу з висновком вважати позивача таким, що здійснив дезертирство. Оцінка порядку та результатам службового розслідування, проведеного після прийняття оскаржуваного наказу у цій справі, не надається. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Відповідно до ч.ч.1 - 3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, у тому числі, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу проходження військової служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-XII). Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч.4 ст.2 Закону №2232-XII). Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу (п.4). Згідно ч. 2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Згідно п. 144-3 Положення № 1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу. Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України. Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади: видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини; організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту; надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України. Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України. Відповідно до п.144-4 Положення № 1153/2008 у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням. Командування військової частини або орган управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України здійснює супроводження військовослужбовця до органу досудового розслідування. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV. Згідно зі статтею 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Відповідно до ст.26 цього Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах (ст.27 Статуту). Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» № 551- XIV від 24.03.1999 затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Відповідно статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. За правилами ст.83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (ст.84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України). Згідно ч. 1 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту. Аналіз наведених правових норм в їх сукупності дає підстави для висновку, що характер вчиненого військовослужбовцем правопорушення з`ясовується під час службового розслідування, призначеного, зокрема, за фактом порушення військовослужбовцем військової дисципліни, при цьому, виявленню підлягають ознаки вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення без відповідних висновків щодо кваліфікації дій відповідно певних норм Кримінального кодексу України. В спірному випадку, як встановлено судом вище, оскаржуваним наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.02.2023 № 53 в день виявлення факту самовільного залишення позивачем району виконання бойового завдання 22 лютого 2023 року позивача визнано таким, що дезертирував відповідно до ст.408 КК України з 22.02.2023, тобто зроблений висновок про дезертирство позивача, а саме: скоєння ним кримінального правопорушення, що свідчить про недотримання відповідачем означеного вище порядку. Також в матеріалах справи відсутні докази внесення відомостей про кримінальне провадження з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення ст.408 Кримінального кодексу України (дезертирство) відносно позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відповідно до ст.2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Згідно ч.1 ст.11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Передбачений статтею 408 Кримінального кодексу України злочин дезертирство - це самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез`явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, від пустки або з лікувального закладу (ч.1 ст.408 КК України). Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України). Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили. Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок відповідача в оскаржуваному наказі про вчиненням позивачем дезертирства відповідно до ст.408 КК України зроблений безпідставно, поза межами наданих відповідачеві повноважень, тому в цій частині наказ командира військової частини НОМЕР_1 №53 від 22.02.2023 підлягає скасуванню як протиправний, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо решти позовних вимог суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відмову в їх задоволенні. В спірному випадку самовільне залишення позивачем району виконання бойового завдання 22.02.2023, що було виявлено відповідно до отриманої відповідачем телеграми № 201/дск від 22.02.2023 і стало підставою для службового розслідування, призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 26.02.2023 № 791, має правові наслідки у вигляді, зокрема, призупинення виплати грошового забезпечення. Так, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. Згідно з вимогами п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. В той же час, з огляду на встановлені фактичні обставини у цій справі, в контексті наведених правових норм, позивач не вважається таким, що звільнений з військової служби з виключенням зі списків особового складу військової частини, тому вимоги позивача про його поновлення на посаді солдата інженерно саперного взводу 1 батальйону військової частини НОМЕР_1 і стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 22.02.2023 є безпідставними. Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі №340/2568/23 скасувати, прийняти нове рішення. Позов задовольнити частково. Скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №53 від 22.02.2023 в частині висновку про здійснення ОСОБА_1 дезертирства відповідно до ст.408 Кримінального кодексу України. В решті позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко