Постанова КЦС ВС № 161/7015/15-ц

Постанова Іменем України 04 жовтня 2023 року м. Київ справа № 161/7015/15-ц провадження № 61-4695св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: начальник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинський області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 рокуу складі колегії суддів: Осіпука В. В., Киці С. І., Федонюк С. Ю., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст скарги У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати протиправною бездіяльність начальника ДВС та зобов`язати зняти арешт з нерухомого майна. Скарга мотивована тим, що 24 листопада 2015 року заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до неї і ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з них солідарно на користь банка заборгованість за кредитним договором № 078-22-42/08 від 08 квітня 2008 року в розмірі 3 218 033,04 грн та по 1 827,00 грн судового збору з кожного. На виконання вказаного рішення суду було видано два виконавчі листи, які передано для виконання до відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області. 04 липня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУЮ у Волинській області Новосадом О. Ю. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа №161/7015/15-ц, виданого 05 лютого 2016 року, та винесено постанову про арешт її майна як боржника і оголошення заборони на його відчуження. В подальшому, 25 червня 2019 року цим же виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення. Крім того ОСОБА_1 вказувала, що боргів перед ПАТ «Укрсоцбанк» у неї на даний час не має, оскільки після викупу боргу у ПАТ «Укрсоцбанк» - ФК ТОВ «ФК «КРЕДО-АВЕРС», її боргові зобов`язання перед зазначеним товариством повторно було викуплено ОСОБА_2 , з яким вона уклала договір новації боргу від 20 липня 2019 року. Також зазначала, що 12 жовтня 2022 року вона зверталась до державного виконавця із заявою про зняття арешту з її майна. Проте, 17 жовтня 2022 року отримала відповідь за підписом начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Люкляна О. П. від 14 жовтня 2022 року №2.1-34/34614 про відмову у знятті арешту, оскільки відповідно до частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні підстави для задоволення її заяви. Посилаючись на вище вказані обставини та відсутність самого виконавчого провадження, яке знищено за терміном зберігання, боржник ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Волинській області Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Львів) Люкляна О. П. та зобов`язати останнього зняти арешт з її майна, накладений постановою від 04 липня 2016 року у виконавчому провадженні НОМЕР_1, відкритому на підставі виконавчого листа №161/7015/15-ц, виданого 05 лютого 2016 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2022 року у складі судді Присяжнюк Л. М. скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2. Зобов`язано начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця вказаного відділу від 04 липня 2016 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, щовиконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»(відсутність у боржника майна), на даний час відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 немає, проте арешт з майна не знято, що порушує її законні права та інтереси щодо розпорядження майном, власником якого вона є. Державний виконавець при поверненні виконавчого документа мав би зняти усі арешти, накладені в рамках виконавчого провадження ще в 2019 році. Однак, таких дій всупереч нормам закону не було вчинено. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задоволено. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження». Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню, а підстави зняття виконавцем арешту з майна боржника чітко визначені законом і є вичерпними. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У квітні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки відмова апеляційного суду у задоволенні скарги позбавляє особу можливості розпоряджатись власним майном за відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо неї. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що у разі відсутності на виконанні виконавчих документів, в силу відсутності прямої норми у Законі України «Про виконавче провадження», слід зобов`язувати виконавчу службу скасовувати арешт у судовому порядку. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном. Скасувавши ухвалу суду першої інстанції, не спростувавши підстав подання скарги щодо бездіяльності виконавчої служби, апеляційний суд тим самим знівелював право власності, прийняв за належне перебування майна під арештом за умови відсутності відкритих виконавчих проваджень по стягненню боргу та виконавчого збору. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що 24 листопада 2015 року заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено. Стягнено солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 078-22-42/08 від 08 квітня 2008 року в розмірі 3 218 033,04 грн та з кожного по 1 827,00 грн судового збору. 05 лютого 2016 року судом було видано два окремі виконавчі листи, які стягувачем передано для виконання до відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області. 04 липня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС ГТУЮ у Волинській області Новосадом О. Ю. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа №161/7015/15-ц та винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 і оголошення заборони на його відчуження. 25 червня 2019 року цим же виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення, із зазначення строку до 25 червня 2022 року повторного його пред`явлення у ДВС для примусового виконання. Як убачається з наявної в матеріалах справи копії договору комісії від 20 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 (комітент) та ТОВ «ФК «Кредо-Аверс» (комісіонер), «комісіонер» до 19 липня 2019 року зобов`язувався за дорученням «комітента» за комісійну винагороду вчинити за рахунок останнього від свого імені правочин з АТ «Укрсоцбанк» щодо набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 08 квітня 2008 року та до поручителя ОСОБА_3 за договором поруки від 08 квітня 2008 року. Також встановлено, що між ПАТ «Укрсоцбанк» та ФК ТОВ «ФК «Кредо-Аверс» 19 липня 2019 року був укладений договір факторингу, за яким права стягувача за вказаним вище виконавчим листом перейшли до останнього. Крім того, встановлено, що 20 липня 2019 року між боржником ОСОБА_1 та третьої особою ОСОБА_2 було укладено договір новації боргу, за яким ОСОБА_2 набув права кредитодавця за кредитним договором №078-22-42/08 від 08 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , з додатковими умовами до нього та встановленням дати повернення боргу до 21 січня 2029 року. В матеріалах справи міститься заява третьої особи ОСОБА_2 про розгляд справи без його участі. Проти задоволення вимог позивача не заперечує. За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 01 липня 2022 року на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 04 липня 2016 року, НОМЕР_2, Новосад О. Ю. , відділ примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області, накладено арешт на нерухоме майно, власник ОСОБА_1 . Також судами установлено, що на час розгляду справи відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 немає. 12 жовтня 2022 року боржник ОСОБА_1 зверталась до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про зняття арешту з її майна, на що 14 жовтня 2022 року за підписом начальника цього відділу Люкляна О. П. отримала відповідь про відмову в задоволенні заяви щодо скасування арешту на майно. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 2 частини четвертої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» регулює випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Частиною четвертою цієї статті передбачено вичерпний перелік підстав для зняття арешту у виконавчому провадженні, що перебуває на виконанні, і повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, не є такою підставою. Частиною п`ятої наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення. У статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Встановлено, щопостановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області Новосада О. Ю. від 25 червня 2019 року виконавчий документ повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна). Отже, на момент повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. У цій частині дії виконавця є правильними. Але апеляційним судом не враховано інші встановлені у справі обставини. Оскільки 25 червня 2019 року виконавчий лист повернуто стягувачу, відповідно повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 25 червня 2022 року. Станом на 12 жовтня 2022 року - день звернення ОСОБА_1 до виконавчої служби із заявою про зняття арешту з її майна, виконавчий лист відносно неї на виконанні не перебував. В матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 25 червня 2019 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи у суді першої інстанції органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчих листів №161/7015/15-ц від 05 лютого 2016 року. Крім того, Верховний Суд враховує, що в матеріалах справи міститься заява третьої особи ОСОБА_2 , який є новим кредитором за кредитним договором №078-22-42/08 від 08 квітня 2008 року, в якій він проти задоволення вимог ОСОБА_1 не заперечував. Оскільки станом на день розгляду цієї справи у суді першої інстанції виконавчі листи №161/7015/15-ц від 05 лютого 2016 року з 25 червня 2019 року повторно не пред`явлені до виконання, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень питання про заміну сторони виконавчого провадження чи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання не вирішувалось, особа, яка вважає себе правонаступником стягувача та повідомлена про розгляд цієї справи в суді, не ініціювала продовження виконавчих дій, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, Верховний Суд дійшов переконання, що збереження більше 7 (семи) років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 . Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 липня 2023 року у справі №761/687/14 (провадження №61-5887св23), від 02 серпня 2023 рокуу справі № 2306/4489/22 (провадження № 61-7374св23). Виконавцем не доведено суду підстав збереження арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у 2016 році. Отже, встановивши неправомірну бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення скарги. Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати. Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 рокускасувати та залишити в силі ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2022 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович