Ухвала КАС ВС № 500/220/23

УХВАЛА 24 жовтня 2023 року м. Київ справа №500/220/23 адміністративне провадження № К/990/33255/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білак М.В., суддів - Губської О.А., Мацедонської В.Е., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 500/220/23 за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, про стягнення витрат на навчання, У С Т А Н О В И В: У січні 2023 року Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, у якому просило стягнути з відповідача витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, у розмірі 68911,43 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з її утриманням у вищому навчальному закладі, у розмірі 68911,43 грн. 04 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 500/220/23. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Предметом спору у цій справі є стягнення витрат на утримання курсанта у вищому навчальному закладі. Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України). Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року розгляд справи призначено та справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак ухвалені у цій справі рішення касаційному оскарженню не підлягають. Оскаржуючи судове рішення, прийняте у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі відповідач зазначила, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на сьогоднішній день багато поліцейських звільняються з лав Національної поліції у зв`язку з неможливістю служби на території, де ведуться бойові дії. Зазначає, що звільнення її до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу зумовлювалось форм-мажорною обставиною - воєнним станом та ворожими атаками у місті Запоріжжі та області, що звільняє відповідача від відповідальності за часткове чи повне невиконання взятих на себе зобов`язань за контрактом від 18 серпня 2018 року № 5503. Верховний Суду відхиляє зазначені доводи заявника, оскільки відповідачем не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Також ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку з складним фінансовим становищем, ця справа має виняткове значення для неї як учасника справи, який подає касаційну скаргу. Верховний Суд зазначає, що такі посилання заявника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом. Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Отже, зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у розглядуваному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Щодо посилання відповідача на застосування судами попередніх інстанцій норм права, які визначені у частині п`ятій статті 122 КАС України, частині четвертій статті 123 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме: у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 120/1560/19-а, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 140/721/19, від 24 грудня 2019 року у справі № 824/284/19-а, від 29 квітня 2020 року у справі № 560/1942/19, від 18 червня 2020 року у справі № 140/2024/19, від 01 липня 2020 року у справі № 400/1758/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 160/10857/19, від 19 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.004149, від 03 грудня 2020 року у справі № 826/6756/18, від 12 березня 2021 року у справі № 640/23728/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 160/8840/18, колегія суддів зазначає, що у зазначених справах є відмінні фактичні обставини та, відповідно, підстави позову і обґрунтування позицій кожної зі сторін. Так, у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 у справі № 461/5577/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 та дійшла висновків, що спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби. У справах № 120/1560/19-а, № 340/685/19, № 140/721/19, № 824/284/19-а, № 560/1942/19, № 140/2024/19, № 400/1758/19, 160/10857/19, № 1.380.2019.004149 позивачі зверталися з позовами до суду вперше після позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, а саме після місячного строку звернення до адміністративного суду або після закриття проваджень у цивільних справах. У справах № 826/6756/18, № 640/23728/19 та № 160/8840/18 предметом розгляду касаційної інстанції були ухвали судів апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Верховним Судом сформовано сталу позицію у цій категорії спорів, відповідно до якої саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду (постанови від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі №140/721/19, від 28 травня 2021 року у справі № 320/7233/19, від 06 квітня 2023 року у справі № 400/4280/20, від 23 березня 2023 року у справі №420/24331/21, від 11 травня 2023 року у справі № 400/4281/20), та яка врахована судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення у цій справі. Інші доводи заявника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, У Х В А Л И В : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 500/220/23 за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, про стягнення витрат на навчання. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді М.В. Білак О.А. Губська В.Е. Мацедонська