Постанова 4806 № 303/5381/23

Справа № 303/5381/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 18 жовтня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Куштана Б.П., Фазикош Г.В. при секретарі судових засідань Гусоньки З.Й. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Полянчук Снежана Олексіївна, на ухвалу судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2023 року, постановлену суддею Курах Л.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , де заінтересованими особами є Виконавчий комітет Чинадіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, Друга мукачівська державна нотаріальна контора Закарпатської області про встановлення факту батьківства встановив: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою де заінтересованими особами є: Виконавчий комітет Чинадіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, Друга мукачівська державна нотаріальна контора Закарпатської області про встановлення факту батьківства. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Полянчук С.О., подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати вказану ухвалу суду, як незаконну. В обґрунтування скарги посилається на те, що вона звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства як фізична особа і станом на час постановлення ухвали ДСТУ 4163-2003, на які, як на підставу повернення заяви посилається суд першої інстанції, не діяли, оскільки, скасовані наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 №144 з 01.09.2021 ДСТУ 4163-2003. Крім того зазначає, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення є процесуальним, а не організаційно-розпорядчим документом, а відповідно вимоги ДСТУ 4163:2020 на неї не розповсюджуються. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. ч. 2, 7 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Частиною 2 статті 175 ЦПК України визначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Отже, нормами процесуального законодавства визначено імперативний обов`язок суду щодо повернення позовної заяви у випадку, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписаний або підписаний особою, яка не має права його підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. У цій справі підставою для повернення заяви стали висновки суду першої інстанції про те, що заява підписана особою без зазначення поруч із підписом прізвища й ініціалів цієї особи, що унеможливило ідентифікувати особу, яка підписала позов, її процесуальну дієздатність на подання заяви. Проте апеляційний суд вважає, що такі висновки суду першої інстанції фактично позбавили заявницю права доступу до суду, що свідчить про порушення її права звернення до суду, гарантованого статтею 4 ЦПК України, оскільки, суд не зазначив встановлених обставин, які б вказували на те, що заяву підписано саме невідомою особою, а не заявницею. Не зазначення в заяві поруч із підписом прізвища, ім`я, по батькові особи, яка її підписала, без встановлення судом обставин, які б свідчили про факт підписання заяви іншою особою, а не заявником не може бути підставою для повернення такої заяви, оскільки, таке повернення свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Беллет проти Франції», Серії A №333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - «Конвенція») містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 25 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and Othersv. Spain» («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заяви №38366/97, №38688/97, №40777/98, №40843/98, №41015/98, №41400/98, №41446/98, №41484/98, №41487/98, №41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain» («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява №3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення заяви з формальних підстав унеможливило доступ ОСОБА_1 до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Слушними є також доводи апелянта про те, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував пункт 5.23 ДСТУ 4163-2003, який встановлює вимоги до підпису на документі, так як згідно з пунктом 1.1 ДСТУ 4163-2003 цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності, а не на документи, які підписують фізичні особи. Предметом спору у цій справі є встановлення факту батьківства, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не є посадовою особою, зокрема, органу державної влади України, тому дія ДСТУ 4163-2003 на неї не поширюється. Крім того, пунктом 2 наказу Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 №144 скасовано чинність національного стандарту з 01 вересня 2021 року ДСТУ 4163-2003. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обґрунтованими. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п. п. 3. 4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 368, 374, 379, 381-384, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Полянчук Снежана Олексіївна, задовольнити. Ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2023 року про повернення заяви скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 жовтня 2023 року. Суддя-доповідач Судді