Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/3663/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7997/23 Справа № 205/3663/23 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2023 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гавриленко Ю.Ю. на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- В С Т А Н О В И В: 10 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування посилалася на те, що 29.10.2021 року Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентиною Володимирівною, за заявою відповідача було вчинено виконавчий напис № 2765, яким було запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб марки BMW, модель 5201, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2012 року випуску, тип загальний легковий /CAR GENERAL CEДАН-В, колір - сірий, державний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ТЦС -1249 від 17.11.2020 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 02.12.2003 року, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 . Вважає, що оспорюваний виконавчий напис нотаріуса є вчиненим з порушенням вимог чинного законодавства, стягнення за таким виконавчим документом стосується спірної заборгованості, вчинення самого виконавчого напису відбулось із порушенням процедури, що визначена законом, а тому є достатні правові підстави для звернення до суду із вказаним позовом. Просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 29.10.2021 року Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентиною Володимирівною, реєстровий номер № 2765. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року позовні вимоги задоволено. Визнано виконавчий напис від 29.10.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентиною Володимирівною, зареєстрований в реєстрі за № 2765, таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 073,60 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає,що судом першої інстанції не взято до уваги, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису в повній мірі дотримано вимоги законодавства. Нотаріусу було надано інформацію щодо суми, яка підлягає стягненню з урахуванням виплачених сум. Позивач не надала доказів того, що сума заборгованості була спірною і вона повернула борг. Нотаріусом встановлено факт отримання боржником вимоги про сплату боргу. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судове засідання з`явився представник ОСОБА_2 адвокат Логвінов С.С.. ОСОБА_1 та йогопредставник адвокат Гавриленко Ю.Ю. про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що стягувачем не зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, таким чином нотаріусом не було належним чином дотримано самого порядку вчинення виконавчого напису, що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) - стаття 572 ЦК України. У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (частина 1 статті 589 ЦК України). Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 590 ЦК України). За змістом статті 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Статтею 1 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору. У частині 1 статті 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (стаття 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Статтею 26 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (стаття 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача. Подібну правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 202/29241/13-ц та від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.11.2018 у справі № 755/11989/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 755/11816-ц та від 16.12.2019 у справі № 759/4658/17. Відповідно до частини 2 статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов`язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов`язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" пов`язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов`язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Судом першої інстанції встановлено, що 17.11.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі було укладено договір позики № 17/11/20-4, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 263 219,40 грн., які остання зобов`язалась повернути в строк до 17.05.2021 року. Відповідно до п. 13 договору позики в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним договором є передача в заставу рухомого майна, а саме: транспортного засобу марки BMW, модель 5201, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2012 року випуску, тип загальний легковий /CAR GENERAL CEДАН-В, колір - сірий, державний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ТЦС -1249 від 17.11.2020 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . 17.11.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір застави вказаного транспортного засобу, який було нотаріально посвідчено Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучер А.А.. Згідно пункту 1.16. договору застави сторони узгодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання заставодавцем умов договору позики звернення стягнення на предмет застави може відбуватись, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса. 27.09.2021 року приватним нотаріусом на адреси боржника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_1 ) було надіслано відповідне повідомлення про необхідність усунення порушень за вказаним договором позики. Згідно відміток підприємств поштового зв`язку такі відправлення не були вручені вказаному адресату у зв`язку із закінченням терміну зберігання, внаслідок чого 23.10.2021 року повернуті відправникові. 17.11.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстроване приватне обтяження у вигляді застави рухомого майна, об`єкт обтяження; автомобіль «BMW», модель 5201, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2012 року випуску, тип загальний легковий /CAR GENERAL CEДАН-В, колір - сірий, державний номер НОМЕР_2 , що підтверджується витягом із вказаного реєстру № 75875190 від 29.10.2021 року. 29.10.2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. за заявою ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис № 2765, відповідно до якого було запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб марки BMW, модель 5201, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2012 року випуску, тип загальний легковий /CAR GENERAL CEДАН-В, колір - сірий, державний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ТЦС -1249 від 17.11.2020 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заставодавцем не виконано зобов`язання за договором позики і у нього виникло право для звернення стягнення на предмет застави в досудовому порядку за виконавчим написом. При вчиненні нотаріусом виконавчого напису було перевірено надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, наявність заборгованості. Однак відсутність у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження унеможливлювали вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що заставодержатель дотримався вказаних імперативних вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та умов договору застави, які згідно положень статті 629 ЦК України є обов`язковими для виконання сторонами. Звернення стягнення на предмет застави пов`язується саме з реєстрацією у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та сплив тридцятиденного строку для добровільного виконання боржником свого зобов`язання. Приватний нотаріус не перевірив реєстрації стягувачем у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, не врахував, що звернення стягнення на предмет застави може бути розпочате лише в разі невиконання боржником свого зобов`язання протягом тридцяти днів з дня реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про взнання виконавчого напису таким, що не вчинений. Відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" № 1255-IV щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки в разі розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його скасовано виданим пізніше загальним актом. Тобто, в цьому випадку необхідно дотримуватися вимог Закону № 1255-IV. Встановлення нотаріусом на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, перешкоджає вчиненню нотаріусом виконавчого напису. При цьому неподання стягувачем на вимогу нотаріуса на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження доказів реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат», а невчинення нотаріусом дій щодо вжиття заходів про витребування від обтяжувача згаданої інформації та документів на її підтвердження і, як наслідок, вчинення виконавчого напису без таких документів вказує на незаконність нотаріальної дії як виконаної без усіх необхідних даних. У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону № 1255-IV і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Посилання на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, є безпідставним. Позивачем при зверненні до суду ставилося питання про визнання виконавчого напису таким,що не підлягає виконанню. В межах заявленого позивачем предмету спору та виниклих правовідносин між сторонами судом першої інстанції перевірялися обставини, що входять до предмета доказування у цій справі Відповідно до ст. 55 Конституції України звернувся до суду за захистом своїх прав, у передбачений законом спосіб. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Розглянувши позов по суті та перевіривши відповідність вчиненого виконавчого напису пложенням Закону, суд першї інстанції відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захистив порушене право позивача та забезпечив доступ до правосуддя. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту і не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Відповідно достатті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи в межах доводів апеляційної скарги, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04). Керуючись ст. ст. 368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гавриленко Ю.Ю. залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 жовтня 2023 року. Судді: