Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/11879/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/11879/21 Номер провадження 22-ц/814/4074/23Головуючий у 1-й інстанції Шевська О.І. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А. судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Кириченко В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Пожидаєва Владислава Олександровича, представника ОСОБА_1 , на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 30 травня 2023 року (час ухвалення судового рішення не зазначений; дата виготовлення повного тексту судового рішення - 30 травня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну місця проживання дітей, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Шевченківської районної у м.Полтаві ради - Служба у справах дітей виконавчого комітета Шевченківської районної у м.Полтаві ради, Орган опіки та піклування Городоцької міської ради Хмельницької області - Служба у справах дітей виконавчого комітета Городоцьккої міської ради Хмельницької області. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд установив: У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, після зміни предмета позову, просив ухвалити рішення, яким змінити місце проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши їхнє місце проживання з батьком - ОСОБА_2 . В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 серпня 2018 року, ухвалено відібрати у нього на користь матері їхніх малолітніх на той час дітей. Зазначене рішення суду не було виконано у зв`язку із небажанням дітей проживати разом з матір`ю у м.Полтаві. Позивач вдруге одружився, разом з дружиною ними створені належні умови для життя та розвитку дітей, які вже понад чотири роки проживають з ними. Мати дітей увесь цей час не намагалася збільшити обсяг спілкування із дітьми, тому на переконання позивача проживання дітей саме з ним відповідатиме їхнім найкращим інтересам. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 30 травня 2023 року позов задоволений. Змінено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з визначенням їхнього місця проживання із батьком - ОСОБА_2 . Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі адвокат Пожидаєв В.О., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції при вирішенні спору проігнорував вимоги закону про обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, не дав жодної оцінки тому факту, що рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17 залишилося невиконаним саме внаслідок бездіяльності державного виконавця. Суд першої інстанції всупереч приписам ст.263 ЦПК України не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року (справа № 350/775/19) і від 20 травня 2020 року (справа №725/3024/17), і, задовольнивши позов у цій справі, створив ситуацію, за якої будуть існувати два рішення суду, протилежні за своїм змістом, що породжує правову невизначеність та ілюзорність права звернення до суду за захистом порушеного права. Судом не враховано, що підставою для звернення ОСОБА_2 до суду із позовом стала його ж неправомірна поведінка з невиконання рішення суду, яке набрало законної сили. У відзиві ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стверджується, що згідно чинного законодавства і сталої судової практики у справах такої категорії головним критерієм є забезпечення найкращих інтересів дітей, тому суд першої інстанції врахував фактичні обставини, правомірно взяв до уваги небажання дітей проживати з матір`ю, бездіяльність останньої у частині налагодження контактів із дітьми і ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення, у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , а саме ухвалено відібрати малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батька - ОСОБА_2 , та повернути їх до попереднього місця проживання з матір`ю - ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. З травня 2017 року неповнолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають з їхнім батьком ОСОБА_2 у місті Городок Хмельницької області. Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17 звернуто до примусового виконання і за станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі не виконане. Як убачається із світлокопій документів виконавчого провадження, постановою державного виконавця від 17 січня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17 (т.1 а.с.216). Актом державного виконавця від 23 січня 2018 року встановлено, що за станом на 23 січня 2018 року рішення суду не виконано: малолітні діти знаходяться у батька за його місцем проживання (т.1 а.с.13). Згідно пояснень ОСОБА_2 , наданих державному виконавцю 23 січня 2018 року, мати дітей ОСОБА_1 прибула за місцем його помешкання 17 січня 2018 року і повідомила, що не готова забрати дітей, обіцяла приїхати іншого разу, він готовий виконати рішення суду (т.1 а.с.14). Актом державного виконавця від 25 січня 2018 року, який складений за участю представника служби у справах дітей та двох спеціалістів-психологів, встановлено таке. ОСОБА_2 не чинив перешкод у передачі дітей. Із батьками окремо і разом, а також з дітьми спеціалістами-психологами проведені бесіди, за результатами яких зроблені такі висновки: діти бажають проживати з батьком і з матір`ю разом, але у м.Городку; спостерігається сторонній вплив на дітей стосовно формування негативного образу їхньої матері; у Софії є реальна або уявна образа на матір; обидві дитини категорично відмовляються їхати з матір`ю та змінювати місце проживання; у дітей існує тісний психологічний контакт із батьком (т.1 а.с.15-16). Актом державного виконавця від 29 травня 2018 року встановлено, що ОСОБА_2 чинив фізичні перешкоди у виконанні рішення суду про відібрання дітей. Згідно пояснень самого ОСОБА_2 , викладених в акті державного виконавця, він був вимушений втрутитися, так як ОСОБА_1 і її адвокат чинили фізичне насильство над дітьми (т.1 а.с.70-71). Постановою державного виконавця від 21 грудня 2021 року матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 передані до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Хмельницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління МЮ (м.Хмельницький) з метою подальшого виконання (т.1 а.с.217). ОСОБА_2 забезпечені належні умови проживання і виховання, вони проживають з ним, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Городоцької міської ради №43-4686 від 06.07.2021 року, Актом обстеження умов проживання від 14 травня 2021 року. З наявних матеріалів вбачається, що позивач має самостійний дохід та працевлаштований, що підтверджується Довідкою №39 від 13.05.2021 року виданою Городоцьким спеціалізованим лісогосподарським підприємством "ГОРЛІС". За місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно. 08 травня 2019 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_7 (свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_1 , виданим 08.05.2019 року Городоцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області). Діти навчаються внавчальних закладах у м.Городок: Софія є ученицею Городоцького ліцею №1 Городоцької міської ради Хмельницької області, Ростислав навчається в Городоцькому ліцеї №4 Городоцької міської ради Хмельницької області. Згідно характеристики, наданої Городоцьким ліцеєм №1, ОСОБА_8 , учениця 6 А класу, зарекомендувала себе як старанна, уважна, відповідальна, працелюбна учениця, на уроках завжди активна, виконує домашні завдання, допомагає друзям. Софія є скромною, веселою, товариською, самостійною. Має авторитет серед товаришів. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Згідно характеристики, наданої Городоцьким ліцеєм №4, ОСОБА_9 , учень 3 Б класу, зарекомендував себе як дисциплінований, працелюбний учень. Завжди виконує домашні завдання, має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно, бере активну участь у житті ліцею та класу. Ростислав скромний, товариський, самостійний, має багато друзів, підтримує дружні стосунки багатьма учнями, вміє гарно співпрацювати в колективі. Відвідує спортивну секцію з вільної боротьби. Згідно зазначених характеристик мати дітей ОСОБА_1 за період навчання ОСОБА_8 в 5 та 6 класах тільки двічі цікавилась навчанням та станом ОСОБА_8 (у вересні 2019 року та у вересні 2020 року). Щодо ОСОБА_9 , то мати жодного разу не зверталась до навчального закладу, в якому навчається ОСОБА_9 , та не цікавилась його успіхами. За результатами психологічного обстеження сина ОСОБА_9 13.09.2021 року практичним психологом Городоцького ліцею №4 складено Висновок психолога, в якому зазначено, що він із захопленням розповідає про свої уподобання та друзів, про взаємовідносини у сім"ї. Ростислав відзначає теплі, щирі стосунки в сім"ї, вказує про те, що про нього дбають, забезпечують його потреби, сприяють його розвитку. Проте спогади про перебування з матір"ю, та в колі сім"ї дідуся і бабусі з боку матері не викликають у ОСОБА_9 позитивних емоцій. За результатами психологічного обстеження доньки ОСОБА_8 практичним психологом Городоцького ліцею №1 складено Висновок психолога, в якому вказано на те, що батько про неї дбає, турбуєтьсь, проявляє до неї турботу та любов, допомагає у виконанні домашніх завдань, сприяє реалізації її планів і мрій. Проте ОСОБА_8 з сумом згадує про свої тривоги в момент, коли у матері були намагання здійснити її негайне відібрання від батька. Мати ОСОБА_1 проживає у місті Полтаві з січня 2018 року. Дітей відвідувала у травні 2018 року, у травні 2019 року. Її спілкування з дітьми відбувається у телефонному режимі, на свята вона надсилає їм подарунки. Згідно висновків органів опіки та піклування, затверджених рішенням виконавчого комітету Городецької міської ради від 18.10.2022 року за №217/2022 (т.1 а.с.225-226) і рішенням Шевченківської районної у місті Полтаві ради від 22.11.2022 року за №231(т.1 а.с.234-235) в інтересах дітей доцільним є визначити їхнє місце проживання разом з батьком ОСОБА_2 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що небажання дітей, висловлене ними особисто, є виключною обставиною, яка позбавляє можливості виконати рішення Городоцького районного суду та повернути дітей на постійне проживання до їх матері у місто Полтава. На підставі досліджених доказів суд дійшов висновку, що за весь період проживання у місті Городок у позивача з дітьми налагодився досить тісний емоційний зв`язок, у дітей налаштовані соціальні зв`язки, вони мають друзів, знайомих, з якими діти підтримують контакт. ОСОБА_2 відповідально ставиться до своїх батьківських обов`язків, сумлінно їх виконує, позитивно впливає на дітей, тоді як ОСОБА_1 не намагалась збільшити обсяг свого спілкування з дітьми, та й самі діти не шукають такого спілкування з матір"ю. Судом визнано недоведеним те, що ОСОБА_2 чинив перешкоди у виконанні рішення суду про відібрання дітей. Разом з тим, ОСОБА_1 тривалий час не вчиняла дій, спрямованих на виконання рішення суду. Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, виходить з такого. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. У рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Жупан проти України» (заяви №38882/18 і №50200/19) ЄСПЛ, аналізуючи питання виконання рішення суду про відібрання дитини, виклав такі висновки. «30. Суд повторює, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі «К. та Т. проти Фінляндії» [ВП] (K. and T. v. Finland) [GC], заява № 25702/94, пункт 151, ЄСПЛ 2001-VII). Загальні принципи стосовно позитивних зобов`язань держави щодо захисту стосунків між батьками та їхніми дітьми наведені в згаданому рішенні у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункти 35-37 з подальшими посиланнями. …

31. Беручи до уваги, що позитивне зобов`язання у цій сфері полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 36), Суд має визначити, чи вжили національні органи влади достатні заходи для виконання рішення суду від 03 листопада 2015 року про передачу дитини заявниці. …

33. Суд повторює, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку (див. рішення у справі «А.В. проти Словенії» (A.V. v. Slovenia), заява № 878/13, пункт 72, від 09 квітня 2019 року з подальшими посиланнями). Однак у цій справі, коли органи державної влади постійно стикалися з відмовою дуже маленької дитини спілкуватися з матір`ю, вони не забезпечили надання дитині належної професійної цільової підтримки; така підтримка була надзвичайно важливою для неї, аби звикнути до думки про проживання з матір`ю, а також забезпечити розуміння В., що згідно з обґрунтуванням судових рішень, які підлягали виконанню, це відповідало найкращим інтересам дитини (див. пункти 6 та 9). За конкретних обставин цієї справи така допомога становила частину необхідних заходів, вжиття яких органами державної влади розумно вимагалося для дотримання ними позитивних зобов`язань, передбачених статтею 8 Конвенції (див. подібний підхід в згаданому рішенні у справі «А.В. проти Словенії» (A.V. v. Slovenia), пункт 84, та в рішенні у справі «Ген та інші проти України» [Комітет] (Gen and others v. Ukraine) [Committee], заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 66, від 10 червня 2021 року).

34. Окрім того, хоча перевага завжди надається добровільному виконанню, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 43, з подальшими посиланнями). Однак ніщо не свідчить про те, що такі примусові заходи були вчасно вжиті органами державної влади. Спроби державного виконавця накласти штрафи або застосувати кримінально-правовий засіб юридичного захисту (див. пункти 18 і 19) були явно здійснені запізно.

35. Як вбачається, з плином часу ситуація з дитиною змінилася, і зрештою суд переглянув питання про її місце проживання та, посилаючись на найкращі інтереси дитини, ухвалив рішення про її проживання з батьком (див. пункт 16). Проте Суд має переконатися, що зміна відповідних фактів не була пов`язана з невжиттям державою всіх заходів, які могли розумно очікуватися для полегшення виконання рішення про повернення дитини (див. рішення у справі «М.Р. та Д.Р. проти України» (M.R. and D.R. v. Ukraine), заява № 63551/13, пункт 65, від 22 травня 2018 року, з подальшими посиланнями). З огляду на недоліки роботи органів державної влади у попередній період, про які вже було зазначено, Суд вважає, що до моменту ухвалення нового рішення про проживання дитини з батьком національні органи влади не виконали свого позитивного зобов`язання за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення возз`єднання заявниці з дитиною.» Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Постановами Верховного Суду від 08 вересня 2021 року (справа № 350/775/19) і від 20 травня 2020 року (справа №725/3024/17), на які зроблене посилання в апеляційній скарзі, судом касаційної інстанції скасовані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалені нові рішення по суті спору - позивачам відмовлено у задоволенні позовів про визначення місця проживання дітей. У зазначених справах встановлено, що рішення судів, які набрали законної сили, про відібрання дітей на користь матері і визначення їхнього місця проживання з матір`ю не виконані. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у зазначених справах, Верховний Суд виклав такі висновки. «Отже, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, за наявності незакінченого виконавчого провадження у справі про відібрання дитини та визначення місця її проживання, суди попередніх інстанцій не врахували стан виконання судового рішення, яке набрало законної сили. … суди залишили поза увагою наявність остаточного судового рішення (рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 серпня 2013 року у справі № 209/579/13-ц), яким визначено місце проживання дитини з матір`ю, а також правові наслідки дії законної сили цього судового рішення. Колегія суддів вважає, що зміна обставин відбулась не внаслідок правомірної поведінки батька дитини, а в силу тривалого невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, щодо відібрання дитини та визначення її місця проживання з матір`ю ( ОСОБА_2 ). Встановлено, що це судове рішення перебуває в процесі примусового виконання, воно не втратило законну силу і не скасоване, тому не може бути піддано під сумнів. Тому підставами для звернення із новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки ОСОБА_1 , що полягає у невиконанні рішення суду, при цьому звернення із новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду.» Отже, за змістом наведених висновків ЄСПЛ, Верховного Суду у межах розгляду цієї справи слід встановити чи вжила Держава в особі органу ДВС достатніх заходів для виконання рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17 та чи не виникли обставини, на які посилається позивач у цій справі, внаслідок його ж дій (бездіяльності) та невжиття Державою достатніх заходів для виконання рішення суду. У межах розгляду цієї справи встановлено, що рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17 не виконано, виконавче провадження триває. У межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем вчинені дві виконавчі дії згідно актів від 25 січня і від 29 травня 2018 року, відповідно до яких встановлена неможливість передачі дітей матері, при цьому останнього разу позивач фізично перешкоджав передачі дітей матері. У подальшому у межах ВП № НОМЕР_2 будь-яких виконавчих дій не відбувалося, окрім передачі виконавчого провадження до іншого підрозділу, принаймі у справі відсутні інші докази щодо перебігу виконання рішення суду. Отже, є очевидною бездіяльність (самоусунення) органу ДВС у межах ВП № НОМЕР_2, як і «спротив» позивача у цій справі стосовно виконання рішення суду про відібрання дітей. Окрім того, відповідно до ч.2 ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , за станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення (30 травня 2023 року) мала вік 13 років 10 місяців, за станом на час розгляду справи апеляційним судом має повних 14 років, тобто згідно закону самостійно обирає своє місце проживання. У суді першої інстанції ОСОБА_8 не була опитана, хоча спір стосується безпосередньо її істотних життєвих інтересів. Не був опитаний також і ОСОБА_9 , який за своїм віком - повних 11 років і майже шість місяців, здатен усвідомлено висловити свою позицію щодо суті спору. З огляду на наведене слід визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені останньою за подачу апеляційної скарги у розмірі 1362 грн. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384, ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу адвоката Пожидаєва Владислава Олександровича, представника ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 30 травня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог. ОСОБА_2 відмовити за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_1 про зміну місця проживання дітей. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1362 грн за подачу апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду безпосередньо протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 25 жовтня 2023 року. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов