Постанова 4811 № 463/7762/22

Справа № 463/7762/22 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р. Провадження № 22-ц/811/1940/23 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретарка: Назар Х.Б., за участі в судовому засіданні позивачки ОСОБА_1 , її законної представниці ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова в складі судді Грицка Р.Р. від 29 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, - в с т а н о в и л а : рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено. Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі просить скасувати Личаківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Зазначає, що судом першої інстанції було протиправно та помилково визнано висновок органу опіки на піклування Личаківської районної адміністрації від 10.02.2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 необгрунтованим, оскільки Органом опіки та піклування Личаківської районної адміністрації було в повному обсязі досліджено ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Також, орган опіки та піклування надав належне правове обгрунтування про доцільність позбавлення батьківських прав у своєму висновку, який є наявний в матеріалах справи. Звертає увагу на те, що батько не цікавиться її внутрішнім світом, не враховує її думки, не займається її вихованням, жорстоко з нею поводиться під час вчинення виконавчих дій, чинив перешкоди у виїзді за кордон для відпочинку і окрім мінімальних аліментів не витрачає на неї жодних коштів. Батько займався крадіжкою сімейних коштів, програвав гроші на ігрових автоматах, побив її матір, побив працівників виконавчої служби, різав собі вени, писав несправедливі наклепи на всіх, всупереч її волі опублікував відеозапис виконавчих дій з нею. Побачення з батьком відбуваються на підставі відповідного рішення суду в межах виконавчого провадження. В судове засідання окрім позивачки та її законної представниці, решта учасників справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її законної представниці на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на неї, відповіді на відзив, заперечення, апеляційної скарги, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи та їх представників у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 51 Конституції України, 3, 7, 19, 150, 155, 164 СК України, 11,12, 14, 15 та 15-1 Закону України «Про охорону дитинства», 10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України та відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що відповідно до долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про народження, позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач є її батьком. Матір`ю дитини є ОСОБА_2 . Позивач проживає разом з матір`ю. Відповідач проживає окремо. Вказані обставини сторонами не оспорюються та в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_2 усунути відповідачу перешкоди у спілкуванні з донькою, визначивши його участь у вихованні дитини на підставі графіку згідно з витягом з протоколу № 17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.09.2012 року, а саме: щотижнево з 18:00 год. п`ятниці до 21:00 год. суботи за місцем проживання батька; щотижнево з 18:00 год. до 21:00 год. середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий період та 15 днів у літній період спільного відпочинку з батьком. З матеріалів справи вбачається, що процес виконання цього рішення є складним. Під час виконавчого провадження державним виконавцем неодноразово складались відповідні акти, виносились постанови про накладення штрафу на боржника, про арешт коштів і майна боржника, про стягнення виконавчого збору), про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, про розшук майна боржника. Відносно матері дитини також складався протокол про адміністративне правопорушення щодо невиконання вимоги державного виконавця та подання про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 382 КК України. Крім того, рішення, дії і бездіяльність державного виконавця також були предметом судової перевірки за зверненням сторін виконавчого провадження. Рішення суду продовжує перебувати на примусовому виконанні. Суд також дослідив долучені до матеріалів справи відеозаписи процесу виконання рішення суду від 20.02.2013 року. Вбачається, що під час зустрічі батька з дитиною остання категорично відмовляється проводити з ним час. уд прийшов до висновку про те, що при надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, позивач приділив першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини і по факту, висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав побудовано виключно на основі пояснень самої дитини. На думку суду під час надання висновку від 10.02.2023 року, Орган опіки та піклування неточно встановив факти і предмет справи, не в повному обсязі дослідив питання ухилення від виконання батьківських обов`язків, і не надав належного обґрунтування про доцільність розриву родинних зв`язків між відповідачем і дитиною. Через це суд визнає висновок Органу опіки безпідставним та необґрунтованим, і таким, що суперечить інтересам дитини та не приймає його до уваги. Як наслідок, суд також визнає безпідставним та необґрунтованим сам позов. Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону. 27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, у якому просила: - позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що її батьки розлучились, а відповідач є її батьком, з яким вона не проживає. Батько не цікавиться її внутрішнім світом, не враховує її думки, не займається її вихованням, жорстоко з нею поводиться під час вчинення виконавчих дій, чинив перешкоди у виїзді за кордон для відпочинку і окрім мінімальних аліментів не витрачає на неї жодних коштів. Батько займався крадіжкою сімейних коштів, програвав гроші на ігрових автоматах, побив її матір, побив працівників виконавчої служби, різав собі вени, писав несправедливі наклепи на всіх, всупереч її волі опублікував відеозапис виконавчих дій з нею. Побачення з батьком відбуваються на підставі відповідного рішення суду в межах виконавчого провадження. Проте, вона не відчуває любові від батька, боїться його і через його поведінку не має бажання з ним бачитись, чого останній не враховує та постійно ініціює проведення виконавчих дій щодо встановлення побачень з ним, що є для неї психологічним насиллям. Крім того, вона соромиться свого батька та бажає позбавити його батьківських прав щодо себе, для чого подала цей позов. Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. Як вбачається із п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Згідно абзацу 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При вирішенні цього спору колегія суддів виходить з інтересів неповнолітньої дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Сімейного кодексу України, згідно змісту яких дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків. Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини ( 995_021 ) зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції ( 995_004 ) Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім за інтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію. Згідно з Рекомендацією Rec(2006)19 "Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками", прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов`язків. Особливу увагу слід приділяти сім`ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Відповідно до зазначеної правової норми батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України" (Заява N 39948/06) від 18 грудня 2008 року встановлено наступне: «Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (995_004) (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87). Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції (995_004) і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII). Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж`юнта проти Італії" (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини" (Haase v. Germany), N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки" (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки" (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії" (Moser v. Austria), N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61). Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали за інтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі" (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини" (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки" (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97). У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів (див. згадані вище рішення у справах К. і Т., п. 166; Кутцнера, п. 67, та Мозера, п. 70) і має оцінюватися в контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (див., mutatis mutandis, згадані вище рішення у справах Кутцнера, п. 76-77, та "К. і Т. проти Фінляндії" [GC], п. 179)». Окрім цього з рішення ЄСПЛ «Вихованок проти України» (Заява № 12962/19) від 07 жовтня 2021 року, заявник у якому є відповідачем у даній справі, зокрема, вбачається таке: «28. Уряд стверджував, що державні виконавці вжили всіх можливих заходів для виконання рішення суду від 20 лютого 2013 року.

29. Суд повторює, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі «К. та Т. проти Фінляндії» [ВП] (K. and T. v. Finland) [GC], заява № 25702/94, пункт 151, ЄСПЛ 2001-VII). Загальні принципи стосовно позитивних зобов`язань держави щодо захисту стосунків між батьками та їхніми дітьми наведені в рішенні у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), заява № 25612/12, пункти 35-37, від 24 липня 2018 року, з подальшими посиланнями.

31. Суд зазначає, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями (див. пункти 13 та 14).

32. Суд вважає, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків (у зв`язку з останнім див. рішення у справі «Ген та інші проти України» [Комітет] (Gen and others v. Ukraine) [Committee], заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 66, від 10 червня 2021 року). Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 43). Суд повторює, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку (див. рішення у справі «А.В. проти Словенії» (A.V. v. Slovenia), заява № 878/13, пункт 72, від 09 квітня 2019 року, з подальшими посиланнями). Дійсно, у грудні 2019 року національний суд, незважаючи на небажання дитини бачитися з батьком, вважав за необхідне виконувати домовленості про побачення заявника із дитиною (див. пункт 17).

33. Хоча перевага завжди надається добровільному виконанню, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити в певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 43, з подальшими посиланнями). Однак ніщо не свідчить про те, що органи державної влади вчасно вжили достатньо таких примусових заходів (див., для порівняння, рішення у справі «Куппінгер проти Німеччини» (Kuppinger v. Germany), заява № 62198/11, пункт 105, від 15 січня 2015 року).». Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось, - позивачка у справі є неповнолітньою та досягла чотирнадцяти років. Її право на звернення до суду з таким позовом регламентовано статтею 165 СК України. Згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 позивачка ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач ОСОБА_3 є її батьком. Матір`ю дитини є ОСОБА_2 . Позивачка проживає разом з матір`ю. Відповідач проживає окремо. Вказані обставини сторонами не оспорюються та в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2013 року у справі №1309/9120/12, яке набрало законної сили (т.1 а.с.15-18), зобов`язано ОСОБА_2 усунути відповідачу перешкоди у спілкуванні з донькою, визначивши його участь у вихованні дитини на підставі графіку згідно з витягом з протоколу № 17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.09.2012 року, а саме: щотижнево з 18:00 год. п`ятниці до 21:00 год. суботи за місцем проживання батька; щотижнево з 18:00 год. до 21:00 год. середи спільна прогулянка з батьком; 15 днів у зимовий період та 15 днів у літній період спільного відпочинку з батьком. Судом першої інстанції правильно встановлено, що процес виконання цього рішення є надзвичайно складним. Так, під час виконавчого провадження державним виконавцем неодноразово складались відповідні акти (т.1 а.с.19, 20, 21, 22, 40, 41), виносились постанови про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 (т.1 а.с.23-24, 35, 42-43, 115-116, 117-118, 119-120, 121-122, 147), про арешт коштів і майна боржника ОСОБА_2 (т.1 а.с.25, 26, 145, 149), про стягнення виконавчого збору (т.1 а.с.27, 113-114, 148), про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 (т.1 а.с.28, 146), про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_2 (т.1 а.с.30-31, 36), про розшук майна боржника ОСОБА_2 (т.1 а.с.150). Відносно матері дитини також складався протокол про адміністративне правопорушення щодо невиконання вимоги державного виконавця (т.1 а.с.33-34) та подання про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 382 КК України (т.1 а.с.125-127). Крім того, рішення, дії і бездіяльність державного виконавця, також, були предметом судової перевірки за зверненням сторін виконавчого провадження. Рішення суду продовжує перебувати на примусовому виконанні. Також, судами досліджено долучені до матеріалів справи відеозаписи процесу виконання рішення суду від 20.02.2013 року, з яких вбачається, що під час зустрічі батька з дитиною остання категорично відмовляється проводити з ним час. З приводу неналежного виконання органами державної влади домовленостей про побачення з дитиною, встановлених судовим рішенням від 20.02.2013 року, відповідач скаржився до Європейського суду з прав людини. Рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2021 року у справі «Вихованок проти України» (заява № 12962/19) (т.1 а.с.94-96), визнано порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та присуджено відповідачу відповідну компенсацію. Згідно висновку органу опуки і піклуванні Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 10.02.2023 року №26001-вих-16015 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо неповнолітньої ОСОБА_1 , 2008 р.н., Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради заслухавши пояснення неповнолітньої, її матері ОСОБА_2 , пояснення батька ОСОБА_3 та взявши до уваги пропозиції комісії з питань захисту прав дитини при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради, вважає за доцільне позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1 . Однак, судом першої інстанції правильно не взято до уваги вказаний висновок як доказ на підтвердження факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки Орган опіки та піклування неточно встановив факти і предмет справи, не в повному обсязі дослідив питання ухилення від виконання батьківських обов`язків, і не надав належного обґрунтування про доцільність розриву родинних зв`язків між відповідачем і дитиною. Крім цього, висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав побудовано виключно на основі пояснень самої дитини. Також, слід вказати, що органом опіки не вказано, яким чином такий крайній захід як позбавлення батьківських прав забезпечить найкращі інтереси дитини або в чому полягає протиправна поведінка батька стосовно дитини чи факти ухилення від виконання ним своїх батьківських обов`язків щодо дитини, що могло б вказувати на необхідність вжиття такого крайнього заходу. Окрім цього, з наведеного висновку органу, а також і їх позицій у даній справі вбачається, що органом опіки та піклування не враховано згаданого вже вище рішення ЄСПЛ, яке в тому числі стосується і вказаного органу та, зокрема, не наведено у який спосіб вказаний орган намагався вирішити питання виконання рішення суду стосовно усунення перешкод батькові у спілкуванні з дитиною протягом десяти років, чи дійсно була розроблена певна стратегія виконання рішення суду за участі зацікавлених осіб, державного виконавця спеціалістів психологів, педагогів, соціальних працівників та ін., чи застосовувалися певні дієві механізми його виконання, тощо та як це враховано при складанні згаданого вище висновку. Також, судом першої інстанції правильно вказано, що ним не встановлено ознак, які б давали підстави для висновку про свідоме нехтування відповідачем свого обов`язку щодо виховання дитини, а також жорстокого поводження з нею. Так, заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що він бажає спілкуватися з донькою, однак з боку матері останнім часом створюються в цьому перешкоди, з приводу чого майже 10 років триває відповідне виконавче провадження. Судом першої інстанції правильно вказано, що питання, про наявність таких перешкод в межах цієї справи не вирішується, проте і матеріали справи не свідчать, що відповідач ухилявся від побачень з дитиною. Відповідач також сплачує аліменти на утримання доньки, чого сторони не оспорюють. Саме відповідач завжди був ініціатором виконання рішення про побачення з дитиною, звертаючись з цього приводу до національних і міжнародних судів. Також, судом правильно вказано, що в межах даної справи не було надано обґрунтованих доводів ні про випадки насильства, ані про випадки жорстокого поводження з дитиною. Будь-яких доказів цього ні позивачкою, ані її законним представником суду не надавалося та такі звинувачення слід вважати голослівними, оскільки навіть клопотань з приводу витребування таких доказів не заявлялося. Окрім цього, судом першої інстанції правильно не взято до уваги доводи позивачки щодо жорстокого поводження з нею, оскільки такі не підтверджені жодними доказами і по факту зводяться до небажання дитини бачитись з батьком та психологічні травми пов`язані з цим. Суд апеляційної інстанції вважає, що теперішнє становище у спілкуванні дитини з батьком, їх теперішні стосунки, які є вкрай напруженими, багато в чому пов`язані з неналежним виконанням попереднього рішення суду державними органами, що призвело до конфліктних ситуацій, нервової напруженості та психологічної антипатії дитини до батька. Звичайно на фоні таких негативних наслідків протягом надзвичайно тривалого часу у дитини могло скластися враження вкрай негативного образу батька, який звичайно, під впливом тривалих безрезультативних виконавчих дій та ненадання йому повноцінної можливості нормального спілкування з дитиною, міг посилити таке враження. Однак, як вказано вище, у даній ситуації вказані події свідчать лише про втому і виснаження від неможливості виконання рішення суду та надання батькові можливості спілкування з дитиною, однак не через людські чи особистісні фактори кожної із сторін (батька і дитини), а через недостатню увагу державних органів, які могли більш ретельно підійти до вказаної непростої ситуації між сторонами, з використанням спеціальних заходів та механізмів, які їм надані законом та вжити більш дієві заходи для вирішення вказаної ситуації. Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач бажає зберегти зв`язки з дитиною і сторона позивача взагалі не надала суду доказів, які б підтверджували протилежне, хоча, будучи ініціатором позбавлення батьківських прав, саме вона повинна була долучати такі докази. Судом правильно встановлено, що фактично матеріали справи свідчать лише про небажання дитини бачити свого батька, проте такі обставини не можуть стати підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачка належним чином не вмотивувала власних доводів про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не надала належних та допустимих доказів умисного невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Саме по собі нерегулярне (не з його вини) спілкування батька із дочкою, конфліктність ситуації між батьками дитини, - не може однозначно свідчити про ухилення батька від виконання свого обов`язку щодо виховання дитини. Також, зважаючи на вказане, колегія суддів вважає, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на відповідача як на особу, що не у повній мірі здійснює виконання батьківських обов`язків (не з його вини) не слід вважати таким, що відповідатиме інтересам дитини, що має найістотніше значення при розгляді такої категорії справ та не стимулюватиме батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки може призвести до ще більш негативних наслідків у стосунках між батьком та дитиною, а саме до повної втрати будь-яких стосунків та навіть зв`язків між ними. Підстав застосування такого заходу, як такого, що відповідатиме якнайкращим її інтересам не навела і позивачка чи її законна представниця, навпаки вказавши про те, що такий позов нею заявлено у суді у зв`язку із створенням ряду незручностей відповідачем своєю неналежною поведінкою, створенням перешкод у реалізації нею своїх прав, що не слід вважати більш вагомими причинами для застосування такого крайнього заходу з врахуванням наведених вище обставин. Крім цього, зважаючи на зміст ст. 8 Конвенції про права людини та основоположних свобод, позбавлення батьківських прав слід вважати втручанням у права гарантовані ст. 8 Конвенції особи, відносно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав та таке втручання серед іншого повинно переслідувати мету насамперед захисту інтересів дитини. Як вбачається із позовної заяви, матеріалів справи та апеляційної скарги жодних доводів з приводу того як позбавлення батьківських прав сприятиме захисту прав та інтересів дитини та яких саме стороною позивачки не наведено. Враховуючи вказане підстав вважати обґрунтованими доводи позову, про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав на відповідача, як на особу, який, на думку позивачки, не виконує батьківських обов`язків та ухиляється від їх виконання, - немає. Тому доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими, а саму скаргу слід залишити без задоволення Рішення ж суду, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 25 жовтня 2023 року. Головуючий : Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра