Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/7561/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7561/22 пров. № А/857/10872/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР МАРКЕТ» до Волинської митниці про визнання протиправним і скасування рішення , суддя у І інстанції Воліндер Ф.А., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення 22 травня 2023 року, ВСТАНОВИВ : У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІР МАРКЕТ» (далі ТОВ «ТІР МАРКЕТ») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 27 травня 2022 року №UA205140/2022/000077/2 (далі Рішення), винесене Волинською митницею (далі Митниця). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі №140/7561/22, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що подані ТОВ «ТІР МАРКЕТ» до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару, не містили розбіжностей чи ознак підробки та підтверджували числові значення митної вартості товару. Натомість контролюючий орган не довів, що надані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ «ТІР МАРКЕТ». На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного митного законодавства.. Наполягає на тому, що спрацювання профілю ризику в системі АСАУР під кодом «Контроль правильності визначення митної вартості» є одним із чинників для сумніву митного органу у достовірності та правильності обрахування заявленої митної вартості товару. За результатом перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, було встановлено розбіжності та неточності, що спричинили виникнення у митного органу сумнівів у достовірності заявленої декларантом митної вартості товару. Платіжне доручення №104 від 12 травня 2022 року було долучено позивачем до адміністративного позову та митному органу під час здійснення митного контролю і оформлення не надавалося. Окрім того, у графі «Призначення платежу» даного банківського платіжного документу міститься лише посилання на контракт та не вказує на оплату товару по конкретній поставці. Декларант не надав додаткових документів для підтвердження митної вартості та не спростовав зазначені митним органом у рішенні про коригування митної вартості від 27 травня 2022 року №UА205140/2022/000077/2 неточності та розбіжності щодо заявленої митної вартості. Вважає, шо оспорюване рішення від 27 травня 2022 року №UА205140/2022/000077/2 є таким, що прийняте у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Окрім того, присуджений судом першої інстанції розмір відшкодування ТОВ «ТІР МАРКЕТ» за рахунок бюджетних асигнувань Митниці витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн є неспіврозмірним та завищеним. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08 липня 2021 року між компанією AKISOGLU DOKUM SAN. VE TIC. LTD. STI., (Турецька Республіка) (Продавець) та ТОВ «ТІР МАРКЕТ» (Покупець) було укладено договір (контракт) №2, предметом якого є купівля-продаж запасних частин до вантажних автомобілів, сідельних тягачів, причепів та напівпричепів згідно з рахунками-фактурами, оформленими на кожну партію товару. У відповідності до умов договору Продавець відвантажує товар за адресою Станбул, Туреччина або будь-яке інше місто Туреччини за вибором покупця на умовах поставки EXW Інкотермс 2010 (звичайний імпорт), FCA Інкотермс 2010, FOB Інкотермс 2010. Датою відвантаження товару вважається дата, зазначена на печатці продавця у міжнародній накладній (CMR). Товар поставляється партіями, узгодженими сторонами (пункти 3.1- 3.2 договору). Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата проводиться у доларах США (USD) у формі 30% передоплати і 70% перед відправкою згідно з рахунками-фактурами окремо на кожну партію товару у вигляді безготівкового переказу. На виконання умов договору від 08 липня 2021 року №2 13 травня 2022 року компанія AKISOGLU DOKUM SAN. VE TIC. LTD. STI. (Турецька Республіка) виписала ТОВ «ТІР МАРКЕТ» рахунок-фактуру №AKD-2022000001483, згідно з яким вартість товару «гальмівний диск» в кількості 155 шт., становить 9279,34 USD. 26 травня 2022 року декларантом позивача ТОВ «ГЛОРІЯ-ІМПЕКС» для здійснення митного оформлення товару, що постачався згідно із вказаним договором, було подано Митниці МД №UA205140/2022/036359, у якій митна вартість товару визначена за основним методом у 9279,34 USD та включено витрати на транспортування у розмірі 871,69 USD. Відтак заявлена вартість товару становила 10151,03 USD. На підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення разом із МД №UA205140/2022/036359 декларант надав такі документи: пакувальний лист від 13 травня 2022 року б/н; рахунок-фактуру (інвойс) від 13 травня 2022 року №AKD-2022000001483; автотранспортну накладну А №186713 від 14 травня 2022 року; сертифікат про походження товару форми ММ 0767122 від 16 травня 2022 року; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контакту) про транспортно-експедиційні послуги від 24 травня 2022 року №31; документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 24 травня 2022 року б/н; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) від 01 лютого 2022 року б/н; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу від 08 липня 2021 року №2; договір про надання послуг митного брокера від 02 січня 2019 року №02/19; договір (контракт) про перевезення від 03 травня 2022 року №2; копію митної декларації країни відправлення від 16 травня 2022 року №22410700ЕХ00005021; митну декларацію, за якою було відмовлено у випуску від 26 травня 2022 року №UA205140/2022/036359. Під час здійснення митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення, Митницею засобами електронного зв`язку було запропоновано декларанту подати такі документи: виписку з бухгалтерської документації; прайс-листи, каталоги, специфікації виробника товару для широкого кола осіб; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; платіжні документи; документи, передбачені пунктом 3.5 контракту №2 від 08 липня 2021 року. Необхідність подачі додаткових документів митний орган арґументував тим, що під час опрацювання поданих документів було встановлено такі розбіжності: пункт 5 контракту №2 від 08 липня 2021 року (описка №1 від 12.07.2021) передбачено 30% передоплата та 70% - перед відправкою товару, однак платіжних документів до митного оформлення не надано; в пункті 3.5 контракту №2 від 08 липня 2021 року передбачено подання оригіналу сертифікату якості заводу виготовлення. Всі документи мають бути підписані і мати оригінальні печатки. Однак ця умова контракту не виконана в повній мірі. Декларант не надав додаткових документів для підтвердження митної вартості, про що повідомив листом № б/н від 27 травня 2022 року, у якому просив прийняти рішення без урахування 10-денного терміну на основі наданих електронних документів, прикріплених до МД. Інші документи, які зазначені у частині 3 статті 53 Митного кодексу України, надаватися не будуть. Відтак, 27 травня 2022 року Митниця прийняла рішення №UA205140/2022/000077/2 про коригування митної вартості товарів, яким митну вартість товарів визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України на рівні подібних товарів за ЄАІС, а саме товар 1 за МД від 25 квітня 2022 року №UA500420/2022/556 на рівні 4,23 USD/кг. Інші методи визначення митної вартості не застосовувалися через відсутність вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта. 27 травня 2022 року декларант подав МД №UA205140/2022/036829, за якою імпортований товар випущено у вільний обіг з наданням гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України. Попри те ТОВ «ТІР МАРКЕТ» не погодилося із рішенням Митниці про коригування митної вартості товарів і звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі МК) встановлено, що митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки. Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію). Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК). У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК). Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого товару були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправного рішення. На підставі наведених правових норм та встановлених обставин суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що подані декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МК документи, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки, містили відомості, що давали можливість підтвердити складові заявленої митної вартості за першим (основним) методом. При цьому, на переконання апеляційного суду, виявлені митним органом розбіжності (неточності) у поданих декларантом документах не впливали на задекларовану митну вартість імпортованих товарів, а отже не створювали передумов для витребування додаткових документів задля її підтвердження. Так, відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) №AKD-2022000001483 компанія AKISOGLU DOKUM SAN. VE TIC. LTD. STI. (Турецька Республіка) продала TOB «TIP МАРКЕТ» товар на загальну суму 9279,34 USD. Оплата 100% була проведена перед відвантаженням товару. Фактична оплата за товар у вказаній сумі була здійснена ТОВ «ТІР МАРКЕТ» 12 травня 2022 року, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті №104, у якому в графі «призначення платежу» зазначено номер та дату контракту №2 від 08 липня 2021 року. Водночас слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що неподання декларантом сертифікату якості у статті 53 МК не вимагається і його відсутність не ставить під сумнів достовірність визначеної позивачем митної вартості товару за основним методом. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління». Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Митниця не довела належними, достатніми та беззаперечними доказами того, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджували числові значення складових заявленої митної вартості товарів та не давали можливості здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, а отже оскаржуване рішення від 27 травня 2022 року №UA205140/2022/000077/2 про коригування митної вартості товарів слід визнати протиправним та скасувати. Оцінюючи доводи апелянта у частині правильності вирішення судом першої інстанції питання відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу апеляційний суд зазначає таке. Як свідчать матеріали справи, Митниця не заперечує сам факт надання TOB «TIP МАРКЕТ» професійної правничої допомоги у справі адвокатом Гарбаром Ю.Р., як і передбачену процесуальним законом можливість відшкодування відповідних витрат. При цьому відповідач ставить під сумнів обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача, що була визначена судом першої інстанції. Із цього приводу апеляційний суд зазначає таке. Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI). За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Позивач просив суд стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 31 жовтня 2022 року №31/10/22, акту приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги №11/11/22 від 11 листопада 2022 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 11 листопада 2022 року №11/11/22 TOB «TIP МАРКЕТ» сплатило адвокату Гарбар Ю.Р. 10000,00 грн, як оплату правової допомоги, яка відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг складається з: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з питань правомірності винесення оскаржуваного рішення 1,5 год (1 год/2 000,00 грн) = 3000,00 грн; складання та формування позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 27 травня 2022 року №UA205140/2022/000077/2 3,5 год х 2000 грн = 7 000,00 грн. При вирішенні питання обґрунтованості заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи суд першої інстанції слушно зауважив, що складання та формування позовної заяви надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з питань правомірності винесення оскаржуваного рішення та складання та формування позовної заяви є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду. При цьому, з урахуванням складності справи та об`єктивно необхідного часу на надання адвокатом послуг та їх обсяг, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов переконання про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, до 5000,00 грн. Тому доводи апелянта у цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам процесуального закону та не можуть бути задоволені. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі №140/56/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк