Постанова Чернігівський апеляційний суд № 733/1180/23

Справа № 733/1180/23 Головуючий у 1 інстанції Овчарик В. М. Провадження № 33/4823/705/23 Категорія - ч. 1 ст. 130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 жовтня 2023 року місто Чернігів Чернігівський апеляційний суд в складі: головуючого судді - Оседача М.М., за участю захисника адвоката Сакун І.А. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в порядку дистанційного судового провадження (в режимі відеоконференції) справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05 вересня 2023 року,- В С Т А Н О В И В : Цією постановою: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , водій СТОВ «Інтер», притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) з накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 536,80 грн. Як встановив суд, 10 липня 2023 року, о 07 год. 38 хв. по вул. Бунівка в м. Ічня, Чернігівської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом FORD TRANZIT, державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив пункт 2.9 Правил дорожнього руху. Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати як незаконну, необґрунтовану та закрити провадження по справі за відсутності в його діях складу даного адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова винесена із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що працівниками поліції грубо порушено процедуру його огляду на стан алкогольного сп`яніння, так як з відеозапису події вбачається, що під час освідування було використано алкотестер вже із відкритим мундштуком, що вплинуло на отриманий позитивний результат у ході тестування. Окрім цього, зазначає, що працівник поліції, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення щодо нього, не зазначив який саме підпункт п. 2.9 ПДР України він порушив. У судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не подавав. При цьому, в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) захисник зазначила, що ОСОБА_1 був поінформований належним чином про час та місце слухання справи та не заперечував щодо розгляду справи за його відсутності. Відповідно до вимог ч.6 ст.294 КУпАП участь особи, яка подала скаргу, чи інших осіб, які беруть участь у провадженні справи про адміністративне правопорушення, в розгляді справи судом апеляційної інстанції, не є обов`язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заслухавши пояснення захисника (в режимі відеоконференції), яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Відповідно до вимог пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ за № 1306 від 10.10.2001 року, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Згідно п.6 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735, (далі Інструкція) огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, а також лікарем закладу охорони здоров`я. Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №471859 від 10.07.2023 року, ОСОБА_1 10 липня 2023 року, о 07 год. 38 хв. по вул. Бунівка в м. Ічня, Чернігівської області, керував транспортним засобом FORD TRANZIT, державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив пункт 2.9 Правил дорожнього руху (а.с.3). Отже, даний протокол є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним з джерел доказів, у силу положень ст.251 КУпАП. Як убачається з інформації з роздруківки приладу Драгер ARРК-0187, результат продуття ОСОБА_1 зазначеного спеціального технічного приладу становить 1,33 проміле, де останній поставив свій підпис, що свідчить про його згоду, на той період часу, із даними результату проведеного огляду (а.с.2). Із переглянутого апеляційним судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається (а.с.4), що працівники поліції зупинили транспортний засіб, під керуванням ОСОБА_1 . У подальшому, при спілкуванні з водієм ОСОБА_1 працівники поліції виявили у нього явні ознаки алкогольного сп`яніння і йому було запропоновано пройти відповідний огляд на стан сп`яніння. ОСОБА_1 погодився пройти огляд саме на місці зупинки транспортного засобу з використанням алкотестеру «Драгер», результат позитивний 1,33 проміле. При цьому, ОСОБА_1 зазначав, що вживав алкоголь напередодні та з результатом огляду на стан сп`яніння погодився, будь-яких зауважень не висловлював. Слід зазначити і те, що ОСОБА_1 прохав працівника патрульної поліції не оформляти на нього протокол, що також свідчить про спробу останнього уникнути відповідальності за вчинене. Доводи апелянта про те, що застосування технічного засобу проводилось з мундштуком, який не розпаковувався у його присутності, що вплинуло на отриманий позитивний результат у ході тестування, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Відповідно до технічних характеристик газоаналізатора «Драгер», прилад розпочинає свою роботу з контрольного забору повітря, і результат такого вказаний у роздруківці, без чого контрольного забору використання приладу буде неможливим. А тому, щоб налаштувати прилад на роботу, необхідно вставити мундштук, провести контрольний забір повітря, а потім прилад з трубкою передати водію для продуття, як було і зроблено. Окрім цього, у режимі продуття через мундштук аналізатор автоматично контролює тривалість видиху і витрату повітря відповідно до заводських налаштувань. Зразок проби повітря для аналізу забирається в кінці видиху з області легень найбільш насичених парами етанолу, а тому, доводи апелянта про те, що мундштук вже був розпакований і саме з цих підстав отриманий результат продуття був позитивним, є безпідставними. Апеляційним судом не встановлено порушень порядку проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, визначеного Інструкцією. Також, відсутні обставини, які б доводили упередженість або будь-яку зацікавленість працівників поліції у результатах розгляду справи або притягненні особи до адміністративної відповідальності. До того ж, будь-яких зауважень чи заперечень щодо порядку проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння та оформлення протоколу щодо нього, ОСОБА_1 не зазначав, із заявами про неправильність дій чи порушення його прав під час огляду на стан сп`яніння та складання протоколу до компетентних органів не звертався і матеріали справи таких не містять. Твердження ОСОБА_1 , що у протоколі про адмінправопорушення працівником поліції було вказано порушення останнім п. 2.9 Правил дорожнього руху України, без конкретизації підпункту цього пункту, на переконання суду апеляційної інстанції не заслуговують на увагу, оскільки об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, як зазначено вище, уповноважена особа Національної поліції виклала як керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що підпадає під дію одного з підпунктів п. 2.9 Правил дорожнього руху. Таким чином, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №471856 від 10.07.2023 року фактичні обставини правопорушення охоплюються приписами п. 2.9 ПДР України (незважаючи на відсутність відповідного підпункту) та диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зокрема, ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V). При цьому «Закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку» (п. 31 рішення ЄСПЛ від 28.10.2003 у справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), заява № 589973/00); п. 109 рішення ЄСПЛ від 13.12.2001 у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia v. Moldova), заява № 45701/99); п. 54 рішення ЄСПЛ від 23.09.1998 у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom). На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 року у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5). З огляду на вимоги ст.ст. 251, 254, 256, 280, 283 КУпАП, відсутність підпункту п. 2.9 Правил дорожнього руху у протоколі серії ААД №471856 від 10.07.2023 року, за встановлених вище фактичних обставин у даній конкретній справі, на думку суду апеляційної інстанції, суттєво не впливає на правову кваліфікацію дій ОСОБА_1 та не порушує принцип правової визначеності, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02). Крім того, вказані вище обставини не тягнуть за собою автоматичне визнання протоколу про адмінправопрушення еналежним, недостовірним чи недопустимим доказом, не спотворюють зміст цього протоколу та не створюють ситуацію, за якої цей процесуальний документ є недійсним, а зібрані докази - недопустимими, оскільки при вирішенні цього питання необхідно виходити насамперед з істотності порушення прав, законних інтересів і свобод особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тобто ОСОБА_1 , так як не усі порушення процесуального Закону, допущені під час оформлення документів та збирання доказів стороною провадження у справі є підставою для визнання цих доказів недопустимими, що узгоджується з усталеною судовою практикою ЄСПЛ. При цьому порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення (ч. 1 ст. 251 КУпАП) може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений у порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. У справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати - ст. 254, 255 КУпАП), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Що стосується випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення», то дійсно як суддя суду першої, так і суддя суду апеляційної інстанцій «не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)» (рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення ЄСПЛ від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08). Разом з тим, вказана вище правова позиція ЄСПЛ стосується випадків, коли уповноважені на розгляд справ про адміністративні правопорушення особи на власний розсуд визначають підпункт пункту чи пункт Правил дорожнього руху або ж у інший спосіб редагують фабулу адміністративного правопорушення, що не має відношення до фактичних обставин даної справи, що не мало місця у даній справі. При цьому, як наведено вище, водій чи особа, яка керує транспортним засобом, апріорі повинна знати та виконувати Правила дорожнього руху, у тому числі і п. 2.9 Правил дорожнього руху з наявними у ньому підпунктами, а фабула правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка викладена у протоколі серії ААД №471856 від 10.07.2023 року, відображає всі істотні ознаки цього складу правопорушення. Необхідно зауважити, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують транспортним засобом, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколі та у постанові присутнє посилання на порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.9 Правил дорожнього руху згідно яких водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Відтак, доводи ОСОБА_1 про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію останнього слід розцінювати, як намагання уникнути ним установленої законом відповідальності за скоєне. Отже, викладені обставини вказують на те, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п.2.9 «а» Правил дорожнього руху, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Адміністративне стягнення ОСОБА_1 накладено судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП, з врахуванням характеру вчиненого правопорушення, його особи, ступеня вини та в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як ОСОБА_1 , так і іншими особами. Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції не допущено порушень вимог ст. 280 КУпАП, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність особи, що притягується до адміністративної відповідальності у вчиненому правопорушенні, кваліфікацію дій та необґрунтованість накладеного стягнення, підстав для скасування, або зміни постанови суду не вбачається. На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05 вересня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддяМ. М. Оседач