Ухвала КЦС ВС № 757/41017/20-ц

Ухвала Іменем України 13 жовтня 2023 року м. Київ справа № 757/41017/20-ц провадження № 61-14384ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у складі судді Вовк С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» (далі ? АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів за договорами банківського вкладу. Позов мотивував тим, що 07 березня 2014 року між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу, за яким ним було внесено на депозитний рахунок банку 35 000,00 доларів США під 8 % річних. За рішенням суду від 07 жовтня 2019 року договір банківського вкладу розірвано та стягнуто з відповідача на користь позивача суму вкладу у розмірі 35 000,00 доларів США та 8 % річних за період з 07 березня 2014 року до 15 травня 2018 року, що складає 11 752,33 доларів США, три проценти річних від простроченої суми боргу за період з 07 березня 2014 року до 15 травня 2018 року, що становить 4 407,12 доларів США. Вказане рішення суду перебуває на примусовому виконанні та частково виконане відповідачем, зокрема 09 червня 2020 року на його рахунок в АТ «Альфа-Банк» на підставі виконавчого листа № 754/2093/16-ц Деснянського районного суду міста Києва, виданого 13 грудня 2019 року, було зараховано 35 000,00 доларів США. Зазначав, що 8 % річних за період з 07 березня 2014 року до 15 травня 2018 року залишаються не сплаченими. Крім того, він розраховує суму 8 % річних за період з 16 травня 2018 року до дату розірвання договору банківського вкладу Деснянським районним судом міста Києва - 07 жовтня 2019 року. За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідач також має сплатити пеню у розмірі 3 % вартості послуги (суми неповернутих коштів) за кожний день прострочення за період з 10 березня 2016 року до 08 червня 2020 року в розмірі 1 628 550,00 доларів США, що в перерахунку на національну грошову одиницю України - гривню згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 17 вересня 2020 року складає 45 794 011,72 грн (1 628 550,00 х 28,1195). Просив суд стягнути з відповідача на його користь за договором банківського вкладу «Стандарт» № SAMDNWFD0070088345200 від 07 березня 2014 року 8 % річних за період з 16 травня 2018 року до 07 жовтня 2019 року у розмірі 3 912,33 доларів США та пеню у розмірі 3 % вартості послуги (суми неповернутих коштів) за кожний день прострочення за період з 08 жовтня 2019 року до 08 червня 2020 року, що складає 45 794 011,72 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу «Стандарт» № SAMDNWFD0070088345200 від 07 березня 2014 року 8 % річних за період з 16 травня 2018 року до 07 жовтня 2019 року у розмірі 3 912,33 доларів США. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки 07 листопада 2019 року набрало законної сили рішення про розірвання договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070088345200 від 07 березня 2014 року, договір є розірваним саме з 07 листопада 2019 року, та у зв`язку з тим, що банк свій обов`язок щодо сплати відсотків за договором до моменту його розірвання належним чином не виконав, а відтак позовні вимоги про стягнення 8 % річних за період з 16 травня 2018 року до 07 жовтня 2019 року у розмірі 3 912,33 доларів США підлягають задоволенню.Позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних є необґрунтованими, оскільки сума банківського вкладу не є вартістю роботи (послуги) в розумінні частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», тому в цьому випадку пеня нараховуватися не може. Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції від 04 серпня 2022 року в частині відмови у стягненні пені скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з банку на користь позивача пеню за період з 18 вересня 2019 року до 07 листопада 2019 у розмірі 673 938,08 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з банку на користь позивача 8 % річних за період з 16 травня 2018 року до 07 жовтня 2019 року у розмірі 3 912,33 доларів США; судом першої інстанції не було враховано тієї обставини, що базою на яку нараховується пеня є відсотки за договором, які не було виплачено позивачу, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 3 % вартості послуг за період з 18 вересня 2019 року (з урахуванням річної позовної давності) до 07 листопада 2019 року (дата набрання законної сили рішенням про розірвання депозитного договору), що розраховуються за формулою: 15 664,66 * * 3 * 51 : 100 = 23 966,92 доларів США; доводи сторони відповідача щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача є необґрунтованими, оскільки банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитор надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками у подібних правовідносинах, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 , від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19; доводи банку про те, що датою фактичного виконання рішення суду про стягнення коштів є 28 квітня 2020 року не заслуговують на увагу, оскільки 09 червня 2020 року на рахунок позивача на підставі виконавчого листа №754/2093/16-ц Деснянського районного суду міста Києва, виданого 13 грудня 2019 року зараховано 35 000,00 доларів США. 04 жовтня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, оскільки суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 та у постановах Верховного Суду: від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання у банку перед позивачем та неналежність відповідача у даній справі за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070088345200 від 07 березня 2014 року; закон не регламентує чіткої та однозначної форми, у якій надається згода кредитора на переведення боргу. Не заборонено висловлювати згоду усно або шляхом вчинення конклюдентних дій (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір). Відтак щодо способу виявлення та вираження волевиявлення кредитором - закон не встановлює жорстких рамок, обмежуючи його обов`язковою письмовою формою. Матеріали справи містять докази розміщення банком відповідного повідомлення на сайті банку з встановленням строку для кредиторів (вкладників та власників банківських рахунків, договори з якими були укладені на території АР Крим) до 15 лютого 2015 року для подання письмових заперечень (незгоди) щодо переведення боргу (грошових коштів кредиторів) на ТОВ «ФК «Фінілон». Докази на підтвердження факту надання згоди ОСОБА_1 у вигляді «мовчазної згоди» наявні у матеріалах справи та доводять правомірність дій банку, тому в межах розгляду цієї справи суду необхідно встановити факт порушення невизнання чи оспорення прав і інтересів позивача саме вказаним ним у позові відповідачем, який є неналежним; письмова форма правочину (договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року) була дотримана сторонами. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Тому суди помилково вказували на нікчемність цього договору. ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником та особою, яка повинна виконувати зобов`язання за відповідним договором, який є предметом спору, а банк не є належним відповідачем у справі; помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо стягнення пені відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 625 ЦК України, оскільки такі відсотки не є платою фінансової установи за використання коштів споживача, а є платою за порушення зобов`язань за договором. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що 07 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір депозитного вкладу «Стандарт» № SAMDNWFD0070088345200 від 07 березня 2014 року, сума вкладу за яким становила 35 000,00 доларів США. Строк вкладу складає 366 днів, процентна ставка становить 8 % річних. Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року у справі № 754/2093/16-ц, що набрало законної сили 07 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір банківського вкладу «Стандарт» № SAMDNWFD0070088345200 від 07 березня 2014 року, стягнуто з банку на користь позивача грошові кошти в розмірі 35 000,00 доларів США та 8 % річних за період з 07 березня 2014 року до 15 травня 2018 року, що складає 11 752,33 доларів США, 3 % річних від простроченої суми бору за період з 07 березня 2014 року до 15 травня 2018 року, що складає 4 407,12 доларів США. На виконання вказаного рішення суду були видані виконавчі листи, що знаходяться на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Зазначене рішення суду відповідачем виконане частково, 09 червня 2020 року на рахунок позивача ОСОБА_1 в АТ «Альфа-Банк» на підставі виконавчого листа №754/2093/16-ц Деснянського районного суду міста Києва, виданого 13 грудня 2019 року, зараховано 35 000,00 доларів США. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), на яку також є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «оскільки ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не надавали згоди на переведення боргу від АТ «КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ «КБ «Приватбанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року у справі № 357/7048/22 (провадження № 61-4642св23), на яку також є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не надавав згоди на переведення боргу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк». За таких обставин правильним є висновок судів, що договір переведення боргу за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим, укладений 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», є таким, що не породив правових наслідків для кредитора ( ОСОБА_1 ), тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме банк є належним відповідачем. За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги банку про пред`явлення позову до неналежного відповідача». Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не надавав згоди на переведення боргу за договором банківського вкладу від 07 березня 2014 року, укладеним між ним та банком, тому обґрунтовано відхилив відповідні доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо неналежності відповідача. Висновку про нікчемність договору про переведення боргу за депозитними договорами, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим, укладений 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», суд апеляційної інстанції не робив, а послався на вказаний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц. Тому доводи касаційної скарги банку про пред`явлення позову до неналежного відповідача є необґрунтованими. Посилання банку в цій частині доводів касаційної скарги на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 є необґрунтованими, оскільки не свідчить про те, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин норму права без урахування указаних висновків у подібних правовідносинах. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). У пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц зазначено, що «дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів». Аналогічний висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року по справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), на яку також є посилання в касаційній скарзі. Суд апеляційної інстанції наведений правовий висновок врахував та зазначив, що базою на яку нараховується пеня є відсотки за договором, які не було виплачено позивачу, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 3 % вартості послуг за період з 18 вересня 2019 року (з урахуванням річної позовної давності) до 07 листопада 2019 року (дата набрання законної сили рішенням про розірвання депозитного договору). Посилання у касаційній скарзі на висновок суду апеляційної інстанції щодо стягнення пені відповідно до статті 625 ЦК України необґрунтований, оскільки такі відсотки апеляційний суд не враховував при розрахунку розміру пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист споживачів», відповідний висновок не робив. Тому колегія суддів відхиляє посилання АТ КБ «ПриватБанк», що висновки суду апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист споживачів» суперечать висновкам щодо застосування цієї норми права, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, №21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков І. О. Дундар В. І. Крат