Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/2700/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2023 року справа №200/2700/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі № 200/2700/23 (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним рішення № 262840016615 від 11.05.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві призначити пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту звернення, тобто з 04.05.2023. В обґрунтування позову зазначила, що звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Проте, рішенням від 11.05.2023 позивачу протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону № 796, в зв`язку з відсутністю необхідного строку проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 262840016615 від 11.05.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2023 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача витрати зі сплати судового збору у сумі 536, 80 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн. Не погодившись з рішенням, відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Відповідно до частини другої статті 55 Закону № 796 особи, які постійно проживали або постійно проживають, чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсійний вік знижується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання (роботи), але не більше 5 років. Згідно пункту 2 статті 55 Закону № 796 - право на пенсію мають за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, а саме 23 роки у разі набуття права на пенсію у 2021 році. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж позивача складає 32 роки 10 місяців 25 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_1 від 10.07.1986 з 01.09.1985 по 10.07.1986, оскільки є виправлення в прізвищі, не завірені належним чином. Згідно з наданими документами (довідки від 27.06.2017 № 292, від 19.01.2023 № 03-195/4-23) період постійного проживання та роботи у зоні посиленого радіологічного контролю до 1 січня 1993 року складає 03 роки 02 місяці 26 днів, що є недостатнім для зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №

796. Крім того, суд першої інстанції, зобов`язуючи ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву, не звернув уваги на приписи Порядку № 22-1, відповідно до яких повторно розглянути заяву може той пенсійний орган, на обліку в якому перебуває позивач, а саме ГУ ПФУ в м. Києві. Розмір витрат на правову допомогу є завищеним та не є співмірним з категорією цієї справи. Позивачем та відповідачем ГУ ПФУ в м. Києві рішення суду першої інстанції не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача ГУ ПФУ в Донецькій області. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 . 02.09.1993 Київською обласною державною адміністрацією позивачу видано посвідчення громадянки, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_4 . Відповідно до свідоцтва про укладенню шлюбу від 30.05.1992 серія НОМЕР_5 прізвище позивача ( ОСОБА_2 ) після одруження присвоєно прізвище ОСОБА_3 . Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_6 , зокрема, позивач: з 01.09.1985 по 10.07.1986 навчалася в СПТУ №43 м. Києва. 13.10.1989 (наказ № 200 від 13.10.1989) прийнята санітаркою санаторію Десна - запис трудової книжки; 27.03.1990 (наказ № 58/л п. 2 від 27.03.1990) переведена сестрою-хазяйкою санаторію ІНФОРМАЦІЯ_2 - запис трудової книжки; 01.09.1993 переведена сестрою-хазяйкою бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_2 - запис наказу АТ КРП по особовому складу № 171/л від 01.09.1993; 27.05.1994 звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗОТ УССР - запис наказу АТ КРП по особовому складу № 101/л від 27.05.1994. Відповідно до диплому НОМЕР_1 , 01 вересня 1985 року позивач вступила до середнього професійно-технічного училища № 43 м. Києва і 10 липня 1986 року закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією оператор зв`язку. Відповідно до довідки Держаного агентства України з управління зоною відчуження від 19.01.2023 № 03-195/4-23, населений пункт Літки Броварського району Київської області до 01.01.2015 належав до зони посиленого радіоекологічного контролю. Згідно з довідкою Літочківської сільської ради Броварського району Київської області від 27 червня 2017 року вих. № 292 позивач, дійсно постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_2 , з 1968 року по 12.12.1986, з 21.10.1990 по 11.09.09.1992. Згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР № 106 від 23 липня 1991 року с. Літочки відносилося до 31.12.2014 до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 категорія) і користувалося пільгами відповідно до ст. 23 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з довідкою публічного акціонерного товариства Київський річковий порт від 01.09.2017 № 37/49, позивач працювала у санаторії Десна Київського річкового порту: 13.10.1989 (наказ № 200 від 13.10.1989) прийнята санітаркою санаторію Десна - запис трудової книжки; 27.03.1990 (наказ № 58/л п. 2 від 27.03.1990) переведена сестрою- хазяйкою санаторію ІНФОРМАЦІЯ_2 - запис трудової книжки; 01.09.1993 переведена сестрою-хазяйкою бази відпочинку Десна - запис наказу АТ КРП по особовому складу № 171/л від 01.09.1993; 27.05.1994 звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗОТ УССР - запис наказу АТ КРП по особовому складу № 101/л від 27.05.1994 Санаторій Десна знаходився в селі Літки Броварського району Київської області. 04.05.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. За принципом екстериторіальності заява позивача розподілена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку № 262840016615 від 11.05.2023 в зв`язку з відсутністю необхідного строку проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача на дату звернення становить 32 роки 10 місяців 25 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_1 від 10.07.1986 з 01.09.1985 по 10.07.1986, оскільки є виправлення в прізвищі, не завірені належним чином. Згідно наданих документів період постійного проживання або відпрацювання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить 3 роки 02 місяці 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До періоду проживання на території зони посиленого радіологічного контролю не зараховано період проживання в с. Літочки Броварського району Київської області згідно довідки № 292 від 27.06.2016 з 26.04.1986 по 10.07.1986, з 18.07.1986 по 12.12.1986, оскільки згідно трудової книжки НОМЕР_6 від 20.07.1986 та диплому НОМЕР_1 від 10.07.1986 за ці періоди є дані про навчання в місті Києві (з 26.04.1986 по 10.07.1986) та роботу (з 18.07.1986 по 12.12.1986), місце знаходження підприємства не можливо визначити, необхідно надати уточнюючу довідку. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що єдиним документом, що підтверджує, зокрема, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю та надає право користування пільгами, встановленими Закону № 796, є відповідне посвідчення. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року № 1058 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.(…) Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. На підставі статті 15 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 55 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII (далі -Закон № 796, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. Мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки, та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років кожний рік проживання, роботи. Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і цього Закону. Таким чином, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону № 796 - є факт проживання та/або праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які додатково проживали у вказаній зоні в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки. Матеріали справи свідчать, що страховий стаж позивача для розрахунку пенсії складає 32 роки 10 місяців та 25 днів. Оскільки позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Літочки Бородянського району Київської області, пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень ст. 55 Закону № 796, у разі підтвердження права на таке зниження, може бути призначена при досягненні нею 55 років, тобто з 28.05.2023. Відповідно до підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи). Згідно зі статтею 9 Закону № 796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі статті 11 Закону № 796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років. Статтею 14 Закону № 796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія

4. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону № 796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях. Згідно пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В. На підставі пункту 10 Порядку № 501 видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання. Отже, аналіз вищезазначених нормативно-правових актів свідчить, що перелік документів, що підтверджують участь статус особи, потерпілої від наслідків ЧАЕС, не обмежується лише відповідною довідкою, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами. Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17. Як свідчать матеріали справи, відповідно до посвідчення, виданого 02.09.1993 Київською обласною державною адміністрацією, позивач має статус особи, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4). Відповідачем не надано доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи. Крім того, надані позивачем документи свідчать, що позивач від народження з 1968 по 12.12.1986, з 21.10.1990 по 11.09.1992 проживала та була зареєстрована в с. Літочки Броварського району Київської області. Трудова книжка та довідка від 01.09.2017 № 37/49 підтверджує період роботи позивача з 13.10.1989 до 27.05.1994 у санаторії Десна Київського річкового порту, тобто обставини проживання та роботи позивача в зоні

4. Тобто, наданими доказами підтверджено факт проживання та/або праці позивача у зоні посиленого радіологічного контролю в с. Літочки Броварського району Київської області протягом чотирьох років (з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року), як того вимагає ст. 55 Закону №796, а також факт проживання у вказаній зоні в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року для застосування початкової величини зниження пенсійного віку. Отже, є безпідставними доводи відповідача, що позивачем не надано належних документів в підтвердження проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, оскільки саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796, у тому числі, надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Таким чином, період проживання з 26.04.1986 по 10.07.1986, з 18.07.1986 по 12.12.1986 підлягає зарахуванню до періоду проживання на території зони посиленого радіологічного контролю. Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання згідно диплома НОМЕР_1 від 10.07.1986 з 01.09.1985 по 10.07.1986, оскільки є виправлення в прізвищі, не завірені належним чином, суд зазначає наступне. Згідно з абзацом 3 статті 56 Закону України № 1788 до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до статті 62 Закону України № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначене узгоджується з положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України. Трудова книжка Позивача містить належним чином здійснені записи щодо періоду навчання у середньому професійно-технічному училищі № 43 м. Києва з 01 вересня 1985 року по 10 липня 1986 року, які не мають дефектів їх вчинення. Відповідно до диплому НОМЕР_1 , 01 вересня 1985 року позивач вступила до середнього професійно-технічного училища № 43 м. Києва і 10 липня 1986 року закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією оператор зв`язку. У дипломі позивача міститься виправлення в прізвищі Позивача українською мовою. Однак, виправлення в дипломі не спростовує записів в трудовій книжці позивача, що вона з 01 вересня 1985 року по 10 липня 1986 року навчалася в середньому професійно-технічному училищі № 43 м. Києва. Оскільки основним документом, що підтверджує стаж є саме трудова книжка, тому період навчання позивача з 01 вересня 1985 року по 10 липня 1986 року підлягає зарахуванню до страхового стажу. Отже, позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку, необхідного для такого призначення - 55 років та має відповідне посвідчення, яке підтверджує факт проживання або роботи на території зони посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років, тому вона має право на призначення пенсії зі зменшенням віку відповідно до статті 55 Закону №

796. На підставі вищезазначеного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області № 262840016615 від 11.05.2023 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796 є протиправним та підлягає скасуванню з визначенням пенсійному органу обов`язку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2023 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні. Щодо доводів апелянта, що повторний розгляд заяви ОСОБА_1 повинен здійснювати ГУ ПФУ в м. Києві, - суд зазначає наступне. Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні. Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2023 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №

796. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За правилами частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Як свідчать матеріали справи позивачем до суду надано: договір про надання правової допомоги № 25052301 від 25.05.2023, укладений з ТОВ Центр правової допомоги у м. Київ, акт № 25052301 до договору про надання правової допомоги № 25052301 від 25.05.2023, вартість послуг за яким складає 7500 грн. З врахуванням наданих доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, з огляду на часткове задоволення позову, виходячи з критерію розумності розміру витрат на правничу допомогу та з конкретних обставин справи суд погоджує висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн. В контексті наведеного апеляційний суд звертає увагу апелянта, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення співмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Однак відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, а суд таких обставин не встановив. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі № 200/2700/23 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі № 200/2700/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 30 жовтня 2023 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 30 жовтня 2023 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв