Ухвала ККС ВС № 178/1634/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2023 року м. Київ Справа № 178/1634/22 Провадження № 51-6245 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року щодо ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2022 року за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого на підставі положень ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 вирішено рахувати з моменту приведення вироку до фактичного виконання. Вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2022 року, яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років й звільнено на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки, вирішено виконувати самостійно. Вирішено також питання щодо речових доказів. Згідно з вироком ОСОБА_4 27 липня 2022 року приблизно о 13.00 год. (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), достовірно знаючи про дію на території України воєнного стану, перебуваючи в гостях на території домоволодіння по АДРЕСА_2 , що розташоване поруч з територією домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 та належить потерпілому ОСОБА_5 , маючи умисел на повторне заволодіння чужим майном та діючи з метою його досягнення, користуючись тією обставиною, що між вищевказаними подвір`ями відсутній паркан, зайшов, тобто незаконно проник, на територію домоволодіння по АДРЕСА_2 . Після цього він повторно 27 липня 2022 року приблизно о 13.05 год. (більш точний час у ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи на території домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , підійшов до вікна, яке знаходиться праворуч від вхідних дверей житлового будинку, та за допомогою фізичної сили рук видавив дерев`яну віконну раму в середину будинку. Далі він через утворений віконний отвір проліз, тобто проник, до приміщення вказаного будинку, де в одній з кімнат на тумбочці біля ліжка побачив ноутбук «HP Compaq Presario CQ57-377SR (QH828EA)», чорного кольору, який визначив як предмет свого злочинного посягання. Діючи на досягнення свого злочинного умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), перебуваючи у вищевказаному будинку у житловій кімнаті, впевнившись, що за ним ніхто не спостерігає та не може перешкодити його діям, діючи умисно, в умовах воєнного стану, таємно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та розуміючи при цьому, що своїми діями здійснює таємне, незаконне, безоплатне вилучення чужого майна поза волею власника, взяв до рук, тобто викрав, ноутбук «HP Compaq Presario CQ57-377SR (QH828EA)», вартість якого складає 3 750,00 грн. і який на праві власності належить потерпілому ОСОБА_5 . Після цього ОСОБА_4 , утримуючи при собі викрадений ноутбук, через вікно вийшов з приміщення будинку, тобто з місця вчинення кримінального правопорушення разом з викраденим майном зник, розпорядившись ним у подальшому на свій розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду на суму 3 750,00 грн. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушеннята особі засудженого, його явну несправедливість через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині призначеного покарання й за ч. 4 ст. 185 КК України призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі положень ч. 4 ст. 70 КК України просить до призначеного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим приєднати покарання, призначене вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2022 року, вважати ОСОБА_4 засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років й на підставі положень ст. ст. 75 76 КК України звільнити йоговід відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки. На обґрунтування своїх вимог засуджений посилається на те, що суди, призначаючи йомупокарання, не в повній мірі врахували ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу, а також те, що він за місцем проживання характеризується позитивно, вину визнав, щиро розкаявся, добровільно відшкодував завдану шкоду, має незадовільний стан здоров`я, зробив для себе належні висновки, кримінальне правопорушення вчинив до постановлення вироку Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2022 року, а тому суд безпідставно при призначенні покарання не застосував до нього положення ч. 4 ст. 70 КК України. На думку засудженого, вказані обставини є достатніми підставами для пом`якшення призначеного йому покарання. Мотиви суду Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 4 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються. Стосовно доводів засудженого щодо суворості призначеного йому покарання, можливості його звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України та аспектів застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними. Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення. Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_4 покарання, а також щодо неможливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону. Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,ступінь його суспільної небезпеки; дані про особу винного, зокрема те, що він характеризується посередньо, вину визнав, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд врахував щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. Суд першої інстанції, проаналізувавши та надавши оцінку указаним обставинам, зробив висновок про неможливість виправлення ОСОБА_4 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст. 185 КК України. Колегія суддів убачає, що покарання ОСОБА_4 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації та справедливості покарання. Підстав для пом`якшення покарання, а також підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не вбачається. Посилання засудженого на безпідставне незастосування судом ч. 4 ст. 70 КК при призначенні йому покарання, колегія суддів також вважає безпідставними з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що виправлення ОСОБА_4 неможливе без ізоляції від суспільства та ухваливши вирок, яким призначив ОСОБА_4 покарання, яке потрібно відбувати реально, одночасно вирішив виконувати самостійно попередній вирок Криничанського районного суду від 16 листопада 2022 року, за яким ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та звільнено від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки на підставі положень статей 75, 76 КК України. Цей підхід колегія суддів вважає правильним і таким, що узгоджується з висновком об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26543/17, провадження № 51- 3600км20). Зокрема, якщо до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись залежно від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку. У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, виконуються самостійно. Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, ОСОБА_4 було засуджено вироком Криничанського районного суду від 16 листопада 2022 року за злочини, вчинені 24 липня 2022 року та 26 липня 2022 року. Водночас вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року ОСОБА_4 засуджено за злочин, вчинений ним 27 липня 2022 року. Тобто ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні до ухвалення вироку Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2022 року, де до нього було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таким чином, Криничанський районний суд Дніпропетровської області у вироку від 26 січня 2023 року обґрунтовано вказав, що попередній вирок стосовно ОСОБА_4 , за яким його звільнено від відбування покарання з випробуванням, та цей вирок, за яким йому призначено покарання, що належить відбувати реально, потрібно виконувати самостійно. Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора та апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 , яка за змістом і доводами здебільшого є аналогічною касаційній скарзі засудженого, обґрунтовано спростував доводи апеляційної скарги. Зокрема, як вказав апеляційний суд, в матеріалах провадження відсутні та під час апеляційного перегляду не надані докази на підтвердження того, що обвинувачений має поганий стан здоров`я чи в повному обсязі відшкодував потерпілому матеріальний збиток, завданий кримінальним правопорушенням. Не пред`явлення потерпілим до обвинуваченого цивільного позову у кримінальному провадженні не підтверджує вказані обставини, оскільки потерпілий не позбавлений можливості звернутись із відповідним позовом про відшкодування матеріальної шкоди в порядку цивільного судочинства. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_4 покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, тому із зазначенням докладних мотивів ухваленого рішення обґрунтовано залишив апеляційну скаргу без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Таким чином, оскільки з касаційної скарги засудженого та доданих до касаційної скарги копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року. Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3