Постанова Черкаський апеляційний суд № 2-4349/07

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1533/23Головуючий по 1 інстанції Справа №2-4349/07 Категорія: на ухвалу Казидуб О.Г. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідачаНовікова О. М., суддіГончар Н.І., Фетісової Т. Л., секретаряНовицької Н.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 серпня 2023 про залишення без задоволення заяви ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС», боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про розподіл судових витрат при розгляді заяви ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» про заміну сторони стягувача у справі позовом КС «Федерація» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором, в с т а н о в и в : У липні 2023 року ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» звернулася до суду із заявою про розподіл судових витрат у справі, якою просила солідарно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на їх користь 6000,00 грн. витрат на правову допомогу, вказуючи, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.07.2023 замінено сторону у справі № 2-4349/07 під час примусового виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2007 у справі за позовом КС «Федерація» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та КС «Федерація» замінено на правонаступника ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС». Відповідні судові витрати, понесені заявником на правову допомогу при вирішенні питання про заміну сторони у справі, мають бути відшкодовані за рахунок боржника. Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 серпня 2023 вимоги заяву ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» про відшкодування судових витрат залишено без задоволення з посиланням на те, що положення ст. 442 ЦПК України, яка регламентує вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження, не передбачає можливості відшкодування заявнику понесених при розгляду справи судових витрат. Боржник не має обов`язку відшкодовувати витрати учасника судового розгляду, які не обумовлюються його діями. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» 25.08.2023 подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та задовольнити вимоги заяви про відшкодування судових витрат. Указує, що згідно постанови ВП ВС від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, а також інших правових висновків ВС - від 04.06.2019 у справі №910/21516/17, від 24.07.2018 у справі №918/560/16, від 06.03.2019 у справі №910/15357/17, від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 20.11.2020 у справі №910/4783/19, від 25.06.2019 у справі №904/66/18 та ВП ВС від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, судові витрати мають відшкодовуватися відповідачем. Суд не врахував Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи стосовно полегшення доступу до правосуддя у спосіб відшкодування стороною, що програла, судових витрат переможця у спорі. Суд втрутився у принцип свободи договору між сторонами правовідносин щодо надання правової допомоги в частині визначення розміру гонорару. Суд не навів жодного обґрунтування чому саме витрати заявника не можуть бути відшкодовані. Суд надмірно формально застосував процесуальні норми щодо відшкодування судових витрат. Позиція суду є недобросовісною, необґрунтованою та суперечливою, адже не враховує, що саме боржник допустив невиконання кредитних зобов`язань та судового рішення про стягнення боргу, що обумовило вступ у справу нового кредитора. Суд мав застосувати аналогію права та аналогію закону за відсутності правового регулювання. Суд в порушення приписів ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст. ст. 55, 452 ЦПК України не вказав, як могла бути замінена сторона у справі без звернення до суду. Розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Судом встановлено, що заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2007 року у справі № 2-4349/07 позовні вимоги КС «Федерація» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено та розірвано договір кредиту № АЦ-00270 від 23 січня 2007 року укладений між КС «Федерація» та ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно борг за договором кредиту та договорами поруки в сумі 24 192 грн. 05 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь КС «Федерація» судові витрати в сумі 2 798 грн.12 коп. Відповідно до Листа завідуючого архівом суду від 12.04.2023 № 1.7./44/23-Вих/2-4377/07, відповідно до Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого Наказом державної судової адміністрації України № 22 від 11.02.2010 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.03.2010 за № 201/17496 цивільна справа № 2-4349/07 була знищена за терміном зберігання. Оригінал судового рішення по даній цивільній справі зберігається в архіві суду. Відповідно до інформації з ЄДРПОУ, Кредитна спілка «ФЕДЕРАЦІЯ» (код 33209572) знаходиться у стані припинення з 23.02.2021, причина: внесення СР про визнання ЮО банкрутом. 17 лютого 2023 року між КС «ФЕДЕРАЦІЯ» та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» укладено договір № 17-02-2023/1 купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості, відповідно до умов якого метою даного Договору є оформлення результатів купівлі-продажу майнових прав банкрута Кредитної спілки «ФЕДЕРАЦІЯ» на відкритих електронних торгах (аукціоні) у відповідності до чинного законодавства України, результати котрого оформлено Протоколом про результати електронного аукціону № BRD001-UA-20230124-31703 від 03 лютого 2023 року (оператор, через електронний майданчик якого Покупцем подано пропозицію - ТОВ «Е-Тендер» (п.п. 1.1 Договору). Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.07.2023 за заявою ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» замінено сторону у даній справі під час примусового виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.11.2007 у справі № 2-4349/07, котре набрало законної сили. При розгляді цієї заяви ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» понесено судові витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн., які товариство просило відшкодувати згідно заяви від 16.05.2023, вимоги якої відхилено оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції. Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування заявнику понесених при розгляді заяви про заміну сторони справи витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує таке правове регулювання. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 даної статті зазначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частина 2 статті 141 передбачає, що судові витрати, пов`язані, зокрема, з наданням правової допомоги, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частина 3 статті 141 ЦПК України зобов`язує суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Крім того, окремий порядок вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження регламентується положеннями ст. 442 ЦПК України, яка не передбачає відшкодування учасникам судового розгляду судових витрат при прийнятті судового рішення по суті вказаного питання. Також цих питань не регламентує і ст. 55 ЦПК України щодо залучення до участі у справі правонаступника сторони. Саме вказані норми процесуального права були покладені в основу вимог ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» щодо заміни сторони у справі та висновків суду в ухвалі від 17.07.2023, якою вимоги товариства задоволено частково. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний здійснювати свої повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Питання розподілу судових витрат в межах цивільного судочинства врегульовано вищенаведеними приписами ЦПК України. Так за змістом ч.1 та п.1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу, питання про можливість розподілу яких порушує заявник, визначається через пов`язаність з розглядом справи. Загальне правило про порядок розподілу таких витрат, приведене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пов`язує такий розподіл з результатами розгляду позовних вимог тобто вирішення справи по суті. Згідно до ч. 3 ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Стаття 142 ЦПК України передбачає спеціальні застереження щодо можливості розподілу судових витрат у разі завершення провадження ухвалою суду про його закриття чи залишення позову без розгляду; спеціальний припис відносно розподілу судових витрат при постановленні ухвали суду передбачено і ст. 452 ЦПК України відносно результатів розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного/приватного виконавця при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень. Оскільки, як вказувалося вище, ні норми ст. 55 ні норми ст. 442 ЦПК України, які були застосовані судом при розгляді заяви товариства про заміну сторони у справі (на відміну від згадуваних положень ст.ст. 142, 452 ЦПК України), не містять окремого порядку розподілу судових витрат при вирішенні вказаних процесуальних питань, суд першої інстанції правомірно відмовив заявнику у відшкодуванні за рахунок протилежної сторони понесених витрат на правову допомогу при вирішенні питання про заміну сторони у справі після ухвалення рішення суду по суті спору. Відтак до правовідносин у справі щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу при вирішенні питання про заміну сторони у справі після вирішення спору по суті норми ст. 141 ЦПК України, на які вказав заявник, застосовані бути не можуть. Апеляційний суд наголошує, що положення ЦПК України не містять спеціальної норми, яка б передбачала покладення судових витрат на сторону (позивача чи відповідача) у разі заміни сторони у виконавчому провадженні на стадії виконання рішення суду. Заявнику слід враховувати, що заміна сторони стягувача обумовлюється виключно вчиненням відповідного правочину між первісним та новим кредитором щодо передачі права вимоги, що не пов`язується з жодними діями відповідача, які б стосувалися безпосередньо нового кредитора. З огляду на це, намагання останнього покласти на відповідача необов`язкові та невідворотні витрати за відсутності відповідної процесуальної підстави їх розподілу фактично перетворює такі витрати на позадоговірну штрафну санкцію для боржника за вчинену без його участі цесію, про що вірно зазначив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог заяви у справі. Зважаючи на основні засади цивільного судочинства, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, відсутність правової норми, яка б передбачала порядок розподілу судових витрат (витрат на правничу допомогу) у разі звернення особи із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, або сторони у справі та прийняття за результатами розгляду відповідного судового рішення, покладення таких витрат на іншу сторону - відповідача призведе до порушення основних засад судочинства. У аспекті викладеного вище, посилання скаржника на те, що позиція суду не враховує, що саме боржник допустив невиконання кредитних зобов`язань та судового рішення про стягнення боргу, що обумовило вступ у справу нового кредитора, є безпідставним, оскільки спір щодо кредитних зобов`язань боржника при вирішенні питання про заміну сторони у справі правонаступником не вирішувався та щодо зазначених правовідносин кредитора та боржника суд висновків не робив. Відтак, висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженій ухвалі, є вірними. Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що згідно постанови ВП ВС від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, а також інших правових висновків ВС - від 04.06.2019 у справі №910/21516/17, від 24.07.2018 у справі №918/560/16, від 06.03.2019 у справі №910/15357/17, від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 20.11.2020 у справі №910/4783/19, від 25.06.2019 у справі №904/66/18 та ВП ВС від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, судові витрати мають відшкодовуватися відповідачем, адже жодне із зазначених рішень ВС та ВП ВС не містить висновку про можливість покладення при вирішення процесуального питання про заміну сторони у справі судових витрат особи, яка ініціювала розгляд такого питання, на інших учасників справи. Слід оцінити критично посилання скаржника у справі на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи стосовно полегшення доступу до правосуддя у спосіб відшкодування стороною, що програла, судових витрат переможця у спорі. Адже при розгляді заяви про заміну сторони у справі, як у даному випадку, судовий мір не вирішувався а встановлювалася обґрунтованість вимог заявника щодо вступу у справу як нового позивача (кредитора, що придбав права вимоги до боржника). Апеляційні доводи про те, що суд втрутився у принцип свободи договору між сторонами правовідносин щодо надання правової допомоги в частині визначення розміру гонорару, апеляційний суд вважає необґрунтованими, адже жодних висновків щодо розміру гонорару адвоката заявника оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить. Посилання скаржника на те, що суд не навів жодного обґрунтування чому саме витрати заявника не можуть бути відшкодовані та надмірно формально застосував процесуальні норми щодо відшкодування судових витрат, мають бути відхилені, адже їх повністю спростовано мотивувальною частиною оскарженої ухвали, в якій надано оцінку всім доводам заявника у справі та зазначено належні та достатні мотиви їх відхилення. Слід врахувати, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи скаржника про те, що суд мав застосувати аналогію права та аналогію закону слід оцінити критично, оскільки, з урахуванням такої засади цивільного судочинства, як відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України), право на відшкодування має сторона, яка отримала рішення про перемогу у спорі з протилежною стороною, а в даному випадку боржник не має невирішеного спору із заявником, який ініціює свій вступ у справу, як правонаступник кредитора. Доводи скаржника про те, що суд в порушення приписів ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. ст. 55, 452 ЦПК України не вказав, як могла бути замінена сторона у справі без звернення до суду, а також про те, що розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, не свідчать про помилковість ухвали суду першої інстанції та про наявність у боржника обов`язку відшкодовувати судові витрати особи, яка порушувала перед судом питання про вступ у справу, як правонаступник позивача. Інших доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції в цій справі подана апеляційна скарга не містить. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» залишити без задоволення. Ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 серпня 2023 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена з підстав та на умовах, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 09 жовтня 2023 року. Судді