Постанова Харківський апеляційний суд № 638/5572/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2023 року м. Харків справа № 638/5572/21 провадження № 22-ц/818/719/23 22-ц/818/660/23 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С. учасники справи: позивач Харківська міська рада відповідач ОСОБА_1 третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов Станіслав Давидович розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційні скарги Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 січня 2023 року та ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2023 року ухвалені у складі судді Штих Т.В. ,- ВСТАНОВИВ: В квітні 2021 року Харківська міська рада звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовною заявою про скасування державної реєстрації прав, припинення права власності та зобов`язання вчинити певні дії в якій просила скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення літ. «Т-1» загальною площею 28,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав. Стягнути з відповідача судовий збір. В обґрунтування позову Харківська міська рада зазначала, що Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради досліджувалась інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та було встановлено, що у порушення вимог законодавства України, приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_2 відкрито розділ об`єкта нерухомого майна №1951536963101 та зареєстровано право власності на нежитлове приміщення літ. «Т-1» загальною площею 28,7 кв.м по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . У позовній заяві Харківська міська рада посилається на статтю 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 та зазначає, що вказана вище реєстрація проведена протиправно, оскільки вищевказані документи видані на тимчасову споруду. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 18.01.2023 Позовну заяву Харківської міської ради залишено без задоволення. Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено належності спірного об`єкту до тимчасових споруд, без улаштування фундаменту Не погодившись з рішенням суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасуати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що технічний паспорт від 14.10.2019 № 151019, виданий ТОВ «БУДГРУПП» містить інформацію, що літ. «Т-1» по АДРЕСА_1 є тимчасовим павільйоном очікування з вбудованими приміщеннями для дрібно-роздрібної торгівлі. Акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 27.08.2002 виданий на тимчасовий павільйон очікування пасажирського транспорту з вбудованими приміщеннями для дрібнороздрібної торгівлі. Скаржник зазначає, що висновок Дзержинського районного суду м. Харкова в оскаржуваному рішенні щодо того, що нежитлова будівля - торгівельний павільйон літ. «Т-1» загальною площею 28,7 кв.м. за адресою: по АДРЕСА_1 є капітальною спорудою, розташованою на цегляному фундаменті грунтується лише на тому, що про наявність цегляного фундаменту зазначено в технічному паспорті, однак сама по собі наявність фундаменту не говорить про те, що тимчасовий павільйон є капітальною спорудою. Суд не надав належної правової оцінки назві спірного об`єкту - «Тимчасовий павільйон», що зазначена в акті державної приймальної комісії від 27.08.2002, що характеризує його як тимчасову споруду. Суд також не надав належної оцінки положенням ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідно до якої не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди. Апелянт також зазначив, що в постанові Верховного Суду від 19.06.2009 справ № 910/4055/18, зазначеній в рішенні суду, правовідносини, що склались в наведеній справі відмінні правовідносинам справи № 638/5572/21. Окрім того в взагалі відсутні висновки про які зазначає Дзержинський районний суд м. Харкова в оскаржуваному рішенні від 18.01.2023 у справі № 638/5572/21. 21.04.2023 до Харківського апеляційного суду від ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Відзив обгрунтований тим, що оскаржуане рішення є законним та обгрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною. Нежитлові приміження літ. «Т-1» загальною площею 28,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом нерухомого майна, розташованим на земельній ділянці, переміщення якого неможливе без його знецінення та зміни призначення, а тому речові права на цей об`єкт підлягають державній реєстрації. 26.04.2023 до Харківського апеляційного суду від ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 надійшла заява про закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що дана позовна заява не відноситься до юрисдикції цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративних судів. 05.06.2023 від Харківської міської ради надійшли пояснення, в яких ХМР зазначала, що справа повинна розглядатися в цивільному судочинстві. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 251675813 від 07.04.2021 приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення літ. «Т-1» загальною площею 28,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 (рішення від 01.11.2019 № 49478587). Підставою для державної реєстрації прав визначено: технічний паспорт від 14.10.2019, серія та номер: 151019, виданий ТОВ «БУДГРУПП»; рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 27.08.2002 № 911; акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об`єкту в експлуатацію від 27.08.2002. 29.03.2002 було отримано Дозвіл на виконання будівельних робіт. Розпорядженням Харківського міського голови від 19.08.2002 № 1681 призначено Державну приймальну комісію для прийняття в експлуатацію тимчасового павільйону очікування транспорту з вбудованими приміщеннями дрібно-роздрібної торгівлі по АДРЕСА_1 . Зазначена комісія прийняла в експлуатацію та видала Акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об`єкта в експлуатацію (далі- Акт), затвердженого рішенням Харківського міськвиконкому від 11.09.2002 №

911. Виходячи з положень Акту, будівництво здійснено на підставі рішення Харківського міськвиконкому від 10.10.2001 №1815, згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт від 29.03.2002 №125. 14.10.2019 виданий технічний паспорт на зазначений павільйон, де зазначено технічний паспорт на громадський будинок.ТОВ «БУДГРУПП» . Звертаючись до суду з позовними вимогами позивач просив скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення літ. «Т-1» загальною площею 28,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав. Таким чином спір між Харківською міською радою та ОСОБА_1 виник з приводу законності будівництва та реєстрації права власності на нежитлове приміщення. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги Харківської міської ради про скасування державної реєстрації належить розглядати в порядку цивільного судочинства, між тим зазначене не відповідає нормам процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про закриття провадження у справі у зв`язку з необхідністю розгляду в порядку адміністративного судочинства. Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Також пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Таким чином, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Аналогічні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), від 5 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19). Оскільки позивач має спір з ФОП, яка зареєстрував за собою право приватної власності на вказаний об`єкт, споруджений на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності, позов у дійсній справі не може розглядатися в адміністративному судочинстві. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник саме з ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується: даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з видом діяльності ОСОБА_1 - роздрібна торгівля напоями в спеціалізовних магазинах; надання в оренду й в експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами ; поясненнями позивача про використання нежитлових приміщень для отримання доходу ( передача в оренду); даними заяв ФОП ОСОБА_1 на адресу Харківської міської про зміну цільового призначення земельної ділянки (т.1 а.с. 65) ; укладення договору оренди ХМР з ТОВ «ОКТАВА-ПЛЮС» директором якого є ОСОБА_1 (т.1 а.с. 34-36). Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, позивач, звертаючись до суду не обґрунтовано визначив належність спору до цивільної юрисдикції. Дана позиція ущгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними13 лютого 2019 року в рамках справи № 910/8729/18, провадження № 12-294гс18. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що у даній справі провадження за вказаними позовними вимогами підлягає закриттю, оскільки такі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а мають розглядатися в порядку господарського судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У відповідності до положень ч.1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Згідно ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч.2 ст.377 ЦПК України). Щодо апеляційної скарги на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2023 року, колегія суддів зазначає, що закриття провадження і передача справи до суду належної юрисдикції не є підставою для скасування заходів забезпечення позову. (постанова ОП КЦС ВС від 18.04.2022 справа №705/4132/219), а тому ухвала про скасування заходів забезпечення позову підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Керуючись ст. 256, 367, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги Харківської міської ради задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 січня 2023 року та ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 січня 2023 року скасувати. Провадження у цивільній справі за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов Станіслав Давидович про скасування державної реєстрації прав з одночасним припинення права власності закрити. Роз`яснити Харківській міській раді, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що вона має право протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 жовтня 2023 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук