Постанова 4855 № 640/21465/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21465/21 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Аліменка В.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження виплати позивачу 90% розміру пенсії сум грошового забезпечення максимальним розміром з 01.01.2016 та не відшкодування різниці невиплаченої суми коштів, недоплаченої із зазначеного розміру пенсії, починаючи з 01.01.2016; - зобов`язати відповідача виплачувати позивачу пенсію в основному розмірі 90% сум грошового забезпечення без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з погашенням різниці суми коштів, недоплаченої із зазначеного розміру пенсії, починаючи з 01.01.2016 відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при перерахунку пенсії з 01.01.2016 на виконання рішень судів у справах №826/1892/18 і №640/24080/19 відповідач безпідставно обмежив розмір пенсії максимальним розміром. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.01.2016 перерахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 90 відсотків грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром (з урахуванням фактично виплачених сум). В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не змінює та не скасовує обмеження виплати пенсій, тому дії пенсійного фонду у даному випадку є правомірними. До того ж, апелянт звертає увагу на те, що максимальний розмір пенсії, обчислений згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не повинен перевищувати 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, що також вказує на безпідставність позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що обмеження розміру пенсії максимальним розміром не відповідає нормам чинного законодавства, зокрема Конституції України, що свідчить про необгрунтованість апеляційної скарги. Крім того, позивач вказує на те, що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» регулюють порядок призначення, а не перерахунку пенсії, тому відсоткове значення під час призначення пенсії не може бути змінене. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 90% грошового забезпечення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №826/1892/18, яке набрало законної сили 18.09.2018, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії та виплатити різницю суми коштів недоплаченої пенсії, починаючи з 01.01.2016 без обмеження граничного розміру. Однак, у відповідності до листа відповідача від 18.05.2021 №15483-13593/П-03/8-2800/21 з травня 2019 року на виконання рішення суду у справі №826/1892/18 пенсія обчислена у розмірі 70% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром у сумі 26953,80 грн. Не погоджуючись з такими діями позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 у справі №640/24080/19, яке набрало законної сили 08.12.2020, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру призна-ченої пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії в основному розмірі 90 % сум грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016 відповідно до Закону №2262, постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням проведених виплат. Листами від 18.05.2021 №15483-13593/П-03/8-2800/21 і від 06.07.2021 №20444-18961/П-03/8-2800/2 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду від 21.09.2020 у справі №640/24080/19 пенсію обчислено у розмірі 90% грошового забезпечення, але оскільки обмеження пенсії максимальним розміром не було предметом розгляду цієї справи, тому відповідач застосував таке обмеження відповідно до статті 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Враховуючи, що розмір пенсії на виконання рішення суду від 21.09.2020 у справі №640/24080/19 зменшився, то її виплата здійснювалась у попередньому розмірі, обчисленому на виконання рішення суду від 24.05.2018 у справі №826/1892/18, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у подібних правовідносинах застосуванню підлягають норми Закону №2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, є протиправним, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. У відповідності до статті 8 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Стаття 51 зазначеного Закону визначає, що при настанні обставин, які тягнуть за собою зміну розміру пенсій, призначених військовослужбовцям строкової служби та їх сім`ям, перерахунок цих пенсій провадиться відповідно до строків, встановлених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. При цьому, згідно з частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ в редакції Закону від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», із змінами, внесеними згідно із Законами України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17 та від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, тому пенсійним органом до пенсії позивача було протиправно застосовано обмеження максимальним розміром, виходячи з десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 300/633/19. Вказані обставини були встановлені судами під час вирішення справи №826/1892/18. За правилами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI. Так, статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачалось, зокрема, що максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10 740,00 грн. Не зважаючи на те, що положення статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» не визнавались неконституційними, вони є аналогічними/тотожними за змістом положенням частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», норми яких направлені на обмеження виплати пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», максимальним розміром. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, тому позивач має право на виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.02.2022 №640/11168/20. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді В.О. Аліменко В.П. Мельничук