Постанова Київський апеляційний суд № 754/5485/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №754/5485/22 Головуючий у 1 інстанції: Лісовська О.В. провадження №22-ц/824/10758/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 19 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., при секретарі: Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовувала тим, що від 2001 року вона працювала у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури на посаді бригадира операторів котелен. Вказує, що у 2010 році позивачку було переведено на посаду майстра газифікованих котелен, а у 2021 вона була переведена на посаду провідного інженера з охорони праці. У червні 2018 року ОСОБА_1 була незаконно звільнена і рішенням Деснянського районного суду м. Києва поновлена на роботі. У липні 2020 року вона була повторно незаконно звільнена і рішенням Деснянського районного суду м. Києва поновлена на роботі. Втретє позивачку звільнили у серпні 2021 року під час лікарняного і рішенням Деснянського районного суду м. Києва поновлено на посаді старшого майстра котелен, яку вона займала за сумісництвом. Четверте незаконне звільнення відбулось відразу після її виходу з лікарняного і відпустки у жовтні 2021 року. Позивачка зазначала, що під час кожного незаконного звільнення з нею не було проведено остаточного розрахунку. При черговій перевірці Держфінінспекції за заявою ОСОБА_1 , було виявлено, що їй не оплачувались соціальні виплати на дитину, які передбачені законом. Крім того, позивачка зазначала, що її моральні страждання мають досить тривалий характер, оскільки від липня 2018 року, коли її вперше незаконно звільнили, не було проведено остаточний розрахунок, а потім протягом п`яти років при черговому звільненні позивачка змушена була витрачати кошти з депозитного дитячого рахунку, на який вона відкладала кошти на освіту. Вказувала, що ОСОБА_1 є матір`ю-одиначкою, яка усиновила дитину. Весь час вона перебуває у стані постійного стресу, через який виникла гіпертонічна хвороба, а також загострилась хвороба опорно-рухового апарату і вона отримала астено-невротичний синдром. На підставі викладеного позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період від 2018 - го до 2022 років, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки при розрахунку та при звільненні, а також просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та судовий збір у розмірі 1 167 грн. 40 коп. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що суд повинен був з`ясувати, а відповідачі довести, що при звільненні виконані вимоги ст.ст.47, 83, 110,116,117 КЗпП і ст.21, 24 Закону «Про відпустки». Вказує, що для забезпечення позову доказами вона неодноразово зверталась до ректора із заявами про надання довідки про остаточний розрахунок із зазначеними сумами і за що, але жодного разу не отримала відповіді. Суд не взяв до уваги, того факту, що у день її звільнення не були виплачені всі належні суми і не надана довідка про нараховані їй суми. Доказом цього є заяви, які містяться в матеріалах справи. В день отримання наказу про звільнення 28.10.2021 року вона у самому наказі зазначила, що отримала лише наказ і написана нею заява про вимогу надати довідку про належні суми і за що вони виплачені. Повторно позивачка надіслала заву про видачу довідки про належні виплати поштою 5.11.2021 року. Вважає, що судом першоі інстанції у рішені, як факт, що доведено, стверджується, що відповідачем в повному обсязі виплачені всі суми при звільненні, проте ці твердження не відповідають обставинам справи і не підтверджені доказами. У матеріалах справи відсутня довідка про належні до сплати суми і за що вони нараховані. Позивачка наголошує, що була незаконно звільнена з роботи через особисту помсту ректора ОСОБА_2 , під керівництвом, якого вона встигла пропрацювати лише 12 днів. У штаті НАОМА 406 працівників, ректор зовсім нова особа, який нікого не знає, для того щоб просто познайомитися з кожним працівником, ректору необхідно було в день тільки спілкуватися і більше нічого не робити з 34 працівниками, з`ясувалося, що в цей час слідкували тільки за нею. Проводячи остаточний розрахунок з позивачкою, їй не доплатили 32 621,67 грн. Це очевидний факт, згідно доказів, які є у матеріалах справи. Вказує, що 03.02.2022 року вона буда поновлена на посаді за сумісництвом на 0,5 посадового окладу, і тому 07.02.2022 року написала заяву на вакантну посаду старшого майстра котелень, але не отримала навіть відповідь. 24.02.2022 року розпочалася війна і фінансове становище позивачки погіршилося ще більше, але вона сподівалася отримати, присуджені судом гроші у розмірі 16 000 грн. Рішення суду набирало законної сили 25.03.2022 року, тому в зарплату за березень ОСОБА_1 сподівалась отримати гроші. У відзиві на апеляційну скаргу ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури просить у задоволенні апеляційної скарги позивачки відмовити. Вказує, що відповідно до п.2 Наказу №266-ос від 27.10.2021 року ОСОБА_1 підлягала виплата компенсації за 46 днів невикористаної відпустки. 28.10.2021 року органи Державної казначейської служби отримали платіжні доручення, а 29.10.2021 року вказані кошти було перераховано на платіжну карту позивачці. У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 27.10.2021 року та проведенням перерахунку 29.10.2021 року позивачці було перераховано також депоновану заробітну плату за попередні періоди в сумі 45613,07 грн., що складається з розрахунку сум за невикористану відпустку при звільненні в липні 2018 року у розмірі 37001,56 грн. та при звільненні у вересні 2020 року у розмірі 8611,51 грн. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві стверджує, що згідно Колективного договору, вона має право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у відпустку, однак це твердження є хибним, оскільки відповідно до Положення про порядок, умови та розміри надання матеріальної допомоги працівникам Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури матеріальна допомога на оздоровлення при виході у відпустку надається науково-педагогічному та педагогічному персоналу згідно зі ст.57 Закону України «Про освіту», та працівникам бібліотеки згідно постанови Кабінету Міністрів України №84 від 22.01.2005 року. Позивачка також зазначає про те, що згідно Колективного договору у грудні місяці всім працівникам Академії нараховується премія, проте це твердження також не відповідає дійсності, тому що Положенням про преміювання працівників Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури встановлено, що премії нараховуються за фактично відпрацьований час, пропорційно до особистої участі. Розмір премій може встановлюватись як у відсотках до посадового окладу, так і в грошовому виразі, що визначається від фактично існуючої економії фонду заробітної плати за попередній період, за поданням керівника відповідного структурного підрозділу, погодженого з проректором за напрямком діяльності. Таким чином, Академія виплатила при звільненні з роботи ОСОБА_1 27.10.2021 року всі належні їй виплати та не має заборгованості перед нею. Вказане свідчить про необґрунтованість вимог позивача по виплаті вказаної надбавки. Оскільки відповідач перед позивачкою не має заборгованості по заробітній платі, затримка виплати заробітної плати відсутня, будь-яких доказів, які б підтверджували заборгованість по заробітній платі перед позивачкою на момент розгляду справи суду не надано, то суд вірно вважав вимоги позивачки необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Таким чином, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 ухвалене відповідно до норм чинного законодавства України, що свідчить про його законність. Вказує, що позивач у своїй апеляційній скарзі не зазначає, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо). Також, позивач не вказує, які саме норми матеріального права неправильно застосовані судом першої інстанції, і не вказує, які саме норми процесуального права були порушені судом першої інстанції. Позивачка у своїй апеляційній скарзі зазначає, що у березні і квітні 2022 року всі застраховані працівники, які сплатили податки у четвертому кварталі 2021 року можуть отримати від держави допомогу 6500 грн, але начебто через Академію, вона не змогла отримати цю допомогу. Однак, по-перше, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 року №1272 «Деякі питання надання допомоги в рамках програми «єПідтримка», зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2022 року №199 «Питання надання у 2022 році застрахованим особам одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із втратою частини заробітної плати (доходу), робота (економічна діяльність) яких тимчасово зупинена внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні», було передбачено надання допомоги в рамках Програми «єПідтримка» у розмірі 6 500 грн застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг- контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, та фізичним особам - підприємцям, страхувальники яких, зокрема, не є бюджетними установами, фондами загальнообов`язкового державного страхування. Отже, вказана допомога від держави не передбачена для працівників, які працюють у бюджетних установах. По-друге, предметом позову у справі №754/5458/22 є стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, а допомога від держави не входить до заробітної плати, а тому не може розглядатися у даній справі. Позивачка вказує, що є матір`ю-одиначкою і не отримала допомогу на дитину від держави, через ніби-то незаконні дії Академії. Відповідач звертає увагу суду, що предметом судового спору у справі №754/5458/22 є стягнення невиплаченої заробітної плати. Допомога на дитину не є заробітною платою, а її невиплата не є предметом позову. За п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» це є державною соціальною допомогою сім`ям з дітьми, яка призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника) згідно норм ч1 ст.5, ст.18-1 та ст.18-2 даного Закону. Також твердження позивача про те, що відповідачем навмисно не було виплачено 16 000 грн, присуджених рішенням Деснянського районного суду у місті Києві у справі №754/15501/21 не відповідає дійсності, оскільки всі кошти згідно виконавчого листа №754/15501/21 від 25.04.2022 року надіслані на рахунки Шевченківського відділу Державної виконавчої служби, однак й досі головний державний виконавець Мороз Л.Є. не може винести постанову про закриття виконавчого провадження через відсутність у матеріалах виконавчого провадження реквізитів стягувача. Зазначає, що предметом судового спору у справі №754/5458/22 не є оскарження дій державного виконавця, або дій роботодавця в частині незаконних відрахувань заробітної плати позивача. Законодавством передбачено окремий порядок і процес оскарження дій сторін у виконавчому провадженні. Таким чином, вищезазначені доводи, які використовуються позивачем в якості обґрунтування апеляційної скарги є недостовірними та безпідставними та такими, які вводять суд в оману щодо фактичних обставин справи. Позивачкою не наведено жодних доказів, які б доводили факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, тощо, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з Академії на користь ОСОБА_1 моральної шкоди. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведені позовні вимоги належними, допустимими та достатніми доказами, що її права були порушені відповідачем, а тому позов є необґрунтованим і позовні вимоги тому не підлягали до задоволення. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 у 2001 року році була прийнята на роботу до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури на посаду оператора котельні. Наказом №80-ос від 30.07.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади майстра з експлуатації устаткування газових об`єктів. Наказом №266-ос від 27.10.2021 року ОСОБА_1 звільнено 27.10.2021 року з посади провідного інженера з охорони праці за прогули без поважних причин, а саме: відсутність на роботі 01.10.2021 року, 04-08 жовтня 2021 року і 21.10.2021 року, згідно п.4 ст.40 КЗпП України. За змістом ст.47, 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. За ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що структуру заробітної плати становлять: Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. За ч.1, 2 ст.15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно зі ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. За ч.3 ст.94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Позивачка зазначала, що в порушення вказаних вимог їй не дорахували і не сплатили у жовтні 2022 року при звільнені заробітну плату у розмірі 20111,34 грн, у зв`язку з чим, за її розрахунком, за вказаний період у відповідача виникла заборгованість за весь час затримки повного і остаточного розрахунку при звільнені у сумі 274841,36 грн. Вказані суми позивачка і просила стягнути з відповідача на її користь. Проте, суд першої інстанції вірно не погодився із зазначеними висвновками, виходячи з наступного. За п.2 Наказу №266-ос від 27.10.2021 року ОСОБА_1 підлягала виплата компенсації за 46 днів невикористаної відпустки. 28.10.2021 року органи Державної казначейської служби отримали платіжні доручення, а 29.10.2021 року вказані кошти було перераховано на платіжну карту позивачці. У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 27.10.2021 року та проведенням перерахунку, 29.10.2021 року позивачці було перераховано також депоновану заробітну плату за попередні періоди в сумі 45613,07 грн, що складається з розрахунку сум за невикористану відпустку при звільненні в липні 2018 року у розмірі 37001,56 грн та при звільненні у вересні 2020 року у розмірі 8611,51 грн. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві стверджує, що згідно Колективного договору, вона має право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у відпустку, однак це твердження є хибним, оскільки відповідно до Положення про порядок, умови та розміри надання матеріальної допомоги працівникам Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури матеріальна допомога на оздоровлення при виході у відпустку надається науково-педагогічному та педагогічному персоналу, згідно ст.57 Закону України «Про освіту», та працівникам бібліотеки, згідно постанови Кабінету Міністрів України №84 від 22.01. 2005 року. Позивачка також зазначає про те, що згідно Колективного договору у грудні місяці всім працівникам Академії нараховується премія, проте це твердження також не відповідає дійсності, тому що Положенням про преміювання працівників Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури встановлено, що премії нараховуються за фактично відпрацьований час, пропорційно до особистої участі. Розмір премій може встановлюватись як у відсотках до посадового окладу, так і в грошовому виразі, що визначається від фактично існуючої економії фонду заробітної плати за попередній період, за поданням керівника відповідного структурного підрозділу, погодженого з проректором за напрямком діяльності. Отже, Академія виплатила при звільненні з роботи ОСОБА_1 27.10.2021 року всі належні їй виплати та не має заборгованості перед нею, що свідчить про необґрунтованість вимог позивача по виплаті вказаної надбавки. Так як відповідач перед позивачкою не має заборгованості із заробітної плати, затримка виплати заробітної плати відсутня, а будь яких доказів, які б підтверджували заборгованість по заробітній платі перед позивачкою на момент розгляду справи суду не надано, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з якими погоджується і апеляційний суд, що вимоги позивачки є необґрунтованими та такими, що не підлягали до задоволення. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 11 жовтня 2023 року. Головуючий: Судді: