Постанова 4813 № 521/393/22

Номер провадження: 22-ц/813/3605/23 Справа № 521/393/22 Головуючий у першій інстанції Громік Д.Д. Доповідач Дришлюк А. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.09.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді ДришлюкаА.І., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю., розглянувши у судовому засіданні в м. Одеса справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 20 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просить зобов`язати відповідача не перешкоджати у користуванні та володінні належною йому частиною домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання комплекту ключів від домоволодіння та вселення його за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що йому разом з його рідною сестрою ОСОБА_2 , належить 17/25 частин об`єкта нерухомого майна, у рівних частинах. Проте ОСОБА_2 перешкоджає йому у належному використанні земельної ділянки та категорично відмовляється досягати домовленостей у даному питанні. Тому, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх прав на домоволодіння (1-19). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеса від 20 липня 2022 року в задоволенні позовних вимог вирішено відмовити (а.с. 59-60). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 20 липня 2022 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми чинного законодавства та процесуального права. Апелянт вказує на те, що висновок суду про відсутність підстав для судового захисту не ґрунтується на нормах законодавства, адже згідно ст. 391 ЦК України, - власник майна має право на захист своїх прав та інтересів у випадку будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. ОСОБА_1 вказує, що суд наголосивна тому, що він не надав жодних доказів, про вчинення відповідачем протиправних дій, однак в переліку доказів, було вказано про свідків, однак через довготривалий розгляд справи та введення воєнного стану на території України унеможливили їх явку для надання доказів. Також, позивач додає, що не було повного з`ясування обставин справи та котегорична невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, тому судове рішення має бути скасоване (а.с. 65-72). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.08.2023 року було відкрито апеляційне провадження та ухвалою від 17.10.2023 року справу призначено до розгляду (а.с. 74-76, 82). Учасники справи своїм правом закріпленим положеннями ст. 360 ЦПК України не скористалися, відзив на адресу суду не надходив. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 11, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. Сторони про дату, час та порядок проведення судового засідання повідомлялися належним чином, однак в судове засідання не з`явились. Від адвоката Дударенко Сергія Віталійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с. 109-110). Дослідивши наявні матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не виконав свого процесуального обов`язку та не надав жодних доказів, як-то акти посадових осіб, свідчення свідків, докази звернення до правоохоронних органів, в зв`язку з неправомірними діями відповідача, а також будь-яких звернень до компетентних органів з цього приводу, тощо, які б підтверджували заявлені вимоги про неможливість користування власною часткою домоволодіння/неможливість до нього потрапити. При цьому, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України). Сам факт звернення позивача до суду не свідчить про порушення його права, таке підлягає доказуванню у встановленому законом порядку. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення його права на користування спільним майном, а відтак позовні вимоги суд вважає заявлено передчасно, відсутні і підстави для його судового захисту в обраний позивачем спосіб, а тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його недоведеністю. Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. За приписами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рівних частинах кожному, на праві спільної часткової власності належить 17/25 частин об`єкта нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про що виконавчим комітетом Одеської міської Ради 18.10.2012 року видане Свідоцтво НОМЕР_1 , яке зареєстроване КП «ОМБТІ та РОН» 05.11.2012 року (а.с. 18). Копія свідоцтва НОМЕР_1 від 18.10.2012 року долучена позивачем до позовної заяви в якості додатків та відповідно міститься в матеріалах справи (а.с. 17). Згідно змісту вказаного свідоцтва, 17/25 частин об`єкта складаються з: житлового будинку «А»: 1-1 коридор 4,1 кв.м., 1-2 житлова 5,1 кв.м., 1-3 житлова 11,9 кв.м., 1-4 житлова 23,2 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м., загальною площею 44, 3 кв.м., літ «Ф» - житловий будинок житловою площею 89,6 кв.м., загальною площею 179,3 кв.м., сараїв літ. «Г», літ. «Е», літ. «Р», санблоку літ. «В», душу літ. «Ж», вбиралень літ. «З», літ. «Х», гаражу літньої кухні літ. «У», відображених у технічному паспорті від 02.08.2012 року (а.с. 17). В матеріалах справи також наявна копія технічного паспорту на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого власниками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 6). Тобто, наявними матеріалами справи в своїй сукупності встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 17/25 частки об`єкта нерухомого майна, яке розташоване за вищевказаною адресою, на праві спільної часткової власності, а тому у відповідності до положень закріплених ЦК України, має право на захист свого порушеного права передбаченого ст. 317, 319 ЦК України. При цьому, згідно положень ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції та відповідно не спростовується сторонами по справі, порядок здійснення права спільної часткової власності співвласниками не узгоджувався. Звертаючись до суду із відповідними позовними вимогами щодо усунення перешкод у користуванні власністю та вселення, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачка ОСОБА_2 перешкоджає йому в користуванні його частково домоволодіння і земельною ділянкою, та не пускає до будинку. Також згідно його пояснень, остання на його звернення з вимогою про надання доступу до домоволодіння категорично відмовляється досягти будь-яких домовленостей з-приводу вказаних питань, у зв`язку зі чим позивач позбавлений можливості реалізовувати своє право на користування належним йому житлом протягом тривалого часу та оскільки під час звернення до відділку поліції його було відмовлено та в усній формі повідомлено щодо права на звернення до суду для вирішення вказаного питання, зазначені обставини в своїй сукупності стали підставою для звернення до суду із відповідним позовом. Згідно положень ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Разом з тим, право особи на безперешкодне користування своїм майном та відповідно право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб закріплено також безпосередбно положеннями Конституцією України, а саме ст. 41 та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав основоположних свобод, згідно якого закріплено принцип непорушності права приватної власності. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житлового кодексу України (далі ЖК України)). Відповідно, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права (висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року по справі № 761/5115/17) При цьому, саме звернення особи із відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю свідчить про наявність таких перешкод (висновки ВС викладені в постанові від 15.05.2023 року по справі № 761/47520/17). Однак вищезазначені обставини не було взято до уваги судом першої інстанції під час розгляду справи по суті. Враховуючи вищенаведене в своїй сукупності, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 17/25 частин об`єкта нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та вказана обставина не спростована, то сам факт звернення до суду за відсутності доказів іншого свідчить, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє дії, спрямовані на перешкоджання останньому у користуванні належною йому часткою майна та фактично не пускає його до будинку. Таким чином позивач має право на захист своїх прав, яке було реалізовано шляхом звернення до суду із відповідними позовними вимогами. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції передчасно вирішено питання щодо відмови в задоволенні позовних вимог, тому заявлений ОСОБА_1 позов підлягає задоволенню. За положенням ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Апеляційний суд також враховує відповідні положення ч. 13 ст. 141 ЦПК України, згідно яких, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі. Позивачем, в свою чергу, понесено судові витрати, які складаються із судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1816,0 грн та судового збору за подання апеляційної скарги, що становить 2724,0 грн. Тому, з відповідача на користь банку підлягають стягненню судові витрати у розмірі 4540,0 грн. Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України задовольняє апеляційну скаргу, із скасуванням оскаржуваного рішення Малиновського районного суду м. Одеси та ухваленням нового про задоволення заявлених позовних вимог. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 20 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перешкоджати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в користуванні та володінні належній йому частиною домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання ОСОБА_1 комплекту ключів від домоволодіння. Вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за звернення до суду із позовом та за подання апеляційної скарги у розмірі 4540 гривень. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда