Постанова 4851 № 480/7341/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2023 р. Справа № 480/7341/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Гелета С.М., вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 10.02.23 по справі № 480/7341/22 за позовом ОСОБА_1 до Роменської районної державної адміністрації Сумської області про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Роменської районної державної адміністрації Сумської області, в якому просила суд: - стягнути з Роменської районної державної адміністрації Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 74603,75 грн.; - стягнути з Роменської районної державної адміністрації Сумської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що наказом керівника апарату районної державної адміністрації позивача звільнено з посади начальника відділу освіти Роменської районної державної адміністрації 04.03.2021. На момент звільнення позивачу не виплачено грошову компенсацію за 52 календарних дні основної та додаткової відпусток. Грошова компенсація за невикористану основу та додаткові відпустки нарахована і виплачена 18.08.2022 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду. На цій підставі, позивач вважав, що вона має право на одержання середнього заробітку за весь час затримки сплати належних при звільненні сум в розмірі 74603,75 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Роменської районної державної адміністрації Сумської області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Роменської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17093,96 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Роменської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 992,40 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що розпорядженням голови Роменської районної державної адміністрації за № 128-К від 11.12.2017 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу освіти, молоді та спорту Роменської районної державної адміністрації з 12.12.2017 з оплатою праці згідно з штатним розписом як таку, яка визнана переможцем конкурсу на зайняття цієї посади шляхом просування по службі з посади головного спеціаліста відділу освіти, молоді та спорту Роменської районної державної адміністрації з присвоєнням шостого рангу державного службовця в межах категорії Б. Розпорядженням голови Роменської районної державної Сумської області від 25.12.2020 №90-к Про ОСОБА_1 , позивача звільнено з посади начальника відділу освіти Роменської районної державної адміністрації Сумської області 31.12.2020 у зв`язку з ліквідацією відділу Роменської районної державної адміністрації Сумської області як юридичної особи публічного права в порядку переведення для подальшої роботи в Роменській районній державній адміністрації відповідно до статті 41 Закону України Про державну службу (а.с.25). Наказом керівника апарату Роменської районної державної адміністрації від 30.12.2020 №74-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу освіти Роменської районної державної адміністрації з 01.01.2021. Наказом керівника апарату Роменської районної державної адміністрації від 03.03.2021 №40-к, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу освіти Роменської районної державної адміністрації 04.03.2021 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Роменської районної державної адміністрації без скорочення чисельності або штату державних службовців згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 по справі №480/3935/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2021 позов ОСОБА_1 до Роменської районної державної адміністрації Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Роменської районної державної адміністрації Сумської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток відповідно до довідки, виданої відділом освіти Роменської районної державної адміністрації Сумської області від 31.12.2020 №01-17/1474 в кількості 52 календарних дні. Зобов`язано Роменську районну державну адміністрацію Сумської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток відповідно до довідки виданої, відділом освіти Роменської районної державної адміністрації Сумської області від 31.12.2020 №01-17/1474 в кількості 52 календарних дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із займаної посади - 04.03.2021. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 по справі №480/3935/21 відповідач 17.08.2022 виплатив на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальному розмірі 17093,96 грн, що підтверджується платіжними дорученням №192, наявним в матеріалах справи. Зазначені обставини, на думку позивача, дають право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74603,75 грн. та наявності підстав для стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно з ч. 7 ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з ч. 2 ст.17 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Колегія суддів зазначає, що ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП України вказує на обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 12.08.2020 у справі №400/3365/19, від 27.07.2023 року у справі № 420/436/22. Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, де у пунктах 58-61 постанови від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 суд дійшов наступних висновків. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. До того ж, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (зокрема, пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц). Колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (зокрема, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16). Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 у справі №480/3935/21 відповідачем 17.08.2022 перераховано позивачу кошти у розмірі 17093,96 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача за останньою займаною посадою на день звільнення складало 596,83 грн., відповідно до відомостей наявної в матеріалах справи довідки (а.с. 41). Оскільки наказом керівника апарату Роменської районної державної адміністрації від 03.03.2021 №40-к, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу освіти Роменської районної державної адміністрації 04.03.2021, отже першим днем затримки розрахунку при звільненні є 05.03.2021. Як вже зазначалося вище, з позивачем проведено розрахунок при звільненні лише 17.08.2022. З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку з позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України. Відповідно, період затримки розрахунку при звільненні має обраховуватися з 05.03.2021 по 17.08.2022, оскільки заборгованість відповідача виникла в даному випадку з першого дня після звільнення. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. В контексті спірних правовідносин у даній справі, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (17.08.2022) та дати звернення до суду з вказаним позовом (31.10.2022), колегія суддів вважає, що в даному випадку підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ. Відтак, із відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки сплати належних їй сум при звільненні не більш як за шість місяців, починаючи з 05.03.2021 (наступний день після звільнення). Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100). Абзацами першим - третім пункту 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вже вище зазначалось, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 396,83 грн. Судом першої інстанції встановлено, що сума середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 596,83 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 124 дні (кількість днів затримки розрахунку/6 місяців) = 74006,92 грн. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого в постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. З огляду приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Великої Палати Верховного Суду, які стосуються критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України. Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за обставин цієї справи наявні підстави для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Оскільки сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнені) в розмірі 74006,92 грн значно перевищує суму грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у сумі 17093,96 грн, з урахуванням принципу співмірності суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі, що не перевищує 100% суми виплаченої компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнені, що становить суму 17093,96 грн. Стосовно позовних вимог про стягнення з Роменської районної державної адміністрації Сумської області на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17, відповідно до яких суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Позивач зазначає, що через невиплату належних сум вона фактично позбавлена засобів до існування, все це відобразилося не психо-емоційному стані (нервові зриви, хвилювання, тощо), було принижено честь та гідність, завдано шкоди діловій репутації, позивач змушена була захищати свої права у судових органах. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Однак жодна з наведених у ст. 23 Цивільного кодексу України підстав не була доведена та обґрунтована позивачем, право на звернення до суду позивачем реалізовується на власний розсуд і дана обставина не є підставою для визнання факту наявності моральної шкоди. Позивачем не доведено, що моральна шкода була завдана відповідачем і саме у такому розмірі, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 по справі №480/7341/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова