Постанова Київський апеляційний суд № 752/3930/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №752/3930/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5192/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. при секретарі Баллі Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року, апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року (суддя Чередніченко Н.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання незаконними та скасування наказів, та рішення Наглядової ради, встановив: у лютому 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» Єрмакова С.О. від 20 грудня 2021 року №2147-к «Про обмеження прав доступу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 »; визнання незаконним та скасування наказу в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» Єрмакова С.О. від 24 грудня 2021 року №2174-к «Про продовження обмеження прав доступу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 », визнання незаконним та скасування наказу в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» Єрмакова С.О. від 20 січня 2022 року №67-к «Про продовження обмеження прав доступу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 »; визнання незаконним та скасування рішення наглядової ради АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 16-17 грудня 2021 року, оформлене протоколом №29 з питань порядку денного №34: щодо службового розслідування щодо можливого недодержання працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) банку та стягнення судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що з квітня 2020 року працював на посаді директора Департаменту з комплаєнс-контролю АТ «Державний експортно-імпортний банк України», завжди здійснював свої посадові обов`язки відповідно до трудового договору та посадової інструкції, підтвердженням чого є відсутність фактів притягнення його до дисциплінарної відповідальності на законних підставах у вигляді оголошення доган та/або звільнення із займаної посади. Позивач стверджував, що незважаючи на його бездоганну трудову дисципліну та за відсутності в його діях будь-якого складу дисциплінарного проступку, посадові (службові) особи АТ «Державний експортно-імпортний банк України» 20 грудня 2021 року, за відсутності правових підстав, в порушення імперативних положень КЗпП України, ініціювали відносно нього проведення службового розслідування, предметом перевірки та з`ясування якого є факти можливого недодержання працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) Банку під час здійснення контролю за діяльністю компаній, пов`язаних із громадянином ОСОБА_3 , під час визначення ризиків ділових відносин, викладених в Алгоритмі проведення оцінки ризиків ділових відносин (фінансових операцій без встановлення ділових відносин) з клієнтами Банку та критерії ризику в редакції згідно наказу голови Правління від 5 жовтня 2020 року №438 та від 14 липня 2021 року №207. Позивач зазначав, що Наглядова рада банку прийняла відповідне рішення, оформлене витягом з протоколу №29 засідання від 16-17 грудня 2021 року з питання порядку денного №34: щодо службового розслідування щодо можливого недодержання працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за додержанням норм (комплаєнс) Банку. Позивач вважав, що на вищезазначеному засіданні Наглядової ради банку було прийняте незаконне та необґрунтоване рішення про погодження відсторонення його від роботи шляхом обмеження доступу до корпоративної електронної пошти банку, документів та приміщень банку на період до завершення службового розслідування. Позивач вважав, що такої підстави відсторонення, як проведення службового розслідування по факту можливого недодержання працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) банку під час здійснення контролю за діяльністю компаній під час визначення ризиків ділових відносин, викладених в Алгоритмі проведення оцінки ризиків ділових відносин (фінансових операцій без встановлення ділових відносин) з клієнтами банку нормами статті 46 КЗпП України не передбачено. Навіть, якщо б такі підстави були б передбачені у локальних нормативно-правових документах відповідача, останні не відносяться до законодавчих актів, а тому умовне зазначення у них додаткових підстав для відсторонення працівника від роботи, не може бути підставою для їх застосування, а у разі такого застосування не свідчить про його законність. Позивач посилався на те, що АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вже проводилося службове розслідування на підставі службового розпорядження від 25 серпня 2021 року №1-р, по завершенню якого було складено акт від 25 листопада 2021 року про відсутність в його діях будь-якої ознаки дисциплінарного проступку. Однак, на виконання рішення Наглядової ради АТ «Державний експортно-імпортний банк України», оформленого витягом з протоколу №29 засідання від 16-17 грудня 2021 року, 20 грудня 2021 року в.о. голови правління АТ "Державний експортно-імпортний банк України" видав наказ №2147-к «Про обмеження прав доступу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 », яким його фактично було відсторонено від займаної посади на період з 20 грудня 2021 року по 24 грудня 2021 року включно. При цьому, 24 грудня 2021 року в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України" видав наказ №2175-к «Про подовження обмеження прав доступу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 », яким подовжено дію наказу №2147-к від 20 грудня 2021 року на невизначений строк, а саме до прийняття Наглядовою радою АТ «Укрексімбанк» окремого рішення про припинення дії рішення Наглядової ради АТ «Укрексімбанк» від 16-17 грудня 2021 року. Позивач вважав вищезазначені рішення Наглядової ради АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 16-17 грудня 2021 року та накази в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» незаконними та такими, що підлягають скасуванню, посилаючись на порушення відповідачем ст. 46 КЗпП України щодо відсторонення його від роботи на період службового розслідування. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» судові витрати на правничу допомогу в сумі 30 000грн. У поданій апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнути з відповідача судові витрати, посилаючись на те, що висновок суду першої інстанції, що оскаржувані рішення Наглядової ради AT «Державний експортно-імпортний банк України» та видані на його підставі накази в.о. голови правління Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» не містили вказівок зупинити виконання ним всіх його посадових обов`язків, не відповідає дійсним обставинам справи. В оскаржуваному наказі в.о. голови правління Єрмакова С.О. від 20 грудня 2021 року №2147-к «Про обмеження прав доступу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 » вказано, що він прийнятий відповідно до рішення Наглядової ради AT «Укрексімбанк» від 16-17 грудня 2021 року, протокол №29, яким погоджено саме відсторонення ОСОБА_1 . Тобто в рішенні не вказано про часткове обмеження його прав доступу. Разом з цим, неправильне визначення підстав та порядку відсторонення працівника всупереч вимогам КЗпП України не може трактуватися на користь роботодавця, як проведення інших заходів, відмінних від відсторонення, оскільки прийняті відповідачем управлінські рішення підтверджують намір відповідача відсторонити його від виконання посадових обов`язків, про що прямо вказує в оскаржуваних документах. Позивач стверджує, що суд першої інстанції дійшов до передчасних висновків стосовно можливості виконання ним певних обов`язків, оскільки його було відсторонено, тимчасове виконання його обов`язків у зв`язку з відсутністю внаслідок відсторонення було покладено на іншу особу, а зміст цих обов`язків вказує на те, що вони не можуть виконуватися при такому обсязі обмежень, які є абсолютними. Позивач зазначає, що такої підстави відсторонення від роботи, як проведення службового розслідування щодо можливого недодержання працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та за дотримання норм (комплаєнс) банку нормами статті 46 КЗпП України не передбачено, а локальні нормативно-правові документи підприємства не відносяться до законодавчих актів, а тому, зазначення у них додаткових підстав для відсторонення працівника від роботи не може бути підставою для їх застосування, а у разі такого застосування не свідчить про його законність. Позивач стверджує, що в акті за результатами службового розслідування, проведеного на виконання службового розпорядження від 20 грудня 2021 року №216-р, прямо вказується виключно про порушення вимог «Положення про здійснення банками фінансового моніторингу», затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 року №65, в той час коли його діяльність регламентується «Положенням про організацію системи управління ризиками в банках та банківських групах», затвердженого постановою правління Національного банку України №64 від 11 червня 2018 року, його відсторонення та пов`язане з ним позбавлення трудових прав не може мати місця, оскільки за дотримання вимог фінансового моніторингу у банку чітко визначена відповідальна особа, яка очолює відповідний підрозділ, а цей підрозділ, в свою чергу, жодним чином функціонально не підпорядкований директору Департаменту, а лише входить до структури Департаменту. Позивач зазначає, що для проведення службового розслідування було створено комісію, нібито на період роботи якої було його відсторонено від роботи, до складу вказаної комісії було включено директора Департаменту внутрішнього аудиту - Небесенко Ю.