Постанова 4802 № 161/13899/22

Справа № 161/13899/22 Головуючий у 1 інстанції: Савич А. С. Провадження № 22-ц/802/997/23 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 жовтня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., з участю секретаря судового засідання Власюк О.С., представника відповідача Шевченко О.О., прокурора Романішиної Т.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Волинська обласна прокуратура, про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 07 серпня 2023 року та додаткове рішення Любешівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2023 року, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейська служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Волинська обласна прокуратура про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Вимоги позовної заяви обґрунтовує тим, що вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 02.11.2018 його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України і виправдано за відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03.10.2019 вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 02.11.2018 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Постановою Верховного Суду колегією суддів Касаційного кримінального суду від 08.04.2020 ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03.10.2019 залишено без змін, та касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанції залишено без задоволення. Згідно з обвинувальним актом від 09.01.2018 у кримінальному провадженні за № 42017030000000349, внесеному до ЄРДР 15.08.2017, органом досудового розслідування позивача обвинувачено в тому, що він, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування п`ятої категорії дев`ятого рангу, займаючи відповідальне становище, працюючи на посаді селищного голови Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області, нібито одержав неправомірну вимогу за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням наданої йому влади та службового становища, поєднаної з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у корупційному кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 20.09.2017 о 15:20 позивача на робочому місці в кабінеті, в присутності його підлеглих було затримано та проведено обшук як кабінету, так і його особисто. Цього ж дня його було поміщено до ІТТ Луцького МВ ГУНП у Волинській області, а 21.09.2017 - йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та ознайомлено з клопотанням слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб та клопотання про відсторонення його від посади на час досудового розслідування. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 22.09.2017 відмовлено в клопотанні слідчого та обрано позивачу запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці, а іншою ухвалою слідчого судді його було відсторонено від посади строком на два місяці. Зазначає, що органом досудового розслідування було накладено арешти на все його майно. Виправдувальним вироком Ратнівського районного суду від 02.11.2018 було встановлено, що орган досудового розслідування не встановив, а прокурор не надав суду безперечних, належних та допустимих доказів на доведення винуватості ОСОБА_1 в вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. Окрім того, судом встановлено порушення органом досудового розслідування норм КПК України, що в цьому кримінальному провадженні мало місце підбурювання до кримінального правопорушення, влаштованого правоохоронним органом, з метою подальшого фіксування і викриття кримінального злочину. Прокуратура в свою чергу не здійснювала відповідний контроль щодо запобігання провокації. Таким чином, позивач перебував «під слідством та судом» більше двох років, тривалий час був відсторонений від посади та не мав заробітку, знаходився під вартою та був обмежений у вільному пересуванні в зв`язку із арештом та обмеженнями під час досудового розслідування та розгляді справи в судах. Тобто йому була спричинена шкода внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного затримання та незаконного застосування запобіжного заходу. У зв`язку з цим ним були понесені значні матеріальні витрати (неотримання заробітної плати, транспортні витрати на прибуття до органу досудового розслідування та судів, витрати по наданню йому професійної правової допомоги захисниками, тощо), а також йому була завдана моральна шкода у зв`язку з обвинуваченням його у кримінальному правопорушенні, якого він не скоював, незаконним затриманням і перебування в ізоляторі тимчасового тримання, обмеженням його прав під час домашнього арешту, відсторонення від посади, обмеженням в користуванні та розпорядженні його майном, приниження його гідності та ділової репутації, тощо. Був порушений звичний для нього спосіб життя, так як він та члени його сім`ї відчували постійне пригнічення через дану ситуацію. Він постійно відчував тиск та залякування з боку правоохоронних органів у зв`язку із очевидно неправомірними діями зі сторони слідства. Внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та тривалого часу розгляду кримінальної справи у нього суттєво погіршився стан здоров`я, а також він зазнав тяжких моральних переживань, що призвели до порушення його життєвих зв`язків. Таким чином, вважає, що своїми неправомірними діями, які вразилися в незаконному та безпідставному обвинуваченні, тривалому незаконному кримінальному переслідуванні, яке впливало на його емоційний та психологічний стан, провокації злочину та іншими незаконними процесуальними діями органи дізнання та досудового розслідування завдали йому моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, переживаннях у зв`язку з очевидно надуманим обвинуваченням, втратою часу, порушенням психологічного стану та спокою протягом тривалого періоду часу розгляду справи погіршенням стану його здоров`я, обмеження його конституційних прав під час досудового розслідування і судового розгляду, обмеження в користуванні та розпорядженні майном, яке є спільною власністю його сім`ї. Обмеження його в його трудових та інших правах. Незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на його стосунки з підлеглими по роботі та оточуючими людьми і він змушений докладати значних зусиль для їх відновлення та поновлення його порушених прав. Факт порушення щодо нього кримінального провадження та його затримання був оприлюднений в ЗМІ та отримали значний розголос по Волинській області та за її межами. Завдану йому моральну шкоду, керуючись принципами рівності, поміркованості, розумності і справедливості враховуючи судову практику при розгляді даних справ, він оцінює у розмірі 500 000,00 (п`ятсот тисяч) гривень. Щодо понесених ним матеріальних витрат, то вони складаються із втраченого заробітку, витрат на транспорт для прибуття в орган досудового розслідування та судів, витрат на відновлення втраченого здоров`я та витрати на професійну правову допомогу, якою він змушений був скористатися для захисту своїх порушених прав. Так витрачений заробіток за час перебування під арештом та відсторонення від посади за період з 21.09.2017 по 20.11.2017, виходячи із середнього заробітку на той період, згідно з довідкою виконавчого комітету Маневицької селищної ради складає 23133,14 гривень, а також інфляційні втрати на заробітну плату за весь час. Понесені ним матеріальні витрати на професійну правову допомогу під час досудового слідства, розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції складають 240000,00 гривень. На підставі вищезазначеного, просить суд стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди в сумі 263133,00 гривень, та моральної шкоди в сумі 500000,00 гривень. Вирішити питання з розподілу судових витрат, понесених ним. Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 07 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Представник позивача ОСОБА_2 14.08.2023 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції, а саме: витрат на правову допомогу. Додатковим рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сорокопуда М. О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача ОСОБА_1 судових витрат, понесених з розглядом справи - на правову допомогу в розмірі 15000,00 гривень у справі № 161/13899/22. Судові витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, а саме: на професійну правничу допомогу покладено на позивача ОСОБА_1 .. В апеляційній скарзі позивач, в інтересах якого діє його представник, просить скасувати рішення суду першої інстанції у зв`язку з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити. Додаткове рішення скасувати та вирішити питання розподілу судових витрат. Заслухавши представника відповідача, прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін. Судом першої інстанції встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 02.11.2018 ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні, передбаченому ч. 3 ст. 368 КК України, визнано невинним і виправдано, за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (а.с.7-11). Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03.10.2019 вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 02.11.2018 щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення (а.с.12-18). Постановою Верховного Суду від 08.04.2020 ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03.10.2019 щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення (а.с.19-25). Відповідно до довідок Маневицької селищної ради від 04.11.2021 № 5030 та від 11.11.2021 № 5098, які видані ОСОБА_1 , його середня заробітна плата станом на вересень 2017 року становила 11566,57 грн. У період з 21.09.2017 по 20.11.2017 заробітна плата йому не нараховувалась у зв`язку з відстороненням від роботи (а.с.26). Згідно з копіями договорів про надання правової допомоги у кримінальному провадженні, додаткових договорів, актів прийому наданих послуг адвокатом у кримінальному провадженні, квитанцій до прибуткового касового ордеру, інших документів, ОСОБА_1 укладав договори про надання правових послуг з адвокатами Матвійчуком В.А. і ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 42017030000000349 за ч.3 ст. 369 КК України, сплачував їм грошові кошти відповідно до складності, об`єму виконаної роботи усього на загальну суму 240000,00 грн (а.с.27-43). Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 2251, стверджується, що з 22.09.2017 по 07.04.2020 ОСОБА_1 мав ряд захворювань, звертався до сімейного лікаря, знаходився на амбулаторному та стаціонарному лікуванні тощо (а.с.44). З копій друкованих газетних видань та з Інтернет сайтів станом на вересень 2017 року вбачається, що інформація про кримінальне провадження щодо Маневицького селищного голови ОСОБА_1 , його затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, та про інші обставини справи, була оприлюднена правоохоронними органами (а.с. 45-65). Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР). Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР). Статтею 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22). З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені лише до Державної казначейської служби України, яка є єдиним відповідачем у даній справі. Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України). Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження 14-61цс18)). Згідно з пунктом 4 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, розглянувши справу за участі єдиного відповідача - Державної Казначейської служби України, яка є органом, що здійснює лише списання коштів з державного бюджету і не залучивши в якості відповідача орган, дії якого за твердженням позивача призвели до завдання йому моральної шкоди та матеріальних збитків, не можливо встановити усіх фактичних обставин справи, які необхідні для її вирішення. Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц та від 29 вересня 2021 року у справі № 623/2585/19. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39). Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача. На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про відмову у задоволенні позову відповідає вимогам закону. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи наведені на обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та є ідентичними доводами, які викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції надав оцінку. Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Додатковим судовим рішенням від 28 серпня 2023 року відмовлено у стягненні витрат на правничу допомогу. Не погоджуючись з таким рішенням позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить додаткове судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення , яким стягнути витрати на правничу допомогу з відповідача на користь позивача. Суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване додаткове рішення, вірно виходи з того, що враховуючи те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 судом було відмовлено, правових підстав для стягнення на його користь з відповідача витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме: на професійну правничу допомогу немає. Такі висновки суду першої інстанції відповідають нормам процесуального права, які регулюють питання розподілу судових витрат за результатами розгляду позову. Однак апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частини 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Таким чином, вказаною нормою процесуального закону визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення у справі. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав, суд має відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу. Дана норма передбачає можливість ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, тобто, невирішеність якихось питань, які необхідно було вирішити у постанові чи ухвалі. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Додаткове рішення суду - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання. У даному випадку, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення в даній цивільній справи, повинен був постановити ухвалу суду, а не додаткове рішення. Однак відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В даному випадку апеляційний суд не вбачає підстав для скасування або зміни додаткового рішення суду. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 07 серпня 2023 року та додаткове рішення Любешівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2023 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя: Судді: