Постанова 4824 № 753/11716/23

Справа № 753/11716/23 Головуючий в суді І інстанції Колесник О.М. Провадження № 22-ц/824/13329/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (у порядку письмового провадження) 26 жовтня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Гуля В.В., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АВІАКОМПАНІЯ «МІЖНАРОДНІ АВІАЛІНІЇ УКРАЇНИ» про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визнано неподаною та повернуто позивачу. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, 25 липня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує зокрема на те, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про залишення його позову без руху та в подальшому повернення позовної заяви, у зв`язку з не оплатою судовим збором позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки. Колегія суддів перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вказівок ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року про залишення позовної зави без руху. Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість з компенсації за невикористані дні відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. До позовної заяви ним додано квитанцію про сплату судового збору на суму 1073,60 грн. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк у десять днів з дня отримання ним копії цієї ухвали, для усунення зазначених в ній недоліків. Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки також підлягають оплаті судовим збором. 17 липня 2023 року на виконання вказівок суду зазначених в ухвалі про залишення позову без руху, позивач направив до суду заяву, в якій вказував, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки входить до структури заробітної плати, а тому за законом позивач звільняється від сплати судового збору за пред`явлення вказаних позовних вимог, на підставі п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір". Частиною першою статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, пунктом першим встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Так, за змістом статті 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-У, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України "Про оплату праці". Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України "Про оплату праці", та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України "Про оплату праці". У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат. Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19. Згідно зі статтею 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Згідно із підпунктом 2.2,12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, До складу фонду додаткової заробітної плати входить оплата за невідпрацьований час: оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством. Аналізуючи наведене необхідно дійти висновку, що оскільки щорічна відпустка працівникам, визначена на підставі статті 74 КЗпП України є державною гарантією, нарахування та виплата якої здійснюється роботодавцем, зазначена виплата належить до фонду оплати праці (фонду додаткової заробітної плати). Такі висновки зробив Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року по справі №640/8348/21. Таким чином, суд першої інстанції вищевказаного не врахував та безпідставно залишив позовну заяву без руху у зв`язку з несплатою судового збору за подачу позову про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, а тому ухвала суду про визнання позовної заяви неподаною та її повернення є такою, що не відповідає положенням ч. 3 ст. 185 ЦПК України. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві». Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. З огляду на викладене оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст. 379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 379 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: