Постанова 4803 № 216/6567/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7518/23 Справа № 216/6567/19 Суддя у 1-й інстанції - Бутенко М.В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №216/6567/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Бутенко М.В., - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 23.06.2011 року Відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30.09.2019 року має заборгованість 221481,95 грн., яка складається з наступного: 1921,68 грн. заборгованість за кредитом, 216460,27 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 3100,00 грн. заборгованість за пенею та комісією. Але оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, кредитодавець може на свій розсуд вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з чим просив стягнути заборгованість у розмірі 124751,33 грн., яка складається з наступного: 1921,68 грн. - заборгованість за кредитом, 122829,65 заборгованість по процентам за користування кредитом з 23.06.2011 по 31.10.2018 року. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 квітня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 124751,33 грн., яка складається з наступного: 1921,68 грн. - заборгованість за кредитом, 122829,65 заборгованість по процентам за користування кредитом з 23.06.2011 по 31.10.2018 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1921,00 грн. Не погодившись з таким висновком ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування зазначив, що його не було належним чином повідомлено про день та час слухання справи, оскільки він з 2018 року в Україні не проживає, про що свідчать відмітки в закордонному паспорті про перетин кордону Польщі. Надана до позовної заяви анкета-заява від 23.06.2011р. про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, окрім підпису від імені відповідача, не містить даних якою послугою мав намір скористатись позичальник, не містить зазначений бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачу відповідно до його заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту та інше), як і не місить посилання на Умови та правила надання банківських послуг, Тарифів, тощо, за для можливості ознайомлення клієнта банку з певними істотними умовами укладеного договору. Долучені до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг не є складовою кредитного договору, укладеного шляхом підписання Анкети-заяви. Просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 статты 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна у позову у даній справі складає 124 751,33 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повный мірі. Так судом встановлено, що відповідач та Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, уклали кредитний договір у вигляді анкети-заяви № б/н від 23.06.2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка підписана сторонами. Відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. До кредитного договору банк додав довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка також підписана особисто відповідачем, та згідно якої, базова процентна ставка за якою становить 3% на місяць, що нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів в році. Отже, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним та Банком договір, що підтверджується його підписом у заяві, у зв`язку з чим суд приходить до переконання про укладення сторонами саме кредитного договору та отримання в зв`язку з цим відповідачем кредитної картки з відновлюваним типом кредитної лінії, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць або 36% на рік, нарахованих на суму залишку заборгованості за тілом кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно з наданим позивачем розрахунком, станом на 30.09.2019 року, відповідач має заборгованість у сумі 221481,95 грн., яка складається з наступного: 1921,68 грн. заборгованість за кредитом, 216460,27 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 3100,00 грн. заборгованість за пенею та комісією. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в установлений договором строк не виконав зобов`язання належним чином відповідно до умов договору кредиту, а тому заявлені в позові суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Проте з зазначеним висновком суду не можна погодитися з наступних підстав. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Зміст правовідносин учасників договору повинен оцінюватись виходячи з дійсних намірів учасників договору та відповідно до всіх документів, підписаних сторонами при укладенні або виконанні цього договору. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст.1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. З матеріалів справи вбачається, що у даному випадку кредитний договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви від 23.06.2011 року та довідки про умови кредитування від 23.06.2014 року, у яких визначені умови щодо розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, що є складовою частиною кредитного договору. Відповідач своїм підписом у анкеті-заяви підтвердив отримання кредитної картки, користувався кредитними коштами. Розрахунок відповідачем не було спростовано. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв`язку з порушенням умов кредитного договору № б/н від 23.06.2011 року відповідачем, є підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення непогашеного тіла кредиту у розмірі 1921,68 грн. Вирішуючи справу по суті щодо розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача, апеляційний суд зазначає наступне. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі. У Заяві позичальника від 23.06.2011 року розмір відсоткової ставки сторонами не погоджено. Разом з тим, позичальником ОСОБА_1 23.06.2014 року було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», відповідно до якої останній своїм підписом засвідчив, що отримав кредит з видачею кредитної картки у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним за базовою ставкою 3% в місяць, які нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році, та визначенням строку внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості (а.с.11). Статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст.1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. Оскільки строк дії даного кредитного договору закінчився із закінченням строку дії кредитної картки, то у банка відсутні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом та інші платежі після закінчення строку дії картки. Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року. Враховуючи предмет спору та те, що сторонами, при укладенні Договору б/н 23.06.2011 року, погоджено порядок нарахування відсотків у розмірі за базовою ставкою 3% в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), колегія суддів дійшла висновку, що для належного дослідження та перевірки наданого стороною позивача розрахунку заборгованості за кредитом суд має володіти інформацією щодо строку дії картки, адже після закінчення такого строку припиняється право Банку з нарахування відсотків в розмірах погоджених сторонами, та щодо кожної витрати позичальником кредитних коштів, оскільки сторонами погоджено нарахування відсотків щодо кожної витрати кредитних коштів. При цьому, за приписами п.п.3, 6 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст.41 Закону України «Про Національний банк України» та ч.ч.1, 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таким чином, для підтвердження заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за кредитом, АТ КБ «ПриватБанк» був зобов`язаний надати суду, окрім самого кредитного договору, виписки з особового рахунку позичальника та докази вручення останньому кредитної картки з відомостями щодо строку дії такої картки. Разом з тим, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором б/н від 23.06.2011 року, АТ КБ ««ПриватБанк» не надав суду жодного належного та допустимого доказу щодо видачі позичальнику кредитної картки та щодо строку її дії, а також щодо користування позичальником кредитними коштами, що позбавило суд можливості здійснити перевірку правильності нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами, адже матеріали справи не містять таких даних. При цьому, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову про наявність заборгованості, окрім розрахунку заборгованості, містить нарахування відсотків за користування кредиту з 23.06.2011 року по 31.10.2018 року у розмірі 122829,65 грн., виходячи із збільшеної відсоткової ставки, копії Анкети-заяви від 23.06.2011 року, витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів обслуговування кредитних карт та Довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 23.06.2014 року, яка не має правового значення для вирішеня спору щодо стяненя боргу за договором від 23.06.2011 року, інших доказів на підтвердження заявлених вимог до суду першої інстанції не надав. З прохальної частини позову вбачається, що позивач, у разі неявки в судове засідання відповідача, просив провести заочний розгляд справи за відсутності його представника. Отже, АТ КБ «ПриватБанк» скористався своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, та не надав суду належних доказів на підтвердження узгодження строку дії кредитного договору, використання кредитних коштів, та відповідно наявності заборгованості за відсотками за користування кредитом та неустойкою, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору. Наведені вище обставини узгоджуються з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц, провадження № 61-28810св18. На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотках за користування кредитом. Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по процентам у розмірі 122 829,65 грн. за користування кредитом з 23.06.2011 по 31.10.2018. Апеляційний суд також надає належну оцінку доводу апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення про розгляд справи, однак зазначає, що у матеріалах справи наявний поштовий конверт на ім`я ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , згідно якого лист було повернуто у зв`язку з тим, що за даною адресою ніхто не проживає. Зазначена відмітка свідчить про належне повідомлення про розгляд справи у силу приписів п.3, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, скасуванню в частині стягнення заборгованості по процентам у розмірі 122 829, 65 грн. за користування кредитом з 23.06.2011 по 31.10.2018 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 ставить також питання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. За змістом ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно положень ч.ч.1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). Як передбачено частинами 2-5, 8 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до п.п.1, 2, 4, 5, 6, 12 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Представником відповідача, на підтвердження розміру понесених відповідачем судових витрат, було надано суду: договір №18/23/ц про надання правничої (правової) допомоги від 28.06.2023 року укладеного між адвокатом Галач Т.А. та Коропом Д.О., ордер на надання правничої (правової) допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до п.2 Договору №18/23/ц за надання адвокатом правової допомоги за цим Договором, що вказана в пункті 1 цього договору, клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору в розмірі та на умовах визначених в додатку до цього договору. З наданих відповідачем доказів не вбачається, розміру понесених ним витрат на правничу допомогу, що не дає підстав для стягнення з позивача на користь відповідача заявлених витрат на правничу допомогу. Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2837 грн. 13 коп. пропорційно задоволеним вимогам. Керуючись ст.ст.367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 квітня 2020 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по процентам за Договором б/н від 23.06.2011 укладеним між Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у розмірі 122 829,65 грн. за користування кредитом з 23.06.2011 по 31.10.2018 та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2837,13 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: