Постанова 4824 № 752/26469/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/9954/2023 Справа 752/26469/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 06 жовтня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Чередніченко Н.П. в м. Київ 06 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», ОСОБА_3 , третя особа ТОВ «Океаніка Лоджистік» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, уточнивши позовні вимоги в січні 2023 року, просив стягнути на свою користь з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 19584,23 грн., з ОСОБА_3 - різницю між фактичним розміром завданої шкоди і страховою виплатою в розмірі 88763,77 грн., покласти на відповідачів судові витрати. Позов мотивував тим, що 22 квітня 2021 року в м. Києві на проспекті Повітрофлотському відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Peugeot 308 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля Iveco EuroCargo д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні механічні пошкодження. Згідно постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року в справі № 760/10717/21 встановлено вину ОСОБА_3 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. На цей момент цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована ПрАТ «СК «Євроінс Україна» згідно полісу № АР/5120825. 27 квітня 2021 року страхова компанія була повідомлена про настання дорожньо-транспортної пригоди, надано заяву про страхове відшкодування та повний перелік документів для здійснення виплати страхового відшкодування, надано транспортний засіб для огляду. 14 липня 2021 року з боку ПрАТ «СК «Євроінс Україна» здійснено виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 в розмірі 63735,69 грн. з урахуванням франшизи. З визначеним розміром страхового відшкодування позивач категорично не погодився та звернувся до незалежного оцінювача для визначення розміру матеріального збитку, згідно звіту від 30 травня 2021 року про незалежну оцінку, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 75023,52 грн., а загальна вартість відновлювального ремонту - 131935,56 грн. Таким чином, з боку страхової компанії на даний час залишається недоплаченим страхове відшкодування, а з водія ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року позов частково задоволено, стягнуто з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 19584,23 грн., в іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 грн., витрати на правову допомогу 5000 грн., витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи в сумі 3775,40 грн., в стягненні інших судових витрат відмовлено. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, вирішити питання судових витрат. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно наводив обставини справи, вказував, що судом проігноровано зменшення страхового відшкодування на розмір франшизи, яка складає 2600 грн. і відшкодовується в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Вказував, що фактичний розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілому, включає як реальну вартість пошкодженого майна, так і витрати потерпілого на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (повна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу). Чинне законодавство та судова практика не передбачають надання суду доказів проведення відновлювального ремонту автомобіля за власний рахунок для того, щоб потім в судовому порядку отримати компенсацію від особи, що завдала шкоди, і зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 02 вересня 2019 року в справі № 545/425/17, від 15 жовтня 2020 року в справі № 755/7666/19. Також посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 756/2632/17, від 21 лютого 2020 року в справі № 755/5374/18, від 25 листопада 2019 року в справі № 333/813/17. Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року до участі в справі було залучено третю особу ТОВ «Океаніка Лоджистік», оскільки під час підготовки справи до апеляційного розгляду апеляційним судом було встановлено, що остаточне рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ТОВ «Океаніка Лоджистік», як особи, з якою ПрАТ «СК «Євроінс Україна» було укладено договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/5120825, забезпеченим транспортним засобом за яким виступає Iveco EuroCargo д.н.з. НОМЕР_2 , водієм даного транспортного засобу є ОСОБА_3 , при цьому ТОВ «Океаніка Лоджистік» не було залучено до участі в справі судом першої інстанції. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, даним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля Peugeot 308 д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , реєстрація проведена 11 жовтня 2016 року (а. с. 10 т. 1). 27 квітня 2021 року представником ОСОБА_1 подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування до ПрАТ «СК «Євроінс-Україна» (а. с. 11 - 14 т. 1). Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди і встановлено, що 22 квітня 2021 року о 22:13 в м. Києві по проспекту Повітрофлотському, 72, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Iveco EuroCargo д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем Peugeot 308 д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку, внаслідок зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками (а. с. 39 т. 1). Згідно звіту № 52-D/88/7 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного 30 травня 2021 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , ринкова вартість КТЗ 328739,20 грн., значення коефіцієнта фізичного зносу 0,526, вартість відновлювального ремонту 131935,56 грн. (з урахуванням ПДВ на запасні частини та матеріали), вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу 75023,52 грн. (з врахуванням ПДВ на запасні частини та матеріали), вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ 75023,52 грн., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Peugeot 308 д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок ДТП станом на 14 травня 2021 року складає 84898,22 грн. (а. с. 16 - 17 т. 1). За складення звіту № 52-D/88/7 позивачем сплачено 1200 грн. (а. с. 35 - 36 т. 1). 14 липня 2021 року ПрАТ «СК «Євроінс-Україна» складено страховий акт № 37557/21, яким визначено розмір страхового відшкодування 63735,69 грн., а також зазначено, що страхувальником є ТОВ «Океаніка Лоджистік» (а. с. 106 - 107 т. 1). 14 липня 2021 року ПрАТ «СК «Євроінс-Україна» перераховано на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 63735,69 грн. (а. с. 15 т. 1). 03 вересня 2021 року ОСОБА_1 звертався до ПрАТ «СК «Євроінс-Україна» з вимогою про здійснення доплати страхового відшкодування (а. с. 108 - 110 т. 1), 19 серпня 2021 року направляв вимогу про відшкодування шкоди ОСОБА_3 та ТОВ «Океаніка Лоджистік», зазначивши, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 136056 від 22 квітня 2021 року та пояснень від 22 квітня 2021 року, наданих ОСОБА_3 , слідує, що останній на момент ДТП працював у ТОВ «Океаніка Лоджистік», таким чином, саме дане підприємство несе відповідальність за завдану ОСОБА_3 шкоду (а. с. 111 - 114 т. 1). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Відповідно до статті 9, 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З огляду на викладене вина відповідача ОСОБА_3 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є доведеною згідно постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року в справі № 760/10717/21 і сторонами не заперечується. Із матеріалів справи вбачається, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Iveco EuroCargo д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована ПрАТ «СК «Євроінс-Україна» на підставі полісу АР/5120825 з лімітом за шкоду майну 130000 грн., з яких 63735,69 грн. було виплачено даною страховою компанією на користь позивача. Згідно висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи від 25 листопада 2022 року № 2515/22-54, проведеної експертами КНДІСЕ, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу Peugeot 308 д.н.з. НОМЕР_1 без врахування ПДВ станом на 22 квітня 2021 року складає 85919,92 грн. без ПДВ, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Peugeot 308 д.н.з. НОМЕР_1 станом на 22 квітня 2021 року складає 172083,69 грн. з ПДВ, вартість матеріального збитку (шкоди), завданого власнику транспортного засобу Peugeot 308 д.н.з. НОМЕР_1 складає 98783,91 грн. Водночас, факт включення або не включення ПДВ до визначеної суми залежить від форми оподаткування суб`єктів господарської діяльності, які надають послуги з проведення ремонту КТЗ, реалізації складових і матеріалів тощо (а. с. 192 - 200). Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування шкоди із відповідача ОСОБА_3 , суд першої інстанції суд виходив із того, що страховою компанією було виплачено позивачу страхове відшкодування в розмірі 63735,69 грн., решта суми страхового відшкодування в розмірі 19584,23 грн. підлягає стягненню на користь позивача із страхової компанії, разом із тим доказів, що вказане відшкодування є недостатнім для відновлення позивачем свого порушеного права та відшкодування фактично завданої матеріально шкоди, позивачем не надано, а тому в задоволенні вимоги в частині стягнення із відповідача ОСОБА_3 на користь позивача різниці між фактичним розміром завданої шкоди та страховим відшкодуванням в сумі 88763,77 грн. слід відмовити, оскільки вказана вимога є передчасною та недоведеною достатніми доказами. Суд апеляційної інстанції не може погодитись із такими висновками, виходячи із наступного. Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно з вимог статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі N 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження N 61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19), від 15 жовтня 2020 року в справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20). В постанові від 22 грудня 2020 року в справі № 565/1210/19 Верховний Суд зробив такі висновки: «Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку» В постанові від 22 квітня 2021 року в справі № 759/7787/18 Верховний Суд дійшов висновку, що «Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)». В постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, на яку посилався позивач в апеляційній скарзі, Верховним Судом встановлено, що відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача, в матеріалах справи відсутні, і що податок на додану вартість входить до суми страхового відшкодування та може бути повернутий позивачу страховиком після надання відповідних документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, зокрема в справі № 755/5374/18 від 21 лютого 2020 року, що позивач має право на відшкодування у повному обсязі реальної вартості матеріального збитку відповідно до висновку транспортно-товарознавчої експертизи від 25 листопада 2022 року № 2515/22-54, і що стягнення різниці між вартістю матеріального збитку та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією та франшизи з винної особи відповідає вимогам закону. Виходячи з наведеного, є помилковими і такими, що здійснені в результаті неправильного застосування норм матеріального права, висновки суду першої інстанції в частині вимог до ОСОБА_3 , про те, що докази здійснення фактичного відновлювального ремонту автомобіля та його фактичний розмір матеріали справи не містять, а вимоги про відшкодування шкоди є передчасними і недоведеними. Крім того, при ухваленні рішення в частині відмови в задоволенні вимог до ОСОБА_3 судом першої інстанції залишено поза увагою, що згідно страхового акту від 14 липня 2021 року, складеного ПрАТ «СК «Євроінс-Україна» страхувальником є ТОВ «Океаніка Лоджистік» (а. с. 106 - 107 т. 1). У відзиві на позовну заяву від 22 листопада 2021 року страховою компанією повідомлено, що договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/5120825, за яким забезпеченим транспортним засобом є Iveco EuroCargo д.н.з. НОМЕР_2 , укладено ПрАТ «СК «Євроінс-Україна» з ТОВ «Океаніка Лоджистік» (а. с. 143 т. 1). Крім того, 19 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 направляв вимогу про відшкодування шкоди ОСОБА_3 та ТОВ «Океаніка Лоджистік», зазначивши, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 136056 від 22 квітня 2021 року та пояснень від 22 квітня 2021 року, наданих ОСОБА_3 , слідує, що останній на момент ДТП працював у ТОВ «Океаніка Лоджистік», таким чином, саме дане підприємство несе відповідальність за завдану ОСОБА_3 шкоду (а. с. 111 - 114 т. 1). Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц. Разом із тим, в даній справі ОСОБА_1 не пред`явлено вимог до ТОВ «Океаніка Лоджистік», який є страхувальником за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/5120825, згідно якого забезпеченим транспортним засобом є Iveco EuroCargo д.н.з. НОМЕР_2 , та пред`явлено вимоги безпосередньо до водія товариства ОСОБА_3 як особи, винної в дорожньо-транспортній пригоді. Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. З огляду на встановлені обставини справи, зміст та характер відносин сторін, вбачається, що належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 щодо захисту його прав є ТОВ «Океаніка Лоджистік» як володілець джерела підвищеної небезпеки, в трудових правовідносинах з яким перебував винний водій ОСОБА_3 , яке позивачем до участі в справі як відповідач не залучалось. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про відмову в позові ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, однак виходив із помилкових мотивів та неправильного застосування норм матеріального права, вказуючи, що доказів здійснення фактичного відновлювального ремонту автомобіля та його фактичний розмір матеріали справи не містять, а вимоги є передчасними та недоведеними. Разом із тим у задоволенні позову необхідно відмовити через пред`явлення вимог до неналежного відповідача. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вимог до ОСОБА_3 ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення та викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. В частині вимог до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року в частині відмови в позові до відповідача ОСОБА_3 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року в частині відмови в позові до відповідача ОСОБА_3 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.