Постанова 4803 № 205/1109/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7251/23 Справа № 205/1109/23 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області Єдиний унікальний номер 205/1109/23 Номер провадження 22-ц/803/7251/23 Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 01 травня 2023 року головуючого судді Остапенко Н.Г. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення повернення позики, суми інфляційного збільшення заборгованості та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 ,мотивуючи вимоги тим,що 25 липня 2022 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу в позику кошти в розмірі 1 300 доларів США готівкою в день укладення договору, а відповідач зобов`язався повернути позику в повному обсязі до 08 серпня 2022 року включно. Відповідач розпискою підтвердив отримання коштів. Однак, кошти у строк не повернув. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2022 року по справі № 205/5985/22 на користь позивача з відповідача стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 1 300 доларів США, а також пеню за період з 09 серпня 2022 року по 03 жовтня 2022 року в сумі 600 доларів США. За вказаним рішенням відкрито виконавче провадження. У зв`язку з неповерненням відповідачем позики позивач нарахував пеню відповідно до п. 4.2. договору в розмірі 2 відсотки від суми неповерненої позики за кожен день прострочення за період з 04 жовтня 2022 року по 05 лютого 2023 року в розмірі 3 250 доларів США. Також, оскільки відповідач не сплачує заборгованість за рішенням суду позивач нараховує на суму заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційне збільшення за період з 20 жовтня 2022 року по 05 лютого 2023 року в розмірі 1 911,06 грн. Окрім того, через те, що відповідач не виконав зобов`язання за договором позики, позивачу завдано моральної шкода. Моральна шкода полягає в тому, що позивач змушений витрачати час для написання процесуальних документів, участі в судових засіданнях. Моральну шкоду позивач оцінив в 10 000 грн. Просив стягнути з відповідача на його користь пеню за період з 04 жовтня 2022 року по 05 лютого 2023 року в сумі 3 250 доларів США, суму інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 1 911,06 грн, а також відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 01 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення повернення позики, суми інфляційного збільшення заборгованості та моральної шкоди відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 10 000 грн, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення в оскаржуваній частині. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що висновки суду не відповідають письмовим доказам наявним в матеріалах справи та вимогам статей 23, 611 ЦК України, оскільки позивач у змісті позову наводив належні обґрунтування заподіяння йому моральної шкоди, що підтверджені письмовими доказами по справі. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику, як малозначна. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, тому апеляційним судом рішення суду першої інстанції в іншій частині не переглядається. Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає . Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом першої інстанції встановлено, що 25 липня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача 1 300 доларів США без сплати процентів та зобов`язався повернути до 08 серпня 2022 року включно (а.с. 7). Відповідно до п. 4.2. вказаного договору у разі порушення позичальником строку повернення позики, визначеного п. 3.1. даного договору, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 2 відсотки від суми неповерненої позики за кожний день прострочення до повного виконання зобов`язань. Отримання відповідачем коштів в розмірі 1300 доларів США підтверджується копією розписки (а.с.8). Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2022 року по справі № 205/5985/22 на користь позивача з відповідача стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 1 300 доларів США, а також пеню за період з 09 серпня 2022 року по 03 жовтня 2022 року в сумі 600 доларів США (а.с.9-10). Постановою державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 20 грудня 2022 року відкрито виконавче провадження № 70592978 за виконавчим листом, виданим на підставі вищевказаного судового рішення (а.с.11). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені та інфляційних витрат, вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн не підлягають задоволенню через необґрунтованість та недоведеність. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до п. 3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивачем в обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди, зокрема зазначено, що у зв`язку з невиконанням відповідачем договору позики, позивач змушений неодноразово витрачати свій час для написання процесуальних документів до суду, витрачати свій час для участі у судових засіданнях по справах, на отримання процесуальних документів та направлення відповідачу, подання документів до державної служби. Також, позивачу заподіяна моральна шкода внаслідок того, що звернення до суду не поновлює фактично законних прав позивача, оскільки відповідач продовжує не виконувати судове рішення про стягнення заборгованості. Зазначено, що в умовах воєнного стану, кожна гривня є не лишньою для забезпечення проживання позивача та його сім`ї, оцінив заподіяну моральну шкоду у сумі 10 000 грн. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів, що підтверджують заподіяння йому душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, що були понесені ним, та не доведено існування причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову. З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 804/6922/16. За наведених обставин та усталеного правового врегулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити через необґрунтованість та недоведеність такої вимоги. Доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності правових підстав для стягнення моральної шкоди, не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до особистого тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається. Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 01 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: