Постанова 4854 № 420/16347/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/16347/22 Перша інстанція: суддя Хом`якова В.В., повний текст судового рішення складено 26.04.2023, м. Одеса додаткове судове рішення складено 18.05.2023, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Градовського Ю.М., Димерлія О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військові частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року та на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення невиплаченої премії,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними накази командира військової частини про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності № 337 від 19.08.2022 відповідно до пункту "б" статті 48 та статті 55 розділу III Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України у вигляді оголошення догани та N 373 від 13.09.2022 про притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту "в" статті 48 та статті 55 розділу III Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України - у вигляді оголошення суворої догани, -стягнути з Військової частини № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 2236,68 грн. невиплаченої премії, -стягнути на користь ОСОБА_1 кошти на правничу (правову) допомогу . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані накази є протиправними, оскільки стягнення за вказаними наказами на позивача - солдата ОСОБА_1 були накладені без надання можливості ознайомлення з рапортами, а також безпосередньо з самими оскаржуваними наказами. При прийнятті наказів про накладення дисциплінарних стягнень було порушено право позивача надати пояснення. Позивач наголошує, що не вчиняв дисциплінарних проступків, за які був притягнений до дисциплінарної відповідальності, стягнення накладені безпідставно та у спосіб, не передбачений Конституцією, законами України. Службове розслідування не проводилося в порушення порядку накладення дисциплінарних стягнень визначеного статтями 83 - 95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та порядку виконання дисциплінарних стягнень визначеного статтями 96 - 98 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відсутні висновки службового розслідування, оспорювані накази є передчасними, необ`єктивними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам. Внаслідок застосування до позивача дисциплінарних стягнень премія була неправомірно зменшена за два місяці на загальну суму 2236,68 грн. Відповідач проти позову заперечував мотивуючи тим, що оскаржувані накази були прийняті з дотримання вимог чинного законодавства та за наявності законодавчих підстав. 01.05.2023 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача Григоренка Андрія Олександровича надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними наказів та стягнення невиплаченої премії, а саме: включити до судових витрат ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у справі № 420/16347/22 у розмірі 4 500,00 грн. під час розгляду справи в Одеському окружному адміністративному суді та стягнути їх з військової частини НОМЕР_1 на його користь. Відповідач заперечував проти заяви про ухвалення додаткового рішення мотивуючи відсутністю підстав для її задоволення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними накази командира військової частини НОМЕР_1 : - № 337 від 19.08.2022 про притягнення солдата ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту "б" статті 48 та статті 55 розділу III Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України у вигляді оголошення догани, - № 373 від 13.09.2022 про притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_2 відповідно до пункту "в" статті 48 та статті 55 розділу III Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України у вигляді оголошення суворої догани. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7800 грн. (сім тисяч вісімсот гривень). 18 травня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд ухвалив по даній справі додаткове рішення, яким заяву представника позивача Григоренка Андрія Олександровича про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково та стягнув з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 500,00 грн. (п`ятсот гривень). Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями (рішенням та додатковим рішенням), позивач та відповідач подали на зазначені вище рішення та додаткове рішення суду першої інстанції апеляційні скарги, у яких кожен з апелянтів посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції у відповідних частинах з ухваленням нових рішень. Так, в обґрунтування вимог своїх апеляційних скарг позивач ОСОБА_1 зазначив, що утримання частини премії Позивача за серпень-вересень 2022 р. мало місце саме у зв`язку та у відповідності з винесеним наказам командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2022р. №337 та від 13.09.2022р. №373 відповідно. Жодних інших наказів, якими імовірно могли бути визначені розміри невиплаченої премії у розпорядження Позивача не надано. Також, апелянт зазначає, що стягнення невиплаченої премії, є закономірним наслідком визнання протиправними наказів та скасування наказів №337 від 19.08.2022р. та №373 від 13.09.2022р., оскільки така вимога є похідною по відношенню до основної та підлягає безумовному задоволенню у силу задоволення основної вимоги, та після скасування оскаржуваних наказів у зв`язку з їх протиправністю, невиплачена відповідно до цих наказів частина премії позивачу за своєю суттю є безпідставно утриманими грошовими коштами, які підлягають поверненню. Крім того, позивач вважає безпідставним зменшення судом суми розміру витрат на професійну правничу допомогу, адже при зверненні до суду з цим позовом, станом на дату останнього судового засідання, витрати позивача на професійну правничу допомогу склали 37 750,00 грн., розмір яких підтверджений належними письмовими доказами. Апелянт зауважує, що саме такий розмір був зумовлений неправомірними діями відповідача, невизнання ним факту вчинення протиправних дій по відношенню до позивача, дії, спрямовані на перешкоджання у прибутті свідка у судове засідання. При цьому, розмір гонорару сторони погодили, виходячи з тарифікації та обсягу витраченого часу на представництво інтересів позивача в суді у межах цієї справи. До того ж, всі ці витрати 37750,00 грн. були здійснені вимушено, саме для захисту своїх законних праві і інтересів, в чому винен передусім відповідач, правову оцінку протиправним діям якого надав суд першої інстанції, при цьому безпідставно розподілив витрати позивача на правничу допомогу шляхом покладення більшої частини матеріальних втрат на позивача. За вказаного, апелянт вважає, що судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про повернення невиплаченої премії та в частині зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача є необґрунтованими та підлягають скасуванню з ухваленням рішення про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на додаткове судове рішення вказує, що до складу судових витрат у розмірі 37750,00 грн., які позивач поніс станом на дату останнього судового засідання не увійшли витрати пов`язані з представництвом позивача при розгляді справи, що мало місце 25.04.2023р., а також витрати, пов`язані з поданням заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, загальний розмір яких склав 4500,00 грн., є підтвердженим письмовими доказами, та є співмірним фактично понесеними витратам. Відтак, на думку апелянта, суд першої інстанції ухвалюючи додаткове судове рішення протиправно без наявності правових підстав та жодних доказів вирішив питання про зменшення витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача. Апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Підставами для застосування до позивача дисциплінарних стягнень стало порушення ним військової дисципліни у вигляді порушення розпорядку дня та неналежне виконання своїх службових обов`язків. У звя`зку із відсутністю необхідності з відсутністю необхідності уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення позивачем та ступеня його вини, службове розслідування не проводилось. Апелянт наголошує, що командиром було дотримано процедури накладення дисциплінарного стягнення. Підстав, встановлених положеннями Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, які передбачають обов`язкове призначення службового розслідування позивач не зазначив, а суд не встановив. Отже, на думку відповідача у справі, висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем при накладні стягнення на позивача вимог ст..84 Дисциплінарного Статуту є необґрунтованими. Апелянт вказує й про необґрунтованість висновків суду щодо формулювання обставин порушення та вважає, що в умовах воєнного стану відсутність в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності детального опису порушення не спростовує самого факту такого порушення та не може мати наслідком скасування наказу. Позивачем, як далі звертає увагу апелянт військова частина НОМЕР_1 , не надано належних та беззаперечних доказів в спростування порушення ним військової дисципліни, які б звільняли його від дисциплінарної відповідальності, передбаченої Дисциплінарним Статутом ЗС України, в той час як відповідачем було доведено факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, що підтверджується показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Застосовані до позивача дисциплінарні стягнення, а саме догана та сувора догана, в період введення в Україні воєнного стану, є повністю співмірними з діями (бездіяльністю) позивача. Підстави для визнання спірних наказів протиправними та скасування - відсутні. Стосовно відшкодування витрат позивача на правничу допомогу, відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначив, що при визначенні суми таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. В даному ж випадку, на думку апелянта - Військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням того, що дана справа є справою незначної складності, участі адвоката виключно в режимі відеоконференції, фактичну відсутність роботи по пошуку та наданню доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилався як на підставу задоволення своїх позовних вимог, наявність висновків Верховного Суду щодо певних питань спірних правовідносин по суті справи, обсягу фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, - сума стягнутих на користь позивача витрат на правничу допомогу є неспівмірною з ціною позову та обсягом роботи, проведеної адвокатом у рамках цієї справи. Від позивача на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив, у якому посилаючись на хибність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача у справі, просить відмовити у її задоволенні та при цьому задовольнити апеляційні скарги позивача, мотивуючи тим, що загалом доводи Військової частини НОМЕР_1 зводяться до констатації незгоди з судовими рішеннями, ґрунтуються на припущеннях. Апеляційна скарга відповідача не містить обґрунтувань а спростувань висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та стягнутої правничої допомоги. При цьому, наголошує позивач у відзиві на невідповідності та необґрунтованості висновків суду першої інстанції в частині вимог позивача, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив згідно рішення суду від 26.04.2023р. та додаткового рішення від 18.05.2023р. До того ж, просив поновити строк для подання відзиву. Відповідач також надав відзив на апеляційні скарги позивача, у якому вказуючи про хибність тверджень позивача, просить відмовити у задоволенні його апеляційних скарг з тих підстав, що вимоги позивача, у задоволенні яких суд відмовив, є необґрунтованими. Також, відповідач вказав на пропуск строку для подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 . За приписами ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів вважає, що справу можливо розглянути без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до ч. 1 ст. 311 КАС України. Що стосується строку подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів звертає увагу, що приписами ч.1 ст.304 КАС України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Приписами ст.ст. 118, 119 визначено,що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства. В силу приписів до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Тобто, поновленню підлягає саме строк, встановлений законом. В свою чергу за змістом ч.2 ст. 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Колегія суддів враховує, що в обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, представник позивача вказав, що зміг ознайомитись із апеляційною скаргою відповідача у справі лише 21.06.2023р., після надання апеляційним судом доступу до апеляційного провадження. При цьому, сам апелянт перебуває у Збройних Силах України, а тому він не мав можливості ознайомитись з копією апеляційної скарги, яка надійшла до особистого кабінету в ЄСІТС. За вказаного, враховуючи наведені представником позивача обставини, суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк для надання відзиву та прийняти поданий представником позивача у справі 07.07.2023р. відзив. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційних скарг сторін, виходячи з меж апеляційного перегляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених судом першої інстанції судових рішень у цій справі, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", військовослужбовця військової служби за призовом по мобілізації солдата ОСОБА_1 було призначено до в/ч НОМЕР_1 на посаду механіка радіомаркетного пункту роти зв`язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 . 19.08.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 337 (з адміністративно-господарської діяльності) за порушення вимог статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та розпорядку дня військової частини НОМЕР_1 , затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2021 № 100 "Про організацію службової діяльності у військовій частині НОМЕР_1 в 2022 навчальному році", було притягнено військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту "б" статті 48 та статті 55 розділу ІІІ Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України - оголошено догану. В наказі зазначено, що у відповідності до рапорту командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_6 від 19.08.2022 механік радіомаркетного пункту роти зв`язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 18.08.2022 запізнився на ранкове шикування більше ніж на пів години, чим порушив розпорядок дня військової частини НОМЕР_1 , затверджений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2021 № 100 "Про організацію службової діяльності у військовій частині НОМЕР_1 в 2022 навчальному році" та статтю 12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2022 № 357 на підставі наказу Міністерства оборони України від 07.06. 2018?№ 260 "Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017?№704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами), абзацу другого статті 2 Указу Президента України від 14022022 №53/2022 "Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства", рішень Міністра оборони України від 25.02.2022 №31640 та від 04.03.2022 №248 /1210, наказано механіку радіомаркерного пункту взводу радіотехнічного забезпечення роти зв`язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення солдату ОСОБА_1 виплатити щомісячну премію у розмірі 90% від загальної суми премії, відповідно до пункту 4 розділу XVI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 роту №260, підстава - догана. оголошена наказом командира військової частини від 19.08.2022 № 337. 13.09.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (з адміністративно-господарської діяльності) №373, відповідно до якого за порушення вимог Інструкції патрульного військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , затвердженої наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2022, та статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України притягнено механіка радіомаркетного пункту роти зв`язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту "в" статті 48 та статті 55 розділу ІІІ Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України - оголошено сувору догану. В наказі зазначено, що у відповідності до рапорту начальника патрульного наряду військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 від 12.09.2023 позивач під час виконання в добовому наряді в якості патрульного визначених секторів порушив вимоги Інструкції патрульного військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , затвердженої наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2022, та вимоги статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2022 № 403 наказано виплатити солдату ОСОБА_8 щомісячну премію у розмірі 80% від загальної суми премії, підстава - сувора догана, оголошена наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2022 №

373. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.10.2022 № 419 достроково знято з позивача дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Дисциплінарне стягнення "сувора догана" достроково знято наказом командира військової частини від 06.12.2022 №

498. Не погоджуючись з наказами про притягнення до дисциплінарної відповідальності №337 від 19.08.2022р. та №373 від 13.09.2022р., вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ №337 від 19.08.2022 прийнято не у відповідності до ст.ст. 84-87 Дисциплінарного статуту, оскільки останній не містить причини і умови, що сприяли вчиненню правопорушення та не враховує ступеня вини, характер вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд вважає, що наказ №337 від 19.08.2022 щодо позивача є протиправним, оскільки не відповідає критеріям обґрунтованості та права особи на участь в прийнятті рішення, відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення. Досліджені судом докази не дозволяють стверджувати, що обставини вчиненого правопорушення установлені повно і всебічно. Стосовно наказу №373 від 13.09.2022р., суд першої інстанції вважав, що відповідачем не дотримано вимог щодо всебічності, повноти, своєчасності та об`єктивності проведення службової перевірки перед притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності, що під час розгляду даної справи представниками відповідача не було надано беззаперечних доказів на підтвердження факту не виконання позивачем своїх функціональних обов`язків при несенні служби, вимог статутів та нормативно-правових актів. Досліджені в ході судового розгляду докази не дозволяють стверджувати, що обставини вчиненого правопорушення установлені повно і всебічно. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що накази командира військової частини НОМЕР_1 № 337 від 19.08.2022 , № 373 від 13.09.2022 про притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_1 прийняті без врахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття, а тому підлягають визнанню протиправними у частині накладення стягнення на позивача. При цьому, пославшись на те, що позивач не оскаржував в межах даної справи накази командира військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2022 № 357, від 03.10.2022 № 403, безпосередньо якими був встановлений відсоток премії, наразі ці наказ не є скасованими, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність на час постановлення судового рішення у даній справі підстав для стягнення грошових коштів та відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 2236,68 грн. невиплаченої премії. Проаналізувавши приписи ст.ст. 132, 134, 139 КАС України, дослідивши та оцінивши надані до справи докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, врахувавши часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 7800,00 грн. та 500,00 грн. (згідно додаткового рішення від 18.05.2023р.) вартості витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму справедливою і співмірною враховуючи обставини справи, предмет позову, тривалість справи, виклик свідків, доцільність таких витрат, їх обов`язковість, підтвердженість їх нагальної потреби, обсягу часу на технічну підготовку документів, тощо. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам. Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Аналогічні положення містяться у ст.3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України), затвердженому Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Стаття 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачає: "Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)". Згідно ст. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. За приписами статей 26-27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. У відповідності до вимог ст.ст. 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. В силу вимог ч.ч.1-3 ст.5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України". Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність. Статтею 45 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Згідно з п.п. б), в) ст.48 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовців можуть бути накладені дисциплінарні стягнення у вигляді догани, суворої догани. Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту. Так, у відповідності до ст.83 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Статтями 84, 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Відповідно до приписів ст.86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року №608, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок №608). Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Відповідно до п. 3 розділу ІV Порядку №608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України. Аналіз викладених правових норм свідчить, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. В свою чергу, для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування. Відповідно до ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Суд першої інстанції вірно зазначив, що виходячи зі змісту правопорушень, які ставляться позивачу у провину, при вирішенні питання про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку обов`язково мають встановлюватись обставини щодо порушення тих обов`язків, які передбачені законами та статутами ЗСУ, інших нормативно-правових актів, або випливають зі службових обов`язків, наказів командирів, невиконання чи неналежне виконання обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності, і всі ці обставини мають бути належним чином доведеними суб`єктом владних повноважень. Апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що підставою для прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2022 №337 про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани став рапорт командира батальйону зв`язку та РТЗ підполковника ОСОБА_4 про порушення позивачем розпорядку дня (запізнення на ранкове шикування о 8.45 18.08.2022) та порушення статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Саме по собі посилання на рапорт та зазначення у наказі про запізнення на ранкове шикування 18.08.2022р. більше ніж на пів години, на думку колегії суддів не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності за відсутності зазначення характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідків тощо. При цьому, безпосередньо сам рапорт (копія), який слугував підставою для прийняття наказу №337 від 19.08.2022р. не містить усіх необхідних відомостей, які б давали можливість беззаперечно підтвердити вчинення позивачем того дисциплінарного проступку, яке ставиться йому у вину, не містить відомостей конкретно на скільки хвилин запізнився позивач, разом з тим в наказі вказано загальне посилання - більше ніж на півгодини. До того ж, жодних пояснень від позивача стосовно обставин запізнення при накладенні дисциплінарного стягнення не відбиралось. В свою чергу сам позивач заперечує вчинення ним такого дисциплінованого проступку. Дослідивши усі наявні у справі докази з даного приводу, судова колегія враховує, що згідно пояснень, наданих в судовому засіданні в суді першої інстанції позивачем та показів допитаних в суді першої інстанції свідків - ОСОБА_1 перед ранковим шикуванням знаходився в медсанчасті; за його твердженням та показом свідка - солдата ОСОБА_9 , - ОСОБА_1 був на шикування рівно о 8.45, але все одно отримав зауваження від командира підполковника ОСОБА_4 ; за показами свідків - ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , - позивач на шикування запізнився, при цьому зазначити точно на скільки хвилин не змогли, оскільки як було ними вказано в суді першої інстанції, не пам`ятають. Також, Свідок ОСОБА_11 під час допиту в якості свідках в суді першої інстанції пояснив, що робив зауваження командиру відділення ОСОБА_10 стосовно відсутності позивача. Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, апеляційний суд зауважує скаржнику - Військовій частині НОМЕР_1 , що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин вчинення допущеного порушення, підстав прийняття рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Однак, у даному випадку, суд першої інстанції дійшов ґрунтовного переконання про те, що зазначене у наказі №337 формулювання обставин порушення є доволі розпливчастим та не містить чіткого зазначення, що конкретно в діях або бездіяльності позивача розцінено відповідачем як порушення розпорядку дня та вимог ст. 12 Статуту ВС ЗСУ. Апелянтом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, не надано жодних належних підтверджень запізнення позивача більше ніж на півгодини на ранкове шикування 18.08.2022р., отже такі посилання відповідача не знайшли свого підтвердження при розгляді справи. До того ж, цей факт не відображений і в рапорті, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції у своєму рішенні та про що вже було вказано вище. Ставлячи в провину позивачу порушення ст. 12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, відповідач не конкретизував ні в наказі, ні в рапорті, зміст порушення (що саме було (не було) вчинено), не конкретизував що не доповів позивач своєму безпосередньому начальнику або яких дій не вжив в розумінні приписів ст. 12 Статуту ВС ЗСУ та хто є цим начальником відповідачем не обґрунтовано. Разом з цим, письмовий рапорт прямого начальника позивача - командира роти або особи, яка його замінювала, не відбирався, що за даних спірних обставин справи цілком ґрунтовно розцінено судом першої інстанції як суттєвий недолік, оскільки саме командир роти відповідає за бойову готовність роти , за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, особового складу роти, за підтримання внутрішнього порядку. Також, відсутні в матеріалах справи і докази того, чи був прямий начальник присутній на шикуванні 18.08.2022. Однак, вказані обставини відповідач у своїй апеляційній скарзі оминув увагою. Крім того, відповідачем до матеріалів справи також не надано копії або витяг з розпорядку дня військової частини, затвердженого наказом командира від 21.112.2021 № 100 "Про організацію службової діяльності у військовій частині НОМЕР_1 в 2022 навчальному році", на порушення позивачем приписів якого міститься посилання в оскаржуваному наказі. Вказане у сукупності позбавляє можливості визначити обставини не виконання позивачем приписів зазначеного розпорядку для можливості підтвердити наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку, за яке наказом №337 від 19.08.2022р. його притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Надаючи оцінку доводам сторін з приводу прийняття відповідачем наказу № 373 від 13.09.2022 про притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_1 апеляційний суд перш за все звертає увагу, що згідно вказаного наказу позивача звинувачено в тому, що він під час виконання в добовому наряді в якості патрульного визначених секторів порушив вимоги Інструкції патрульного військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , затвердженої наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 серпня 2022 року, та вимоги статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, спілкувався мобільним пристроєм, не дав відповіді про те, де знаходиться документація сектору, на посту спостереження був безлад, бруд, пил тощо. Виходячи з аналізу положень ст.16 Статуту ВС ЗСУ норма якої є відсильною, суд першої інстанції на думку апеляційного суду, вірно вказав, що посилання відповідача у наказі №373 від 13.09.2022 на порушення позивачем вимог ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є загальним та неконкретизованим, адже неможливо встановити, які саме службові обов`язки не виконав позивач, з огляду на те, що службове розслідування не проводилось та обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку, яке ставиться йому у провину, наленим чином та ретельно не досліджувлось. Судова колегія зазначає, що в силу вимог ст.17 Статуту ВС ЗСУ на військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України. В той же час надати копію або витяг з Інструкції патрульного військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , на яку йде посилання у спірному наказі, відповідач відмовився з посиланням на те, що вона містить інформацію для службового користування і розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам. Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки суду не надано відповідного підтвердження присвоєння Інструкції грифу "Для службового користування", крім того, віднесення Інструкції до інформації з обмеженим доступом не є перешкодою для надання суду витягу з вказаного документа, належним чином завіреного. Витяг з Інструкції № 56, наданий суду представниками відповідача в судовому засіданні, не є належним доказом, оскільки не оформлений належним чином з відтворенням обов`язкових реквізитів згідно із Національним стандартом України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003): відсутні дата прийняття Інструкції , найменування особи, яка затвердила інструкцію, гриф обмеження доступу до документа, підпис особи, яка зробила витяг. Наданий суду витяг містить підпис командира військової частини, датований 25.05.2022, тоді як Інструкцію затверджено 26.08.2022. До того ж, відсутні докази ознайомлення позивача з вказаною Інструкцією. Таких доказів, військова частина НОМЕР_1 не надала також і до апеляційної скарги. Також, як вірно було встановлено судом першої інстанції, підставою прийняття наказу № 373 від 13.09.2022 зазначений рапорт начальника патруля ОСОБА_12 до якого мали бути додані фото, аудіо фіксація порушення. Так, згідно рапорту ОСОБА_13 від 11.09.2022р., здійснюючи перевірку секторів охорони військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 о 19:25 10.09.2022 року, пересуваючись вело транспортом, ОСОБА_13 непоміченим піднявся на пост візуального спостереження далі (ПВС) протягом цього часу патрульний ПВС солдат ОСОБА_14 спілкувався мобільним пристроєм, тим самим порушив пункт 6 інструкції патрульному військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2022 року затвердженої командиром військової частини НОМЕР_1 . На запитання ОСОБА_12 де знаходиться документація сектору виразно відповісти не зміг, оскільки прийом-передачу чергування здійснював безвідповідально, свої функціональні обов`язки доповісти не зміг. В свою чергу, в ході пошуку документації ПВС було виявлено безлад у столах і тумбочках, зламані меблі, порожні банки, пил, бруд, тощо. (т. 1 а.с. 19). Також, зі змісту вказаного дослідженого апеляційним судом рапорту слідує, що до нього ОСОБА_13 було додано фото, аудіо фіксацію зазначених у рапорті порушень. Допитаний під час розгляду справи в суді першої інстанції, в якості свідка ОСОБА_13 , підтвердив викладені в рапорті обставини, та вказував, що солдат ОСОБА_1 не помітив його прибуття на пост візуального спостереження, втратив пильність, оскільки щось слухав або глядів у мобільному телефоні чи іншому пристрої, що заборонено, помітив ОСОБА_12 тільки через 30-40 секунд, весь цей час ОСОБА_13 знімав на свій телефон обставини того, що відбувалось. Втім, жодних додатків до рапорту ОСОБА_12 відповідач до матеріалів справи ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, не надав, вказавши на загрозу витоку службової інформації. В свою чергу на думку апеляційного суду, такі посилання відповідача є неґрунтовними, адже як вірно зауважив в судовому рішенні суд першої інстанції наприклад, аудіофіксація вчиненого порушення не може мати такий наслідок. Суд першої інстанції, при цьому, також доцільно врахував факт не вилучення начальником патруля ОСОБА_13 у позивача телефону або іншого пристрою, яким позивач користувався, зауваживши при цьому, що мобільний телефон з функціями фото-, відеозйомки, визначення геолокації, виходу у мережу Інтернет, може мати негативні наслідки, наприклад, публікування у відкритому доступі в мережі інтернет фотографії місце знаходження військової частини, об`єктів інфраструктури військової частини та штатної військової бойової техніки військової частин, що створює передумови витоку службової інформації військового характеру. Не складався при виявленні порушення й акт огляду мобільного телефону або планшету. При цьому, сам позивач заперечує факт користування мобільним пристроєм, стверджуючи, що то була рація. Отже, в даному випадку, на переконання суду апеляційної інстанції, відповідачем не надано належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про правомірність прийнятих наказів про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та суворої догани. В контексті надання оцінки доводам апелянта Військової частини НОМЕР_1 , суд апеляційної інстанції враховує, що службова перевірка наявності в діях військовослужбовця складу правопорушення проводиться стосовно конкретної особи, яка має комплекс гарантованих їй прав, в тому числі, права надати письмові пояснення щодо обставин вчинення проступку (правопорушення) разом з власними доказами правомірності своїх дій (доказами невинуватості); права заявляти клопотання, надавати документи, які можуть доводити факт відсутності у його діяннях складу дисциплінарного проступку. Звідси випливає, що рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може бути прийняте лише за умови забезпечення йому усіх відповідних прав і тільки у тому випадку, якщо його вина у вчиненні дисциплінарного проступку буде встановлена уповноваженою особою з наданням військовослужбовцю можливості реалізувати вищезазначені права. Це важливо не лише в цілях забезпечення особі гарантованих їй законом прав, але й з точки зору неухильного дотримання презумпції невинуватості. Суд першої інстанції ґрунтовно звернув увагу на те, що зі змісту окремих приписів Дисциплінарного статуту ЗС України слідує, що законодавець наділив військовослужбовця правом "бути почутим" перед притягненням до дисциплінарної відповідальності. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення державним органом конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Невиконання державним органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. Приймаючи до уваги доводи апелянта з приводу того, що в даному випадку проведення службового розслідування не є обов`язковим, колегія суддів при цьому зауважує, що саме під час проведення службового розслідування можливо було б встановити всі істотні факти вчинення позивачем правопорушення та підтвердити належними доказами вчинення позивачем дисциплінарних проступків, які ставляться відповідачем ОСОБА_1 у провину. Окрім того, навіть пояснень від позивача про обставини порушення не відбиралось. У даному випадку, дослідивши вказані доводи сторін, а також матеріали справи, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність та наявність підстав для скасування наказів №337 від 19.08.2022 та №373 від 13.09.2022р. щодо позивача, оскільки вони не відповідають критеріям обґрунтованості, прийняті без дотримання права особи на участь в прийнятті рішення, без вжиття всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення. Досліджені судом докази не дозволяють стверджувати, що обставини вчиненого правопорушення установлені повно і всебічно. Колегія суддів при цьому також вважає доцільним зауваження суду першої інстанції, що у випадку надходження другого рапорту протягом місяця про порушення дисципліни одного й того ж військовослужбовця, було б доцільним призначати службове розслідування, яке дійсно не є обов`язковим в силу приписів Дисциплінарного статуту, але дозволило б встановити всі істотні факти вчинення позивачем правопорушення, причини і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступень вини. Притягнення до дисциплінарної відповідальності без проведення службового розслідування має місце тоді, коли всі елементи складу дисциплінарного проступку, такі як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона, вважаються встановленими та підтвердженими належними засобами доказування. Саме по собі посилання на рапорт та зазначення у наказі про порушення нормативно-правових актів не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності за відсутності зазначення характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідків тощо. Відтак, є вірним висновок суду першої інстанції про недотримання відповідачем вимог щодо всебічності, повноти, своєчасності та об`єктивності проведення службової перевірки перед притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності, що під час розгляду даної справи представниками відповідача не було надано беззаперечних доказів на підтвердження факту не виконання позивачем своїх функціональних обов`язків при несенні служби, вимог статутів та нормативно-правових актів. Досліджені в ході апеляційного перегляду справи докази не дозволяють стверджувати, що обставини вчиненого правопорушення установлені повно і всебічно. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що спірні накази №337 від 19.08.2023р. та №373 від 13.09.2022р. прийнято без дотримання вимог ст.ст. 84-87 Дисциплінарного статуту, оскаржувані накази не містять причини і умови, що сприяли вчиненню правопорушення, не враховує ступеня вини, характеру вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 не містять жодних спростувань вищенаведеного висновку суду першої інстанції стосовно оскаржуваних позивачем наказів. Підсумовуючи усе вищенаведене, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 в частині правомірності прийняття оскаржуваних наказів не підтвердженими та неґрунтовними, висновки суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів є правильними та такими, що ґрунтуються на вірному застосуванні норм права. Підстав для скасування рішення суду у наведеній частині апеляційним судом не встановлено. Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 в частині стягнення невиплачної премії судова колегія звертає увагу, що оскаржуваними наказами позивача лише було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани та суворої догани. В свою чергу, накази командира військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2022 № 357, від 03.10.2022 № 403 , якими був встановлений відсоток премії, позивач не оскаржував в межах даної справи, вони не є скасованими, тому підстав для стягнення грошових коштів на час постановляння судового рішення у суду першої інстанції не було, й такі не існують наразі. У зв`язку із вказаним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у вказаній частині. Доводи апелянта ОСОБА_1 вказаного висновку суду першої інстанції не спростовують. Висновуючись з приводу витрат на правничу допомогу, судова колегія враховує таке. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Як визначено ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються також із витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Колегія суддів враховує, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції задовольнив частково позов ОСОБА_1 , відтак позивач має право на відшкодування понесених ним судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у розумінні приписів ч.1 ст.139 КАС України. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України. В силу приписів ч.ч. 1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Колегія суддів також приймає до уваги, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року 5076-VI (далі - Закон 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону № 5076-VI). Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що в силу вимог ч.ч. 3-5 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Також, приписами ст.30 Закону № 5076-VI визначено, що при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як свідчать матеріали справи та вірно було встановлено судом першої інстанції, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу було надано наступні докази: договір про надання юридичних послуг від 27.05.2022 № 2705/22, додаток до договору № 1 від 18.10.2022, яким погоджено розмір гонорару: 2000 грн за одну годину надання правової допомоги (тарифікація від 15 хв); 2500 грн. за забезпечення судового представництва (тарифікація від 1 години), акти приймання-передачі правової допомоги, звіти про витрачений час, платіжні квитанції про оплату. Згідно наданих документів, ОСОБА_1 поніс такі витрати на професійну правничу допомогу станом на 19.04.2023: - підготовка та надсилання позову (2 години) - 4000 грн.; - надання послуг зі складання та подання клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін (0.25 год) - 500 грн.; - надання послуг зі складання та подання клопотання про розгляд справи в режимі відео конференції 22.02.2023 (0.25 год.) - 500 грн.; - подання адвокатських запитів 4 запита (0.5 годин кожний) х 1000грн. = 4000 грн.; - підготовка та подання відповіді на відзив ( 2 години) - 4000 грн.; - підготовки та подання заяви про виклик свідків (1 година) 26.12.2022 - 2000 грн.; - підготовки та подання заяви про виклик свідків (1 година) 20.01.2023 - 2000 грн.; - підготовка та подання клопотання про застосування заходів процесуального впливу (0.5 год) - 1000 грн.; - підготовка та подання заяви про відшкодування адвокатських витрат 14.01.2023 (1 година) - 2000 грн.; - судове представництво усього 5,5 годин (17.01.2023, 27.02.2023,14.03.2023, 20.03.2023) - 13750 грн.; - підготовка та подання письмових пояснень 19.03.2023 - 2000 грн.; - підготовка та подання додаткових пояснень 18.04.2023 - 2000 грн. Також, згідно засвідченого акту №9 приймання-передачі правової допомоги (послуг) до договору про надання правової (правничої) допомоги № 2705/22 від 27.05.2022 та додатку № 1 від 18.10.2022; засвідченого звіту про втрачений час на надання правової допомоги та супутніх витрат; копії квитанції № КА42-9В00-76НМ-ММ8Н від 28.04.2023 року; копії сертифікатів, позивач стверджував що поніс такі витрати на професійну правничу допомогу: - судове представництво усього 1 година (25.04.2023) - 2500 грн.; - підготовка та подання заяви про долучення доказів витрат на професійну правничу допомогу адвоката та ухвалення додаткового рішення 28.04.2023 - 2000 грн. Відповідач в свою чергу заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу зазначаючи, що відповідач фінансується з державного бюджету, витрати є завищеними, неспівмірними зі складністю справи, підготовка до якої не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, розмір витрат не відповідає критерію розумності та реальності, підготовка до розгляду справ не потребувала спеціальних познань навіть для позивача, який є військовослужбовцем, має знати свої права та обов`язки. Адвокатські запити є шаблоними, не потребували ані значного часу для складання, ані вивчення законодавства, надсилання та подання документів взагалі відбувається через Електронний суд,що також не є складним. Також зазначав, що представником позивача не повідомлялось про намір подання доказів витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів з дати ухвалення рішення у справі. На вказані обставини зокрема наголошуючи на неспівмірності заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу й також суми, яка була фактично стягнута судом першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звертає увагу й у своїй апеляційній скарзі. Проаналізувавши наявні у справі докази, надані позивачем на підтвердження фактично понесених ним витрат на правничу допомогу у цій справі під час її розгляду судом першої інстанції, враховуючи вимоги процесуального закону (ст.ст. 132, 134, 139 КАС України), колегія суддів вважає, що у даному випадку наявні підстави для відшкодування позивачу понесених ним у зв`язку із розглядом цієї справи в суді першої інстанції витрат на правничу допомогу, адже такі були реальними, та в результаті вирішення справи суд ухвалив рішення про часткове задоволення позову, тобто позов частково вирішено на користь позивача. Перевіривши доводи апеляційних скарг сторін з приводу розміру судових витрат позивача, колегія суддів зауважує, що за вимогами процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, суд має детально визначити чи підтверджуються вони документально (реально понесені) чи заявлених розмір відповідає визначеним приписами КАС України критеріям та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору, а не автоматично стягувати увесь заявлений стороною до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу. Аналізуючи надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, застосовуючи вищенаведені критерії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяв позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 7800,00 грн. та 500 грн. (згідно додаткового судового рішення). Вказана сума, на переконання апеляційного суду є справедливою і співрозмірною враховуючи обставини справи, предмет спору, тривалість справи, виклик свідків, з урахуванням доцільності таких витрат, їх обов`язковість, підтвердженості їх нагальної потреби, обсягу часу, об`єктивно необхідним на підготовку документів тощо. Інші доводи апеляційних скарг сторін є несуттєвими, на висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог не впливають, не свідчать про неправильне вирішення справи судом першої інстанції. Відтак, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення та додаткове рішення у даній справі залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції, з огляду на викладене вище, відповідають вимогам ст.242 КАС України. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак враховуючи положення ч.1 ст.315, ст.316 КАС України колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року та на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року по справі №420/16347/22 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року та на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року по справі №420/16347/22 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року у справі № 420/16347/22 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач Т.М. Танасогло Судді Ю.М. Градовський О.О. Димерлій