Постанова ККС ВС № 754/8327/16-к

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2023 року м. Київ справа № 754/8327/16-к провадження № 51-5136км19 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Києва, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна. Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів. Згідно з вироком суду ОСОБА_6 та особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, яка є особою, що раніше вчинила розбій, за попередньою змовою між собою вчинили напад на потерпілого ОСОБА_10 , поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), із проникненням у житло за таких обставин. 13 лютого 2016 року приблизно о 19:30 ОСОБА_6 та особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, за попередньою змовою між собою, реалізуючи злочинний умисел, спрямований на вчинення нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_10 , поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя потерпілого, з проникненням у житло, перебували на п`ятому поверсі будинку АДРЕСА_1 , де чекали на потерпілого. Коли ОСОБА_10 вийшов із ліфтової кабіни, підійшли до нього та з метою подолання його волі до опору особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, завдала останньому удару кулаком у ділянку грудної клітки, заподіявши легкі тілесні ушкодження. Після цього нападники проти волі ОСОБА_10 проникли до його квартири. Продовжуючи свої злочинні дії, особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, і ОСОБА_6 почали вимагати в ОСОБА_10 гроші та речі, що становлять матеріальну цінність, при цьому особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, руками завдала не менше двох ударів у голову потерпілому, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_6 , діючи за попередньою домовленістю, став погрожувати застосуванням насильства, небезпечного для життя потерпілого, а саме погрожував не встановленим досудовим слідством предметом, схожим на пістолет, приставивши його до голови потерпілого. Подолавши таким чином волю ОСОБА_10 до опору, особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, і ОСОБА_6 заволоділи: грошима потерпілого в розмірі 3500 грн та 1000 дол. США, що згідно з курсом НБУ станом на 13 лютого 2016 року становило 26 083,67 грн; мобільним телефоном «Lenovo А319» і мобільним телефоном «Bravis NOVA» із сім-картою оператора мобільного зв`язку «Лайфселл», яка для потерпілого матеріальної цінності не має, загальною вартістю 2800 грн, мобільним телефоном «Nokia», який для потерпілого матеріальної цінності не має; DVD-плеєр «Samsung», вартістю 500 грн, а всього на загальну суму 32 883,67 грн, після чого з місця вчинення злочину втекли, а викраденим розпорядилися на власний розсуд. За ухвалою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_6 зараховано в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 03 серпня 2018 року по 26 вересня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Верховний Суд постановою від 27 жовтня 2020 року скасував ухвалу Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року стосовно ОСОБА_6 та іншої особи, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Київський апеляційний суд ухвалою від 06 лютого 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 залишив без змін. У цьому кримінальному провадженні також засуджено особу, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_9 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зокрема, зазначає, що показання потерпілого ОСОБА_10 отримано з істотним порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу (Далі - КПК), адже їх одержано до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідування (далі - ЄРДР), що підтверджується наданою Генеральною прокуратурою України відповіддю від 09 серпня 2018, згідно з якою внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_10 здійснено 13 лютого 2016 року о 23:40, а реєстрацію кримінального провадження цього дня о 23:44. Водночас відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування допит потерпілого ОСОБА_10 був проведений 13 лютого 2016 року о 21:40, до внесення відомостей у ЄРДР. Вказує, що перший допит потерпілого 13 лютого 2016 року о 21:40 був проведений оперативним уповноваженим поліції, який не входив до складу слідчо-оперативної групи. Далі на підставі першого допиту потерпілого від 13 лютого 2016 року слідчий провів іншу слідчу дію - додатковий допит потерпілого від 13 чи 14 лютого 2016 року (точна дата невідома), яка є похідною від допиту потерпілого ОСОБА_10 від 13 лютого 2016 року, а тому показання 13 чи 14 лютого 2016 року, є недопустимими у зв`язку з тим, що таким є первинний допит потерпілого. Також указує, що докази, отримані в ході додаткових допитів 05 та 16 березня 2016 року, є очевидно недопустимими, адже зазначені слідчі дії є похідними від слідчої дії - додаткового допиту потерпілого, проведеного 13 лютого 2016 року. Наголошує, що ОСОБА_10 набув статусу потерпілого під час його першого допиту здійсненого до внесення відомостей до ЄРДР, а інші слідчі дії, проведені з потерпілим, є похідними та мають бути визнані недопустимими, тому суди не мали права обґрунтовувати свої рішення показаннями потерпілого, які були отримані безпосередньо в судовому засіданні, однак отримані з порушенням вимог КПК під час досудового розслідування. Стверджує, що місцевий суд безпідставно посилався у вироку як на доказ на фактичні дані протоколу проведення слідчого експерименту від 27 травня 2016 року та мав визнати їх неналежними, оскільки слідчий експеримент є похідним від допитів потерпілого, які є недопустимими доказами. Також указує, що місцевий суд не мав права посилатися у вироку на висновки експертів від 22 червня 2016 року № 1154/е та від 06 червня 2016 року № 308/тв, а повинен був визнати їх недопустимими доказами, адже експертизи також проведено на підставі показань потерпілого ОСОБА_10 . Захисник зазначає, що фактичні дані протоколу огляду місця події від 13 лютого 2016 року, є недопустимими доказами, оскільки ця слідча дія була проведений в орендованій квартирі, а в матеріалах кримінального провадження відсутня добровільна згоди на проникнення до неї, як власника житла, так і ОСОБА_10 . Також указує, що слідчий у будь-якому випадку мав звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку. На переконання захисника, постанова про призначення групи прокурорів від 12 лютого 2016 року є незаконною, адже кримінальне провадження зареєстровано лише 13 лютого 2016 року о 23:44 й неможливо було за 16 хвилин до 24:00 доби винести та підписати цю постанову, тим паче, що 13 лютого 2016 року був вихідний день і прокуратура не працювала, а тому всі вказані в постанові прокурори не мали повноважень у цьому кримінальному провадженні. Наголошує, що оскільки постанова про призначення групи прокурорів від 12 лютого 2016 року є незаконною, то всі процесуальні рішення, прийняті зазначеними у ній прокурорами, теж є незаконними. З аналогічних підстав уважає незаконною і постанову про створення групи слідчих від 13 лютого 2016 року. На думку захисника, слідчі, визначені в постанові про створення групи слідчих від 13 лютого 2016 року, не мали права та повноважень здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні, а тому всі слідчі та процесуальні дії, здійснені ними у кримінальному провадженні, мають бути визнані незаконними. Також указує, що постанова начальника СВ Деснянського УП ГУНП в м. Києві є сфальсифікованою, адже особистий підпис цієї посадової особи в постанові від 13 лютого 2016 року суттєво відрізняється від його підпису в постанові, датованій 31 травня 2016 року, а тому слідчі, зазначені в постанові від 31 травня 2016 року, не мали права та повноважень здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні. Наголошує на тому, що докази у справі підтверджують відсутність будь-якого корисливого мотиву в ОСОБА_6 та особи, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, а тому відсутній склад злочину, передбачений ст. 187 КК. Покликається на те, що суди не дослідили обставин, що мають важливе значення для ухвалення законного і справедливого рішення, на які неодноразово вказувала сторона захисту. На переконання захисника, суд першої інстанції не звернув уваги на вказані процесуальні порушення і у зв`язку з чим обґрунтував свій вирок недопустимими доказами. Апеляційний суд залишив поза увагою ці порушення, відповіді на доводи сторони захисту дав неповно, до того ж, не врахував, що свідків злочину немає, речі і гроші не вилучено, пістолет, яким нібито погрожував ОСОБА_6 , не знайдено. Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні Захисник ОСОБА_7 , засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_8 , підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор ОСОБА_5 просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без зміни. Інші учасники в судове засідання не з'явилися. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, вислухавши позицію захисників, засудженого та прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги і вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження, на що посилається у скарзі захисник. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій. Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. З матеріалів кримінального провадження убачається, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, зроблено з дотриманням ст. 23 КПК і він ґрунтується на з`ясованих обставинах, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено. У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтуються висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статей 85, 86, 88, 94 цього Кодексу. Вирок суду відповідає приписам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим. Так, незважаючи на невизнання ОСОБА_6 своєї винуватості у пред`явленому обвинуваченні, її встановлено на підставі показань потерпілого ОСОБА_10 , який повідомив суду, що дійсно 13 лютого 2016 року в салоні краси «Муза» у нього виник конфлікт із працівницями. Близько 19:30, коли він піднявся на п`ятий поверх будинку, де проживає, у нього задзвонив телефон. У цей час до нього підійшли, як пізніше з`ясувалося, ОСОБА_6 та особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження. Вони почали завдавати йому ударів у ділянку грудей, забрали ключі від квартири, відчинили її та завели його в середину. Перебуваючи у квартирі, завдали йому декілька ударів по голові та по різних частинах тіла. У цей час особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, перебував із ним, а ОСОБА_6 збирав речі його колишньої дівчини ОСОБА_12 та інші речі. Далі ОСОБА_6 приставив до його голови предмет, схожий на пістолет, і, погрожуючи, сказав, щоб він лежав і нікуди не йшов. Коли вони вийшли з квартири, потерпілий виявив відсутність грошових коштів та речей. Самого пістолета він не бачив, однак сприймав цей предмет, як такий, що є небезпечним для життя та здоров`я. Свідок ОСОБА_13 , сусід потерпілого, підтвердив, що 13 лютого 2016 року до нього зайшов ОСОБА_10 з проханням викликати поліцію, оскільки на нього був вчинений розбійний напад із застосуванням пістолета. Ці показання є послідовними і повністю узгоджуються з іншими доказами, зокрема: заявою потерпілого від 13 лютого 2016 року про вчинений щодо нього розбійний напад; протоколом огляду місця події від 13 лютого 2016 року, згідно з яким під час огляду було виявлено пошкодження дверей шафи та порушення обстановки у квартирі; фактичними даними, які містяться у висновку експерта від 29 березня 2016 року № 1729/д; фактичними даними висновків судово-медичних експертиз від 17 лютого 2016 року № 448 та від 22 травня 2016 року № 1154/е, згідно з якими у ОСОБА_10 виявлено численні тілесні ушкодження, що належать до легких тілесних ушкоджень та за часом могли утворитися 13 лютого 2016 року, за обставин викладених в протоколі слідчого експерименту; фактичними даними протоколу слідчого експерименту від 27 травня 2016 року, з якого вбачається, що потерпілий детально відтворив обставини розбійного нападу на нього; фактичними даними висновку експерта від 06 червня 2016 року № 308/т, згідно з яким вартість викраденого мобільного телефону становить 2800 грн. Отже, зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання потерпілого і свідка та фактичні дані, що містяться у протоколах слідчих дій і в експертних висновках, беззаперечно підтверджують винуватість засудженого, а тому правомірно поклав їх в основу вироку. Ці докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності. Місцевий суд визнав їх достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб та поєднаному з проникненням у житло. Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду дійшов висновку, що суд із дотриманням вимог ст. 370 КПК розглянув кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 . Винуватість останнього установлено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно з положеннями ст. 94 КПК. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, і зробив висновок, що доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, визнання доказів недопустимими є необґрунтованими. Докази, покладені місцевим судом в основу вироку, є належними, допустимими і достатніми для визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК. Суд апеляційної інстанції перевірив матеріали кримінального провадження, за клопотанням учасників повторно частково дослідивши докази, допитав свідків, у тому числі сторони захисту. Так, перевіряючи версію подій ОСОБА_6 щодо не вчинення ним розбійного нападу, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що така версія є способом захисту від пред`явленого обвинувачення. На її спростування, суд послався на показання потерпілого ОСОБА_10 , який неодноразово вказував, що під час заволодіння його майном, ОСОБА_6 приставив йому до скроні предмет, схожий на дуло пістолета, і погрожував ним, самого пістолета він не бачив, однак сприймав цей предмет, як такий, що є небезпечним для його життя та здоров`я. Показання потерпілого щодо обставин вчинення розбійного нападу з боку ОСОБА_6 суд визнав правдивими, послідовними, логічними, такими, що повністю узгоджуються з наданими та дослідженими в судовому засіданні доказами, при цьому будь-яких даних, які би свідчили, що ОСОБА_10 обмовляє ОСОБА_6 , матеріали кримінального провадження не містять. Крім цього, суд обґрунтовано зауважив, що засуджені тривалий період очікували потерпілого поряд із його квартирою, а після його появи, використовуючи привід щодо існування у потерпілого фінансових зобов`язань, стали завдавати удари по різних частинах тіла, відібрали ключі від квартири і без згоди ОСОБА_10 відчинили вхідні двері та проникли до неї, заволоділи речами, які належать потерпілому. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_6 , проникаючи до квартири, усвідомлював незаконність своїх дій, передбачав можливе настання суспільно небезпечних наслідків таких дій, а також бажав їх настання. Характер розвитку подій, узгодженість та послідовність дій ОСОБА_6 та особи, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, свідчить, що їх умисел був направлений на заволодіння чужим майном. Доводи захисника про те, що фактичні дані протоколу огляду місця події від 13 лютого 2016 року (квартири де проживав потерпілий) є неналежними та недопустимими доказами, оскільки огляд проведено без ухвали слідчого судді про обшук та без згоди на проникнення до житла власника та самого ОСОБА_10 , були предметом перевірки судів попередніх інстанцій. Суди дійшли висновку, що ці доводи є безпідставними, адже огляд квартири було проведено за добровільною згодою володільця ОСОБА_10 , який викликав поліцію за фактом розбійного нападу на нього у вказаній квартирі. Крім того, дані зафіксовані у протоколі огляду, ніким не оспорюються, жодних відомостей, які б свідчили, що вони були отримані з істотним порушенням прав та свобод людини, або вказували на їх недостовірність та неможливість використання, як доказів, під час судового слідства, не встановлено. Крім цього, за змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. Так, відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім як у випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім як у випадках, установлених ч. 3 цієї статті. Тобто законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє. За протоколом огляду місця події, зазначений огляд слідчим було проведено у квартирі АДРЕСА_1 , 13 лютого 2016 року з 20:30 до 21:30 слідчим за участю двох понятих (т. 2, а.с. 10-14). Відповідно до матеріалів кримінального провадження підставою для проведення вищевказаної слідчої дії стало повідомлення потерпілого ОСОБА_10 про вчинене кримінальне правопорушення стосовно нього (т. 2, а.с. 5). Ураховуючи те, що вищевказаний огляд місця події 13 лютого 2016 року був невідкладним, а підставою для його проведення була заява про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована в певній процесуальній формі, його проведення до внесення відомостей до ЄРДР було законним. Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що в матеріалах провадження відсутні будь-які відомості про те, що власник або володілець квартири АДРЕСА_1 заперечували проти огляду квартири або оскаржували дії слідчих в цій частині. Необґрунтовані є доводи захисника про те, що дані протоколу слідчого експерименту від 27 травня 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_10 є недопустимими доказами. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що вказану слідчу дію проведено відповідно до вимог ст. 240 КПК. Під час експерименту потерпілий у присутності понятих відтворив хронологію подій 13 лютого 2016 року та обставини розбійного нападу, вчиненого на нього. Він підтвердив ці обставини в судовому засіданні суду першої інстанції та чітко вказав на осіб, які проникли до його квартири, та погрожували предметом, схожим на пістолет і заволоділи його речами та грошовими коштами. Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд не взяв до уваги показань свідків сторони захисту ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Так, суд апеляційної інстанції допитав цих свідків і встановив, що їхні показання лише підтверджують факт виникнення конфлікту в салоні краси « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 13 лютого 2016 року, а тому обґрунтовано послався, що ці особи не були очевидцями розбійного нападу на потерпілого. Суд апеляційної інстанції встановив, що сукупністю наявних і досліджених доказів доведено, що ОСОБА_6 та особа, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, спричинили потерпілому легкі тілесні ушкодження, незаконно, поза його волею, проникли в його квартиру, заволоділи майном потерпілого, вартість якого перевищує заподіяну останнім салону краси « ІНФОРМАЦІЯ_2 » шкоду, котра не була встановлена на час вчинення злочину, та погрожували застосувати насильство, небезпечне для життя та здоров`я потерпілого, а саме ОСОБА_6 приставив до скроні ОСОБА_10 предмет, який той сприйняв, як пістолет, з реальним сприйняттям загрози для свого життя та здоров`я. Дії