Г., що суперечить вимогам Положення про організацію внутрішнього аудиту в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2016 року №311. Позивач вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки фактичним доказам та відповідним їм обставинам справи, а також не врахував які це має наслідки для нього у разі не скасування прийнятих незаконних рішень відповідачем за результатами проведення службового розслідування, в ході проведення якого допущено ряд грубих порушень, що вказує на недопустимість використання його результатів в цілому. Позивач зазначає, що на підтвердження своїх заперечень проти позову відповідачем надано, а судом першої інстанції покладено у основу оскаржуваного рішення, документи щодо застосування стягнення до нього у вигляді догани та його подальшого звільнення. Вказані документи не стосуються предмета позову, не підтверджують законності застосування відповідачем відсторонення, та оскаржуються ним у інших провадженнях, про що було відомо як суду, так і відповідачеві. Позивач посилається на те, що його представники зверталися до Голосіївського районного суду міста Києва 22 грудня, 27 грудня, 29 грудня 2022 року, та 3 січня 2023 року з метою ознайомитися з матеріалами справи, однак їм було відмовлено у наданні матеріалів справи, що свідчить про грубе порушення процесуальних прав учасника справи та виключає можливість своєчасного та обґрунтованого вивчення доказів, наявних в матеріалах справи, та визначення підстав для апеляційного оскарження. У апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову відповідачу у стягненні судових витрат, посилаючись на те, що відповідачем не дотримано встановленої ЦПК України процедури для заявлення вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки заява про компенсацію судових витрат складена та направлена лише 15 грудня 2022 року, тобто після ухвалення судового рішення. Крім того, заявлені витрати на правову допомогу є неспівмірними з обсягом робіт, здійсненим в межах договору на правову допомогу, договором не встановлено ставки за виконану роботу адвокатами, зобов`язання про вартість послуг виражене в іноземній валюті. Також позивач зазначає, що судом не здійснено його виклик у судове засідання для спростування заявлених вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу. У відзивах на апеляційні скарги AT «Державний експортно-імпортний банк України» просить залишити їх без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість їх доводів. У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення суду АТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить рішення суду скасувати в частині відмови компенсації витрат на правничу допомогу в сумі 607 857грн 32коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву представника відповідача про компенсацію судових витрат задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом здійснено формальний підхід до розгляду питання компенсації витрат банку, не в повному обсязі досліджено обставини справи та подані докази. За відсутності заперечень позивача щодо витрат здійснено неправильне застосування критерію співмірності відповідно до ст.137 ЦПК України, тим самим порушено принцип диспозитивності. Відповідач стверджує, що розгляд справи у суді першої інстанції за участю представників банку тривав 7 місяців, на представництво інтересів відповідача адвокати АО «ЕКВО» витратили 82,3 години, вартість погодинних ставок адвокатів була обумовлена їх кваліфікацією, стажем адвокатської діяльності та попереднім досвідом ведення судових справ. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника - адвоката Кошарського О.В., які підтримали доводи апеляційних скарг позивача та заперечували проти апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду, пояснення представника відповідача - адвоката Галич І.Л., яка просила залишити рішення суду без змін та задовольнити апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення суду, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а апеляційна скарга АТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 23 квітня 2020 року між АТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_1 був укладений безстроковий трудовий договір, за умовами якого останній вступає на посаду директора департаменту з комплаєнс-контролю банку на підставі рішення наглядової ради банку від 26 березня 2020 року. Наказом в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» № 2147-к від 20 грудня 2021 року обмежено ОСОБА_1 у праві доступу до службових приміщень банку, службових інформаційних ресурсів та сервісів автоматизованих систем банку на період з 20 грудня 2021 року по 24 грудня 2021 року включно. Підставою для прийняття наказу зазначене рішення наглядової ради АТ «Укрексімбанк» від 16-17 грудня 2021 року, протокол № 29, щодо проведення службового розслідування у зв`язку з недодержанням працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) банку під час здійснення контролю за діяльністю компаній, пов`язаних із громадянином ОСОБА_3 , під час визначення ризиків ділових відносин, викладених в Алгоритмі проведення оцінки ризиків ділових відносин (фінансових операцій без встановлення ділових відносин) з клієнтами АТ «Укрексімбанк» та критерії ризику в редакції згідно з наказами голови правління від 5 жовтня 2020 року № 438 та від 14 липня 2021 року №

207. Наказом в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» № 2175-к від 24 грудня 2021 року подовжено дію наказу від 20 грудня 2021 року № 2147-к про обмеження прав доступу ОСОБА_1 до завершення проведення службового розслідування. Наказом в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» № 67-к від 20 січня 2022 року дію наказу від 20 грудня 2021 року № 2147-к продовжено на період до прийняття наглядовою радою банку окремого рішення про припинення дії рішення наглядової ради АТ «Укрексімбанк» від 16-17 грудня 2021 року. Рішенням наглядової ради АТ «Укрексімбанк» від 20 січня 2022 року, оформленим протоколом № 1, ОСОБА_1 за результатами службового розслідування притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани, а також визнано його таким, що не відповідає займаній посаді та виконуваній ним роботі на посаді директора Департаменту комплаєнс-контролю банку внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню виконання ним даної роботи; доручено голові наглядової ради забезпечити подачу банком документів в НБУ для погодження звільнення директора Департаменту комплаєнс-контролю банку ОСОБА_1 з ініціативи банку. Наказом в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» № 1-д від 20 січня 2022 року ОСОБА_1 оголошено догану. Наказом в.о. голови правління АТ «Державний експортно-імпортний банк України» № 288-к від 21 березня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту комплаєнс-контролю з 21 березня 2022 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із виявленою невідповідністю працівника займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспоренні накази не містили вказівок зупинити виконання позивачем всіх його обов`язків, тому позивач мав можливість виконувати частину своїх посадових обов`язків, які безпосередньо не пов`язані із знаходженням його у приміщенні банку та із доступом до службових інформаційних ресурсів і сервісів автоматизованих систем банку, оспорюванні накази та рішення наглядової ради не передбачають відсторонення позивача від роботи, а тому до них не можуть бути застосовані норми статті 46 КЗпП України. Також суд першої інстанції зазначив, що на час звернення позивача з даним позовом його трудові правовідносини з відповідачем були припиненні шляхом звільнення позивача із займаної посади, тому скасування спірних наказів та рішення наглядової ради не призведе до реального захисту прав і інтересів позивача, тому виходячи з принципу процесуальної економії, суд вважав, що задоволення позовних вимог не приведе до відновлення заявленого позивачем порушеного права. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Під час судового розгляду було встановлено, що на час відсторонення позивача від роботи виплата заробітної плати йому не призупинялися. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку. Отже, працівник має право оскаржити наказ про відсторонення його від роботи. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на час звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 не був звільнений з роботи, тому висновок суду першої інстанції, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту, колегія суддів вважає помилковим. Разом з тим за змістом вищезазначеної статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом. Відсторонення не має на меті покарання працівника, це особливий тимчасовий захід, що має попереджувальний характер. Воно триває або до встановлення юридичного факту, зазначеного в законі, або до припинення обставин, що призвели до відсторонення, або до вирішення питання про подальшу долю відстороненого працівника. Отже, за суттю, відсторонення від роботи є попереджувальним заходом, який застосовується роботодавцем для запобігання настанню негативних наслідків. Згідно зі Статутом Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» є державним банком. Єдиним акціонером банку, якому належить 100% акцій банку у статному капіталі банку, є держава. Функції вищого органу управління банку виконує Кабінет Міністрів України. Також органом управління банку є наглядова рада, що в межах своєї компетенції здійснює управління банком, а також контролює та регулює діяльність правління з метою виконання стратегії розвитку банку. Постановою Кабінету Міністрів України № 646 від 10 липня 2019 року затверджено Положення про наглядову раду АТ «Державний експортно-імпортний банк України». Пунктом 11 вказаного Положення визначено, що наглядова рада несе відповідальність за безпеку та фінансову стійкість банку; функціонування та контроль ефективності системи внутрішнього контролю, системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) банку. Наказом АТ «Укрексімбанк» № 102 від 26 лютого 2010 року затверджений Порядок проведення службового розслідування в системі АТ «Укрексімбанк» (далі Порядок). Як зазначено у Порядку, він розроблений відповідно до законодавства України, Кодексу законів про працю України та на підставі Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №

950. Відповідно до п. 1.3. Порядку службове розслідування - це комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції, з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством України, та ступеня вини особи (осіб), яка вчинила це правопорушення. Пунктом 2.1. Порядку визначено, що службове розслідування може бути призначене та проведене, зокрема, на підставі фактів невиконання або неналежного виконання працівниками банку вимог чинного законодавства, наказів чи інших розпорядчих документів, перевищення своїх повноважень, порушення трудової дисципліни. Згідно пункту 3.3. Порядку службове розслідування проводиться на підставі службового розпорядження по банку. У службовому розпорядженні зазначаються підстави для призначення службового розслідування, мета і терміни його проведення, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно буде проводитися, дані про правопорушення, а також голова та члени комісії для проведення службового розслідування. Розпорядженням в.о. голови правління банку № 216-р від 20 грудня 2021 року призначено службове розслідування щодо можливого недодержання працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) банку під час здійснення контролю за діяльністю компаній, пов`язаних з громадянином ОСОБА_3 . Пунктом 5.4. Порядку визначено, що службове розслідування проводиться з відстороненням особи, стосовно якої воно проводиться, від виконання повноважень за посадою, або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається керівником банку за поданням голови комісії. За особою на час її відсторонення від виконання повноважень за посадою зберігається заробітна плата. На підставі вищезазначеного Положення наглядова рада банку прийняла рішення, оформлене протоколом № 29 від 16-17 грудня 2021 року, доручити в.о. голови правління розпочати службове розслідування щодо можливого недодержання працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) банку під час здійснення контролю за діяльністю компаній, пов`язаних із громадянином ОСОБА_3 . Також наглядова рада погодила відсторонення директора Департаменту комплаєнс-контролю банку ОСОБА_1 шляхом обмеження його доступу до корпоративної електронної пошти банку, документів та приміщень банку в порядку, передбаченому внутрішніми нормативними документами банку, на період до завершення службового розслідування. При цьому колегія суддів не погоджується з доводами представника відповідача, що позивач не був відсторонений від роботи, оскільки було прийнято рішення тільки стосовно обмеження його прав та він мав можливість виконувати свої посадові обов`язки, які не потребували перебування у приміщенні банку та доступу до документів банку. Зі спірного рішення наглядової ради від 16-17 грудня 2021 року вбачається, що на час тимчасової відсутності директора Департаменту комплаєнс-контролю банку ОСОБА_1 виконання його обов`язків було покладено на начальника управління регуляторного комплаєнс-контролю Департаменту з комплаєнс-контролю банку Бондаренко А.В. Разом з цим, колегія суддів вважає, що наглядова рада діяла у межах своїх повноважень, приймаючи рішення про проведення службового розслідування, підставою для проведення службового розслідування стала перевірка можливого невиконання позивачем своїх посадових обов`язків, що відповідає Порядку. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону є, зокрема, особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом. Під «посадовими та службовими особами інших державних органів» слід розуміти працівників державних органів, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Визначальним при цьому є обсяг функцій (обов`язків) відповідного працівника. Так, адміністративно-господарські функції (обов`язки) - це обов`язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Організаційно-розпорядчі функції (обов`язки) - це обов`язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Відповідно до статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Згідно з статями 167 та 169 цього кодексу, держава та територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, комунальні підприємства тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Згідно пункту 2.8. посадової інструкції керівника підрозділу за дотриманням норм (комплаєнс) (ССО) директора Департаменту з комплаєнс-контролю АТ «Укрексімбанк», яка затверджена рішенням Наглядової ради 1 жовтня 2020 року, до обов`язків позивача входить затвердження посадових інструкцій працівників Департаменту з комплаєнс-контролю ( в тому числі працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу в банку), визначає працівників, які виконують функції керівника підрозділу у разі його тимчасової відсутності з причин, визначених чинним законодавством України (відпустка, відрядження, тимчасова непрацездатність тощо), в тому числі з делегуванням права накладення заборони (вето) на рішення колегіального органу банку. Пунктом 2.8. вказаної Інструкції визначено, що директор Департаменту координує діяльність підрозділу з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню масового знищення, здійснює постійний контроль відповідності працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу в банку. Встановленим вимогам, а також повіомлЯє Наглядову раду банку про обставини, що можуть негативно вплинути на виконання відповідальним працівником банку своїх посадових обов`язків, про виявлену під час перевірки його невідповідність установленим вимогам. Пунктом 2.11 Інструкції на директора Департаменту покладений обов`язок забезпечувати контроль за дотриманням працівниками Департаменту з комплаєнс-контролю процедур з питань управління операційними ризиками. Враховуючи, що АТ «Державний експортно-імпортний банк України» створений відповідно до розпорядження Президента України та постанови Кабінету Міністрів України, він є юридичною особою публічного права, тому ОСОБА_1 , обіймаючи посаду директора Департаменту з комплаєнс-контролю АТ «Державний експортно-імпортний банк України», відповідно до його посадових обов`язків здійснює функції, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських, організаційно-розпорядчих обов`язків, отже, відноситься до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а тому на нього поширюється дія Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (далі Порядок № 950). Згідно з пунктом 1 Порядку № 950, стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян; у разі недодержання посадовими особами місцевого самоврядування законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства; на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри; з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов`язки (далі - керівник органу). Службове розслідування проводиться з відстороненням особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, від здійснення повноважень на посаді або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається керівником органу (пункт 4 Порядку № 950). Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що Наглядова рада банку мала правові підстави для відсторонення позивача від виконання службових обов`язків на час проведення службового розслідування щодо можливого недодержанням працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) банку під час здійснення контролю за діяльністю компаній, пов`язаних із громадянином ОСОБА_3 , під час визначення ризиків ділових відносин, викладених в Алгоритмі проведення оцінки ризиків ділових відносин (фінансових операцій без встановлення ділових відносин) з клієнтами АТ «Укрексімбанк» та критерії ризику, що могло заподіяти значну шкоду банку. Також колегія суддів враховує, що на час проведення службового розслідування та відсторонення позивача від виконання службових обов`язків йому виплачувалася заробітна плата, що свідчить про не порушення відповідачем трудових прав ОСОБА_1 на отримання оплати праці. Доводи позивача, що для проведення службового розслідування було створено комісію, до складу якої було включено директора Департаменту внутрішнього аудиту, що суперечить вимогам Положення про організацію внутрішнього аудиту в банках України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Порядком проведення службового розслідування в системі АТ «Укрексімбанк» передбачено, що до складу комісії головного банку, як правило, включаються представники Управління безпеки банку та Управління внутрішнього аудиту. Головою комісії призначається працівник банку, який обіймає посаду не нижче заступника начальника управління. До проведення службового розслідування не повинні залучатися працівники, які мають особисту зацікавленість у результатах розслідування, а також працівники, які є підлеглими особи, по відношенню до якої воно проводиться. Під час судового розгляду позивачем не зазначалося, що складу комісії були залучені працівники, які мали особисту зацікавленість у результатах розслідування, або працівники, які не можуть входити до складу комісії відповідно до вищезазначеного Порядку, тому колегія суддів не має підстав для висновку, що склад комісії, який проводив службове розслідування стосовно позивача, не відповідав вимогам Порядку. Посилання позивача на необхідність врахувати при розгляді даного позову, що в ході проведення службового розслідування допущено ряд грубих порушень, що вказує на недопустимість використання його результатів в цілому, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предметом даного позову є оскарження рішення Наглядової ради банку про необхідність проведення службового розслідування стосовно можливого недодержанням працівниками Департаменту комплаєнс-контролю процедури системи управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс) банку під час здійснення контролю за діяльністю компаній, пов`язаних з певною особою, та наказів про призначення службового розслідування і продовження строків службового розслідування. Разом з цим, результати службового розслідування та порядок його проведення не є предметом даного позову, що не позбавляє можливості позивача оскаржити результати розслідування та прийнятті на їх підставі рішення стосовно подальшої його трудової діяльності у банку. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині обмеження його права на ознайомлення з матеріалами справи, то вказані обставини не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак з інших підстав, тому рішення суду підлягає зміні у мотивувальній частині. Щодо апеляційних скарг на додаткове рішення суду. Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» судові витрати на правову допомогу у сумі 30 000грн, суд першої інстанції виходив з того, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг), не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК). Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Частинами першою, другою, третьою статті 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Отже, на учасника справи покладено обов`язок у першому зверненні до суду навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, а докази у підтвердження понесених витрат учасник справи повинен надати суду до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву і ці докази неможливо подати з поважних причин (частина перша статті 246 ЦПК України). У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначила, що попередній розрахунок судових витрат відповідача на правову допомогу у даній справі становить 350 000грн. Також представник відповідача зазначила, що даний розмір є попереднім і не обмежує відповідача у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, а докази у підтвердження розміру понесених витрат будуть надані відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України. 15 грудня 2022 року представник відповідача направила до суду заяву про компенсацію витрат відповідача на правову допомогу у даній справі у розмірі 637 857грн. Вказані обставини спростовують посилання позивача на недотримання відповідачем вимог ЦПК щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, чому передувала відповідна заява. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18. У підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу суду надані: - договір про правову допомогу та юридичні послуги, укладений між АТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Адвокатським об`єднанням «Екво» 31 травня 2022 року, предметом якого є надання фірмою клієнту послуг щодо проекту та/або згідно з інструкціями клієнта, які надаються час від часу та прийняті до виконання фірмою; - спеціальні умови до договору від 31 травня 2022 року, згідно яких для захисту інтересів клієнта з метою відмови у задоволенні пред`явлених до клієнта позовів, адвокатське об`єднання надасть правову допомогу у вирішенні спорів за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які розглядаються Голосіївським районним судом міста Києва. Також у спеціальних умовах сторони договору погодили гонорари адвокатів, які визначені у доларах США і залежать від посади особи, яка надає правову допомогу, а також від судової інстанції; - рахунки-фактури виконаних робіт: від 4 липня 2022 року на 162 584,11грн; від 2 серпня 2022 року на 16 267,06грн; від 2 вересня 2022 року на 202 697грн; від 4 жовтня 2022 року на 105 480,56грн; від 3 листопада 2022 року на 83 010,72грн№ від 2 грудня 2022 року на 67 820,87грн; - докази оплати рахунків та акти здачі-приймання робіт (наданих послуг). Також представником відповідача були надані докази направлення заяви про відшкодування судових витрат з додатками на адресу позивача. Заперечень та пояснень позивача з приводу заяви матеріали справи не містять. Однак, правомірними є доводи позивача, що суд першої інстанції не повідомив його про розгляд заяви представника відповідача про відшкодування судових витрат, тому колегія суддів враховує заперечення позивача, зазначені ним у апеляційній скарзі на додаткове рішення суду, та змінює додаткове рішення суду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Оцінюючи заявлені представником відповідача витрати на правову допомогу у даній справі, які підлягають відшкодуванню за рахунок позивача, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що вони є завищеними, не враховують конкретні обставини справи та не є розумними. Колегія суддів враховує, що даний спір є трудовим, справа за своєю суттю не є складною, тому заявлені витрати у розмірі 637 857грн 32коп. є необґрунтованими та неспівмірними з даною справою, а також не є розумними, а тому розмір витрат, які підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача, визначається апеляційним судом у сумі 15 000грн. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає зміні. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року задовольнити частково. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року залишити без задоволення. Додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року змінити, зменшивши розмір витрат на правову допомогу з 30 000грн до 15 000грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк