Ухвала ККС ВС № 465/6100/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2023 року м. Київ справа № 465/6100/19 провадження № 51-5492ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року щодо останньої, встановив: Вироком Франківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_1 , раніше не судиму, визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388, ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання: - за ч. 1 ст. 388 КК у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; - за ч. 3 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. Також вироком вирішено цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 . Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 з корисливих мотивів, маючи прямий умисел на заволодіння грошовими коштами особи, розуміючи, що в законний спосіб не зможе отримати право власності на таке майно, перебуваючи в родинних відносинах з ОСОБА_6 та зловживаючи довірою останнього, в період часу з 01 по 30 червня 2016 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, запропонувала ОСОБА_6 придбати майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , запевнивши його в добросовісності своїх намірів, чим створила умови для введення в оману щодо дійсної власної мети у заволодінні грошовими коштами, отриманими від реалізації таких майнових прав. З цією метою в період часу з 01 по 30 червня 2016 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 зустрілась з ОСОБА_6 на АДРЕСА_3 , де отримала від останнього грошові кошти в розмірі 392000 грн, під приводом відчуження йому майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . Продовжуючи свій злочинний умисел до кінця та з метою надання своїм діям ознак правомірності, 11 червня 2016 року ОСОБА_5 , перебуваючи в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Городоцького районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_7 , уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , при цьому ввівши в оману нотаріуса ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що на момент підписання договору вказані майнові права не продані, не подаровані, не здані в оренду, не відчужені, під арештом не знаходяться і не є предметом судового спору. При цьому ОСОБА_5 було достовірно відомо, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 згідно укладеного 31 жовтня 2006 року між нею та АТ АКБ «Львів» договору застави майнового права є предметом забезпечення своєчасного повернення одержаного кредиту за договором від 31 жовтня 2006 року №2006S0218, а також про існування рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 вересня 2011 року про стягнення з неї на користь АТ АКБ «Львів» заборгованості за вказаним кредитним договором від 31 жовтня 2006 року, внаслідок чого ОСОБА_6 не міг набути прав власності на майнові права. Своїми умисними діями ОСОБА_5 заподіяла ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 392000 грн. Крім цього, ОСОБА_5 , діючи умисно, з корисливих мотивів, достовірно знаючи про те, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 перебувають в заставі згідно з договором застави майнового права від 31 жовтня 2006 року, укладеного між нею та АТ АКБ «Львів» як гарантія забезпечення своєчасного повернення кредиту за кредитним договором №2006S0218 від 31 жовтня 2006 року між цими ж особами, та згідно з п. 4 договору застави повністю залишаються на її відповідальному зберіганні, будучи ознайомленою з рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 вересня 2011 року у справі № 463/3940/16-ц про стягнення з неї на користь АТ АКБ «Львів» заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2006 року, перебуваючи в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Городоцького районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_7 , 11 червня 2016 року уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , попередньо отримавши від ОСОБА_6 суму вартості майнових прав на квартиру в розмірі 392000 грн, таким чином незаконно відчужила заставлені майнові права на квартиру, які їй були ввірені. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо неї - без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить оскаржені судові рішення щодо ОСОБА_5 скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги стверджує про наявність порушень, передбачених пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 412 КПК та пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 413 цього Кодексу. Зокрема, стверджуючи про порушення правил підслідності та підсудності, зазначає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що ні потерпілий, який звернувся із заявою про вчинення злочину, ні засуджена не проживають на території Франківського району м. Львова. Майно, щодо якого, нібито, існувало обтяження знаходиться у Личаківському районі м. Львова. Договір купівлі-продажу майнових прав, укладений між засудженою та ОСОБА_6 , був посвідчений приватним нотаріусом Городоцького нотаріального округу Львівської області. Крім того зазначає, що засуджена у судовому засіданні заперечила, що ОСОБА_6 передав їй кошти саме на вул. Сахарова у м. Львові (Франківський район), проте суд без перевірки належними та допустимими доказами погодився з показаннями потерпілого, який вказав, що кошти були передані ним на АДРЕСА_3 . Також захисник зазначає про неузгодженість показань, наданих у судовому засіданні ОСОБА_6 , щодо місця передачі коштів, із зазначеними у вироку суду першої інстанції. Таким чином захисник переконаний, що місце проведення досудового розслідування, а отже і судового розгляду, визначено неправильно, що свідчить про наявність підстав до закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК. Крім того, захисник зазначає про невірну кваліфікацію дій засудженої за ч. 3 ст. 190 КК та відсутність у її діях ознак вказаного злочину. Зокрема, стверджує про безпідставність посилання у вироку та ухвалі апеляційного суду на те, що внаслідок дій ОСОБА_5 потерпілий ОСОБА_6 не міг набути права власності на майнові права, з огляду на що йому не заподіяно матеріальної шкоди, оскільки останній зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 , а згодом відчужив квартиру свідку ОСОБА_8 , при цьому вартість цього майна зросла. На даний час, як указано в касаційній скарзі, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано на ОСОБА_8 . Також захисник наголошує, що твердження потерпілого про те, що засуджена заволоділа його майном (грошовими коштами) шляхом обману та зловживання довірою не відповідають дійсності та не підтверджуються належними та допустимими доказами. В обґрунтування такого твердження зазначає, що кошти надавались потерпілим для придбання у засудженої майнових прав на квартиру і відсутні докази того, що кошти, отримані за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 червня 2016 року, були спрямовані на інші цілі. На переконання захисника, в оскаржених судових рішеннях відсутні конкретні вказівки на те, у чому полягали обман та зловживання довірою з боку засудженої. Наводить захисник в касаційній скарзі доводи й про те, що між засудженою та потерпілим виникли відносини цивільно-правового характеру, а отже вони не можуть бути предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК. В обґрунтування зазначає, що засуджена та потерпілий в договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру на власний розсуд визначили його умови, зокрема, щодо порядку передачі майна та здійснення оплати за його отримання. Цей договір є дійсним, ніким не оспорювався, результатом його виконання є реальні наслідки - отримання ОСОБА_6 майнових прав на квартиру за обумовлену ціну. При цьому потерпілий не звертався до суду в порядку цивільного судочинства з позовом про визнання договору недійсним. Мотиви Суду Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених в ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Як убачається з вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 388, ч. 3 ст. 190 КК, зроблено з дотриманням приписів ст. 23 КПК. Судом з`ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим. Як убачається зі змісту доданої до касаційної скарги копії вироку Франківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2023 року, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з`ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального закону. Так, винуватість засудженої ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень була встановлена на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом, зокрема: показань потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також інших письмових доказів та документів: заяви ОСОБА_6 від 13 лютого 2018 року; протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 11 травня 2018 року, вилучених в ході тимчасового доступу документів; протоколу тимчасового доступу, копії опису вилучених документів, копії вилучених документів в приватного нотаріуса ОСОБА_7 ; протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 01 червня 2018 року; копії платіжного доручення №1 від 09 червня 2017 року; протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 07 серпня 2019 року та копій вилучених документів; рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 вересня 2021 року у цивільній справі №2-510/11; вимоги УІАП ГУ НП у Львівській області та копії цивільної справи № 463/3910/16-ц за позовом АТ АКБ «Львів» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, належність та допустимість яких сторона захисту в касаційній скарзі під сумнів не ставить. На підставі наведених вище доказів суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_5 , серед іншого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК. Зокрема, об`єктивна сторона вказаного злочину встановлена на підставі показань засудженої та потерпілого, способами якого є недобросовісне використання довіри потерпілого та обман, шляхом приховування того, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 є предметом застави та не можуть бути відчуженими без письмової згоди АТ АКБ «Львів» як заставодержателя. Судом встановлено факт обману та зловживання довірою, внаслідок яких ОСОБА_6 сплатив ОСОБА_5 вартість майнових прав в розмірі 392000 грн до підписання договору купівлі-продажу майнових прав від 11 червня 2016 року. В своїх показаннях потерпілий підтвердив цей факт, повідомив, що він передав грошові кошти у розмірі 392000 грн засудженій у готівковій формі в автомобілі до підписання договору купівлі-продажу. Судом також встановлено, що ОСОБА_6 передав грошові кошти, будучи введеним в оману щодо відсутності обтяжень майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . З долученої копії ухвали апеляційного суду вбачається, що під час перегляду вироку суду першої інстанції апеляційним судом дотримано вимог ст. 419 КПК, він дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженої ОСОБА_5 , які в переважній більшості є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги засудженої щодо необґрунтованості визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК, та звільнення її на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, суд апеляційної інстанції перевірив та порушень не встановив. Кваліфікація дій засудженої за ч. 1 ст. 388 КК у касаційній скарзі захисником не оспорюється. Що стосується доводів засудженої про відсутність в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, то погоджуючись із висновками суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв рішення. За встановленими місцевим судом фактичними обставинами, апеляційний суд спростував твердження засудженої про те, що вона не отримувала вказану грошову суму від потерпілого. Сплата ОСОБА_6 ОСОБА_5 вартості майнових прав у розмірі 392000 грн у повній сумі була умовою договору купівлі?продажу майнових прав від 11 червня 2016 року, за яким вказана грошова сума сплачена продавцю покупцем у повному обсязі до підписання цього договору. Крім того, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про відсутність у її діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, з тих підстав, що потерпілий, заплативши їй вказану суму грошей, придбав майнові права на об`єкт нерухомості і у подальшому зареєстрував за собою право власності на цю квартиру та згодом продав її ОСОБА_8 , та дійшов вірного висновку про те, що такі доводи не спростовують висновків місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні цього злочину. Відповідаючи на зазначені доводи, суд апеляційної інстанції навів відповідні мотиви, з огляду на встановлені судом попередньої інстанції обставини, щодо того, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 були предметом забезпечення своєчасного повернення одержаного засудженою кредиту за договором від 31 жовтня 2006 року № 2006S0218, укладеного між АТ АКБ «Львів» та ОСОБА_5 , вказаний кредит засудженою повернений не був, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02 квітня 2015 року, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 накладено арешт на все майно ОСОБА_5 у межах суми звернення стягнення, а саме 303213,75 грн, з забороною здійснювати відчуження будь-якого майна, яке їй належить. Указані відомості достеменно були відомі засудженій, однак на час укладання договору купівлі-продажу від 11 червня 2016 року не були відомі потерпілому, оскільки були приховані засудженою, потерпілий, як покупець, фактично не міг набути право власності на ці майнові права. В обґрунтування відсутності між засудженою та потерпілим цивільно-правових відносин суд врахував, що після продажу потерпілим квартири ОСОБА_8 , йому стало відомо про наявність цивільної справи у Личаківському суді м. Львова, де він є співвідповідачем разом із ОСОБА_5 , що підтверджується копією матеріалів цивільної справи № 463/3910/16-ц за позовом АТ АКБ «Львів» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У зв`язку із зазначеним потерпілий ОСОБА_6 перерахував на рахунок АТ АКБ «Львів» грошові кошти у розмірі 449680, 35 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 1 від 09 червня 2017 року. Твердження сторони захисту про збільшення ринкової вартості квартири в декілька разів, що підтверджується звітом про оцінку майна, складеного фахівцем-оцінювачем ТОВ «Гал?Світ» ОСОБА_9 14 червня 2023 року, жодним чином не впливає на кваліфікацію дій засудженої за ч. 3 ст. 190 КК, з огляду на час проведення такого звіту та момент, з якого даний злочин вважається закінченим. Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про те, що наведені обставини беззаперечно свідчать, що ОСОБА_5 вчинила щодо потерпілого ОСОБА_6 шахрайство, а саме незаконно, шляхом обману та зловживанням довірою, заволоділа грошовими коштами в розмірі 392000 грн, оскільки продала майнові права на об`єкт нерухомості за умов, які унеможливлювали фактичне набуття потерпілим права власності на ці майнові права, приховавши від потерпілого факт непогашеного нею кредиту. Також апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги засудженої щодо невірної, на її переконання, підслідності та підсудності даної справи, в результаті чого дійшов висновку про їх необґрунтованість, навівши відповідні мотиви постановленого рішення. Зазначив, що за правилами підслідності, з огляду на приписи ст. 216 КПК, досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 358 (попередня кваліфікація дій ОСОБА_5 ), 190, 388 КК, здійснюється слідчими органами Національної поліції. Перевіривши наявні у суду матеріали справи, суд встановив, що потерпілий ОСОБА_6 із заявою про вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК, звернувся до Франківського ВП ГУ НП у Львівської області. Після проведення перевірки за вказаною заявою та внесення 17 лютого 2018 року її відомостей до ЄРДР за № 12018140080000537 керівником СВ Франківського ВП ГУ НП у Львівській області 17 лютого 2018 року проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні доручено слідчому СВ Франківського ВП ГУ НП у Львівській області. Суд врахував, що при внесенні відомостей до ЄРДР за заявою потерпілого кваліфікація дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 358 КК була попередньою. При цьому, заява про вчинення кримінального правопорушення не обов`язково повинна містити детальний опис обставин вчиненого кримінального правопорушення, і для внесення відомостей до ЄРДР у такій заяві є достатнім виклад обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. У подальшому, вже 19 лютого 2018 року потерпілий ОСОБА_6 був допитаний органом досудового розслідування в якості свідка, де надав пояснення щодо обставин вчиненого щодо нього кримінального правопорушення. Обставини передачі потерпілим засудженій грошових коштів у розмірі 392000 грн за адресою м. Львів, вул. Сахарова, що належить до юрисдикції Франківського ВП ГУ НП у Львівській області, повідомлені саме потерпілим. Постановою заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 від 19 лютого 2018 року у даному кримінальному провадженні було призначено групу прокурорів. Також, 16 березня 2018 року, 21 березня 2019 року керівником СВ Франківського ВП ГУ НП у Львівській області проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні доручалось слідчим СВ Франківського ВП ГУ НП у Львівській області. З огляду на зазначені обставини суд дійшов висновку, що здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні слідчими Франківського ВП ГУ НП у Львівській області відповідає вимогам КПК щодо підслідності. Перевіряючи правильність визначення підсудності даного кримінального провадження, суд врахував, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 388 КК, з яких кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК, є більш тяжке. Злочин, передбачений ст. 190 КК, вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отриманням ним права розпоряджатись таким майном. Як судом встановлено із обставин вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, ОСОБА_5 отримала від потерпілого грошові кошти в розмірі 392000 грн, під приводом відчуження йому майнових прав на об`єкт нерухомості, за адресою АДРЕСА_3 , що належить до територіальної юрисдикції Франківського районного суду м. Львова. Крім цього, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось та було закінчено СВ Франківського ВП ГУ НП у Львівській області, тобто також у межах територіальної юрисдикції Франківського районного суду м. Львова. Отже, дане кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 здійснено Франківським районним судом м. Львова із дотриманням правил підсудності, передбачених ч. 1 ст. 32 КПК. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та доходить переконання, що вирок місцевого суду є належно умотивованим й обґрунтованим, за змістом відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, у ньому наведено мотиви, з яких він виходив, та положення закону, якими він керувався під час ухвалення вироку. Суд апеляційної інстанції перевірив усі доводи апеляційної скарги засудженої, які є аналогічними доводам касаційної скарги її захисника ОСОБА_4 , та надав на них вичерпні відповіді. Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК колегією суддів Верховного Суду не встановлено. Доводи касаційної скарги, які пов`язані з незгодою із оцінкою, наданою судом доказам на предмет їх достовірності, про що, серед іншого, йдеться в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не перевіряє, оскільки такі питання відносяться до компетенції перевірки апеляційного суду. Судами надана вірна правова оцінка обставинам кримінальних правопорушень, про недопустимість будь-яких доказів, покладених в основу обвинувачення, в касаційній скарзі не йдеться. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути підставами для скасування чи зміни судових рішень щодо ОСОБА_5 , за змістом оскаржених судових рішень та доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_4 , судами першої та апеляційної інстанцій допущено не було. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що на підставі приписів п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року щодо останньої. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3