ОСОБА_6 та особи, розгляд апеляційних скарг стосовно якої виділено в окреме провадження, були спрямовані на утримання майна потерпілого і свідчать про те, що ОСОБА_6 такими діями умисно вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із проникненням у житло, а тому його дії правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 187 КК. З обставин, установлених судами попередніх інстанцій, видно, що характер, послідовність дій та поведінка ОСОБА_6 під час вчинення злочину переконливо вказують на наявність у його діях ознак саме розбою за кваліфікуючими ознаками, які визначені судовими рішеннями. Доводи сторони захисту про визнання недопустимими доказів сторони обвинувачення колегія суддів також уважає необґрунтованими з огляду на таке. Так, захисник посилається на те, що розслідування кримінального провадження проводили неуповноважені слідчі та прокурор, однак, не обґрунтовує своїх доводів належними і допустимими фактичними даними. Як видно із матеріалів кримінального провадження повідомлення про злочин у цій справі внесено до ЄРДР 13 лютого 2016 року о 23:40. Відповідна постанова керівника слідчого органу про створення групи слідчих, внесена до ЄРДР 13 лютого 2016 року до 24-ї години. Відображення у постанові про призначення групи прокурорів дати її винесення 12 лютого 2016 року, про яку вказано у додатку до обвинувального акту, а саме прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення, є опискою і не може вважатись істотним порушенням, оскільки злочин ОСОБА_6 вчинено 13 лютого 2016 року близько 20:20, що підтверджується заявою про вчинення злочину (Т.2 а.с. 5). Також, процесуальний закон не обмежує виконання процесуальних дій та обов`язків за необхідності в нічний час слідчими та прокурорами. З касаційної скарги та матеріалів кримінального провадження не вбачається, що захисник, вважаючи вказані постанови сфальсифікованими в частині відображення дати їх винесення та виготовлення, звертався до правоохоронних органів з відповідною заявою про скоєні кримінальні правопорушення, у яких наводив належні доводи. Крім цього з матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор у період з 13 по 15 лютого 2016 року (дати внесення постанови про групу прокурорів до ЄРДР не вчиняв будь-яких процесуальних дій і не приймав рішень процесуального характеру. Доводи захисника про те, що показання потерпілого ОСОБА_10 під час досудового розслідування отримано з істотним порушенням вимог процесуального закону оскільки їх одержано до внесення відомостей до ЄРДР суд не бере до уваги виходячи з наступного. Відповідно до ст. 55 КПК в редакції статті, яка діяла на день звернення ОСОБА_10 із заявою про вчинення кримінального правопорушення, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Як встановлено судом, 13 лютого 2016 року ОСОБА_10 звернувся до правоохоронних органів із заявою (повідомленням про вчинення кримінального правопорушення), як потерпіла особа, по факту нападу на нього та незаконного заволодіння його майном. Отже, ОСОБА_10 у цьому кримінальному провадженні набув статусу потерпілого в момент подання ним заяви про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, як це передбачено положеннями ст. 55 КПК. Крім цього, як видно із матеріалів кримінального провадження потерпілий був допитаний безпосередньо судом першої інстанції, суд визнав ці показання послідовними і такими, що підтверджують фактичні обставини кримінального провадження. Показання потерпілого під час досудового розслідування суд не взяв до уваги, оскільки у будь-якому випадку суд допитує потерпілих безпосередньо і тільки ці показання можуть бути покладені в основу вироку. Також Суд бере до уваги, що захисник посилаючись, що показання потерпілого є похідними від показань наданих ним під час досудового розслідування, не наводить конкретних доводів, яким чином вказані ним обставини вплинули на достовірність фактичних даних повідомлених потерпілим. Апеляційний суд, залишаючи без змін вирок суду першої інстанції, відповідно до ст. 419 КПК належним чином мотивував прийняте рішення.Підстав уважати ухвалу апеляційного суду незаконною чи необґрунтованою, на чому наполягає захисник, колегія суддів не вбачає. Інші доводи захисника, що стосуються переоцінки фактичних обставин подій, повноти дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК. Істотних порушень кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли бути безумовною підставою для скасування судових рішень,суд касаційної інстанції не встановив. Враховуючи викладене, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення. Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 3 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 - без задоволення. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3