Постанова Черкаський апеляційний суд № 2-4358/07

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1698/23Головуючий по 1 інстанції Справа № 2-4358/07 Категорія: на ухвалу Булгакова Г.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2023 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Новікова О.М., Фетісової Т.Л. секретар Любченко Т.М. учасники справи: заявник Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»; стягувач Кредитна спілка «ФЕДЕРАЦІЯ»; боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; особа, яка подала апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» на додаткову ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 вересня 2023 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» про покладення солідарно на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 2-4358/07, в с т а н о в и в: В провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси перебувала заява ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» про заміну сторони (стягувача) у справі № 2-4358/07 її правонаступником. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.07.2023 заяву ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» задоволено, замінено сторону (стягувача) у справі № 2-4358/07 під час примусового виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2007 по справі № 2-4358/07, котре набрало законної сили, та виконавчих листів по справі № 2-4358/07, виданих 24.12.2007 на виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2007 по справі № 2-4358/07, котре набрало законної сили - КС «ФЕДЕРАЦІЯ» на правонаступника - ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС». 01.08.2023 від представника ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» - адвоката Грищенко О.М. надійшла заява про покладання солідарно на боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн., понесених у зв`язку з розглядом судом заяви про заміну сторони (стягувача) її правонаступником. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 вересня 2023 року в задоволенні заяви відмовлено. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що покладання на боржників відповідальності у вигляді відшкодування правонаступнику кредитора (новому кредитору) витрат на правову допомогу у зв`язку із розглядом судом заяви про заміну сторони (стягувача) у справі № 2-4358/07 є непропорційним процесуальним заходом, який суперечить засадам справедливості і розумності з урахуванням того, що понесення таких витрат зумовлено обставинами, які настали не з вини боржників, а отже на підставі статті 11, частин 3, 9 статті 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» таких витрат за рахунок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права,просить скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 вересня 2023 року та прийняти у справі нове рішення, яким заяву задовольнити. В мотивування поданої апеляційної скарги зазначає, що згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, а також інших правових висновків Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 910/21516/17, від 24.07.2018 у справі № 918/560/16, від 06.03.2019 у справі № 910/15357/17, від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 20.11.2020 у справі № 910/4783/19, від 25.06.2019 у справі № 904/66/18 та Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, судові витрати мають відшкодовуватися відповідачем. Вважає, що суд першої інстанції не врахував Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи стосовно полегшення доступу до правосуддя у спосіб відшкодування стороною, що програла, судових витрат переможця у спорі. Стверджує, що суд першої інстанції втрутився у принцип свободи договору між сторонами правовідносин щодо надання правової допомоги в частині визначення розміру гонорару та не навів жодного обґрунтування чому саме витрати заявника не можуть бути відшкодовані. Зазначає, що суд надмірно формально застосував процесуальні норми щодо відшкодування судових витрат. Позиція суду є недобросовісною, необґрунтованою та суперечливою, адже не враховує, що саме боржники допустили невиконання кредитних зобов`язань та судового рішення про стягнення боргу, що обумовило вступ у справу нового кредитора. Акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції мав застосувати аналогію права та аналогію закону за відсутності правового регулювання. Вважає, що суд першої інстанції в порушення приписів ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. ст. 55, 452 ЦПК України не вказав, як могла бути замінена сторона у справі без звернення до суду, а розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи. Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив. В апеляційній скарзі скаржник просив здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності їх представника. Сторони повідомлялись належним чином про дату, час та місце судового засідання. У судове засідання учасники справи не з`явились, що відповідно до статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Додаткова ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам. Із матеріалів справи вбачається, що 14.11.2007 Придніпровським районним судом м. Черкаси ухвалено заочне рішення по цивільній справі № 2-4358/07 за позовом КС «Федерація» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту та договором поруки, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь КС «ФЕДЕРАЦІЯ» борг за договорами кредиту № АЦ-00206 від 02.12.2006, № АЦ-00322 від 23.02.2007, № АЦ-00482 від 03.07.2007 та договорами поруки в сумі 8 182,95 грн. та судові витрати в сумі 111,83 грн. На сьогодні заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2007 по справі № 2-4358/07, котре набрало законної сили, не виконано. Відповідно до довідки № 1.7/74/23-Вих/2-4358/07 від 11.05.2023, наданої завідувачем архівом Придніпровського районного суду м. Черкаси Носенко С.Г., оригінал рішення суду по цивільній справі № 2-4358/07 зберігається в архіві суду, цивільна справа знищена за терміном зберігання. Відносно КС «ФЕДЕРАЦІЯ» в Господарському суді Черкаської області порушено провадження у справі про банкрутство (справа № 14/1313). Під час ліквідаційної процедури здійснювалась реалізація на аукціонах дебіторської заборгованості боржника-банкрута. Між КС «ФЕДЕРАЦІЯ» та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості № 30-03-2023/1 від 30.03.2023, на виконання умов якого, КС «ФЕДЕРАЦІЯ» було передано ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» на підставі акту перелік документів, що підтверджують права вимоги до боржників. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.07.2023 заяву ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» задоволено, замінено сторону (стягувача) у справі № 2-4358/07 під час примусового виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2007 по справі № 2-4358/07, котре набрало законної сили, та виконавчих листів по справі № 2-4358/07, виданих 24.12.2007 на виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2007 по справі № 2-4358/07, котре набрало законної сили - КС «ФЕДЕРАЦІЯ» на правонаступника - ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС». При розгляді цієї заяви ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» понесено судові витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн., які товариство просило відшкодувати згідно заяви від 01.08.2023 солідарно з боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вимоги якої відхилено оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції. Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування витрат на правову допомогу заявнику, понесених при розгляді заяви про заміну сторони (стягувача) у справі її правонаступником, колегія суддів враховує таке правове регулювання. Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 даної статті зазначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частина 2 статті 141 передбачає, що судові витрати, пов`язані, зокрема, з наданням правової допомоги, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частина 3 статті 141 ЦПК України зобов`язує суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Крім того, окремий порядок вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження регламентується положеннями ст. 442 ЦПК України, яка не передбачає відшкодування учасникам судового розгляду судових витрат при прийнятті судового рішення по суті вказаного питання. Також цих питань не регламентує і ст. 55 ЦПК України щодо залучення до участі у справі правонаступника сторони. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, правомочний здійснювати свої повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Питання розподілу судових витрат в межах цивільного судочинства врегульовано вищенаведеними приписами ЦПК України. Так за змістом ч.1 та п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу, питання про можливість розподілу яких порушує заявник, визначається через пов`язаність з розглядом справи. Загальне правило про порядок розподілу таких витрат, приведене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пов`язує такий розподіл з результатами розгляду позовних вимог тобто вирішення справи по суті. Згідно з ч. 3 ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Стаття 142 ЦПК України передбачає спеціальні застереження щодо можливості розподілу судових витрат у разі завершення провадження ухвалою суду про його закриття чи залишення позову без розгляду; спеціальний припис відносно розподілу судових витрат при постановленні ухвали суду передбачено і ст. 452 ЦПК України відносно результатів розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного/приватного виконавця при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень. Оскільки, як вказувалося вище, ні норми ст. 55, ні норми ст. 442 ЦПК України, які були застосовані судом при розгляді заяви товариства про заміну сторони у справі (на відміну від згадуваних положень ст. ст. 142, 452 ЦПК України), не містять окремого порядку розподілу судових витрат при вирішенні вказаних процесуальних питань, суд першої інстанції правомірно відмовив заявнику у відшкодуванні за рахунок протилежної сторони понесених витрат на правову допомогу при вирішенні питання про заміну сторони у справі після ухвалення рішення суду по суті спору. Відтак, до правовідносин у справі щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу при вирішенні питання про заміну сторони у справі після вирішення спору по суті норми ст. 141 ЦПК України, на які вказав заявник, застосовані бути не можуть. Колегія суддів наголошує, що положення ЦПК України не містять спеціальної норми, яка б передбачала покладення судових витрат на сторону (позивача чи відповідача) у разі заміни сторони у виконавчому провадженні на стадії виконання рішення суду. Заміна сторони стягувача обумовлюється виключно вчиненням відповідного правочину між первісним та новим кредитором щодо передачі права вимоги, що не пов`язується з жодними діями відповідачів, які б стосувалися безпосередньо нового кредитора. З огляду на це, намагання останнього покласти на відповідачів необов`язкові та невідворотні витрати за відсутності відповідної процесуальної підстави їх розподілу фактично перетворює такі витрати на позадоговірну штрафну санкцію для боржників, про що вірно зазначив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог заяви у справі. Зважаючи на основні засади цивільного судочинства, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, відсутність правової норми, яка б передбачала порядок розподілу судових витрат (витрат на правничу допомогу) у разі звернення особи із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, або сторони у справі та прийняття за результатами розгляду відповідного судового рішення, покладення таких витрат на іншу сторону - відповідача призведе до порушення основних засад судочинства. У аспекті викладеного вище, посилання скаржника на те, що позиція суду не враховує, що саме боржники допустили невиконання кредитних зобов`язань та судового рішення про стягнення боргу, що обумовило вступ у справу нового кредитора, є безпідставним, оскільки спір щодо кредитних зобов`язань боржників при вирішенні питання про заміну сторони у справі правонаступником не вирішувався та щодо зазначених правовідносин кредитора та боржників суд висновків не робив. За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що, висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній ухвалі, є вірними. Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, а також інших правових висновків Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 910/21516/17, від 24.07.2018 у справі № 918/560/16, від 06.03.2019 у справі № 910/15357/17, від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 20.11.2020 у справі № 910/4783/19, від 25.06.2019 у справі № 904/66/18 та Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, судові витрати мають відшкодовуватися відповідачем. Жодне із зазначених рішень Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду не містить висновку про можливість покладення при вирішенні процесуального питання про заміну сторони у справі судових витрат особи, яка ініціювала розгляд такого питання, на інших учасників справи. Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника у справі на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи стосовно полегшення доступу до правосуддя у спосіб відшкодування стороною, що програла, судових витрат переможця у спорі. Адже при розгляді заяви про заміну сторони у справі, як у даному випадку, судовий спір не вирішувався, а встановлювалася обґрунтованість вимог заявника щодо вступу у справу як нового позивача (кредитора, що придбав права вимоги до боржників). Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд втрутився у принцип свободи договору між сторонами правовідносин щодо надання правової допомоги в частині визначення розміру гонорару, апеляційний суд вважає необґрунтованими, адже жодних висновків щодо розміру гонорару адвоката заявника оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд не навів жодного обґрунтування, чому саме витрати заявника не можуть бути відшкодовані та надмірно формально застосував процесуальні норми щодо відшкодування судових витрат, оскільки їх повністю спростовано мотивувальною частиною оскаржуваної ухвали, в якій надано оцінку всім доводам заявника у справі та зазначено належні та достатні мотиви їх відхилення. Скаржнику слід врахувати, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи скаржника про те, що суд мав застосувати аналогію права та аналогію закону слід оцінити критично, оскільки, з урахуванням такої засади цивільного судочинства, як відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), право на відшкодування має сторона, яка отримала рішення про перемогу у спорі з протилежною стороною, а в даному випадку боржники не мають невирішеного спору із заявником, який ініціює свій вступ у справу, як правонаступник кредитора. Відтак, необхідності знаходити відсутнє правове регулювання, про що вказує скаржник, на шкоду боржників за відсутності законодавчо визначених зобов`язань останнього нести витрати правонаступників кредитора, не має. Доводи скаржника про те, що суд в порушення приписів ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. ст. 55, 452 ЦПК України не вказав, як могла бути замінена сторона у справі без звернення до суду, а також про те, що розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, не свідчать про помилковість ухвали суду першої інстанції та про наявність у боржників обов`язку відшкодовувати судові витрати особи, яка порушувала перед судом питання про вступ у справу, як правонаступник позивача. Інших доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції в цій справі подана апеляційна скарга не містить. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» слід залишити без задоволення, а додаткову ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 вересня 2023 року без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» залишити без задоволення. Додаткову ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений 19 жовтня 2023 року. Судді