Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/6958/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/6958/22Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/834/23 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 жовтня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу № 607/6958/22 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Недокуса Віктора Ігоровича на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2022 року, ухваленого суддею Братасюком В.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати, заборгованості по комунальних послугах, 3 % річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України, В С Т А Н О В И В: у червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 33000 грн, комунальних платежах в сумі 12 746,77 грн, 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України у сумі 1030,22 грн. та інфляційних втрат на суму 6674,34 грн. В обґрунтування позову посилаються на те, що відповідачка не виконує умови договору оренди, а тому лише в судовому порядку позивач може захистити власне право на отримання суми оренди та платежів, за прострочення виконання фінансових зобов`язань. Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в загальній сумі 53451,33 грн, в тому числі: заборгованість по орендній платі в сумі 33000 грн; заборгованість по комунальних платежах в сумі 12 746,77 грн, суму інфляційних втрат 6674,34 грн; суму 3% річних 1030,22 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 992 грн судового збору, сплаченого при зверненні до суду. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 липня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2022 року у справі № 607/6958/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати, 3% річних та інфляційних втрат відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Недокус В.І. просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2022 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта зазначив, що суд першої інстанції поверхнево дослідив усі обставини справи та не вник в суть поданих стороною позивача доказів, а виключно по суті заявлених позовних вимог прийняв рішення, чим порушив вимоги процесуального закону при ухваленні рішення. Платежі за комунальні послуги сплачуються Наймодавцем і відшкодовуються Наймачем (згідно п. 5 цього Договору) відповідно до пред`явлених йому квитанцій або інших документів, що підтверджують оплату. Якщо з вини Наймодавця (наприклад, у разі заборгованості) в орендованій квартирі буде вимкнений телефон, електроенергія та інше, останній компенсує Наймачеві понесені реальні збитки та упущену вигоду. Таким чином, для прийняття судом рішення про стягнення заборгованості по сплаті комунальних платежів, позивач повинен був подати до суду квитанції якими здійснено відповідні платежі по сплаті такої заборгованості, а не квитанції про нарахування комунальних платежів, як в нашому випадку. Попередження про необхідність сплатити заборгованості та квитанції якими виставлено до сплати рахунки з комунальних послуг не підтверджують невиконання наймачем несвоєчасність сплати за комунальні послуги, а виключно невиконання своїх обов`язків по сплаті даних платежів наймодавцем. Інших документів, які підтверджують невиконання наймачем своїх обов`язків по сплаті комунальних платежів позивачем не надано, судом не витребовувалось. Відтак, позовна вимога про стягнення заборгованості про сплату комунальних платежів є необґрунтованою та не підтвердженою належними та допустимими доказами, що судом першої інстанції не береться до уваги та не надається належна оцінка наданим до справи доказами. Відповідно до умов Договору, кожного року за три місці до його припинення, наймач має право на його продовження на той самий термін та на тих же умовах, однак відповідач такою можливістю не скористалася, орендоване приміщення звільнила ще у серпні 2021 року, оскільки виїхала на постійне місце проживання за кордон, де перебуває до сьогодні. Незрозумілим є період стягнення орендної плати з 01.08.2021 року по 01.05.2022 року, оскільки позивачем не долучається документів про розірвання Договору, чи повернення об`єкта оренди Наймодавцю, чи інших даних, які б підтверджували факт звільнення Наймачем орендованого приміщення без попередження Наймодавця. Тобто позивачем вибрано будь-яку дату, яка йому до вподоби та заявлено вимогу про сплату на дану дату заборгованості по Договору, знаючи при цьому, що сторона договору перебуває за межами України та не зможе заперечити чи спростувати викладені вимоги. Крім того, щодо задоволення вимоги про стягнення штрафних санкцій на підставі ст. 625 ЦК України слід відмітити, що стягнення інфляційних витрат та 3% річних на суму боргу є мірою відповідальності боржника за саме прострочення грошового зобов`язання перед кредитором, оскільки така міра відповідальності є способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Тобто, у випадку відсутності прострочення грошового зобов`язання чи відповідно відсутності будь-якого зобов`язання, міра відповідальності за ст. 625 ЦК України не наступає. Представник ОСОБА_2 адвокат Кметик Я.С. подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Недокуса В.І., у якому зазначив, що у апеляційні скарзі заявник вказує, що згідно пункту 6 Договору за користування житлом наймач вносить щомісячну плату у розмірі 3000 грн. В день передачі квартири за цим Договором наймач сплачує плату наперед за один місяць. Виходячи із зазначеного, апелянт стверджує, що відповідачем було сплачено наперед орендну плату за один місяць, проте на підтвердження вказаного не надає суду жодних доказів такої оплати. При тому позивач, щодо такої оплати заперечує з огляду на те, що при вселенні ОСОБА_1 , остання заплатила орендну плату за грудень місяць 2016 року, саме за той місяць коли фактично користувалась орендованим житлом. В подальшому відповідач сплачував орендну плату саме за ті місяці, якими користувався найманим житлом, відтак така орендна плата сплачувалась здебільшого із запізненням і фактично лише після нагадування про оплату орендодавцем. З огляду на зазначене твердження апелянта, що судом першої інстанції при прийнятті рішення, не в повній мірі було з`ясовано усі обставини справи є помилковим та таким, що не відповідає реальним обставинам справи. Згідно пункту 4 Договору Наймач зобов`язаний, окрім іншого, своєчасно і в повному обсязі вносити плату за комунальні послуги. В квартирі наявні усі лічильники, а відтак оплату комунальних послуг має сплачувати саме Наймач, якому в свою чергу позивачем надавались усі дані по заборгованості такої оплати та рахунки з відповідних установ. Твердження апелянта про те, що саме позивачем мали сплачуватись комунальні платежі, а відповідач мав їх лише відшкодувати, суперечать умовам Договору. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що в грудні місяці 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір № 1 оренди квартири (а.с. 6-8). У відповідності до п. 1 даного Договору позивач передав, а відповідач отримав у тимчасове платне довгострокове користування квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з п. 2 Договору Наймодавець зобов`язується передати вказану квартиру Наймачеві у строк до 22 грудня 2017 року та передати ключі від даної квартири. Пунктом 4 Договору передбачено, що Наймач зобов`язаний використовувати дану квартиру лише для проживання Наймача та членів його сім`ї, дотримуватись санітарних, протипожежних та інших вимог, забезпечувати збереження квартири та підтримувати її в належному стані та своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування житлом та комунальні послуги. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Відповідно до ч. 1, 3 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Частиною 1 статті 811 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається у письмовій формі. Згідно з частинами 1, 3 статті 820 ЦК України розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця. Відповідно до ч.1 ст. 821 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років. Частиною першою статті 825 ЦК України передбачено, що наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці. Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за найм житла за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, пунктом 1 договору оренди квартири від грудня 2016 року, що наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне довгострокове користування квартиру АДРЕСА_2 строком на 1 (один) рік. Передача орендованої квартири наймачеві оформляється актом здачі-приймання. Квартира та майно вважаються фактично переданими в оренду з моменту підписання акту здачі-приймання. Відповідно до п. 6 Договору № 01 оренди квартири від грудня 2016 року за користування житлом наймач вносить щомісячно плату в розмірі 3000 грн. В день передачі квартир за цим договором наймач сплачує плату наперед за один місяць. Оплата за оренду житла вноситься щомісячно до 20 числа поточного місяця. Сума місячної плати сплачується готівкою за місцем знаходження орендованої квартири та фіксується в акті оплати підписами. Згідно з п. п. 8, 9 цього договору передбачено, що не пізніше, ніж за три місяці до спливу строку дії цього договору оренди квартири наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір оренди цієї квартири на новий строк. Якщо за 3 (три) місяці наймодавець не попередив письмово наймача про укладення договору оренди цієї квартири на таких самих або інших умовах чи про відмову від укладення договору оренди цієї квартири на новий строк, а наймач не звільнив квартиру, цей договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк. Наймач квартири має право у будь-який час відмовитися від цього договору, письмово попередивши про це наймодавця за 3 (три) місяці. Якщо наймач звільнив орендовану квартиру без попередження наймодавець має право вимагати від нього плату за користування цієї квартири за повний останній місяць проживання в квартирі. Судом встановлено, що з липня 2021 року відповідач орендної плати не сплачує, до дати звернення до суду суми заборгованості по орендній платі не погасила, ключів від квартири не передала. Факт не звільнення наймачем орендованої квартири підтверджується відсутністю в матеріалах справи акту здачі-приймання спірної квартири і про це стверджує і позивач, тому в силу вимог п.п. 1, 8, 9 договору оренди спірної квартири слід вважати, що квартира перебувала у відповідача в оренді до травня 2022 року. Доводи апеляційної скарги, що наймач перебуває за кордоном і не користується спірним майном не заслуговують на увагу, оскільки це право наймача проживати в даній квартирі чи ні, проте якщо наймач без попередження звільнила житло, вона повинна була б підтвердити даний факт. Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості по орендній платі, яка станом на 01.05.2022 року становить 33000 грн. за період з 01 липня 2021 року по травень 2022 року, виходячи з розрахунку: 3000 грн. х 11 місяців = 33000 грн. Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи те, що ОСОБА_1 прострочила виконання грошового зобов`язання, оскільки нею не було своєчасно внесено орендну плату, тому вона зобов`язана сплатити на користь позивача, як кредитора, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, як про це зазначено у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Отже, виходячи з того, що заборгованість за орендною платою становить 33000 грн, тому інфляційні втрати та 3% річних за період з 01 липня 2021 року по 01 травня 2022 року становлять 4851,83 грн та 827,26 грн відповідно. Що ж стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по комунальних платежах, колегія суддів вважає, що в цій частині апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму. Пунктом 6 договору оренди спірної квартири передбачено, що платежі за комунальні послуги сплачуються наймодавцем і відшкодовуються наймачем (згідно п. 5 цього Договору) відповідно до пред`явлених йому квитанцій або інших документів, що підтверджують оплату. Отже, для прийняття судом рішення про стягнення заборгованості по сплаті комунальних платежів, позивач повинен подати в суд квитанції, якими здійснено відповідні платежі по сплаті такої заборгованості. Подаючи позовну заяву, представник ОСОБА_2 адвокат Кметик Я.С. не подав документів які б підтверджували факт сплати комунальних платежів наймодавцем, а лише пред`явив попередження про необхідність сплати заборгованості та квитанції, якими виставлено до сплати рахунки з комунальних послуг. Крім цього, позивач не навів за який період виникла заборгованість по комунальних послугах. Тому колегія суддів вважає, що в частині позову про стягнення комунальних послуг слід відмовити, оскільки дана вимога пред`явлена передчасно. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Недокуса В.І. підлягає до часткового задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) в користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ) інфляційних втрат та суму 3 % річних слід змінити, зменшивши суму інфляційних втрат з 6674,34 грн. до 4851,83 грн та суму 3 % річних з 1030,22 грн. до 827,26 грн. Рішення Тернопільського міськрайонного суду в частині стягнення комунальних послуг в сумі 12746,77 грн. скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в стягненні з ОСОБА_1 заборгованість по комунальних послугах в сумі 12746,77 грн. В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2022 року залишити без змін. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Принцип розподілу судового збору закріплений у ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання до суду першої інстанції позовної заяви позивач сплатив 992,4 грн судового збору, а його вимоги підлягають задоволенню на 72,36%. Отже, позивач має право на компенсацію сплаченого ним судового збору в сумі 718,1 грн (992,4 х 72,36%). За подання до суду апеляційної скарги представник відповідача сплатив 1488,6 грн судового збору, а її вимоги підлягають задоволенню на 27,64 %, тому вона має право на компенсацію сплаченого нею судового збору в сумі 411,45 грн (1488,6 х 27,64%). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). За таких умов відповідачка зобов`язана компенсувати позивачу судовий збір в сумі 306,65 грн (718,1 411,45). Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвоката Недокуса Віктора Ігоровича задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) в користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ) інфляційних втрат та суму 3 % річних змінити, зменшивши суму інфляційних втрат з 6674,34 грн до 4851,83 грн та суму 3 % річних з 1030,22 грн до 827,26 грн. Рішення Тернопільського міськрайонного суду в частині стягнення комунальних послуг в сумі 12746,77 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в стягненні з ОСОБА_1 заборгованість по комунальних послугах в сумі 12746,77 грн. В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2022 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) в користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 306,65 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення виготовлений 18 жовтня 2023 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський О.З. Костів